Актуальні проблеми визначення підстав господарсько-правової відповідальності в теорії юридичної (правової) відповідальності.

Підстави відповідальності – це проблема, що займає одне із провідних місць у теорії юридичної (правової) відповідальності. Її значення визначається перш за все безпосереднім зв’язком відповідальності як центрального правового інституту з державним осудженням і примусом.

Суворе дотримання вказаних у законі підстав відповідальності є показником законності та гарантією прав і законних інтересів суб'єктів права.

Якщо б у законі для різних суб'єктів права закріплювались різні або неоднакові підстави відповідальності чи при одній і тій же підставі одні суб'єкти звільнялись від відповідальності у той час, як інші притягались до неї, то наочним була б відсутність демократії і порушення рівноправності учасників суспільних відносин, зокрема господарських.

Треба при цьому констатувати, що в юридичній літературі немає однозначної думки. Існує дискусія щодо того, що слід розуміти під підставою юридичної відповідальності: чи то причини, внаслідок яких держава встановлює юридичну відповідальність, чи то цілі відповідальності, чи то підставу права держави на застосування примусових заходів до суб'єкта права т. ін.

Навіть в останньому випадку (тобто, щодо підстави права держави на застосування примусових заходів до суб'єкта права) це поняття застосовується в різних значеннях.

Одні автори говорять про лише правову підставу юридичної відповідальності, а саме: на підставі чого суб'єкт права може нести відповідальність. І відповідають, що такою підставою може бути закон, норма права, договір.

Інші наголошують на тому, за що особа може нести юридичну відповідальність. Іншими словами, мається на увазі вже не правова, а фактична підстава юридичної відповідальності.

Якщо під таким кутом розглядати підстави господарсько-правової відповідальності, то можна стверджувати, що її правовою підставою є закон,

договір, локальні правові акти суб'єктів господарювання і вищих господарських органів.

Що ж стосується фактичної підстави, то нею є вчинене суб'єктом права правопорушення, тобто протиправна (заборонена) дія чи бездіяльність суб'єкта господарювання або іншого учасника господарського правовідношення, яка порушує права і законні інтереси іншої особи-потерпілого або перешкоджає їх реалізації.

Це означає, що господарсько-правова, як і будь-яка інша юридична відповідальність, неможлива, не допустима за будь-що інше, крім правопорушення, або ж у виключних випадках, коли це допускається законом, за об'єктивно протиправну дію (наприклад, за шкоду, заподіяну повітряним перевізником від впливом непереборної сили).

Саме правопорушення є єдиною підставою господарсько-правової відповідальності. Назване положення є сьогодні загальновизнаним.

Однак в юридичній (особливо цивільно-правовій) літературі можна натрапити на твердження вчених про те, що підставами або умовами такої відповідальності є: наявність шкоди, протиправність дії (бездіяльності), причинний зв'язок між шкодою, що була заподіяна, і протиправною дією, вина правопорушника (заподіювача шкоди). Зокрема так вважає В. Мамутов. Ці підстави іменуються „повним складом правопорушення”.

Інші, навпаки, наявність майнових збитків визнають підставою для формулювання питання про їх відшкодування, а умовами для покладання фактичної відповідальності на правопорушника вважають тільки протиправність поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, яка була заподіяна, та вину (С. Карінський), тобто при наявності „обмеженого складу” умов (підстав) відповідальності.

Не можна при цьому не зауважити, що у всіх цих випадках не заперечується і не піддається сумніву положення про те, що підставою господарсько-правової відповідальності є все ж таки вчинене суб'єктом права правопорушення. Адже і протиправна дія (бездіяльність), і передбачена правом шкода, і причинний зв'язок між ними, як стверджують І. Самощенко і М. Фарукшин, утворюють необхідні елементи об'єктивної сторони будь-якого правопорушення.

Таким чином, на їхню думку, виділення вказаних вище чотирьох підстав юридичної відповідальності є не що інше, як деталізація єдиної в принципі її підстави, якою є правопорушення (господарське, цивільне, дисциплінарне і т. п.).

Якщо розшифрування, деталізація об'єктивної сторони правопорушення нічого принципово нового не додали до вчення про підстави відповідальності, то виділення суб'єктивної сторони (вини) дало привід багатьом стверджувати, що відповідальність повинна встановлюватися лише за вину (Н. Малеін). У результаті вина в формі умислу чи необережності стала розглядатись як обов'язкова умова відповідальності.

Ця точка зору сприйнята і багатьма вченими у галузі господарського права. Проте, зважаючи на певні причини, таку точку зору вважають не зовсім коректною деякі теоретики, зокрема вчені-цивілісти, які стверджують, що відповідальність може наставати і при наявності „обмеженого складу”, тобто не всіх, а лише кількох ознак, зокрема і при відсутності вини (С. Братусь, Г. Отнюкова, О. Олейнік).

Слід зауважити, що ще наприкінці XIX – на початку XX ст. у Німеччині, Італії та Франції з'явилися роботи, в яких доводилося, що вина не є необхідним елементом цивільної відповідальності. Стверджувалося, що вимога вини є відображенням змішання цивільної і кримінальної відповідальності, відшкодування шкоди і кримінального покарання. На думку прихильників цієї теорії відповідальності, кожний, хто вирішив займатися тією чи іншою діяльністю, повинен зважати на ризик шкоди, яка може заподіюватися цією діяльністю. Інакше кажучи, той, хто одержує прибуток, може також і ризикувати отримати збиткові наслідки. Отже, підставою відповідальності є не вина, а ризик.

Більшість західних авторів не вважають, що відповідальність за ризик цілком замінила відповідальність за вину, остання зберігає своє значення, особливо у сфері договірних відносин (О. Фурман).

Деякі українські фахівці також є прибічниками теорії ризику. Так, на думку А. Ткачука, підставу договірної відповідальності можуть утворювати лише необхідні її умови, а умовами можуть вважатися лише такі явища, без яких вона дійсно не може існувати.

Отже, єдиною підставою виникнення договірної відповідальності треба вважати власне правопорушення, під яким слід розуміти протиправне порушення чужого суб'єктивного права. Відповідно, необхідними умовами договірної відповідальності є порушення суб'єктивного права кредитора і протиправність поведінки несправного боржника, яка полягає у самому факті порушення договірного зобов'язання. Інші фактори, такі, як шкода, причинно-наслідковий зв'язок і вина, не можуть розглядатися як умови договірної відповідальності й утворювати її підставу, оскільки їх наявність вимагається не завжди (А. Ткачук).

Дійсно, однією із суттєвих особливостей відповідальності, зокрема за порушення комерційних контрактів, є те, що вона може бути покладена на суб'єкта і за відсутності повного складу правопорушення. Наприклад, для стягнення штрафних санкцій у формі неустойки достатньо наявності протиправної поведінки та вини.

Разом з тим, відмова від принципу вини є відмовою від правових традицій країн континентальної правової сім'ї, що могло б негативно вплинути на подальший розвиток зобов'язального права України.