Сутність та системні характеристики менеджменту.

Тема 1. Ризик у менеджменті та основні принципи його аналізу.

Питання:

Сутність та системні характеристики менеджменту.

Загальні проблеми, головні цiлi менеджменту та ризик.

Аналіз ризику.

Основні причини виникнення ризику.

Сутність та системні характеристики менеджменту.

В економічній діяльності (менеджменті) завжди необхідно враховувати вплив невизначеності, конфліктність як внутрішнього, так і світового ринків, науково-технічного прогресу та пов'язаний з цим економічний ризик.

Наукові уявлення щодо ризику складалися поетапно. Це явище почали вивчати статистики, економісти, юристи, математики. Потім сформувалися наукові теорії: ігор, ймовірностей, дослідження операцій, катастроф, соціальної психології, ризику. Поняття ризику з'явилося у військових, економічних, демографічних, медичних, біологічних, правових та інших дисциплінах. Приблизно з 60-х років XX ст. ризик став предметом міждисциплінарних досліджень. Виникла нова галузь знань — ризикологія. У вузах багатьох країн з'явилась спеціальність «менеджмент ризику».

В СРСР у 20-ті роки таке поняття як «ризик» було нормативно закріплене у деяких законодавчих актах стосовно вироб­ничої та раціоналізаторської діяльності. Проте, вже з середини 30-х років воно характеризується як «буржуазне». Становлення командно-адміністративної системи управління сприяло формуванню стереотипу щодо поступового відмирання економічного ризику через зміцнення планового господарства. Вважалося, що соціалістична плановість та ризик — явища несумісні. Таким чином, важлива економічна категорія на багато десятиріч майже зникла з поля зору науки та практики управління економікою.

В огляді, який підготувала спеціальна служба ризику при Конгресі США, відзначається, зокрема, що управління ризиком включає усі технологічні та регулюючі методи його зниження, а також соціальні, економічні і етичні основи різних альтернатив. Відзначається, що однією з важливих проблем є необхідність подальшого впровадження наукових засад та принципів його оцінювання.

У деяких економічних словниках вміщено ряд дефініцій, пов'язаних з ризиком, зокрема: «Ризик—нестабільність, непевність у майбутньому, точніше, рівень непевності, пов'язаний з проектом або з інвестиціями». Там розглядаються також поняття фінансового ризику та інші.

Менеджери повинні усвідомлювати, що на економічні процеси впливають некеровані чинники. Ці процеси розвиваються за умов невизначеності, конфліктності, нестачі статистичної інформації. Цей факт необхідно враховувати під час прийняття як стратегічних рішень, так і тактичних та оперативних рішень, тому що умови їх реалізації можуть значно відрізнятися від тих, які передбачалися (прогнозувалися). Якщо цього не враховувати заздалегідь, можуть мати місце значні збитки матеріальних та фінансових ресурсів, зниження ефективності економічної (підприємницької, управлінської) діяльності.

Під час розвитку ринкових відносин в Україні, безумовно, буде посилюватися невизначеність (попит, ціни) та конкуренція. Щоб вижити за цих умов, менеджерам компаній (фірм, підприємств) слід упроваджувати нові технології та технічні новинки, приймати сміливі та нетрадиційні дії, але це підвищує ступінь економічного ризику. Отже, слід навчитися прогнозувати події, оцінювати ступінь ризику, йти на нього, але не виходити за межі припустимого. Основні завдання під час прийняття економічних рішень — це врахування ризику, керування ним (менеджмент ризику), зведення його до прийнятних меж (а не його виключення), зниження можливих збитків.

Загалом менеджмент може бути означений як система (процес) економічного управління компанією (фірмою), котра включає сукупність принципів, методів, форм і способів управління. Власне до менеджменту відносять теорію управління та практичні зразки ефективного керівництва, під котрими розуміють мистецтво управляти. Обидві складові стосуються управління комплексним і конкретним явищами.

Управління являє собою процес опрацювання та здійснення управлінських дій.

Управлінські дії — це вплив на об'єкт управління, спрямований на досягнення певних цілей (мети) керування. Вироблення економічних дій — це одержання інформації та її передача, обробка необхідної інформації, прийняття рішень. Здійснення управлінських рішень охоплює їх передачу та при необхідності перетворення в форму, що безпосередньо сприймається об'єктом управління.

