Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН АФРИКИ АВСТРАЛІЇ ТА ОКЕАНІЇ




Читайте также:
  1. I. Этиологическая характеристика
  2. II. Общая характеристика искусства Древнего Египта, периодизация
  3. III, IV и VI пары черепных нервов. Функциональная характеристика нервов (их ядра, области, образование, топография, ветви, области иннервации).
  4. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  5. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  6. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  7. Quot;Українізація" 20-х років як соціокультурний процес.
  8. А Общая характеристика класса Turbellaria.
  9. А) Общая характеристика
  10. А) характеристика стационарного обслуживания

План

1. Загальні відомості про Африку та склад регіону

2. Загальні відомості та склад регіону Австралія та країни Океанії

3. Країни Океанії

4. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти світу, атласи

1.Склад регіону: 53 суверенні держави та 5 залежних територій.

Африка займає понад 22 % поверхні суходолу планети. Його площа становить 30,3 млн км2. Тут проживає 13,7 % населення світу. За площею та чисельністю населення Африка поступається лише Азії. На сучасній політичній карті регіону знаходиться 58 держав і територій. З них 53 суверенних країни, які є членами ООН.

Серед африканських держав лише Південна Африка належить до типу високорозвинених країн. Вона виробляє 40 % промислової та 30 % сільсько-господарської продукції Африки. Господарство країни склалося під впливом колоніального минулого та економічного порядку, принесеного англійськими колонізаторами. Тому Південна Африка є переселенською країною.

Інші держави африканського континенту е країнами, що розвиваються. 31 із них віднесена ООН до групи найменш розвинених країн світу.

Більшість інших держав Африки належать до групи країн середніх можли­востей. Найвищі прибутки серед країн регіону мають нафтодобувні країни (Лівія, Алжир) та дрібні острови, які відомі своїм туристичним бізнесом (Сейшельські Острови).

Переважна більшість африканських країн за формою правління є республіками. На континенті збереглися 3 конституційні монархії: Марокко, Лесото та Свазіленд. Особливу форму правління (джамахірію) має Лівія.

За адміністративно-територіальним устроєм більшість держав Африки унітарні. Федеративними країнами є Нігерія (складається з 36 штатів) та Ефіопія (9 штатів). За конституцією Південна Африка — унітарна країна з елементами федералізму.

Найбільшими державами регіону є Судан, Алжир та Демократична Республіка Конго (ДРК). Водночас найменші за площею в регіоні Сан-Томе і Принсипі (1 тис. км2) та Сейшельські Острови (400 км2).

На економічний розвиток Африки найбільший вплив має близькість до розвинутих країн Західної Європи та транзитне положення на морських шляхах з Європи до Азії. Особливо покращилося транспортно-географічне положення Північної Африки після відкриття Суецького каналу, що скоротило морський шлях до Азії та пожвавило судноплавство у Червоному морі. Водночас економіко-географічне положення країн Центральної та Південної Африки менш вигідне. Вони віддалені морськими просторами та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. 15 країн не мають виходу до моря (Малі, Чад, Нігер, Зімбабве та ін.).



Більшість африканських країн є союзниками за політичними та економіч-ними організаціями: Рухом Неприєднання, Організацією Африканської Єдності, Африканським Союзом. Держави Північної Африки входять до Ліги Арабських Держав, країни-експортери сировини є членами організацій ОПЕК, СИПЕК та ІБА. Проте важким спадком епохи колоніалізму залишаються територіальні та міжетнічні конфлікти, які виснажують і без того бідні бюджети країн. Гарячими точками Африки залишаються Сомалі, Ефіопія, Нігерія, ДРК, Руанда.

Природні умови Африки вивчено недостатньо. Для рельєфу материка характерні величезні плато та плоскогір'я, які займають близько 90 % площі. Невисокі гори лежать лише на крайній півночі та крайньому півдні континенту. Кліматичні умови Африки характеризуються високими температурами. Близько 40 % території займають савани з тривалим сухим сезоном, близько 1/з площі пустелі (Сахара, Наміб, Калахарі). В екваторіальній смузі при надмірному зволоженні сформувалися вологі екваторіальні ліси.



