Загальні проблеми, головні цiлi менеджменту та ризик.

Відомо, що підприємству (фірмі, компанії) належить провідна роль в економічному житті країни, і державні структури перш за все зобов'язані створити належні, стабільні умови для його функціонування в ринковій економіці.

Однак дуже багато в успішній діяльності компаній (фірм) залежить від них самих (менеджерів, управлінської команди). Для підприємців, менеджерів, які досягли найбільших успіхів, характерними є цілеспрямованість, пошук нових можливостей та ініціативність, висока працездатність і наполегливість, знання справи, готовність йти на обґрунтований, допустимий (але не авантюрний) ризик, орієнтація на ефективність та якість, здатність переконувати тощо.

Ефективність менеджменту обумовлюється ясним формулюванням цілей, котрих прагне досягти компанія (фірма).

Згідно сучасної теорії підприємства (фірми) головною метою будь-яких рішень, що приймаються в компанії (на підприємстві), є максимізація її ринкової вартості.

Зростання ринкової вартості підприємства обумовлює підвищення матеріального стану його власників.

Визначення головної мети (цілі) управління підприємством (компанією, фірмою) не виключає існування множини інших цілей у різних сферах управління компанією.

Так, зокрема, можна говорити про ряд цілей щодо інвестиційної (інноваційної) діяльності, розпорядження оборотним капіталом компанії, формування обсягів і структури капіталу, аналізу функціонування компанії з метою підвищення її ефективності. Формування цих цілей спрямоване на те, щоб завдяки їм у процесі управління краще досягти головної мета (цілі). Процес управління компанією (підприємством) та, зокрема, його фінансами охоплює (схематично) дві принципові сфери і призводить до необхідності прийняття двох груп рішень: інвестиційних (в їх широкому розумінні) та фінансових.

Інвестиційні рішення — це такі рішення, сенс яких у формуванні розмірів і структури активів, необхідних для проведення господарської діяльності (функціонування) компанії (фірми). З цих рішень випливає, що вони торкаються питань використання капіталу.

Фінансові рішення, в свою чергу, торкаються питань фінансування цих активів (необхідних обсягів і їх структури). Це, власне, рішення щодо нагромадження (пошуків) капіталу та оптимізації його структури.

Як одна так і друга група рішень є важливими для досягнення цілей компанії (підприємства). Суттєво, що менеджмент, зокрема, як процес прийняття рішень, розпочинається з питань стратегічної (інвестиційної, інноваційної) діяльності, а також з формування потреб в ресурсах з урахуванням змін щодо рівня і структури активів. Ці наміри входять у протиріччя з можливостями і умовами їх фінансування, з необхідністю пошуку джерел фінансування.

Важливою умовою прийняття оптимального (раціонального) рішення є наявність функції цілі, котра могла б бути критерієм для обрання рішень. В економічній літературі широко розповсюджений погляд, що за умов ринкової економіки для компаній (фірм) цю функцію виконує прибуток. Але слід підкреслити, що критерій максимізації прибутку може бути однозначно визначений лише тоді, коли рішення приймаються за детермінованих умов, коли вони стосуються короткого терміну, за наявності повної (вичерпної для їх прийняття) інформації. Функціонування компаній (фірм) великою мірою залежить від зовнішнього, по відношенню до них, економічного середовища. Як вже зазначалося, значну роль тут відіграють державні структури (встановлення відповідних законів, макроекономічна політика, зокрема, встановлення податкової політики тощо).

Економічне середовище формується через інші суб'єкти ринку, зокрема, інші компанії. Воно є досить динамічним, нестаціонарним, невизначеним.

Якщо рішення приймається за умов невизначеності (а іншого в економіці майже не буває), а його наслідки розтягуються на кілька періодів (років), то критерій максимізації прибутку не може бути однозначно інтерпретованим, отже не може бути надійною підставою для раціональних (тим більше оптимальних) рішень.

Прийняття рішень за умов невизначеності характеризується тим, що неможливо однозначно передбачити наслідки цих рішень, хто б їх не прогнозував. Тобто розглядувані варіанти будь-якої економічної діяльності є варіантами з різним (за розміром) рівнем сподіваного прибутку і характеризуються різною ймовірністю (об'єктивною чи суб'єктивною), що цього прибутку буде досягнуто, власне на цьому сподіваному рівні. Така непевність призводить до того, що прибуток стає випадковою величиною, котру можна максимізувати лише за умов прийняття ряду гіпотез та коли у менеджера наявна певна схильність (несхильність) до ризику як міри невизначеності.

Зазначимо, зокрема, то рішення, які приймаються ком панією (фірмою), піддаються досить об'єктивній верифікації зокрема, на фондовому ринку, як це робиться в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вартість, яку готові заплатити покупці, зокрема за цінні папери, котрі емітує компанія (фірма), віддзеркалює не лише рівень сподіваної норми доходу (прибутку), але також і ризик того, що ці сподівання можуть не виправдатися.

Стосовно власників, менеджерів компаній (фірм), які прагнуть максимізувати вартість свого підприємства, то вони повинні дбати про те, щоб функціонування підприємства не було надмірно обтяжене ризиком. Вони змушені проводити оцінювання ступеня ризику усіх проектів чи інших заходів, що пов'язані з невизначеністю.