Менеджмент в усіх своїх рішеннях керується, перш за все, економічними міркуваннями. Тому будь-яка дія менеджменту — це захід економічного змісту. Основою менеджменту є цілеспрямований пошук, безперервне навчання та організація роботи для найбільш ефективного використання усіх ресурсів (людських, матеріальних, фінансових, інформаційних).

Менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління.

Під стратегією розуміють загальну направленість та спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому відповідає певний перелік правив та обмежень щодо прийняття рішення. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на рішенні з альтернативними варіантами, що не суперечать прийнятій стратегії, відхиливши всі інші можливі варіанти. Після досягнення, у тій чи іншій мірі, цілі стратегія як напрямок та засіб її досягнення вичерпує своє існування. Нова мета (ціль) вимагає відповідної задачі щодо розробки нової стратегії.

Тактика — це конкретні методи та способи, що необхідні для досягнення поставленої цілі (мети) у конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір оптимального (раціонального) рішення та застосування найбільш прийнятних у даній господарській ситуації методів та засобів керування.

Об'єктом управління називають керовану економічну систему (компанію, фірму).

Суб'єкт управління — це відповідальна персона, група осіб (менеджер як керуючий, дирекція), яким надано право залишкового вибору рішення, користуючись якісною та кількісною інформацією, і на котрих покладена відповідальність за цей вибір. Сморід через різні форми управлінських дій (впливу) організовують цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Систему управління компанії (підприємства) можна розглядати як певну підсистему.

Її функції полягають у сприйнятті певних проблем компанії (підприємства), тобто «входів» і наступного виконання множини дій (процесів), в результаті котрих вироблюються рішення «виходи», що оптимізують певну функцію і дають певне розв'язання проблем. Це можна податі схемний (мал. 1.1).

Мал. 1.1. Спеціалізація процесу управління.

Одним із сучасних напрямків менеджменту є так звань ситуаційний підхід, покликаний до узгодження конкретних прийомів і концепції менеджменту з певними ситуаціями для досягнення цілей компанії (підприємства) з найбільшою ефективністю. Поняття «Ситуаційні змінні» являє собою найбільший внесок ситуаційного підходу до теорії менеджменту. Більшість авторів мають думання, що існує до десяти чинників, котрі доцільно згрупувати в два основні класи внутрішніх і зовнішніх ситуаційних змінних компанії (підприємства).

Ситуаційній підхід у менеджменті трактує внутрішні змінні як ситуаційні фактори, що діють усередині компанії (підприємства). До них належать цілі, структура, задачі (функції управління), технологія та люди.

У практиці менеджменту всі перелічені змінні ніколи не можуть розглядатися незалежно одна від одної. Кожен з напрямків у теорії менеджменту вніс свій помітний внесок щодо розуміння якоїсь однієї із змінних, але лише системний підхід допоміг створити концепцію компанії, підприємства (фірми) як цілого, що складається з взаємозв'язаних частин, котрі взаємодіють.

Розгляд компанії (підприємства) як відкритої системи (чи як елемента системи національної економіки) дозволяє перейти до аналізу зовнішніх змінних компанії (підприємства) для з'ясування їх впливу на внутрішні змінні і, можливо, визначення взаємозв'язків всього комплексу зовнішніх та внутрішніх змінних компанії (підприємства).

Відкриті системи активно взаємодіють із зовнішнім середовищем. За певних розумів відкрита система може досягти стану рухомої рівноваги із середовищем, де її структура чи найважливіші структурні характеристики залишаються постійними, в тій година як система здійснює з середовищем безперервний обмін інформацією, ресурсами, енергією.

Будь-який об'єкт (процес) управління являє собою систему.

Система — це сукупність взаємопов'язаних об'єктів та процесів, що змінюються в часі. Так, у кібернетиці — науці про управління складними системами їх властивостями, поведінкою, розвитком і відтворенням — під системою розуміють будь-який комплекс взаємопов'язаних елементів (підсистем), що динамічно взаємодіють.

Економічна система як підсистема входити в соціальні - економічну систему. Головною властивістю соціально-економічної системи є ті, що в основу покладені інтереси людей, тому що основний її елемент — людина. Сукупність суспільних, колективних та особистих інтересів впливає на стан систем і процес її розвитку.

Економічна система є доладною, динамічною і відкритою системою.

Складність економічних систем визначається неоднорідністю елементів, що її утворюють, різнохарактерними та ієрархічними зв'язками між елементами, структурним різноманіттям елементів. Це викликає множинність критеріїв щодо їх діяльності.

