Розділ 4 УКРАЇНА І СВІТ

Тема 4.1 МІСЦЕ УКРАЇНИ У ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОСТОРІ

План

1.Співпраця з Радою Європи

2. Європейський Союз і Україна

3. Міжнародний валютний фонд (МВФ)

4. Співробітництво України з ЦЕФТА

5. Україна і Чорноморське економічне співробітництво

6. Центральноєвропейська Ініціатива

7.Регіональні утворення

Використання карт:політична карта світу, атласи.

1.За розвитком зовнішньоекономічних зв'язків Україна поступається навіть країнам другої групи. Згідно з доповіддю «Україна ЄС: на шляху чотирьох свобод», підготовленою консультативною компанією АНТ Consulting Group, інтеграційний потенціал України обмежується певними фак­торами. Перешкодою для членства в ЄС є різні рівні економічного розвитку України та європейських країн. Рівень життя українців становить 15% від середнього показника по ЄС. Крім того, мізерною є частка України в зовнішній торгівлі — усього 0,4%. З більшістю країн торговельні відносини є незначними. Прямих іноземних інвестицій на душу населення припадає лише два відсотки від середнього рівня по ЄС.

Однак Україна вже зараз має економічні передумови для активізації міжнародних економічних зв'язків. Держава займає велику територію на південному сході Європи, має вихід до Азовського та Чорного морів, розташована на перетині торговельних шляхів: із півночі Європи на південь на азіатський й африканський континенти, в арабський світ, а також із заходу з країн Європейського співтовариства на схід у країни Азіатсько-Тихо-океанського регіону.

Маючи територію, площа якої не перевищує 0,4% світової, і населення на рівні 0,8% від загальної кількості населення планети, Україна виробляє майже 5% світової мінеральної сировини та продукції її переробки. В надрах України зосереджено 30% запасів залізних руд, 75% — марганцю, 90% — кристалічного графіту, більша частина світових покладів титану й цирконію. На території України є значні ресурси рідкоземельних металів, що використовуються для виробництва нових матеріалів із наперед заданими властивостями.

Таким чином, із геополітичної точки зору економічний, технологічний та науковий потенціал України можна порівняти з Росією, Німеччиною, Францією й Великою Британією. Усе це дозволяє нашій; державі активно брати участь у міжнародному поділі праці, розвивати світові господарські зв'язки.

З 2000 р. Україна має високі темпи економічного зростання. Скорочено зовнішній та внутрішній борги. Слід відмітити, що 2004 р. позначився відчутною активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішню торгівлю Україна здійснювала з партнерами 200 країн світу. Україна досягла значного прогресу в поглибленні своїх економічних; відносин і з багатьма країнами. Це проявилося у збільшенні зовнішньоторговельного обороту країни. Така позитивна динаміка стала вагомим. чинником загального зростання української економіки, передумовою поглиблення участі в міжнародному поділі праці, більш активного розвитку усіх форм міжнародних економічних зв'язків. Економічна модель участі України у процесі економічної глобалізації має включати певні елементи.

1. Конституційний лібералізм: верховенство закону, захист майнових прав, боротьбу з корупцією, свободу засобів масової інформації.

2. Ринкову трансформацію, яка передбачає:

— стабілізацію економіки шляхом жорсткого фінансового контро­лю, регулювання доходів, зниження бюджетного дефіциту, скорочення державного боргу, валютного регулювання;

— лібералізацію економіки на основі лібералізації цін, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, руху капіталу, забезпечення повної конвертованості валюти;

— розвиток різноманітних форм власності та підприємницької діяльності;

— здійснення структурної перебудови економіки шляхом скорочення питомої ваги важкої промисловості, військово-промислового комплексу сільського господарства, прискорення розвитку сфери послуг.

3. Інституціональний розвиток, який ґрунтується на таких факторах:

— здійснення державної політики модернізації науки та освіти, адекватної трансформаційним процесам та світовим стандартам;

— розробка методів та механізмів стимулювання інноваційної моделі економічного розвитку;

— удосконалення, систематизація та стабілізація норм права;

— підвищення рівня економічної й правової освіти населення з метою формування відповідної психології, що ґрунтується на принципах раціоналізму;

— підвищенні ролі релігії у формуванні відповідних норм трудової етики.

