Джерела торгового права Європейського Союзу.

Засновницькі договори. Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі 1951 р. ставив за мету створення спільного ринку продукції вугільної і сталеливарної промисловості. За загальним принципом (ст. 71) повноваження держав-членів в питаннях торгової політики не зачіпалися Договором, окрім деяких прямо обумовлених випадків. До таких випадків відносилися: 1) право Ради встановлювати мінімальні і максимальні ставки митних зборів на вугілля і сталь в торгівлі з третіми країнами; 2) повноваження Найвищого керівного органу здійснювати контроль над видачею і використанням ліцензій для імпорту (експорту) вугілля і сталі; 3) повноваження Найвищого керівного органу приймати захисні заходи і рекомендувати державам-членам введення кількісних обмежень у випадках: а) демпінгу або іншої торгової практики, що суперечить міжнародному праву; б) порушення умов конкуренції при розподілі квот між підприємствами; у) зростання об'ємів імпорту, при якому виникає загроза завдання збитків внутрішньому виробництву подібних товарів. Договір про заснування ЄОВС не наділяє Об'єднання повноваженнями по укладенню міжнародних угод. Найвищий керівний орган міг лише давати рекомендації державам-членам за проектами угод, що укладалися ними.

Договір про заснування ЄЕС 1957 р. проголошувавстворення спільного ринку, гармонійний розвиток економічної діяльності, безперервне і збалансоване зростання, підвищення рівня життя і тісніші зв'язки між державам-членами. Для досягнення цієї мети Договір, серед іншого, передбачає введення загального митного тарифу і загальної торгової політики по відношенню до третіх країн, а також асоціацію із заморськими країнами і територіями з метою збільшення торгівлі і сприяння економічному розвитку. Правові основи загальної торгової політики встановлені в ст. 110—116 Договору. Після закінчення 12-річного перехідного періоду, передбаченого для створення спільного ринку, загальна торгова політика Співтовариства повинна будуватися на єдиних принципах, особливо в тому, що стосується змін тарифних ставок, укладення тарифних і торгових угод, уніфікації заходів по лібералізації експортної політики, а також заходів по захисту торгівлі (зокрема, заходів по захисту від демпінгу і субсидування). Комісія має право, будучи уповноваженою Радою, вести переговори для укладення угод з третіми країнами. Укладення таких угод від імені Співтовариства є прерогативою Ради. Рада також приймає нормативно-правові акти у сфері торгової політики, діючи кваліфікованою більшістю. Стаття 115 Римського договору надає державам-членам право приймати, з відома Комісії, захисні заходи у разі виникнення торгового дисбалансу або економічних труднощів. Проте такі захисні заходи повинні вносити якомога менше порушень до функціонування спільного ринку. Стаття 116 зобов'язує держави-члени діяти спільно в рамках міжнародних організацій економічного характеру. Статті 131—136 Договору створюють правову основу для укладення угод про асоціацію між Співтовариством і країнами (територіями), що підтримують особливі відносини з державами-членами (так звані «заморські країни і території»).

Ще в період дії Договору ЄОВС тарифне для митниці регулювання відносно вугілля і сталі здійснювалося на основі Договору про заснування ЄЕС. Договір ЄОВС регулював укладення міжнародних угод про торгівлю виключно продукцією вугільної і сталеливарної промисловості. В даний час торгова політика Співтовариства відносно товарів номенклатури ЄОВС повністю здійснюється на основі Договору про ЄЕС.

Договір про Євроатом заклав основу загальної торгової політики держав-членів відносно ядерних матеріалів. Стаття 94 Договору передбачає введення загального митного тарифу для продуктів, позначених в Додатку до Договору. Стаття 101 наділяє Співтовариство правом укладати, в межах своєї компетенції, угоди і контракти з третіми країнами, міжнародними організаціями та іноземними приватними особами.

Єдиний європейський акт 1986 р. розширив повноваження Ради з автономної зміни або припинення дії мит єдиного для всіх трьох Співтовариств митного тарифу. Компетенція Співтовариства була істотно розширена за рахунок питань формування економічного і валютного союзу, питань охорони навколишнього середовища, науково-технічної і технологічної співпраці. Більш того, ЄЄА заклав основу співпраці держав-членів в сфері зовнішньої політики. Відповідно, на нові сфери розповсюдилася і загальна торгова політика ЄС.

Маастрихтський договір 1992 р., що заснував Європейський Союз, зобов'язав держави-члени погоджувати свої зовнішньополітичні дії в сферах загальної зовнішньої політики, політики в сферах безпеки, економіки і сприяння розвитку. З Договору про ЄЕС були виключені статті, що визначають етапність формування загальної торгової політики. Повноваження держав-членів приймати власні захисні торгові заходи були значно звужені.

Амстердамський договір 1997 р. розповсюдив дію ст. 113 Договору про ЄЕС на сферу торгівлі послугами і сферу інтелектуальної власності, що відповідало розвитку міжнародного торгового права після створення ВТО. Були внесені зміни і спрощення в статті Договору про ЄЕС, що встановлюють принципи асоціації із заморськими країнами і територіями.

Ніццькій договір 2001 р. створив правову базу для істотного розширення Європейського Союзу.

