Проблеми та способи трактування правового регулювання і застосування відповідальності у сфері господарювання.

Автор: к.ю.н., доц. Волинець Т.В.

Рецензенти: к.ю.н., доц. Котуха О. С.

К.ю.н., доц. Фігель Ю. О.

Відповідальний за випуск: проф. Репецький В. М.

Рекомендовано до друку Вченою Львівської комерційної академії протокол №4 від 27 грудня 2012 р.

Волинець Т. В.

Проблеми відповідальності у сфері господарювання.Кредитно-модульна система організації навчальногопроцесу : навч. посібник / Волинець Т. В.-

Львів : Видавництво Львівської комерційної академії, 2012. – С.

ISBN

У навчальному посібнику детально розглянуто основні засади відповідальності у сфері господарювання, розкрито питання особливостей, функцій та принципів господарсько-правової відповідальності, визначено підстави її застосування.

Посібник буде корисним для студентів спеціалістів, магістрів вищих навчальних закладів спеціальності „правознавство”, а також широкому колу читачів, які цікавляться проблемами відповідальності у сфері господарювання.

УДК 346

ББК 674

Волинець Т.В.

ISBN 2013

ЗМІСТ

Модуль 1. Загальні питання відповідальності у сфері господарювання………4

Тема 1.Загальна характеристика основних засад відповідальності у сфері господарювання……………………………………………………………………4

Тема 2. Правозахисна сутність, загальні та спеціальні функції господарсько-правової відповідальності…………………………………………………………24

Тема 3. Правові підстави відповідальності у сфері господарювання…………..39

Тема 4. Юридично-фактичні межі господарсько-правової відповідальності………………………………………………………………51

Питання для поточного модульного контролю 1………………………………..60

Модуль 2. Види господарсько-правової відповідальності у сфері господарювання…………………………………………………………………….63

Тема 5. Відшкодування збитків як вид господарсько-правової відповідальності……………………………………………………………………63

Тема 6. Характерні риси штрафних і оперативно-господарських санкцій…….81

Тема 7. Правова природа адміністративно-господарських санкцій та окремі проблеми пов’язані з їх застосуванням і реалізацією…………………………101

Тема 8. Механізм досудової реалізації господарсько-правової відповідальності…………………………………………………………………..120

Питання для поточного модульного контролю 2………………………………133

Список рекомендованої літератури……………………………………………..136

МОДУЛЬ 1

Загальні питання відповідальності у сфері господарювання

Тема 1. Загальна характеристика основних засад відповідальності у сфері господарювання

1. Проблеми та способи трактування правового регулювання і застосування відповідальності у сфері господарювання.

2. Відповідальність у сфері господарювання як комплексний правовий інститут господарського права. Господарські правопорушення, їх класифікація і систематизація.

Проблеми та способи трактування правового регулювання і застосування відповідальності у сфері господарювання.

Питання, пов'язані з розумінням юридичної відповідальності, є дискусійними в теорії права. Існує безліч визначень, і висловлені точки зору іноді непросто зіставити між собою. У широкому (філософському) значенні поняття відповідальності трактується як відношення особи до суспільства і держави, до інших осіб з точки зору виконання ним певних вимог, усвідомлення і правильного розуміння громадянином своїх обов'язків (боргу) щодо суспільства, держави та інших осіб. У вузькому або соціально-юридичному значенні юридичною відповідальністю називається застосування до особи, яка вчинила правопорушення, заходів державного примусу, передбаченої санкцією порушеної норми, у встановленому для цього процесуальному порядку.

Юридична відповідальність нерозривно пов'язана з державою, нормами права, обов'язком і протиправною поведінкою громадян та їх об'єднань. Держава, видаючи норми права, визначає юридичну відповідальність суб'єктів незалежно від їхньої волі та бажання, вона має державно-примусовий характер. Юридична відповідальність завжди супроводжується заподіянням винному негативних наслідків, утиском або обмеженням його особистих, майнових та інших інтересів.

Основна риса юридичної відповідальності – штрафне, каральне призначення. При цьому кара – не самоціль, а засіб перевиховання правопорушника. Поряд з покаранням, юридична відповідальність виконує правову функцію, тобто служить відновленню порушених прав особистості або держави.