Україна за останні 10 років постійно посилює господарські і політичні зв’язки з іншими країнами. Інтеграція, що базується на взаємовигідній основі, сприяє розвитку економіки і підвищенню добробуту нашої держави.На державному рівні визнано пріоритетною інтеграцію України у Європейськеи співтовариство.

Рада Європи (РЄ) була заснована у 1949 р. Це — авторитетна і найбільш представницька політична міжурядова організація континенту, її було створено з метою захисту прав людини і зміцнення демократичних державних інститутів, вироблення заходів щодо вирішення загальних проблем суспільного життя (крім військових), сприяння формуванню загальноєвропейської культурної спільності з урахуванням особливостей кожної з національних культур. Сьогодні в РЄ 37 членів; вона виробляє загальноєвропейські конвенції та угоди, які мають стати основою внесення відповідних змін до національних законодавств з метою їх гармонізації. Основними органами РЄ є Комітет міністрів (виконавчий орган РЄ), до складу якого входять 37 міністрів закордонних справ держав-членів або їх постійні представники, що знаходяться в Страсбурзі, парламентська асамблея (консультативний орган РЄ), що подає РЄ свої висновки та пропозиції і до якої входять майже 500 членів з національних парламентів. Генеральний секретар РЄ — Даніел Таршис (Швеція). Європейський суд з Європейською комісією з прав людини забезпечує систему захисту прав людини в країнах— членах РЄ. Бюджет РЄ — 755 млн. французьких франків. РЄ розроблено чимало програм сприяння демократичним і правовим реформам у країнах Центральної і Східної Європи, для реалізації яких було виділено близько 10 млн. доларів США. Ці програми стосувались місцевого самоврядування, судочинства, виборів та ін. Одна із них — «Демосфен» — передбачала експертний аналіз проектів двосторонніх угод у галузі забезпечення прав національних меншин, які Україна запропонувала укласти новим незалежним державам на терені колишнього СРСР. РЄ надає консультативну допомогу в розробленні навчальних програм для підготовки юристів в Україні, як, наприклад, в Інституті міжнароднім відносин Київського університету ім. Т. Шевченка.

Основною умовою приєднання країн до Ради Європи є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які перебувають підюрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами для досягнення цілей РЄ. Міжнародні Європейські фінансово-економічні структури вважають приєднання держави до РЄ показником внутрішньої стабільності та додатковою гарантією захисту власних інвестицій у цю державу.

Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи 14 липня 1992р. Представники нашої держави беруть участь у роботі основних і спеціальних комітетів РЄ, зокрема з прав людини, з питань соціальної безпеки, міграції, культурної спадщини, засобів масоиоі інформації. Експерти України працювали у комітеті з правових проблем біженців та осіб без громадянстві. І, проблем множинного громадянства, прав національних меншин та їхніх мовних прав. Україна стала однією із договірних сторін деяких конвенцій РЄ: Європейської культурної конвенції, Європейської Рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, а також конвенцій з боротьби зі злочинністю, захисту прав національних меншин. Входження України до РЄ активно підтримали парламентарі Литви,Угорщини, Естонії, Німеччини, Чехії, Туреччини, Молдови та Польщі. Представники Австрії та Нідерландів утримались. 15 вересня 1995р. у Києві було відкрито інформаційно-документаційний центр РЄ на базі Української правничої фундації. 9 листопада 1995 р. у штаб-квартирі РЄ у м. Страсбурзі (Франція) відбулася урочиста церемонія вступу України до Ради Європи. Український прем'єр-міністр у виступі зазначив, що прийом до Ради Європи свідчить про визнання європейською спільнотою прогресивних політичних і економічних реформ, здійснених Україною. Генеральному секретареві РЄ було передано на зберігання Закон України про приєднання до Статуту РЄ та підписано відповідний протокол. Міністр закордонних справ України підписав Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод і Протокол № 11, який передбачає перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією. Таким чином, Україна входить через РЄ до Європи, маючи в своєму активі пакет пропозицій, які будуть корисними і для Європи також. Для України вступ до РЄ має виключно важливе значення, тому що вибір нею демократичного шляху розвитку і стандарти європейського співтовариства, стандарти РЄ у даному разі збігаються. Прийом України до РЄ, яка стала 37-м членом цієї організації, є ще одним свідченням визнання України як держави європейської, демократичної, такої, що розвивається, хоча й важко, але послідовно здійснює подальші демократичні перетворення. Україна сплачує внески до бюджету РЄ і зможе брати участь у програмах РЄ за умови наявності коштів.

2. Через сім тижнів після капітуляції Німеччини і за шість тижнів до ядерного бомбардування Японії, у Сан-Франциско представники 50 кргун підписали Хартію Об'єднаних Націй. Уже в 1946 р. у своїй історичній промові в Цюриху (Швейцарія) Прем'єр-міністр Великої Британії У. Черчілль заявив про необхідність створення «своєрідного об'єднання Сполучених Штатів Європи». Перші конкретні кроки до заснування нового союзу були зроблені завдяки Міністру національного планування Франції Жану Моне. Він запропонував передати управління виробництвом вугілля і сталі єдиному наднаціональному органу. У 1951 р. Був підписаний Паризький договір між Бельгією, Францією, Німеччиною, Італією, Люксембургом і Нідерландами про створення Об'єднання вугілля і сталі.

Після тривалого часу існування на основі Римського договору у 1967 р. всі утворення об'єдналися в єдину центральну групу, що дістала офіційну назву «Європейського співтовариства. З 1964 р. до ЄЕС приєдналася Туреччина, з січня 1973р. статус повноправного члена набули Велика Британія, Данія, Ірландія. У 1981 р. до ЄЕС вступила Греція, у 1986 р. — Іспанія і Португалія. Умовами набуття членства в ЄЕС є існування в країні демократичної і лібералістичної систем управління. У грудні 1991р членами стали Польща, Чехо-Словаччни і Угорщина. У 1992р. підписано угоду між ЄЕС і ЄАНІ (Європейською асоціацією вільної торгівлі, яка у деяких випадках є конку-руючою з ЄЕС). Нині 12 країн з населенням у 340 млн. чоловік є членами ЄЕС.

Грудень 1991р. став епохальним в історії ЄЕС — були досягнуті певні домовленості щодо створення єдиною політичного і економічного простору (м. Маастріхт, Нідерланди), який набув назви Європейський Союз. Договір про ЄС передбачає створення економічного, валютного і політичного союзів, вільного інформаційного простору. Створені Суд європейських співтовариств, ви­конавчий орган — Європейська Комісія. Кожна країна-учасниця має у Брюсселі постійне представництво і пропорційно чисельності населення країни має кількість голосів для голосування у Раді Міністрів ЄС. Усього в Раді 76 голосів, при цьому Німеччина, Франція, Італія і Велика Британія мають по 10 голосів, Іспанія — 8, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія — по 5 голосів, Данія і Ірландія — по 3, Люксембург — 2 голоси. Для прийняття рішень необхідно 23 голоси з 76. Створено Європарламент (518 депутатів), секретаріат якого роз­ташований у Страсбурзі (Франція). З 1984р. ЄАВТ і ЄС поширили своє співробітництво на економіку, валюту, промислову політику, захист навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі і транспорт. На нашу думку, логічним завершенням створення єдиного європейського простору стало б повне злиття цих структур. Визначаючи виголошену Україною довгострокову стратегію на інтеграцію з європейськими та трансатлантичними структурами, Європейський Союз має особливі відносини з Україною. Угода про співробітництво і партнерство між Україною і ЄС (підписано 14 червня 1994р.) ратифікована всіма країнами — членами ЄС. У грудні 1996р. ЄС ухвалило план дій «ЄС — Україна», який охоплює широкий спектр проблем: підтримку демократичних реформ та розвиток громадянського суспільства, підтримку економічних реформ, розвиток торгового та економічного співробітництва, зміцнення політичного діалогу та підтримку участі України в європейській архітектурі безпеки, регіональне співробітництво, зміцнення відносин, що закладені в угоді про партнерство і співробітництво, а також реформу енергетичного сектора. Україна укладає галузеві угоди з ЄС (торгівля сільськогосподарськими продуктами, ядерними матеріалами, науково-технічне співробітництво тощо). ЄС сприятиме Україні в її прагненні стати повноправ­ним учасником ГАТТ/СОТ, полегшить доступ українських товарів на ринки ЄС, підтвердить статус України як країни з перехідною економікою. Постійно розширюються торговельно-економічні зв'язки України з країнами ЄС, але Україна відчуває антидемпінгові обмеження щодо металевих та сталеливарних виробів, продукції текстильної промисловості та ін. ЄС разом з Україною здійснює програму «Тасіс» — ряд заходів у різних галузях (на 1996 р., наприклад, програму прикордонного співробітництва, розвитку приватного