Міжнародні договори ЄС. Договір про ЄЕС встановлює, що міжнародні угоди, укладені з дотриманням умов Договору, обов'язкові для інститутів ЄС і держав-членів. Такі угоди, укладені ЄС у сфері торгово-економічних відносин, є джерелами торгового права ЄС. Цілями укладення міжнародних торгових угод можуть бути:

1) забезпечення доступу товарів в країну імпорту на умовах не менш сприятливих, ніж для товарів з будь-якої третьої країни (режим найбільшого сприяння);

2) отримання преференційного (пільгового) доступу на ринки країн-торгових партнерів і надання, на взаємній основі, пільг для товарів з третіх країн (тарифні преференції);

3) отримання в країні-імпортері такого ж режиму для товарів, що експортуються, як і для товарів внутрішнього виробництва (національний режим); є метою угод про митні союзи і угод про вільну торгівлю;

4) обмеження міжнародної торгівлі певними товарами для запобігання небажаним наслідкам для внутрішніх ринків (угоди по так званих «чутливих товарах» — текстилі, продукції сільського господарства, вугіллю, сталі та ін.);

5) одностороннє надання режиму вільної торгівлі при імпорті товарів в ЄС з метою підтримки економічного розвитку (зокрема, Ломейські конвенції між ЄС і країнами Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону, що розвиваються);

6) утворення міжнародних торговельно-економічних організацій (Угода про утворення Всесвітньої торгової організації 1994 р.);

7) регулювання окремих аспектів міжнародних торгових відносин (угоди по антидемпінгових заходах, захисних заходах, торгівлі послугами та інші).

Міжнародні угоди, укладені на основі ст. 300 Договору про ЄЕС, є складовою частиною права ЄС і користуються пріоритетом по відношенню до актів вторинного права, тобто нормативно-правових актів інститутів ЄС.

Нормативно-правові акти інститутів Європейського Союзу. Регламенти можуть прийматися як Радою Європейського Союзу, так і Комісією Європейських співтовариств. Рада може приймати регламенти та інші нормативно-правові акти самостійно або спільно з Європейським парламентом. В сфері загальної торгової політики основне навантаження по правовому регулюванню несуть регламенти, що видаються Радою. У формі регламентів Ради були введені в дію Загальний митний тариф (Регламент № 960/68) і Комбінована номенклатура (Регламент № 2658/87), прийняті загальні правила Співтовариства по контролю над експортом (Регламент № 2603/69) і імпортом товарів (Регламент № 3285/94), закладені правові основи антидемпінгового і антисубсидіарного регулювання в Співтоваристві (Регламенти № 384/96 і 2026/97).

Регламенти, що видаються Комісією, відіграють допоміжну роль по відношенню до регламентів Ради, забезпечуючи деталізацію і конкретизацію їх норм. Так, Регламенти Комісії № 1401/2002 і 1381/2002 встановили правила і процедури розподілу квот на рис і тростинний цукор в рамках загальної схеми тарифних преференцій, прийнятої Регламентом Ради №2501/2001.

Директиви також можуть видаватися і Радою, і Комісією. Положення Договору про ЄЕС в сфері загальної торгової політики (ст. 132) відводять директивам Ради роль гармонізації систем підтримки експорту з держав-членів в треті країни.

У формі рішень оформляється укладення інститутами від імені Співтовариств міжнародних угод, порушення процедур антидемпінгових і антисубсидіарних розслідувань, інформаційно-консультаційних процедур в рамках імпортного і експортного регулювання, введення Комісією спеціальних умов імпорту відносно певних товарів з певних країн та ін.

Судові рішення. Рішення Суду ЄС і Суду першої інстанції займають особливе місце в системі джерел торгового права ЄС. Суд ЄС здійснює тлумачення засновницьких договорів, забезпечує одноманітне застосування правових актів ЄС у всіх державах-членах, вирішує спори, в рамках юрисдикції ЄС, між державами-членами, інститутами і приватними особами. Рішення, що виносяться Судом по запитах національних судових установ, є обов'язковими для останніх і розглядаються як прецедент у всіх державах-членах. Нерідко рішення Суду закладають основу подальшої правотворчості інститутів ЄС і визначають зміст майбутніх нормативно-правових актів.

Суд ЄС розглядає всі справи, що входять до компетенції ЄС, зокрема справи, пов'язані з реалізацією загальної торгової політики. Суд розглядає як справи прямій юрисдикції, зокрема справи за позовами держав-членів і інститутів ЄС, так і запити національних судів про застосування або тлумачення нормативно-правових актів ЄС в рамках преюдиціальної процедури.

До відання Суду першої інстанції входить розгляд позовів про анулювання або про визнання недійсними актів інститутів ЄС. Такі позови можуть бути подані юридичними і фізичними особами, що знаходяться під юрисдикцією держав-членів. З 1994 р. юрисдикція Суду першої інстанції була поширена і на сферу загальної торгової політики. В даний час Суд першої інстанції розглядає практично всі справи, зв'язані із застосуванням антидемпінгових заходів ЄС. Рішення Суду першої інстанції можуть бути оскаржені в Суді ЄС.