Особливі ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності.

Термін „відповідальність” застосовується в різних аспектах. Говорять, зокрема, про соціальну, моральну, економічну та юридичну відповідальність. Дослідженню питання юридичної, зокрема, господарсько-правової, відповідальності правники приділяли і приділяють значну увагу. Висловлюючи різні точки зору і підходи до визначення господарсько-правової відповідальності, переважна частина правників розглядають її як наслідок правопорушення, як несприятливі економічні наслідки.

Господарсько-правова відповідальність – це певний механізм перекладення несприятливих наслідків з одного учасника господарських відносин на іншого. Цим, зокрема, вона відрізняється від відповідальності економічної.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні, як вважають В. Щербина, низка інших відомих у науці господарського права авторів, такі особливі ознаки:

1) ця відповідальність за формою є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою суду; юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові наслідки;

2) за змістом господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства; суб'єкти господарювання (як господарські організації, так і громадяни-підприємці) можуть зазнавати лише матеріальних витрат як відповідальності (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків тощо). Господарське законодавство закріплює принцип повної матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання аж до оголошення банкрутом (ч. 4 ст. 205 ГК України);

3) господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини;

4) застосування господарсько-правової відповідальності, як встановлено ч. 2 ст. 216 ГК України, повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

У функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання учасниками господарських відносин господарських зобов'язань.

У ч. 1 ст. 216 ГК України зазначається, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами України та договором.

Метою застосування господарських санкцій, як вказується у ч. 2 ст. 216 ГК України, є захист прав і законних інтересів учасників господарських відносин, а також забезпечення правопорядку у сфері економіки (в господарських відносинах).

Проте варто зазначити, що у представників господарського права немає єдиної та однозначної думки щодо властивих господарсько-правовій відповідальності ознак. Назване питання є дискусійним і його остаточне з'ясування має в певній мірі проблемний характер.

Так, І. Булгакова виокремлює такі основні ознаки господарсько-правової відповідальності:

1) суб'єктами відповідальності є як суб'єкти господарювання і їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі господарські міністерства та їх органи, що здійснюють контроль за дотриманням правил здійснення господарської діяльності;

2) така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленого товару, псування чи знищення товару) або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності, перевищення наданих лімітів);

3) ця відповідальність полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання, однак вона спрямована не на саму особу суб'єкта господарювання, а на його майнову базу;

4) вона передбачається в законі та/або договорі;

5) названа відповідальність забезпечується державним примусом;

6) така відповідальність застосовується як за принципом вини (відшкодування збитків, сплата неустойки), так і незалежно від вини (господарсько-адміністративний штраф, оперативно-господарські санкції).

О. Вінник принципово розмежов3ує ознаки господарсько-правової відповідальності на дві групи: загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності) і специфічні (видові) ознаки (або риси).

Відповідно, до загальних (родових) ознак відносяться:

1) юридична підстава – закон (проте не в усіх випадках);

2) фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності –правопорушення;

3) зміст – негативні наслідки, які зазнає застосовуються до порушника;

4) можливість застосування державного примусу для притягнення порушника до господарсько-правової відповідальності.

Водночас, як вона зазначає, названі ознаки (риси) юридичної відповідальності проявляються специфічно. Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), у т. ч. засновницький договір як установчий документ.

Характерними специфічними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності, на думку О. Вінник є,:

1) сфера застосування – господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

2) юридична підстава – акти господарського законодавства та господарські договори;

3) фактична підстава – господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;

4) презумпція вини порушника та особливість визначення вини;

5) суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);

6) спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках – на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);

7) змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкцій) – майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відображаються на економічних інтересах порушника;

8) порядок застосування – залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності: а) судовий або претензійно-позовний (ст. 222-223 ГК України), б) спеціальний – уповноваженими органами (ст. 238 ГК України).

В теорії права під принципами слід розуміти основні, вихідні положення, ідеї, які виражають закономірності та сутність права як специфічного соціального регулятора.

Реалізації мети господарсько-правової відповідальності сприяють принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Згідно із цими принципами, визначеними у ч. 3 ст. 216 ГК України:

1) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

2) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

3) сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника, без згоди другої сторони, від виконання прийнятих зобов’язань в натурі;

4) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

За загальним правилом порушник має компенсувати негативні наслідки своєї неправомірної поведінки. Відповідно до ГК України (ч. 1 ст. 219) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідальність у сфері господарської діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства повинна ґрунтуватися на таких принципах:

1) забезпечення паритету економічних, екологічних і соціальних цінностей, результатів господарської діяльності;

2) визначення законом або договором видів, умов та порядку застосування господарських санкцій;

3) загальна сфера дії, що охоплює всі рівні управління і господарювання;

4) наявність різновидів господарських санкцій як засобів відповідальності, що застосовуються до суб’єктів господарювання;

5) рівноправність у господарських правовідносинах між суб’єктами господарювання незалежно від форми власності та господарювання;

6) наділення владними повноваженнями органів управління щодо застосування адміністративно-господарських санкцій;

7) досягнення оптимального поєднання вертикальної та горизонтальної господарської відповідальності.

При цьому щодо господарсько-правової відповідальності діє принцип презумпції вини, тобто „відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання”, що передбачено ч. 2 ст. 614 ЦК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської відповідальності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Господарська відповідальність настає як відповідальність за порушення, невиконання та неналежне виконання обов’язкових правил поведінки всіма учасниками господарського процесу. А господарські санкції є мірою господарської відповідальності. Ці санкції відображають і регламентують особливий різновид відносин між державою і суб’єктами господарювання, між учасниками господарського процесу.

Господарська правова відповідальність відрізняється від інших видів відповідальності тим, що поєднує елементи майнового та примусового (організаційного) характеру, тобто застосування таких заходів примусу, що призводять до виконання певних дій, які порушник повинен здійснити. Такий примус застосований на принципі реального виконання господарських зобов’язань і полягає в тому, що порушник виконує покладені на нього зобов’язання в натурі, навіть якщо він сплатив штраф за невиконання або неналежне виконання покладених на нього зобов’язань.

Регламентація господарської відповідальності здійснюється за допомогою цілісної системи відносин. Відносини застосування цього виду відповідальності покликані стати найважливішим важелем активної та цілеспрямованої діяльності держави щодо упорядкування суспільного виробництва.

Щодо принципів господарсько-правової відповідальності, то їх визначення особливих дискусій не викликає. В цілому науковці-правознавці погоджуються з тим, що реалізації господарсько-правової відповідальності покликані сприяти три принципи, які закріплені в ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу.