ТЕМА 1-2.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МУЗИЧНОГО ДОЗВІЛЛЯ

План

1. Соціальна сутність дозвілля.

2. Ключові ознаки дозвілля.

3. Роль дозвілля в житті людини: основні параметри, класифікація його видів.

4. Функції і принципи дозвілля.

5. Рівні дозвілля.

1. Соціальна сутність дозвілля.

Теорія дозвілля на сучасному етапі її розвитку характеризується міждисциплінарністю, тобто спирається надані багатьох наук: пси­хології, педагогіки, соціології, філософії, географії, економіки.

Однак, з другої половини XX ст. дозвілля виокремлюється як самостійна галузь знання, що вивчає значення вільного часу в житті людини, його змістове наповнення, розвиток людини на дозвіллі.

В Україні усталеним є поняття «культурно-дозвіллєва сфера», що вказує на використання людиною сво­го вільного часу для розвитку своїх творчих здібностей, культури, вмінь та навичок.

Натомість в зарубіжних країнах «культурно-дозвіллєва сфера» набула інших назв: «індустрія дозвілля», «дозвіллєво-рекреаційна сфера» (США, Великобританія), «сфера вільного часу» (Німеччина), «анімація» (Італія, Туреччина, Фран­ція).

У вітчизняних енциклопедіях та довідниках дозвілля визначається як:

– «Вільний, незайнятий час, прогулян­ка, звільненість від справ» (Даль В. «Словарь живого велико­русского языка»);

– «Вільний від роботи час, на дозвіллі – вільний від справ» (Ожегов С. «Толковый словарь русского языка»);

– «Ча­стина позаробочого часу, що залишається у людини після вико­нання необхідних виробничих і невиробничих обов’язків: пересування на роботу і з роботи, сон, прийняття їжі, інших видів побутового самообслуговування» («Велика радянська енциклопедія»).

Зарубіжними вченими вважається, що дозвілля як науковий термін походить від латинського слова «licere», що у перекладі означає «бути дозволеним», французького слова «lоisіr» («вільний час»), англійського слова «leisure» («свобода вибору дій»).

Зарубіж­ними вченими поняття дозвілля розглядається також як:

– синонім лібералізації і прогресу (Ж. Дюмазедьє);

– соціальна цінність, необхідна умо­ва для всебічного розвитку особистості (Н. Андерсен);

– сенс життя, за­гальнолюдська цінність (М. Каплан);

– можливість для отримання задоволення (Р. Краус);

– сучасне втілення свободи (Д. Волпічеллі);

– компенсаційний засіб (Ж. Фрідман), діяльність заради самої себе, а не якоїсь іншої мети (Дж. Келлі).

Починаючи з II пол. XX ст. у зарубіжному суспільстві сформувалися різні концепції до­звілля:

1) Дозвілля як складова часового простору передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий і неробочий. Відповідно до цієї концепції, дозвілля ототожнюється з позаробочим часом, вивчається як вільний час людини.

2) Дозвілля як окремий вид життєдіяльності людини розглядає дозвілля як діяльність (творчу, конструктивну або ж безцільну та асоціальну). Дозвіллєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності людини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою отримання задоволення. З точки зору прибічників діяльнісної концепції, роль дозвілля полягає у відновленні психічних і фізичних сил людини, підвищенні її освітнього та духовного рівня, здійсненні лише тих занять у вільний час, що відповідають потребам та бажанням людини і приносять їй задоволення у процесі самої діяльності.

3) Дозвілля як психологічний стан людини розглядається крізь емоційне сприйняття людиною дозвіллєвих занять. Згідно з цією концепцією, дозвіллєвими вважаються лише ті види діяльності, що сприймаються людиною позитивно.

4) Інтеграційною вважається концепція цілісного способу жит­тя. Її сутність полягає в тому, що всі сфери людського життя мають дозвіллєвий потенціал, тобто, можливості для творчості, саморозвитку та самовдосконалення мають різні види людської життєдіяльності (сім’я, навчання, робота, релігія тощо).

2. Ключові ознаки дозвілля.

Дозвілля характеризується специфічними ознаками, пріо­ритетними серед яких слід назвати:

– свободу вибору дозвіллєвої сфери, свободу від обо­в’язків;

– добровільну участь у дозвіллєвій сфері;

- бажання отримати радість та задоволення;

- самодостатність та самоцінність;

- компенсаційність дозвілля.