У спеціальній юридичній літературі часто трапляється твердження про те, що в умовах становлення ринкових відносин зростає роль відповідальності та розширюється сфера її застосування.

При цьому необхідно відзначити, що, незважаючи на безспірні досягнення юридичної науки в цій сфері, все ж поняття юридичної відповідальності серед правознавців є одним із найбільш дискусійних питань.

Аналіз юридичної літератури дозволяє виокремити два основних, концептуальних підходи або напрями щодо поняття юридичної відповідальності – позитивний і ретроспективний. Прихильники першого (позитивного) напряму вважають юридичну відповідальність складовою, різновидом соціальної відповідальності. Остання розглядається ними як явище, що існує при нормальному функціонуванні правовідношення і не пов'язане обов'язково з правопорушенням. Таким чином правова відповідальність, на їх думку, – це перш за все обов'язок діяти правомірно, відповідальне відношення суб'єктів права до своїх обов'язків (П. Недбайло, М. Строгович, Б. Базилєв).

Отже, варто зауважити, що прихильники цього напряму у поняття відповідальності включають і заходи примусу, і заходи заохочення, і правосвідомість, і обов'язок.

У результаті її зміст стає неконкретним, втрачається специфіка юридичного розуміння відповідальності.

Тому пропозиції про таке розширення поняття відповідальності необхідно визнати неприйнятними, оскільки вони ще більше ускладнюють завдання щодо встановлення точного значення цього терміна. У свою чергу це утруднює чітку характеристику поняття відповідальності, визначення і відмежування від інших правових явищ.

З цієї точки зору є більш обгрунтованим надання переваги традиційному, ретроспективному підходу. Його прихильники чітко відмежовують позитивну відповідальність від відповідальності юридичної, трактуючи останню як наслідок правопорушення, як покарання за минулу протиправну поведінку. Інакше кажучи, юридична відповідальність використовується для позначення негативних наслідків протиправної поведінки. Проте і серед прихильників цього напряму також відсутня єдність поглядів щодо цього поняття. Одні автори визначають відповідальність як застосування (реалізацію) санкції, передбаченої нормою права у випадку правопорушення (Н. Малеін), інші – як виконання обов'язку на основі державного або прирівняного до нього суспільного примусу (С. Братусь), треті – як правовідношення, що виникає між правопорушником і державою чи компетентним державним органом (Р. Халфіна, І. Самощенко). Думки прихильників цього (ретроспективного) напряму розділились і в питанні щодо змісту відповідальності.

Автори, які трактують відповідальність як застосування (реалізацію) санкції, а, відповідно, і як засіб державного примусу, включають у зміст поняття відповідальності усі випадки державного примусу до виконання суб'єктом права своїх обов'язків, навіть якщо це не спричиняє яких-небудь додаткових позбавлень для правопорушника. Стягнення недоплати з підприємства або примусове стягнення суми грошового боргу, вилучення у правопорушника викраденої речі і т. ін. – все це включається ними в єдине поняття відповідальності.

Ті ж автори, які розглядають відповідальність як виконання обов'язку під примусом, включають, відповідно, у її зміст лише випадки виконання обов'язку, опосередковані державним примусом.

На їх думку, добровільне виконання обов'язку не є юридичною відповідальністю, оскільки відсутнє якесь нове правовідношення.

Ще одна група прихильників ретроспективного напряму, яка трактує відповідальність як нове правовідношення, навпаки, вважає, що державний примус до виконання порушеного обов'язку не є юридичною відповідальністю. На захист цього твердження вони посилаються на те, що сам по собі примус до виконання обов'язку нічого не додає до її змісту, а тому не може бути визнано юридичною відповідальністю. Примус у такому випадку спрямовано лише на забезпечення існуючого обов'язку, з його допомогою досягається виправлення відхилення поведінки суб'єкта від вимог права. Іншими словами, за допомогою державного примусу суб'єкти права зводяться до такого стану, в якому вони повинні були перебувати відповідно до вимог закону (Н. Малеін, Б. Антимонов, О.Красавчиков, Р. Халфіна).