Динамічність економічних систем обумовлюється тим, що сморід безперервно розвиваються в постійно змінюваних обсягах матеріальних, трудових, фінансових інформаційних ресурсів, витрат, доходів, коливанням попиту та пропозиції, нестачі, неповноти інформації, конкуренції худе.

Економічна система є відкритою системою, бо вона обмінюється інформацією із зовнішнім середовищем.

Вплів суб'єкта на об'єкт управління може здійснюватися лише за умови циркуляції певної (необхідної) інформації між керуючою та керованою підсистемами. Процес управління незалежно від його конкретного змісту завжди передбачає отримання, передачу, переробку та використання інформації.

Універсальною схемою, що відображає технологічну сторону менеджменту є так звана схема кібернетичного контуру управління зі зворотним зв'язком (мал. 1.2).

Мал. 1.2. Схема кібернетичного контуру управління

зі зворотним зв'язком.

Цілі, моделі і вихідна інформація управління є специфічними для шкірного рівня у системі управління суспільним виробництвом.

Система управління виробляє керуючу інформацію, спираючись на названі інформаційні компоненти. Але сам процес формування керуючої інформації може бути організований по-різному. Часто вважають, що вихідна інформація може бути отримана і отримується реально через перетворення в системі управління вхідної інформації за деякою попередньо заданою схемою. Ця схема визначається моделями, використовуваними системою управління. У цьому випадку система управління розглядається як детермінований інформаційний перетворювач — це, зокрема, різноманітні автоматичні пристрої, від регулятора Дж. Уайтта до складних автоматичних виробництв. Будемо вважати, що процес формування керуючої інформації у системі управління є повністю визначеним, якщо інформаційні компоненти системи управління задовольняють таким умовам:

1. Система цілей суб'єкта управління однозначно кількісно визначена. Це означає, що суб'єкт завжди має можливість однозначно оцінити перевагу для собі однієї з двох будь-яких ситуацій, з якими він зустрічається в своїй управлінській діяльності, або визначити їх еквівалентність.

2. Всі моделі, що використовуються в системі управління є формальними, точно кількісно визначеними і відображають, з точки зору суб'єкта управління, всі суттєві стійкі властивості та закономірності об'єкта управління і його зв'язки із зовнішнім середовищем.

3. Первісна інформація відображає всі важливі індивідуальні особливості об'єкта управління і його зв'язки із зовнішнім середовищем, що реально склалися на об'єкті і у зовнішньому середовищі і спільно з моделями забезпечує можливість однозначної ідентифікації всіх істотних, з точки зору суб'єкта управління, ситуацій.

Однак у системах управління соціально-економічними об'єктами умови інформаційної визначеності, як правило, не виконуються.

По-перше, суб'єкт управління сам може бути соціально-економічною системою. У цьому випадку його цілі формуються всередині нього самого і через розглянуті вище обставини можуть не зводитись одна до одної або мати суперечливий характер. Не завжди цілі бувають виражені в кількісно визначеній формі, через що однозначна оцінка різноманітних ситуацій та варіантів дій може виявитися неоднозначною.

По-друге, моделі, що описують поведінку об'єкта управління, не можуть, як правило, відобразити всі його стійкі суттєві властивості, бо до таких властивостей відноситься і система внутрішніх цілей соціально-економічного об'єкта управління. Структура цілей об'єкта не простіша за структуру цілей суб'єкта управління, що примушує об'єкт частково приховувати їх від суб'єкта.

По-третє, первісна інформація не завжди відображає всі суттєві ситуації, бо врахування цих ситуацій здійснюється непрямо, перш за все через систему економічних показників. Показники виражають якісні чинники в кількісно визначеній формі, що створює передумову втрати частини інформації. Окрім того, система показників, створювана для відображення економічної дійсності за конкретних умов, при деякій фіксованій системі цілей суб'єкта управління, що затверджена законодавче, виявляється більш інерційною, ніж система цілей, з якої-вона виникла. Тому система показників стає з часом все менш адекватною реальним умовам і, відповідно, все гірше відображує управлінську ситуацію з точки зору цілей суб'єкта управління. Нарешті, через суперечливість цілей суб'єкта та об'єкта управлінню останній може бути зацікавлений у викривленому поданні ситуації, що склалась на момент формування інформації зворотного зв'язку (звітної інформації).

У випадку, коли хоча б одна з умов не виконується, процес формування керуючої інформації не є повністю визначеним (обтяжений певним ризиком).