Головними ознаками дозвілля вважають свободу від обо­в’язків та добровільність участі. Дозвілля передбачає звільнення людини від тих функцій, що покладають на неї різні соціальні інститути (сім’я, церква, школа, суспільство).

Фундаментальними ознаками дозвілля вважаються також: отримання задоволення, розваги та відпочинок, урізноманітнення життя.

Компенсаційна ознака дозвілля виявляється у самоствердженні та реалізації тих творчих потенцій людини, які не можуть розкритись у професійно-трудовій, суспільній, освітній, сімейних сферах.

Загалом дозвілля в зарубіжних країнах сприймається переважно як стиль життя та важливий життєвий інтерес. Наприклад, канадський вчений Стеббінс пише: «В інформаційну епоху із зростанням обмежених можливостей у сфері зайнятості, більшість чоловіків та жінок все частіше вважають, що єдиними видами центральних життєвих інтересів, відкритих для них, є любительська діяльність та діяльність кар’єрного волонтера.

До того ж, все більша кількість працюючих постають перед вибором, якого в індустріальних країнах ніколи раніше не знали: чи пере­творювати, скажімо, 25 годин щотижневої роботи на централь­ний життєвий інтерес чи вдатися до серйозної дозвіллєвої діяль­ності, оскільки робота надто ілюзорна, щоб вкладати в неї пози­тивні емоції, фізичну та інтелектуальну енергію».

Загальноприйнятою вважається класифікація дозвіл­ля за такими ознаками:

– вид активності (пасивне та активне дозвілля);

– періодичність (щоденне, щотижневе, відпускне, святкове);

– тривалість (короткочасне, довготривале, епізодичне);

– напрями діяльності (творче, рекреаційне, культурне, спортивне, декоративно-прикладне, туристичне).

Структурне наповнення дозвілля (див. "Додаток А").

3. Роль дозвілля в житті людини: основні параметри, класифікація його видів.

Аналіз змісту дозвілля як соціаль­но-культурного явища в контексті людської життєдіяльності дозволяє розглядати його за основними параметрами:

1. Сімейний параметр охоплює широке коло людських потреб, зокрема, виховання дітей, облаштування сімейного життя, участь у різноманітних формах «колективного побуту» (як святково-обрядового, так і утилітарного).

2. Освітній параметр характеризує дозвіллєву діяльність як об’єктивно необхідну й усвідомлену потребу багатьох людей здо­бути знання та набути вмінь для успішної виробничої діяль­ності, для підвищення виробничої культури та культури виробництва.

3. Політичні інтереси людини виявляється в її бажанні до­лучитися до політичного життя, до певної політичної діяльності, що виражається в намаганні брати участь у політичних заходах, заняттях, акціях, публічно висловлювати свою громадянську думку, бути причетним до вирішення партійних чи загальнонаціональних потреб, не стояти осторонь життя країни, етносу, нації.

У демократично розвинених країнах дозвіллєві центри у своїй роботі потужно використовують політичну складову для розвитку громадянських ініціатив населення, вирішення різноманітних соціальних проблем.

Особливо це стосується екологічних проектів, правового консультування, контролю над використанням бюд­жетних коштів місцевими органами влади, охорони громадсь­кого порядку.

4. Моральний параметр дозвілля відтворює відповідну установку на задоволення морально-етичних потреб особистості.

5. Естетичні параметри виражають потребу особистості в естетичних переживаннях, в естетичній практиці. Культурні ініціативи населення реалізуються в екозаповідниках, паркових установах, музеях, монастирських комплексах, бібліотеках, виставкових залах, картинних галереях.

Окрім того, в кожній країні створюються умови для художнього й есте­тичного розвитку людини, для її творчої самореалізації в сис­темі мистецтв через велику кількість культурно-мистецьких гуртків, клубів, об’­єднань.

Наприклад, у Франції найпопулярнішим серед любительсь­ких мистецтв є музичне, якому надають перевагу більше 5 млн. осіб старших за 15 років. Пояснюється це підтримкою Міністерства культури та засобів масової інформації Франції, які вбачають в музичному аматорстві особливу культур­ну та художню місію.

Сьогодні така музична творчість охоплює джаз, класичну, популярну і народну музику.

Починаючи з 80-х років XX ст., за підтримки Міністерства та місцевих органів влади в країні проводяться різноманітні музичні заходи (свято музики, музичні фестивалі та ярмарки), діють спеціальні музичні курси (з 1998 року любителі, по їх закінченні, отримують дип­ломи державного зразка), центри поліфонічного мистецтва, центри музики і традиційних танців, музичні шко­ли.