Таким чином, прихильники цієї точки зору включають у зміст поняття відповідальності тільки ті випадки, коли при порушенні обов'язку на суб'єкта права покладаються нові або додаткові обов'язки, які виникли з існуючого прововідношення.

Відсутність єдиного загальнотеоретичного поняття юридичної відповідальності в певній мірі ускладнило його розробку в галузевих науках, у тому числі й в господарському праві. Перш за все представники господарського права розглядають господарсько-правову відповідальність тільки в ретроспективному плані, як наслідок правопорушення, як несприятливі економічні наслідки. Єдині представники господарського права і в питанні відносно суб'єкта відповідальності. Таким є тільки суб'єкт господарювання, а не окремі громадяни.

Крім того, у них немає особливих розбіжностей в поглядах з питань віднесення до числа засобів відповідальності грошових санкцій (неустойки і відшкодування збитків).

Розбіжності стосуються в основному лише можливості охоплення цим поняттям деяких інших санкцій, що використовуються в господарських відносинах.

Так, наприклад, В. Мартем'янов поділяє санкції на дві групи: а) санкції як будь-які наслідки порушення правових норм; б) засоби відповідальності, пов'язані з майновим покаранням правопорушника.

Відповідно, ті засоби, де майновий вплив виявився не пов'язаним з безеквівалентним позбавленням майна (сплата суб'єктом господарювання штрафу, пені і т. д.), віднесені ним до санкцій - засобів відповідальності.

У цьому питанні В. Мартем'янов повністю поділяє погляд Н.Малєіна.

На відміну від них, А. Пилипенко, В. Щербина, погоджуючись, що господарсько-правова відповідальність за своїм змістом у цілому є матеріальною (економічною), включають в це поняття, поряд із стягненням збитків, сплатою неустойки, і такі засоби матеріального впливу, як примусові виплати, неотримання належних сум.

На наш погляд, найбільш чітку позицію у цьому питанні займає – В. Мамутов. З його точки зору, господарсько-правова відповідальність – це зазнання господарюючим суб'єктом (органом) несприятливих економічних наслідків у результаті застосування до нього передбачених законом санкцій (засобів відповідальності) економічного характеру.

По-перше, таке розуміння юридичної відповідальності характерне для загальної теорії права.

По-друге, таке формулювання господарсько-правової відповідальності є більш точним і зрозумілим, на відміну від її трактування як покладання несприятливих наслідків, передбачених нормами права.

По-третє, визначення господарсько-правової відповідальності, наведене В. Мамутовим, дозволяє досить чітко відповісти і на таке спірне в літературі питання: з якого моменту (стадії) виникає юридична відповідальність? Як відомо, одні вчені вважають таким моментом вчинення правопорушення (В. Курляндський), інші - момент притягнення особи до відповідальності (Я. Брайнін), треті - момент винесення судом (господарським судом) рішення (Є. Бріних).

Якщо ж відповідальність розглядати як зазнання несприятливих наслідків, то стає зрозумілим, що зазнавати несприятливих наслідків правопорушник може тільки після того, як у нього буде вилучено майно, або він буде обмежений у правоздатності і т. п. Іншими словами, моментом виникнення відповідальності є момент вилучення у суб'єкта господарювання або учасника господарських відносин майна без будь-якої компенсації чи момент обмеження його правоздатності. У протилежному випадку можна зробити висновок, що господарсько-правова відповідальність можлива і при втраті уповноваженою особою рішення господарського суду і непред'явлення його до виконання.

По-четверте, трактування відповідальності як зазнання несприятливих наслідків не виключає, а, навпаки, допускає, що таке зазнання може виражатися як у вигляді позбавлення правопорушника - суб'єкта господарювання частини майна без будь-якої компенсації, так і у вигляді обмеження його правоздатності.

Якщо у першому випадку мається на увазі застосування до правопорушника таких санкцій, як неустойка і відшкодування збитків, то у другому випадку мова йде про застосування таких економічних санкцій, які включають в себе засоби, спрямовані на позбавлення конкретного суб'єктивного права (зупинення дії ліцензії або її анулювання, примусовий поділ монопольного утворення, зупинення операцій за рахунками в банку і т. п.).

