Форми індивідуальної роботи з учнями

«Індивідуальні форми, як правило, пов'язані з позаурочної діяльністю, спілкуванням класного керівника і дітей. До них відносяться: бесіда, задушевна розмова, консультація, обмін думками, виконання спільного доручення, надання індивідуальної допомоги у конкретній роботі, спільний пошук вирішення проблеми, завдання. Ці форми можна застосовувати разом і кожну окремо, але частіше за все вони супроводжують одна одну.

Використання індивідуальних форм роботи передбачає рішення класним керівником найважливішого завдання: розгадати учня, відкрити його таланти, знайти все цінне, що притаманне його характеру, прагненням, і все, що заважає йому проявити себе. З кожним необхідно взаємодіяти по-різному, для кожного потрібен свій конкретний, індивідуалізований стиль взаємин. Важливо розташувати до себе учня, викликати його на відвертість, завоювати довіру, розбудити бажання поділиться з педагогом своїми думками, сумнівами. В індивідуальних формах роботи закладено великі виховні можливості. Розмова по душам може виявитися для дитини корисніше кількох колективних справ.

Велике місце у вивченні учнів займають індивідуальні бесіди з учнями. У процесі таких бесід можна виявити мотиви поведінки учня, його інтереси та схильності. Якщо чуйно й уважно підійти до учня, він охоче розповість про свої бажання та мрії, про ставлення до вчителів, батьків. Такі бесіди повинні носити неофіційний характер, бути природними, щирими і проводитися з дотриманням педагогічного такту. Відчуваючи щиру увагу, доброзичливість і прихильність до себе, учень, як правило, відверто розповідає про все, що цікавить вихователя. Тактовна задушевна розмова - це не тільки метод вивчення учня, а й важлива форма їх виховання. Бажано, щоб індивідуальна розмова проводилася за заздалегідь наміченим планом, в певній системі. Тоді вона носить запобіжний характер, індивідуальний коректив у загальну програму педагогічних впливів. Бесіди найчастіше проводяться у зв'язку з нерідко виникають локальними конфліктами, порушеннями дисципліни.

Організація спільної роботи з дітьми з оволодіння правилами поведінки є головним завданням. Загальні методи та засоби виховання мають конкретизуватися стосовно до різних дітей, до їх моральному досвіду. Індивідуальну роботу з дітьми необхідно вести в тісному контакті з батьками, визначаючи єдину лінію виховного впливу, спираючись на сильні сторони особистості школяра.

Відповідно до цього визначається характер індивідуальних завдань для додаткової самостійної роботи учнів, вибираються засоби виховання у школярів інтересу як до вчення, так і до позаурочної роботи. Найбільш розвиненою формою є індивідуальне доручення, яке не пов'язане ні з гурткової роботою, ні з масовими заходами в школі продовженого дня. Ця форма роботи вимагає від вчителя (вихователя) хорошого знання психології своїх учнів, їх здібностей, нахилів, інтересів, щоб давати кожному індивідуальні завдання, посильні і цікаві доручення.»

Індивідуальні картки та робота учні на них це відома складова видатного педагога-новатора Логачевської, система викладу матеріалу якої спрямована саме на розвиток індивідуальних спрямованостей для кожної дитини.

Згідно Логачевської:

«навчально-виховний процес повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їх самостійності й творчої активності. А це вимагає організації навчання відповідно до здібностей, здатності до навчання, таланту дитини .

Використання індивідуального підходу та диференційованих форм навчальної роботи зумовлюється і впливом гуманістичної тенденції у вихованні школярів. Як правило, «обраний учителем середній темп діяльності є нормальним лише для певної частини учнів, для інших він швидкий чи повільний. Одна і та ж учбова задача для одних дітей є складною, майже нерозв’язною проблемою, а для інших вона – легке питання. Один і той самий текст одні діти розуміють після першого читання, іншим необхідне повторення, а третім – пояснення»

Таким чином, успішність засвоєння навчального матеріалу, темп оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмисленості знань залежать не лише від діяльності педагога, але й від пізнавальних можливостей і здібностей учнів, обумовлених багатьма чинниками: особливостями сприймання, пам’яті, мислительної діяльності, а також фізичним розвитком і т. ін. Тому «кожен учитель має створити такі умови, за яких стало б можливим використання фактичних і потенційних можливостей кожної дитини за класно-урочної форми навчання».

У своїй роботі Логачевська використовує диференційований підхід,що базується на індивідуальному підході,вона використовує завдання різної ступені складності та велику кількість роздаткового матеріалу,а саме індивідуальних карток.

Що собою являє індивідуальна картка:

Звичайний роздатковий матеріал що містить завдання того рівня складності,якого потребує учень,відповідно до його можливостей.

Індивідуальність такої картки заклечається також у тому, що завдання та їх порядок у різних картках не повторюється,що дає змогу оцінити знання учня та вчасно скорегувати помилки.

З цього можна зрозуміти що у сучасній школі є місце диференційованому навчанню. На мою думку якнайкраще це питання розкрито у статті (19) А.М.Козюка,О.П. Коновальчука та В.В.Комісарука, які дають такі пояснення:

«Рівнева диференціація навчання передбачає групову діяльність учнів у навчальному процесі. Така

діяльність дає змогу індивідуалізувати процес навчання, створити умови для встановлення

колективних стосунків, формування почуття обов'язку та відповідальності за спільну працю. Під час

роботи в групі учні мають можливість відразу з'ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно

виправляти помилки, допущені в процесі розв'язування вправ, учитися вислуховувати думку свого

товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення

Зазначене, у свою чергу, передбачає педагогічну діяльність вчителя з обов'язковою диференціацією навчання школярів. В умовах класно-урочної системи навчання рівнева диференціація постає ефективним засобом формування в учнів самооцінки та самоконтролю. Застосування рівневої диференціації дає змогу кожному учню працювати на будь-якому рівні навчальних досягнень і здобути відповідні результати. Учень має не тільки обов'язки (зокрема, засвоїти матеріал навідповідному рівні), а й права, найважливішим із яких є право вибору – отримати відповідно до своїх здібностей і нахилів підвищену підготовку з предмета чи обмежитись середнім або достатнім рівнямизасвоєння матеріалу.»

Диференціація вносить свої зміни у навчальний процес. Які саме, дізнаємося із статті:

«Для успішної організації диференційованого навчання вчителю необхідно:

 вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;

 визначити критерії об'єднання учнів у групи;

 використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та

індивідуальній роботі;

 систематично й об'єктивно аналізувати роботу учнів;

 планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

 відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов;

 здійснювати постійний зворотний зв'язок на уроці;

 уміло використовувати засоби заохочення тощо.»

Отже Ми завершили розгляд основних понять,які нам необхідні для проведення нашого основного дослідження, а саме:

- Дали визначення необхідним поняттям

- Розглянули історичні аспекти

- Вивчили розгорнуту систему дії ділення та її компонентів

- Вивчили основні методи роботи

- Розглянули методи та прийоми індивідуальної роботи

- З’ясували основні вимоги до індивідуальної роботи

- Розкрили суть диференційованого підходу до вивчення матеріалу.

Отже, можна починати експериментальну частину.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

Перед тим як почати розгляд основного матеріалу ознайомимось із основними поняттями необхідними для створення експерименту.

2.1Основні поняття.

Отже, що ж таке «експеримент»(1):

«Експериме́нт (рос. эксперимент, англ. experiment, нім. Experiment n, Test m, Versuch m) — метод вивчення, який полягає у викликанні визначеного явища (чи його зміну) в штучно створених (лабораторних) умовах з метою дослідження і з'ясування процесу його розвитку^[1]. Спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування, форма пізнання, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Важливими характеристиками експерименту є його надійність та відповідність даних.

Експеримент відрізняється від спостереження активною взаємодією з досліджуваним об'єктом. Зазвичай, експеримент проводиться в рамках наукового дослідження і слугує для перевірки гіпотези, встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами. Експеримент є базою емпіричного підходу до знань. Критерій Поппера висуває можливість постановки експерименту в якості головного відмінності наукової теорії від псевдонаукової. Експеримент — це науковий метод дослідження, який повторюється в описаних умовах необмежену кількість раз і дає ідентичні результати.»

У нашому випадку, не створюється жодних незвичайних умов та спеціальних приладів тому можна зробити висновок,що даний експеримент е «пасивним».

Таке визначення дає вільна енциклопедія(1):

«При пасивному експерименті інформація про досліджуваному об'єкті накопичується шляхом пасивного спостереження, тобто інформацію отримують в умовах звичайного функціонування об'єкта. Активний експеримент проводиться з застосуванням штучного впливу на об'єкт за спеціальною програмою.

При пасивному експерименті існують лише фактори у вигляді вхідних контрольованих, але некерованих змінних, і експериментатор знаходиться в становищі пасивного спостерігача. Завдання планування в цьому випадку зводиться до оптимальної організації збору інформації та вирішення таких питань, як вибір кількості та частоти вимірювань, вибір методу обробки результатів вимірювань.

Найчастіше метою пасивного експерименту є побудова математичної моделі об'єкта, яка може розглядатися або як добре, або як погано організований об'єкт. У добре організованому об'єкті мають місце певні процеси, в яких взаємозв'язку вхідних і вихідних параметрів встановлюються у вигляді детермінованих функцій. Тому такі об'єкти називають детермінованими. Погано організовані або дифузні об'єкти являють собою статистичні моделі. Методи дослідження з використанням таких моделей не вимагають детального вивчення механізму процесів і явищ, що протікають в об'єкті.

Прикладом пасивного експерименту може бути аналіз роботи схеми, яка не має входів, тільки виходи, і вплинути на її роботу неможливо. Хорошим прикладом пасивного експерименту з дифузним об'єктом є вимірювання метеорологічних параметрів (температури, швидкості вітру і т. д.) при природних катаклізмах.»

У нашому випадку ми обираємо такий пасивний вид дослідження як «спостереження»:

«Спостереження — пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій. Його примітивною формою — життєвим спостереженням — користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.»

Тепер залишається питання: «Що необхідно для проведення пасивного експерименту?» «Які характеристики воно має?»

«Власне спостереження — це найбезпосередніший спосіб одержання дослідних даних, завдяки чому цей метод став першою і вихідною формою пізнання.

Саме як метод наукового пізнання спостереження має ряд специфічних характеристик. Наприклад, метод є суспільно виробленою і закріпленою системою регулятивних принципів і теоретичної пізнавальної діяльності. Таким чином, метод є «керівництвом» до практичних дій і осмислення фактів. З огляду на це, можна визначити деяку специфіку методу спостереження. Передусім, у визначення спостереження як методу педагогіки та психології мають бути включені положення про:

· галузі використання методу;

· сутність специфічного психологічного спостереження;

· можливості та обмеження методу;

· його зв'язки з іншими методами психологічного дослі­дження;

· структуру самого процесу спостереження як спеціальної пізнавальної наукової діяльності;

· види спостереження та їх відмінні риси;

· предметну оснащеність спостереження;

· способи інтерпретації емпіричних даних та їх теоретичне осмислення.

Спостереження — реєстрація (запис) обставин і фактів (поведінки), що сприймаються органами чуття дослідника або механічними пристроями.

Об'єкти спостереження: поведінка споживачів, реакція споживачів, продуктова політика, рекламна компанія й ціни конкурентів.

Методи спостереження:

1. Польове (у реальних умовах) і лабораторне (у штучно створених умовах).

2. Пряме (безпосередньо під час подій, що відбуваються) і непряме (за результатами подій, що відбулися).

3. Відкрите й приховане.

4. Структуроване (за чітко визначеною схемою) і неструктуроване (без чіткого плану).

5. Людське (спостерігач — людина) і механічне (за допомогою електронних чи механічних пристроїв).»

У випадку нашого експерименту використовуватимемо відкрите спостереження у реальних умовах,що дозволить повною мірою розглянути та дослідити суть нашого питання,а також розкрити практичні аспекти вивчення письмового ділення. Також даний експеримент дасть нам змогу порівняти результати роботи за двома різними системами і обрати найкращий шлях для реалізаціі нашої головної мети: одержання учнями базових знань та практичних навичок з теми « письмове ділення в стовпчик»

Давайте розглянемо основні умови експерименту:

У експерименті беруть участь два класи учнів. Позначимо їх умовно квасом «А» і класом «В».

Перший клас - «А» буде вовчати новий матеріал за звичайною програмою. Буде проведений звичайний урок математики.

Другий же клас – «В» буде також ознайомлюватися з новим матеріалом, але використовуючи спеціальні посібники та індивідуальні завдання для учнів.

У кінці експерименту ми запропонуємо учням обох класів розв’язати завдання, що будуть пов’язані із новою вивченою темою, а результати та успішність учнів складемо у таблиці для порівняння, таким чином ми і визначмо чи відіграє роль індивідуальний підхід у вивченні учнями 3-го класу письмового ділення.

2.2 Експеримент.

- Для більш детального вивчення використаємо фрагмент уроку де починається вивчення нового матеріалу:

Клас «А»

«Урок математики в 3 класі за підручником М.В.Богдановича

Тема уроку: Ділення виду 306 : 3. Задача, обернена до задачі на знаходження суми двох добутків.

Обладнання: плакат з девізом уроку, наочний план уроку; ПК, мультимедійний проектор, указка, роздатковий матеріал; пересувні дошки.

Тип уроку: комбінований.