Хоча геологічна будова Африки вивчена мало, регіон посідає провідні місця в світі за покладами багатьох видів мінеральних ресурсів. З паливних ресурсів вирізняються запасами нафти та природного газу, приурочені до потужних осадових чохлів платформи. Особливе місце займають басейни Сахарський (Лівія, Алжир) та Гвінейської затоки (Нігерія, Габон). Понад 80 % запасів кам'яного вугілля Африки припадає на Південну Африку. Рудні ресурси континенту переважно пов'язані з виходами кристалічних порід фундаменту давньої платформи на поверхню. Великими запасами залізних та марганцевих руд вирізняються Південна Африка та країни Гвінейської затоки. Уранові руди видобувають Південна Африка, Намібія, Нігер. Величезними покладами алюмінієвих руд відомі країни Гвінейської затоки (Гвінея, Гана, Сьєра-Леоне). На Південну Африку припадає 21 % світового видобутку золота. До системи розломів земної кори у Східній Африці приурочені великі поклади мідних руд (Замбія, ДРК). Крім міді, ці руди містять кобальт, свинець, цинк, уран. Запаси олов'яних руд відомі у Нігерії та ДРК, поліметалевих руд - у Марокко та Тунісі, хромових руд — у Південній Африці та Зімбабве. З нерудних ресурсів особливе значення мають африканські алмази. За їх видобутком вирізняється ДРК, яка дає 30 % технічних алмазів світу. Якісними алмазами відома Південна Африка, в копальнях якої було знайдено багато унікальних екземплярів. Значне місце посідає видобуток алмазів також у Ботсвані, Намібії, Анголі, Гані. «Коморою» фосфоритів називають Марокко, у якому сконцентровано понад 70 % світових запасів цієї цінної хімічної сировини. Фосфорити також розробляють у Тунісі, Алжирі, Того. Значними запасами графіту та слюди відомий Мадагаскар, азбесту -Зімбабве.

Водні ресурси Африки розподілені вкрай нерівномірно. Великі площі пустель та саван відчувають нестачу води. Тут основним джерелом водопостачання є підземні води. Водночас Африка відома величезними річковими (Ніл, Конго, Замбезі, Нігер) та озерними системами (Вікторія, Танганьїка, Ньяса). Вони застосовуються для зрошення, водопостачання населення, судноплавства, рибальства. Гідроенергопотенціал африканських річок великий, але використовується поки на 1,5 %.

Земельні ресурси регіону досить обмежені. Під розорювання придатна лише 1/з ґрунтів. Значна частина земель зазнає вітрової та водної ерозії. Найродючіші ґрунти розміщені плямами на Півдні та Півночі Африки та вздовж річок. Лісові ресурси концентруються переважно в екваторіальній частині Африки, їх запасами вирізняються ДРК, Нігерія, Габон, Камерун, Котдівуар.

Природно-рекреаційними та культурно-історичними ресурсами відомі країни Північної Африки, зокрема Єгипет та Туніс.

Загальними ознаками населення африканського регіону є «демографічний вибух», велике етнічне розмаїття, переважання сільського населення та повільніше зростання міст, ніж в інших регіонах світу, де переважають країни, що розвиваються. Для демографічної ситуації притаманний другий тип відтворення населення з дуже високими показники природного приросту — майже 30 чол./тис. За темпами приросту населення Африка випереджує всі інші регіони світу. Відповідно, для вікової структури характерні: дуже велика частка дітей (понад 40 %) та незначна — людей літнього віку (3—5 %). Все це змушує уряди країн проводити демографічну політику, але її ефективність незначна. Людей працездатного віку близько 50 %. їх переважна більшість зайнята у сільському господарстві. Рівень безробіття дуже високий: у деяких країнах до 40 %.

Більшість країн тут (крім Ефіопії) однонаціональні. Переважаюча релігія — іслам. В Ефіопії поширене християнство.

Незважаючи на стрімке зростання кількості населення Африки середня його густота мала — 29,4 чол./км2. На величезних просторах пустель та вологих екваторіальних лісів цей показник знижується менш, ніж до 1 чол./км2. Найгустіше заселені долина Нілу (400— 700 чол./км2), невеликі острови (150— 500 чол./км2) та деякі морські узбережжя.