По-п'яте, таке розуміння відповідальності дозволяє зробити висновок про те, що господарсько-правова відповідальність далеко не вичерпується тим, що звичайно охоплюється поняттям матеріальної (майнової) відповідальності. Вона – значно ширша останньої, оскільки застосовується не тільки в традиційних відносинах „по горизонталі”, але й „вертикальних”, внутрішньогосподарських та ін.

І, нарешті, з точки зору форми господарсько-правова відповідальність є юридичною, оскільки представляє собою дію (вплив) потерпілого (суб'єкта господарювання) або іншого учасника господарських відносин (наприклад, державного органу управління чи контролю) на правопорушника (суб'єкта господарювання) безпосередньо або з допомогою господарського суду, суду загальної юрисдикції чи третейського суду.

Отже, можна зробити висновок, що господарсько-правова відповідальність є певним механізмом перекладення несприятливих наслідків з одного учасника господарських відносин на іншого.

Цим вона відрізняється від відповідальності економічної, що полягає у зазнанні господарюючим суб'єктом негативних економічних наслідків не чужої, а своєї неефективної господарської діяльності (бездіяльності) у вигляді відображення цих наслідків на його майновій сфері (перевитрата матеріальних і трудових ресурсів, непродуктивне використання основних фондів, погана організація правової роботи з відшкодування збитків і т. д.).

Необхідно зазначити, що проблеми відповідальності (зокрема, визначення її поняття, підстав, форм, функцій) досліджувалися також такими відомими вченими, як О. Комаров, А. Корецький, А. Коссак, В. Луць та ін.

Однак у зв'язку з набуттям чинності Господарського кодексу України виникла потреба переосмислення такої правової категорії, як господарсько-правова відповідальність.

Прийняття та введення у дію з 1 січня 2004 р. Господарського кодексу України (далі – ГК України) – безумовно суттєвий прогрес у правовому регулюванні економіки (змішаної).

Природно, що в такому масштабному акті (до того ж створеному вперше і на національній теоретичній базі, а не шляхом „творчого” переписування кодексу сусідньої держави) є багато нововведень, принципово нових підходів і рішень у правовому регулюванні господарських відносин.

Немало їх стосується і правового регулювання відповідальності суб'єктів господарювання, і це закономірно, бо залишена нам у спадок система економічних санкцій формувалася в умовах дії командно-адміністративної системи і створювалася для обслуговування виключно державного сектора економіки, а тому була покликана діяти у межах господарського, а не комерційного розрахунку. Не випадково більшість цих санкцій виявилася не пристосованою до нових умов господарювання, до ринкового середовища, а деякі почали навіть гальмувати поступовий рух економіки.

Передусім принципово змінився підхід до розміщення у ГК України норм про відповідальність. Так, у Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) немає навіть глави або окремого параграфа, спеціально присвяченого інституту відповідальності.

Інакше кажучи, новий ЦК України не містить принципових фундаментальних способів правового регулювання відповідальності. У його статтях, за деякими винятками, не встановлені конкретні розміри санкцій. Їх визначення віднесено до компетенції міністерств та відомств. Як і в ЦК УРСР 1963 р., у новому ЦК України закріплена обмежена відповідальність окремих суб’єктів.

Тому необхідно констатувати, що навіть спеціалісти Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Академії суддів України не можуть остаточно з'ясувати для себе: чи є неустойка видом відповідальності чи ні?

У ГК України ці норми виділені в окремий самостійний розділ, що складається з 34 статей. Розділ має такі глави: “Відшкодування збитків у сфері господарювання”, “Штрафні та оперативно-господарські санкції”, “Адміністративно-господарські санкції”, “Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства”.

У результаті правове регулювання відповідальності за провопорушення у сфері господарювання стало не тільки більш деталізованим, розгорнутим, повним, а й більш зручним з точки зору правозастосування. Адже підприємці, як зазначається у літературі, страждають передусім від безсистемного застосування до них санкцій контролюючими органами (В. Карпенко).