При­бічники музичної творчості надають перевагу хоровому співу, грі на музичних інструментах.

В Австралії набула поширення хореографічна любительська творчість. Хореографічні школи, гуртки, ансамблі, клуби, ама­торські трупи, створюються в земляцтвах, при культурно-просвітніх та дозвіллєвих центрах.

Танці, за даними статистики є найпопулярнішим видом дозвіллєвої діяльності серед дітей і підлітків. Учас­ники хореографічних гуртків і шкіл беруть активну участь в міжнародних фестивалях та конкурсах, національних культур­но-мистецьких проектах, виступають в земляцтвах, навчальних закладах, культурно-просвітніх та громадських центрах.

В багатьох зарубіжних країнах створено фонди та організації для розвитку естетичного виховання. Зокрема, цим питанням опікується «Королівське товариство виховання засобами мис­тецтва» у Великобританії, «Національна асоціація художнього виховання» у США, Міжнародне товариство виховання засо­бами мистецтва при ЮНЕСКО.

6. Науково-технічні параметри дозвіллєвої діяльності є на­слідком науково-технічної революції і пов’язані здебільшого з гострими потребами людей у природничо-науковій інформації, у знаннях з технологій, технічної організації виробництва.

Дозвіллєва практика останніх десятиліть свідчить про значне зрос­тання потреб у знаннях з екології, у гармонізації відносин лю­дини і природи.

7. Спортивні параметри свідчать про глибоке усвідомлення лю­диною своєї незахищеності у жорстокому світі. Дозвілля ви­вчається як засіб оздоровлення, зміцнення здоров’я, адаптації людини до змінюваних соціальних та природних умов, змен­шення психологічної напруги особистості.

Реалізації цих завдань сприяє діяльність численних оздоровчих та курортних закладів, рекреаційних парків (парків відпочинку), спортивних закладів.

8. Економічні параметри дозвілля передбачають поєднання інтересів дозвіллєвої та економічної сфер. Дозвілля у досліджен­нях кінця XX ст. розглядається як один з основних елементів довгострокової економічної стратегії.

З’явилися нові форми ко­операції між дозвіллєвою сферою та економікою.

Це виявляєть­ся у відкритті в дозвіллєвих закладах прибуткових творчих май­стерень, у наданні комерційних послуг, виконанні дозвіллєвих заходів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою.

4. Функції і принципи дозвілля.

У перекладі з латинської мови слово «функція» означає роль, сферу діяльності, коло обов’язків, призначення.

Головними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна і вихов­на.

1.Рекреаційна функція (від слова recteacio – відпочинок), спрямована на зняття виробничої пе­ревтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини; на зміцнення здо­ров’я шляхом здійснення дозвіллєвими об’єднаннями ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсійних програм, проведення вечорів відпочинку, видовищних заходів, театралізованих вистав, масових свят.

Рекреаційна функція є од­нією із провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета – спри­яти відпочинку, неформальному спілкуванню. Яскраво реалізується у таких формах роботи, як концерти, художні видовища, спортивні змагання, художня творчість, аматорські об’єднання, свята, туристичні за­ходи.

2. Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолати самотність, знайти нових друзів. Вона яскраво виявляється у таких формах дозвілля, як диспути, дискусії, вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розва­жальні програми, просвітницькі акції тощо.

Інформаційне спілку­вання передбачає обмін думками, задоволення естетичних та пізна­вальних потреб; в емоційному спілкуванні на першому плані – за­доволення потреб у співчутті, співпереживанні, взаєморозумінні, дружній підтримці.

3. Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна осо­бистість мала власну гідність, могла знайти зміст свого існуван­ня, сприяє інтеграції людини в суспільство, дозволяє відчути свою приналежність до певної спільноти.

Вона поєднує у собі функції адаптації, соціалізації, психологічної профілактики і

пов’язана з соціально-культурними, рекреаційними дозвіллєвими проектами для інвалідів, осіб похилого віку, представників етноменшин, «важких» підлітків.

Ця функція набуває особли­вого значення на сучасному етапі, коли людина соціально роз­чарована, емоційно загублена, духовно принижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого.

Кабінети психологічного консультування, професії соціальний робітник, соціальний педагог.

4. Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професій­но-трудової та сімейно-побутової діяльності.

Шляхом участі осо­бистості у виставках, творчих вечорах, у різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майстерень, літературних, музичних, на­родознавчих віталень, художніх салонів.

Творча функція до­звілля не просто забезпечує відпочинок та розваги людини, а й самоудосконалення у вільний час.

Творча функція також яскраво виявляється в таких формах дозвілля, як ділові ігри, конкурси, фестивалі, бесіди, самодіяльні концерти, туристичні походи, технічні гуртки, при­кладна творчість.

Ряд соціологічних дослід­жень доводять, що в зарубіжних країнах підлітки та молодь віддають перевагу худож­ньо-мистецькій діяльності та колекціонуванню; представни­ки середніх і старших вікових груп населення – конструюван­ню, моделюванню, фотоаматорству, автолюбительству, гончар­ству, науково-технічній діяльності.

5. У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим ком­понентом неперервної освіти, духовного збагачення особистості.

Пізнавальна функція дозволяє задовольнити потреби в додат­ковій інформації, в поширенні та набутті нових знань.

На відміну від навчальних закладів, дозвіллєва діяльність не обмежується певним регламентом та правилами, її реалізація залежить від бажання, ініціативи та самодіяльності членів дозвіллєвого закладу.

Пізнаваль­на функція яскраво виявляється в роботі клубів для людей «зо­лотого» віку, гуртків, довідково-консультаційних служб, інфор­маційних кабінетів.

6. Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні сис­теми ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, іде­алів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до са­мого себе.

Ціннісно-орієнтаційна функція завжди спрямована на формування у людини певних світоглядних, моральних, естетичних, політичних, соціальних суджень і поглядів.

Ця функція тісно пов’язана з виховною функцією.

7. Виховна функція виявляється в цілеспрямованому розвитку в дозвіллєвій діяльності особистісного потенціалу людини.

Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення інтересів.

Але у дозвіллєвих закладах все ж виховання є лише засобом вирішення конкретних завдань, а не самоціллю.

Принципи організації дозвіллєвої діяльності:

– (це теоретичні, культурні, організаційні засади, на яких ґрунтується дозвіллєва діяльність);

– принцип інтересу – означає врахування інтересів особистості, сприяє не лише їх задоволенню, а й пробудженню нових потреб і запитів, формує нові;

– принцип системності – передбачає цілеспрямованість та системність організації до­звіллєвої діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання її від асоціальної поведінки;

– принцип добровільності – означає певну незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;

– принцип диференціації передбачає врахування особливостей різних верств населення, умов праці, професійних інтересів, вікової специфі­ки, статевих ознак, рівня духовного розвитку особистості;

– принцип доступності та якісності дозвіллєвих послуг вимагає необхідність задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;

– принцип відповідності дозвіллєвих послуг місцевим умовам – соціаль­но-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політич­ним, практичній діяльності людини.

5. Рівні дозвілля.

Функції дозвілля визначають його рівні:

І рівень. – пасивний відпочинок як найпростіший рівень дозвілля – не має перспективних цілей; дозволяє звільнитися від виробничої перевтоми, побути у спокої, психологічно розслабитися; пасивне дозвілля є складовою життя людини;

ІІ рівень – розважальне дозвілля включає прогулянки, спортивні та видовищні шоу, відвідування театрів, рекреаційні заходи і сприяє емоційній та фізичній розрядці;

розважальне дозвілля вимагає від людини певної підготовки, вольових зусиль, застосування фізичних та психічних сил.

ІІІ рівень – пізнавальне дозвілля передбачає активну участь людини у дозвіллєвій діяльності, спілкування в хобі-групах, з однодумцями, формує світогляд людини, розвиває її духовний світ.

ІV рівень – творче дозвілля характеризується духовною насиченістю, соціальною активністю, сприяє культурному збагаченню, створенню нових духовних цінностей.

Запитання для самоперевірки

1. Яке значення вкладається в поняття «дозвілля» в зарубіж­них країнах?

2. Які основні концепції дозвілля ви могли б назвати?

3. Які структурні компоненти дозвілля?

4. На які типи поділяється дозвілля?

5. В чому полягає специфіка взаємозв’язку професійно-трудової діяльності та дозвілля?

6. Від яких чинників залежить обсяг дозвілля?

7. Які складові формують змістову структуру життя?

8. В чому полягає взаємозв’язок між політикою та дозвіл­лям?

9. В чому виявляється вплив дозвілля на економіку країни?

10. В чому полягає сутність освітньої складової дозвілля?

11. Дозвілля має потужний естетичний потенціал. В яких фор­мах дозвілля він розкривається найповніше?

12. Чи має перспективи соціальне дозвілля? Чому?

13. Які основні функції дозвілля?

14. В чому полягає специфіка виховної функції дозвілля?

15. Які рівні має дозвілля?

16. Що таке закономірності дозвілля і в чому їх сутність?

17. За якими принципами здійснюється дозвіллєва діяльність?

18. В чому полягає принцип інтересу?

Література

1. Bauer R. The sociology of leisure time // Transactions of the Fourth World Congress of sociology. – London, 1959. – Vol. 2.

2. Chick G. Science, materialism and the quest for an anthropology of leisure: a rejoinder// Leisure sciences. – L., 1998. – Vol. 20, №3.

3. Clarke J. Social perspectives on Leisure. – New York, 1974.

4. Coalter F. Leisure science and leisure studies: Different concept, same crisis? // Leisure sciences. – L., 1997. – Vol. 19, №4.

5. Finnegan R. The Hidden Musicians: Music-Making in an English Town. Cambridge University Press, 1989.

6. Freizeit und Kulturarbeit: Forschungen und Konzepzionen / Bearb.: Wolfgang Bagger et al. – Berlin, 1986.

7. GirardA. Cultural Development: Experiences and Policies. P., UNESCO, 1983.

8. Kaplan M. Leisure: theory and policy. – N.Y., 1975.

9. Lettre d’information. France. – 2000. – № 65.

10. Luchettv M. Leisure in Life // American Studies. – 1987. – Vol. 27. – №11.

11. Opportunities for cross-cultural comparative research on leisure // Leisure sciences. – L., 2000. – Vol. 22, №2.

12. Parker St. Group Life: Individual Interests and Social Purposes // World Leisure Congress. Lisbon, Portugal: Instituto de Ciencias Sociales, Universidade de Lisbon, 1994.

13. Pronovost G. Temps, culture etsociete. – Quebek, 1983.

14. Shivers J. S. Leisure and recreation concepts: a critical analysis. – Boston,1981.

15. Stebbins R.A. The Liberal Art Hobbies: A Neglected Subtype of Serious Leisure // Loisir et Society and Leisure. – 1994. – №16.

16. Torkildsen G. Leisure and Recreation Management. London-New York, 1983, XX.

17. Unruh D.R. Characteristics and Types of Participation in Social Worlds // Symbolic Interaction. – 1979. – №2.

18. Veal A.I. Leisure and the future. – N.Y., 1987.

19. Wilson J. Politics and Leisure. Boston, 1988.

20. Востряков Л. E., Чирикова А. Е. Культурная политика и культурные практики в оценках российских и европейских ад­министраторов и менеджеров культуры (по результаты исследо­ваний 1996-1997 годов) // Материальная база сферы культуры. – 1999. – Вып. 3.

21. Доронкина Е. Г. Теория и практика организации рекреа­ционной деятельности в США: Дис.... канд. пед. наук: 13.00.05. – М., 1990.

22. Дюмазедье Ж. Досуг как сфера духовной деятельности. – М.: Книга, 1987.

23. К проблеме занятости в сфере культуры // Панорама куль­турной жизни зарубежных стран. – 1999. – Вып. 10.

24. Кирсанов В. В. Социально-педагогические проблемы орга­низации досуга за рубежом. – Харьков: ХГИК, 1998.

25. Киселева Т. Г. Теория досуга за рубежом. – М., 1992.

26. Кротова Ю. Н. Становление и развитие педагогики досуга в США и Великобритании: Дис... д-ра пед. наук: 13.00.05. – СПб., 1994.

27. Лещенко М. Зарубіжні технології підготовки учителів до естетичного виховання. – К., 1995.

28. Мамбеков Е. Б. Организация досуга во Франции: анима­ционная модель. – Дис... канд. пед. наук: 13.00.05. – СПб., 1992.

29. Стеббинс Р. А. Свободное время: к оптимальному стилю досуга: (Взгляд из Канады) // Социс. – М., 2000. – №7.

30. Стрельцов Ю. А. Культурология досуга. – М.: МГУК, 2002.

31. Цимбалюк Н. Дозвілля очима європейських соціологів // Посвіт. – 2000. – №2.