сектора).

3. Міжнародний валютний фонд (МВФ)— міжнародна міжурядова організація, яка має статут спеціалізованої установи ООН. Був створений у 1944р., членами Фонду є 180 держав. Мета Фонду — сприяння розвитку міжнародного співробітництва налагодженням норм регулювання валютних курсів і контролем за їх дотриманням та ін. Капітал МВФ формується із внесків держав-членів згідно з установленою квотою. 25% квоти сплачують у вільноконвертованій валюті, а 75% — у своїй національній валюті. МВФ може позичати кошти тощо. Право «вето» на рішення МВФ мають тільки США. Керівними органами Фонду є Рада керуючих та Директорат. Україна є членом МВФ з 1993 р. В Україні діє Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції і розвитку), який фінансує ряд програм. Це позики на розвиток інститутів державного управління, фінансування критичного імпорту, реабілітацію гідроелектростанцій, проекти з енергетики, газопостачання, транзиту газу, з насінництва, з розвитку приватного фермерства, систем зв'язку, розвитку міського транспорту і житлового будівництва, з охорони здоров'я, соціального захисту, системи освіти, розвитку фінансових установ, водопостачання і водоочистки та ряд грантів на просвіту, екологічні проекти тощо.

4.Угода про зону вільної торгівлі в Центральній Європі — ЦЕФТА була підписана 21.12.1992р. у Кракові (Польща) між урядами Польщі, Угорщини, Чехо-Словаччини. Угода передбачає створен­ня зони вільної торгівлі між країнами-учасницями поступовим скасуванням митних бар'єрів. ЦЕФТА не має власної організаційної структури. У рамках Угоди раз на рік проводяться зустрічі глав урядів країн-учасниць, а також зустрічі міністрів зовнішньоекономічних зв'язків та сільського господарства. У 1995 р. до Угоди приєдналась Словенія, потім Румунія, Болгарія та країни Балтії, які вже в основному виконали вимоги до країн-кандидатів.

Створення зони вільної торгівлі між Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Словенією та Чехією було зумовлене необхідністю інтеграції економік цих країн в європейську спільноту. Після розпаду РЕВ вони переорієнтували свої зовнішньоекономічні пріоритети на Західну Європу.

Структура економік постсоціалістичних країн не передбачає швидкого приєднання до ЄС, бо політичні гасла можна змінити за одну добу, а економіка перебудовується десятиліттями. Під час зустрічі глав урядів країн—учасниць ЦЕФТА 11 вересня 1995р. у м. Брно (Чехія) було прийнято політичну Декларацію держав — учасниць ЦЕФТА та Додаток до основної Угоди про зону вільної торгівлі в Центральній Європі (внесення додаткової статті 39, згід­но з якою приєднання до ЦЕФТА можливе за умови згоди всіх сторін та наявності відповідної угоди з визначенням механізму приєднання між усіма сторонами, з одного боку, та країною, яка приєднується, з іншого). Остання зустріч глав урядів Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини та Словенії відбулася 13—14 вересня 1996 р. в Ясній (Низькі Татри, Словаччина). Як гості у зустрічі взяли участь делегації Болгарії, Румунії, Латвії, Литви і України. Учасники засідання схвалили ідею розширення ЦЕФТА шляхом прийому нових членів. Нині найсприятливіші можливості для цього мають Румунія, СРЮ та Хорватія. Україна наголосила на своєму бажанні приєднатися до ЦЕФТА.