Новизна ГК України полягає у тому, що він вперше не тільки системно регулює господарські відносини-зв'язки підприємств усіх форм власності з державними органами, а й забезпечує захист їх прав та законних інтересів у взаємовідносинах з цими державними органами.

Тому низка авторів-науковців позитивно оцінюють зміст основних положень ГК України щодо відповідальності. Тож, наприклад, на думку О. Подцерковного, безумовно прогресивне значення має концентрація в ГК України мір відповідальності, що можуть застосовуватися до суб'єктів господарювання. Уперше санкції за правопорушення у сфері господарювання представлені у цілісному вигляді, що охоплює як горизонтальні, так і вертикальні відносини. Тобто, ГК України вийшов далеко за рамки ЦК України, систематизувавши не тільки диспозитивні санкції, що застосовуються суб'єктами господарювання один до одного, але й імперативні санкції штрафного, організаційного й іншого характеру, які застосовуються державними органами.

Важливим новим елементом у ГК України, що значно поліпшує правове регулювання відповідальності у господарських відносинах і суттєво відрізняє його, скажімо, від ЦК України, треба визнати й те, що правове регулювання відповідальності учасників господарських відносин не обмежується традиційно лише відповідальністю за невиконання (неналежне виконання) господарських зобов'язань, а органічно містить у собі норми за порушення господарюючими суб'єктами правил здійснення господарської діяльності, встановлених у законодавстві.

Цим ще раз підкреслюється, що господарсько-правова відповідальність ширша, різноманітніша за майнову (матеріальну) відповідальність, що вона ніяким чином не обмежується лише сплатою таких традиційних санкцій, як неустойка (штраф, пеня), а передбачає застосування до правопорушників оперативно-господарських (наприклад, оплата продукції після перевірки якості) і адміністративно-господарських санкцій (зупинення дії ліцензії, заборона випуску цінних паперів тощо).

Новизна та плюси у правовому регулюванні в ГК України полягають також у тому, що у ньому вперше в практиці господарювання на передній план винесена відповідальність у формі не сплати штрафних санкцій, а відшкодування збитків.

Чимало в ГК України інших принципово нових, невідомих попередньому законодавству та новому ЦК України положень, які отримали схвалення та підтримку підприємців, усіх суб'єктів господарювання. Слід виокремити групу норм, що мають на меті сприяння та забезпечення фінансової стабільності у роботі підприємств усіх форм власності, виключення з господарської практики випадків необгрунтованого „вимивання” їх оборотних коштів за допомогою різних санкцій тоді, коли інша сторона не зазнає ніяких збитків.

Значно поліпшив ГК України і ситуацію із застосуванням адміністративно-господарських санкцій, вирішенням питання про склад збитків, їх розрахункам, мінімізацію збитків не тільки суб'єктів господарювання, а й народного господарства в цілому. Норми щодо останнього взагалі невідомі попередньому законодавству та новому ЦК України.

Необхідно зауважити, що ГК України не просто поліпшив, упорядкував, систематизував багато норм, які відносяться до інституту господарсько-правової відповідальності, а й надав цьому інституту певну завершеність.

Звичайно, не було б правильним і достатньо об'єктивним стверджувати, про абсолютну досконалість норм ГК України щодо відповідальності у сфері господарювання, про відсутність у ГК України певних вад і недоліків правового регулювання відповідальності тощо.

Так, зокрема, на думку С. Терьохіна, недоліком ГК України щодо регулювання договірної відповідальності є те, що він нерідко практично дублює відповідні положення нового ЦК України.

У зв'язку з цим виникає так звана проблема подвійного правового регулювання і застосування.

Таким чином, ми зіставили низку важливих положень ЦК України та ГК України, які регулюють відповідальність у сфері господарювання, і можемо констатувати, що декотрі норми мають певні невідповідності, які необхідно усунути.

Отже, можна стверджувати, що правове регулювання у галузі господарської відповідальності стало із набуттям чинності ГК України більш системним, обґрунтованим, виваженим і оптимальним, а господарюючі суб'єкти отримали значно більше можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів.