Тема 5. Відшкодування збитків як вид господарсько-правової відповідальності

1. Проблемні питання співвідношення понять „видів” і „форм” господарсько-правової відповідальності у юридичній літературі.

2. Право на відшкодування збитків – одна з основоположних засад відповідальності за Господарським кодексом України.

1. Проблемні питання співвідношення понять „видів” і „форм” господарсько-правової відповідальності у юридичній літературі.

Насамперед слід зазначити, що ні в загальній теорії права, ні в науці господарського права на сьогоднішній день не вироблено єдиного загальноприйнятого визначення понять форм і видів відповідальності. Більше того, багато авторів, які досліджують це питання, не розрізняють понять форми і виду відповідальності й ототожнюють їх.

Питання про види та форми господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права, практиці господарювання здавна досліджувалося, що було зумовлено перш за все неоднозначністю розуміння господарського права як галузі права в цілому, а також тривалою відсутністю єдиного нормативно-правового закріплення та регулювання господарсько-правової відповідальності.

У діалектиці під формою прийнято розуміти зовнішнє відображення предметів і явищ на основі їх взаємодії з іншими предметами матеріального світу без зміни їх властивостей. Застосування методу аналізу і синтезу в межах категорії діалектики дозволяє виявити окремі закономірності, що виникають у процесі взаємодії міри і форми. Перша з наведених категорій об’єднує предмети і явища за спільними кількісними властивостями в межах конкретної форми. В свою чергу форма є зовнішнім відображенням змістоутворюючих ознак предмета чи явища. Зміна кількісних або якісних властивостей конкретного предмета за законами діалектики спричиняє зміну міри.

Об’єднання в конкретну форму однопорядкових за видовими ознаками санкцій стало причиною формування окремих правових інститутів, наприклад, відшкодування збитків, інституту неустойки тощо. Механізм правового регулювання на етапі об’єднання окремих норм у самостійні інститути права поступово рухається від загальних приписів до особливостей застосування конкретного інструменту в межах правової системи. На цьому етапі логічної побудови механізму правового регулювання санкція перетворюється із способу закріплення наслідків правопорушення на форму відображення видових ознак господарсько-правової відповідальності. Саме видові ознаки окремих господарських санкцій виступають критерієм поділу відповідальності за формами реалізації на відшкодування збитків, неустойку, адміністративно-господарські санкції, а також за наслідками, що виникають у результаті їх застосування, на майнові, організаційні та змішані.

У правовій науці часів доринкової економіки поняття “юридична відповідальність” у господарських відносинах по суті зводилося до одного з її видів – майнової відповідальності, що передбачалося нормами цивільного законодавства. З розвитком економічних форм і методів господарювання у 70– 80-х роках XX ст. з’явилися нові види відповідальності учасників господарської діяльності, що зумовило необхідність їх вивчення юридичною наукою. У зв’язку з цим поняття “господарсько-правова відповідальність” у дослідженнях почало тлумачитися більш широко. Нарівні з традиційною майновою відповідальністю в нього стали включатись інші несприятливі економічні наслідки, запропоновані класифікації видів господарсько-правової відповідальності (санкцій), які більш повно відображали нове для того часу поняття зазначеної категорії.

В. Л. Ортинський зазначає, що господарсько-правова відповідальність є різноманітною і виражається через господарсько-правові санкції, котрі класифікують за такими ознаками:

1) за критерієм змісту впливу – на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну);

2) за критерієм безпосередньої спрямованості – на майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції);

3) за характером порушених відносин – на:

- санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб’єктами господарювання (сплата неустойки або оперативно-господарські санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції);

- санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом і суб’єктом господарювання (планово-госпрозрахункові санкції, адміністративно-господарські санкції);

- універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків);

4) залежно від виду порушенихвідносин – на санкції, що застосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські) та санкції, котрі застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністративно-господарські санкції);

5) залежно від інституту господарського законодавства (ст. 224–257 ГК України), норми яких передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють: відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства; відповідальність у галузі зовнішньоекономічної діяльності; відповідальність на ринку цінних паперів; інші.

Г. Смолин зазначає, що господарсько-правову відповідальність класифікують на такі види:

v Залежно від підстав виникнення прав та обов’язків вона буває договірна і недоговірна.

Договірна відповідальність – це відповідальність за порушення існуючого між сторонами договірного зобов’язання, що становить додатковий до основного, вже існуючого, юридичний обов’язок. Цей новий обов’язок приєднується до невиконаного, при цьому, як правило, не змінюючи останнього. Так, згідно з ч. 1 ст. 622 ЦК України боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання, в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Недоговірна (позадоговірна) відповідальність – це відповідальність за порушення майнових і немайнових обов’язків, що виникають не з господарського договору, а з інших підстав (юридичних фактів).

v Залежно від розміру відповідальності правопорушника: повна, обмежена і кратна (підвищена).

Повна відповідальність полягає у відшкодуванні (компенсації) шкоди, завданої правопорушенням у еквівалентному (рівному) розмірі.

Повна відповідальність проявляється у компенсації моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідної і ділової репутації фізичної особи- підприємця і юридичної особи – суб’єкта господарювання. Якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ч. 1 ст. 624 ЦК України).

Обмежена відповідальність передбачає встановлення меж розміру збитків, які підлягають відшкодуванню. У нормах права, що визначають розмір відповідальності, встановлюється максимальний розмір збитків або припис не стягувати з боржника певні види збитків (ст. 219 ГК України).

Субсидіарна відповідальність – додаткова відповідальність третьої особи поряд із відповідальністю правопорушника, реалізація якої здійснюється „почергово”. Її сутність полягає в тому, що вимоги повинні висуватися насамперед до боржника і лише у разі неотримання від нього їх задоволення повністю або частково – до особи, яка несе додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Кратна відповідальність – це вид цивільно-правової відповідальності, що передбачає відшкодування збитків у більшому розмірі, ніж розмір завданої майнової шкоди. Наприклад, згідно ст. 230, 231 ЦК України у разі вчинення правочину під впливом обману або насильства винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду.

v Залежно від засобу відшкодування відповідальність буває: майновою, організаційно-господарською і грошовою.

Майнова – це один з основних видів господарської відповідальності, яка полягає у відшкодуваннях за неодержання, втрату або пошкодження матеріальних об’єктів суб’єкта господарювання.

Організаційно-господарська – це другий, після майнової, вид господарської відповідальності суб’єктів організаційно-господарських повноважень і суб’єктів господарювання, які вступили у зобов’язальне правовідношення.

Грошова – це вид відповідальності, за якою грошові санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюється у відсотках, розмір котрих визначається Господарським кодексом і обліковою ставкою Національного банку України.

Окремим видом господарсько-правової відповідальності є відповідальність за економічні порушення (ст. 49 ГК України). Вона випливає з того, що суб’єкти господарювання, здійснюючи господарську діяльність, допускають економічні правопорушення і заподіюють шкоду навколишньому середовищу та порушують права та інтереси інших суб’єктів.

Слід зазначити, що Д. Липницький і А. Болотова при класифікації господарсько-правової відповідальності обґрунтовують необхідність чіткого розрізнення видів і форм цієї відповідальності. При цьому вони виходять з того, що форма – це спосіб зовнішнього виразу змісту, побудови, структури змісту, а вид – це поняття, яка утворюється шляхом виокремлення загальних ознак в індивідуальних поняттях і в принципі має загальні ознаки з іншими видовими поняттями.

На нашу думку, немає потреби розрізняти поняття видів і форм відповідальності. Цього принципу дотримується більшість дослідників у своїх працях. Не проводиться таке розрізнення й у цивільному праві. Адже господарсько-правова відповідальність виражається у формі застосування до правопорушників господарських санкцій, а окремі види (або форми) цієї відповідальності, зумовлені відповідними видами вказаних санкцій, ґрунтуються на об’єднанні загальних ознак цих видів. Господарсько-правова відповідальність, як і багато інших економіко-правових явищ, може бути класифікована на види за кількома критеріями, але виділяти одну з таких класифікацій, навіть одну з найзначніших – за видом відповідних санкцій, у форми цієї відповідальності вважається не зовсім коректним. Крім того, самі автори, характеризуючи, зокрема, відповідальність у формі обмеження правоздатності, поділяють її на підвиди, тобто по суті ототожнюють поняття форми та виду стосовно цієї відповідальності.