Виступи представників Болгарії, Румунії, Латвії та Литви розкрили ступінь готовності цих країн приєднатися до ЦЕФТА: всі вони є асоційованими членами ЄС, вступили у ГАТТ/СОТ та підписали двосторонні угоди про вільну торгівлю з країнами — членами ЦЕФТА.

За підсумками засідання було прийнято Декларацію глав урядів країн — членів ЦЕФТА.

За останні роки відбувається суттєве збільшення товарообігу між Україною і країнами ЦЕФТА. Участь України в ЦЕФТА відповідає її намірам входження до європейського простору, сприятиме її подальшій інтеграції в європейські економічні та політичні структури, зміцненню зв'язків України з країнами Центрально-Східної Європи.

Нині з усіма країнами Центральноєвропейського регіону (за винятком Словенії) укладені двосторонні угоди про торговельно-економічне співробітництво, взаємне сприяння та захист інвестицій, з Польщею — і про міжрегіональне співробітництво; створено змішані міжурядові комісії з Болгарією, Польщею, Румунією, Угорщиною. Створена договірно-правова база дає підстави інтенсифікувати переговорний процес з країнами — членами ЦЕФТА з укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю.

5.25 червня 1992р. Україна, Греція, Азербайджан, Молдова ва, Болгарія, Румунія, Туреччина. Грузія, Росія, Албанія, Вірменія підписали Стамбульську Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС).

У подальшому статус спостерігача отримали Польщі (1992р.), Туніс, Ізраїль, Єгипет, Словаччина (1993р.), Італія, Австрія (1995 р.).

ЧЕС створено з метою налагодження багатостороннього співробітництва країн, що прилягають до Чорноморського басейну, у галузі транспорту, охорони здоров'я, телекомунікацій, науки, техніки, зв'язку, інформації, туризму, економіки, торгівлі, сільського господарства, екології. Вищим органом ЧЕС є Нарада Міністрів закордонних справ. Керівний орган — Секретаріат ЧЕС (м. Стамбул). У системі ЧЕС діють Рада з міжнародних економічних відносин, Координаційний центр економічних і статистичних даних ЧЕС, Чорноморський банк торгівлі і розвитку (м. Салоніки, Греція). У ЧЕС посилюється орієнтація на залучення до розроблення та імплементації програм регіонального спів­робітництва міжнародних економічних організацій, фінансових інститутів, регіональних європейських структур.

31 травня 1994 р. у м. Сітонії (Греція) підписано Угоду між країнами ЧЕС і Європейським Союзом з питань політики в галузі енергетики. У рамках ЧЕС розроблено програму співпраці у гірничовидобувній, вугільній, хімічній, нафтохімічній, електротехнічній та електронній промисловостях, а також у будівництві.

16 лютого 1993р. 9 країн: Албанія, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Росія, Туреччина, Україна (Греція приєдналася у червні 1995 р., Болгарія не приєдналася) підписали спільну Декларацію Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС). Метою цієї організації є захист прав людини, незалежність держав-учасниць та зміцнення демократії. Найвищим органом ПАЧЕС є Нарада представників парламентів країн-учасниць. Діють Секретаріат та Бюро ПАЧЕС, робочі комітети з економічних, комерційних, технологічних та екологічних справ, політичних питань, культури, освіти та громадянських справ.

6.(ЦЄІ) створена у 1989 р. групою держав Центральної і Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) з метою розвитку багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і зміцнення стабільності і безпеки в регіоні. Разом з тим об'єднання покликане підготувати держави до членства в Європейському Союзі. Центральноєвропейська Ініціатива зосереджує свою діяльність на питаннях розвитку регіонального співробітництва в енергетиці, транспорті, захисті довкілля, сільському господарстві, підприємництві, цивільній обороні, інформатиці, науці й технологіях, телекомунікаціях, статистиці, туризмі.

Важливого значення в роботі ЦЄІ надається забезпеченню прав національних меншин, культурному співробітництву. До ЦЄІ входять Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. У рамках ЦЄІ створено 18 робочих груп, які розробляють понад 100 проектів у окремих галузях, зокрема і програму ЦЄІ — до 2010р. (спільно з ЄС). Держави ЦЄІ проводять регулярні зустрічі на рівні глав урядів, міністрів закордонних справ, Комітету національних координаторів ЦЄІ. У Трієсті з 1996 р. працює інформаційно-документаційний центр ЦЄІ, засновано керівний орган (трійка) ЦЄІ. Україна набула членства в ЦЄІ з червня 1996 р. (співробітничала з 1989 р.); вона бере участь у погодженні і здійсненні більшості програм та проектів ЦЄІ, одним з яких є спорудження залізничної магістралі Трієст — Будапешт — Київ — Москва.

7. Україна — Єврорегіон Буг.29 вересня 1995р. підписано Угоду про створення Єврорегіону Буг, учасника­ми якого стали чотири воєводства Республіки Польща: Люблінське, Хелмське, Замосцьке, Тарнобжеське та Во­линська область України. Метою об'єднання є розвиток двостороннього прикордонного (транскордонного) співробітництва. У рамках Єврорегіону заплановано реалізувати проекти по створенню спеціальної екологічної зони, центру комерційної інформації, розбудувати кордонні переходи. Усі ці елементи формують своєрідний регіональний екологічний комплекс. Одним з напрямів співробітництва є розв'язання економічних проблем. Здійснюється програма «Чистий Буг» (1995 р.), яка включає будівництво та реконструкцію очисних споруд, створення природно-заповідникових територій, контроль за переміщенням екологічно-небезпечних вантажів, об'єктами фауни і флори, дотримання чинного природоохоронного законодавства та ін.

Регіональнеспівробітництво в рамках Карпатського Єврорегіону.Україна всіляко сприяє розвитку транскордонного співробітництва на двосторонній та багатосторонній основах. Асоціація Карпатський Єврорегіон (КЄ) була створена у лютому 1993 р. в м. Дебрецен (Угорщина) представниками органів місцевого самоврядування і місцевих адміністрацій Польщі, Угорщини і України. До КЄ також увійшли Словаччина (асоційований член) та Румунія (участь у роботі КЄ фактично беруть два повіти Румунії всупереч позиції центральної влади). Від України установчі документи підписали Закарпатська, Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська області. Секретаріат Ради КЄ розміщено в м. Ужгороді.

З самого початку створення КЄ підтримують ОБСЄ, Рада Європи, міжнародні фінансові інститути — ЄБРР і МБРР (Світовий банк). У рамках асоціації КЄ діють організаційно-правові структури та постійні робочі комісії. У перспективі в роботі Карпатського Єврорегіону ключовими механізмами будуть взаємопогоджені транскордонні господарські програми та проекти, а органи місцевої влади регіонів-учасниць мають створювати умови їх виконання, забезпечуючи при цьому взаємодію автономних суб'єктів економічного співробітництва. Зусиллями КЄ та Єврорегіону Буг на території Украї­ни пропонується створити транспортно-складський центр «Інтерпорт-Ковель», вільну митну зону «Чоп-Інтерпорт» тощо.

Створення Єврорегіону Буг, розвиток Карпатського Єврорегіону є підтвердженням поглиблення міжрегіонального співробітництва і має поліпшити дво- і багатосторонні відносини. Це необхідно, оскільки Україна має вигідне розташування (центр Європи), позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами, але відємне сальдо торгового балансу та незначні обсяги інвестицій.