Рівень урбанізації в Африці середній — 30—35 %. Найбільш урбанізованими є арабські країни Північної Африки: Лівія (86 %), Туніс (57 %), Алжир (56 %). Найменший рівень урбанізації - Руанда (6 %), Бурунді (8 %), Уганда (13 %), Ефіопія (13 %); а також сахарських країн: Нігер (17 %), Чад (21 %).

Господарство. Характерною ознакою господарства більшості країн Африки є колоніальна галузева та територіальна структура їх економіки.

У галузевій структурі переважають малоефективне, часто монокультурне сільське господарство та добувна промисловість. Континент, на якому про­живає майже сьома частина населення планети, виробляє лише 5 % сільгосп­продукції та 2 % товарів обробної промисловості світу. Ще й нині в економіці більшості країн регіону переважають натуральне господарство та кустарні ремесла. Зростає залежність від іноземного капіталу. Його основні обсяги вкладені в господарства Південної Африки, Нігерії, Габону, Лівії, ДРК переважно в добувні галузі.

Для територіальної структури господарства африканських країн характерні невеликі окремі осередки промисловості та високопродуктивного сільського господарства на фоні величезних площ малоефективного дрібнотоварного виробництва. Від порівняно розвинених районів, які виробляють експортну продукцію, прокладені дороги до узбережжя в райони великих портів, звідки продукція вивозиться на світовий ринок.

Сільське господарство є основою економіки переважної більшості африканських країн. Не зважаючи на те, що в ньому працює абсолютна більшість людей, країни змушені імпортувати продовольство. 1/3 селян вирощують продукцію лише для власного споживання. Великі плантації та ферми, які вирощують експортні культури, мають вважливу роль у Південній Африці, Кенії, Кот-Дівуарі, Нігерії, Єгипті та низці інших країн. Рослинництво дає 80% сільгосппродукції, хоча під ріллею менше 1/5 площ сільгоспугідь. Високотоварний сектор вирощує експортні технічні культури: какао (Кот-д'Івуар, Гана, Нігерія), каву (Кот-Дівуар, Ефіопія, Уганда), арахіс (Нігерія, Судан, Гамбія), олійну пальму (Бенін), бавовник (Єгипет, Судан, Танзанія), цукрову тростину (Мозамбік, Маврикій), тютюн (Зімбабве, Малаві), чай (Кенія, Мозамбік). Для крайніх північних та південних частин Африки важливе значення мають виноградарство та садівництво. Експортом цитрусових вирізняються Єгипет, Марокко, Південна Африка. Тваринництво Африки є низькопродуктивним. Вона дає лише 20 % сільгосппродукції регіону, хоча під пасовищами зайнято понад 80 % сільгоспугідь. Переважає кочове, напівкочове та відгонно-пасовищне тваринництво. Головною продукцією тваринництва є шкіри, вовна, мохер. Молочний напрям майже нерозвинений.

За рівнем індустріалізації Африка — найменш розвинений у промисловому відношенні регіон. Основними галузями промисловості є гірничодобувна, харчова та легка. Новітні галузі промисловості представлені (крім Південної Африки) лише окремими підприємствами. Електроенергетика розвинена слабо. ГЕС дають близько 1/3 електроенергії, Для Південної Африки основним джерелом електроенергії є ТЕС. Тут також працює перша в Африці атомна електростанція.

Чорна металургія повного циклу представлена лише в Південній Африці (виробляє 80 % сталі регіону), Єгипті, Алжирі, Тунісі та Зімбабве. Кольорова металургія базується на багатющих ресурсах і має високий рівень розвитку в низці країн. Заводи мідної промисловості працюють в Замбії, ДРК, Південній Африці; алюмінієвої — в Південній Африці, Єгипті, Камеруні, Гані; свинцево-цинкової — в Марокко, Тунісі, Намібії; олов'яної — в Нігерії.

Багатопрофільне машинобудування посіло провідне місце в економіці лише Південної Африки. Воно випускає гірниче обладнання, військову техніку, сільськогосподарські машини, залізничні вагони, складає автомобілі, ремонтує річкові судна. Окремі галузі машинобудування (електротехніка, верстатобудування, автоскладання) є також в економіці Єгипту, Алжиру, Марокко, Нігерії. Середнім рівнем розвитку хімічної промисловості вирізняються Південна Африка, Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет, Нігерія. Основним виробництвом є синтез мінеральних добрив. У Замбії, Конго, Південній Африці, Зімбабве важливе значення має виробництво вибухових речовин для добувної промисловості.