Якщо ж опиратися на твердження, що форма – це спосіб зовнішнього виразу змісту, то більш коректним вважається висновок, згідно з яким господарсько-правова відповідальність існує в таких формах:

1) у формі грошових виплат або майнових стягнень (у результаті застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків; адміністративно-господарських санкцій – вилучення майна, вилучення безпідставно отриманого прибутку, сплати штрафів та ін.);

2) у формі зазнання негативних організаційно-економічних наслідків (у результаті застосування оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій – неотримання вартості відвантаженої продукції при порушенні вимог до її якості, асортименту або комплектності).

Після прийняття Господарського кодексу України у господарсько-правовій теорії утвердилася класифікація видів (форм) господарсько-правової відповідальності, обумовлена офіційно та прямо запропонованими вказаним Господарським кодексом видами господарських санкцій. До таких видів стали відносити: відшкодування збитків, сплату штрафних санкцій, застосування оперативно-господарських санкцій, застосування адміністративно-господарських санкцій.

Слід зазначити, що припинення діяльності суб’єкта господарювання у зв’язку з незадовільними результатами його господарської діяльності (визнання банкрутом) слід вважати одним із видів господарсько-правової відповідальності, оскільки таке припинення містить усі ознаки названої відповідальності (виступає як зазнання вказаним суб’єктом передбачених законодавством негативних організаційно-економічних наслідків його протиправної поведінки, здійснюється під впливом державного примусу тощо). Така відповідальність настає залежно від загальних результатів господарської діяльності вказаного суб’єкта у зв’язку з оцінкою цих результатів, яка здійснюється в установлених законом випадках компетентним державним органом (господарським судом) за встановленою процедурою.

Таким чином, усі види господарсько-правової відповідальності, визначені теорією господарського права за останні десятиріччя, крім застосування оцінних (планово-госпрозрахункових) санкцій, безпосередньо або опосередковано нормативно закріплені у Господарському кодексі України.

Поняття „оціночні санкції” вперше запропонував В. Мамутов, який визначив ці санкції як такі, що застосовуються за окремими або загальними результатами господарської діяльності у зв’язку з оцінкою цих результатів самим суб’єктом господарювання, а також вищестоящим органом при підведенні підсумуванні результатів роботи за той або інший звітний період.

Інше розуміння відповідальності у формі застосування планово-госпрозрахункових (оцінних) санкцій висловили свого часу Г. Пронська, а нині – О. Вінник.

О. Вінник визначає планово-госпрозрахункові санкції як передбачені законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб’єкта у зв’язку з порушенням ним планових нормативів і завдань. До таких санкцій відносяться: підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії; позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв’язку з порушенням умов їх надання; виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням державних стандартів, державних будівельних норм і правил.

Отже, оцінні санкції – це заходи впливу (міри відповідальності) щодо суб’єкта господарювання, які застосовуються за окремими або загальними результатами його господарської діяльності у зв’язку з оцінкою цих результатів самим суб’єктом, а також вищестоящим органом при підсумуванні результатів роботи за відповідний звітний період.

Таким чином, можна зробити висновок, що у сфері господарської діяльності застосовуються такі види господарсько-правової відповідальності:

- відповідальність у формі відшкодування збитків;

- відповідальність у формі сплати штрафних санкцій;

- відповідальність у формі застосування оперативно-господарських санкцій;

- відповідальність у формі застосування адміністративно-господарських санкцій;

- відповідальність у формі застосування оцінних санкцій.

Зважаючи на те, що відповідальність суб’єкта господарювання у формі застосування оцінних санкцій реально існує у практиці господарської діяльності та в найбільш значній і вагомій своїй частині нормативно закріплена у господарському законодавстві (у формі визнання суб’єкта господарювання банкрутом), визначена відповідальність потребує адекватного та повного відображення у Господарському кодексі України.