Лісова промисловість країн екваторіальної Африки дає на експорт деревину у непереробленому стані. Головною галуззю текстильної промисловості африканських країн є бавовняна. Провідну роль за її потужностями посідає Єгипет. Швидкими темпами розвивається харчова промисловість. Роз-ширилося експортне значення консервованої продукції. Основними галузями харчової промисловості є олійна (виробництво пальмової, арахісової та оливкової олій), цукрова, фасування какао та кави, рибна, виноробна, плодоовочеконсервна.

Транспорт в Африці розвинений слабо. Фактично регіон не має сучасної транспортної мережі. В багатьох країнах велика роль належить гужовому та в'ючному транспорту, а в районах поширення мухи цеце часто використовують працю носіїв. Часто країни не зв'язані між собою транспортом. Найкраще транспортна мережа розвинена в Південній Африці, Зімбабве, Єгипті та прибережних частинах країн Північної Африки.

Більшу половину вантажопотоків у межах материка забезпечує залізничний транспорт. Але він має низький рівень технічного оснащення, різну ширину колій. В Африці немає трансконтинентальних залізниць. Найбільш швидко розвиваються автомобільний та трубопровідний транспорт. Близько 1/3 автодоріг пролягає крізь Південну Африку. Більшість зовнішніх перевезень здійснює морський транспорт. Великими морськими портами є Олександрія (Єгипет), Алжир, Касабланка (Марокко), Лагос (Нігерія), Дакар (Сенегал), Дар-ес-Салам (Танзанія), Кейптаун та Дурбан (Південна Африка). В Африці є близько 300 аеродромів. Найбільші з них Каїр (Єгипет), Рабат (Марокко), Дакар (Сенегал), Лагос (Нігерія), Найробі (Кенія), Йоганнесбург (Південна Африка).

2.Склад регіону: 14 суверенних держав та близько 20 залежних територій. Регіон Австралія і Океанія займає територію 8,5 млн км2 (6,4 % площі суходолу світу). Тут проживає лише 32,5 млн чол., тобто близько 0,5 % населення світу. На сучасній політичній карті регіону знаходиться понад 30 держав і територій, 14 з яких - суверенні країни, члени ООН.

До високорозвинених переселенських країн відносять Австралію та Нову Зеландію. Інші держави Океанії є країнами, що розвиваються. Більшість із них належать до групи країн середніх можливостей. 5 країн Океанії ООН включила до переліку найменш розвинутих країн світу: Вануату, Кірібаті, Західне Самоа, Соломонові Острови, Тувалу.

За формою правління Австралія та Нова Зеландія є країнами у складі Британської Співдружності. 9 незалежних країн Океанії є республіками. Тонга є конституційною монархією.

Населення країн Океанії складається з корінних та прибулих народів. У більшості країн до 90 % населення складають корінні жителі островів: папуаси (Папуа-Нова Гвінея), меланезійці (Фіджі, Соломонові Острови, Вануату), канаки (Нова Каледонія), мікронезійці (Науру, Федеративні Штати Мікронезії, Маршаллові Острови), полінезійці (Французька Полінезія, Західне та Американське Самоа, Острови Кука). Прибуле населення представлене американцями США, французами, фіджііндійцями. У Новій Зеландії переважає прибуле населення — англоновозеландці. Лише 9 % становлять місцеві жителі маорі.

Для демографічної ситуації більшості країн Океанії притаманний II тип відтворення населення. Лише у Новій Зеландії — І. Рівень урбанізації — середній: він коливається в межах 23—47 %. У Новій Зеландії рівень урба-нізації високий — 85 %. Найбільшими містами Океанії є Окленд (1,12 млн чол.) і Веллінгтон (345,5 тис. чол.) у Новій Зеландії.

3.Найбільш розвиненою державою Океанії є Нова Зеландія. Це індустріально-аграрна країна. Провідними галузями промисловості є харчова, лісова, машинобудування, хімічна та текстильна. Країна є одним з найбільших у світі експортерів високоякісних вовни, баранини, м'ясо-молочних продуктів.

Інші країни Океанії мають низький рівень економічного розвитку. Більшість із них займаються примітивним сільським господарством і рибальством. Головною товарною продукцією більшості країн є копра, тропічні фрукти, морська риба та рибні консерви. Фіджі, Федеративні Штати Мікронезії та Маршалові Острови експортують цукор з тростини, Соломонові Острови — пальмову олію, Нова Каледонія та Папуа-Нова Гвінея -каву. Заняттям населення деяких країн є видобуток перлів та перламутрових черепашок (Французька Полінезія, Острови Кука). В деяких країнах розвинена добувна промисловість, продукція якої спрямована на експорт. Вона контролюється капіталом США, Франції, Великої Британії, Японії, Австралії. Так, Науру та Соломонові Острови ведуть розробку фосфоритів; Папуа-Нова Гвінея — мідних, поліметалевих руд, золота та платини; Нова Каледонія — нікелевих, хро­мових та кобальтових руд; Вануату - марганцевих руд; Тонга — нафти.

Жителі деяких островів зайняті обслуговуванням військово-морських та військово-повітряних баз США і Франції. На цих територіях не розвинене сільське господарство. Продукти харчування привізні.

Останнім часом в регіоні зростає роль туризму. Особливо своїми курор­тами відома Французька Полінезія (острів Таїті). Роль країн, що розвиваються та залежних територій Океанії в міжнародному географічному поділі праці незначна.

Висновок. В Африці знаходяться 53 суверенних держави та 5 залежних територій. Південна Африка — єдина розвинута держава континенту. Всі інші — країни, що розвиваються, більшу частину яких визнано ООН найменш розвиненими країнами світу. За формою правління переважна більшість країн — республіки, за адміністративно-територіальним устроєм — унітарні держави. Вигідне ЕГП мають країни Північної Африки, які наближені до розвинутих держав Європи та лежать на перетині міжнародних транспортних шляхів. Природні ресурси Африки вивчені мало. Головними паливними ресурсами є нафта, природний газ, кам'яне вугілля; рудними — залізні, марганцеві, мідні, поліметалеві, алюмінієві, уранові руди, золото; нерудними — алмази та фосфорити. Країни екваторіальної Африки багаті на лісові ресурси. Водних та земельних ресурсів небагато. Для всіх країн Африки притаманний II тип відтворення населення з характерними ознаками «демографічного вибуху». У Північній Африці переважають однонаціональні арабські держави. В Тропічній Африці зосереджені багатонаціональні країни. Середня густота населення регіону невелика. Рівень урбанізації середній. У господарстві більшості африканських країн, що розвиваються, переважають сільське господарство з домінуванням рослинництва, добувна та харчова промисловість. Основними експортними рослинами є технічні культури: какао, кава, арахіс, олійна пальма, бавовник. Багатогалузева обробна промисловість переважає у Південній Африці. В господарстві деяких країн присутні металургія, машинобудування, хімічна та текстильна промисловість. Транспортна мережа Африки розвинена слабо.

В регіоні Австралія та Океанія знаходяться 14 суверенних держав і близько 20 залежних територій. Розвинутими переселенськими країнами є Австралія і Нова Зеландія. Всі інші — країни, що розвиваються з низьким рівнем економічного розвитку. Особливістю ЕГП країн регіону є значна віддаленість від всіх регіонів світу, що відбилося на їх економічному розвитку. Австралія — високорозвинена переселенська країна, в економіці якої з історичних причин значну роль відіграє аграрно-сировинна спеціалізація. Держава дуже багата на мінеральні, кормові та в окремих частинах країни земельні ресурси. Це значної мірою визначило її спеціалізацію на гірничодобувній та металургійній промисловості, вівчарстві та зерновому господарстві. У господарстві більшості країн Океанії переважають примітивне монокультурне сільське господарство та рибальство. В деяких країнах іноземними компаніями ведеться видобуток корисних копалин. На окремих островах основним заняттям населення є обслуговування зарубіжних військових баз. Зростає в регіоні роль туризму. Найбільш розвинутою державою Океанії є Нова Зеландія — індустріально-аграрна країна з розвиненою багатопрофільною промисловістю та високо-інтенсивним сільським господарством.

 

 


Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 788; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты