Норми про зменшення розміру відповідальності або звільнення від відповідальності та строки її застосування.

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд відповідно до ч. 3 ст. 219 ГК України має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

У цьому разі мова йде про змішану відповідальність сторін господарського зобов'язання.

Названа ч. 3 ст. 219 ГК України (як і вся стаття) має загальний характер і поширюється як на зменшення розміру штрафних санкцій, так і на відшкодування збитків.

Зазначені питання, зокрема щодо зменшення розміру штрафних санкцій, не є новим науковим напрямом протягом десятиліть науковці намагалися визначити найбільш адекватні способи врегулювання балансу між реальними матеріальними втратами кредитора та нарахованими штрафними санкціями.

Різнобічні аспекти цієї правової проблеми досліджувалися у роботах В. Райхера, А. Травкіна, В. Вітрянського, А. Карапетова, Б. Гонгало, О. Отраднової та інших.

Проте, незважаючи на численність доктринальних робіт, продовжують існувати питання, пов'язані з визначенням критеріїв для зменшення штрафних санкцій під час судового розгляду.

Норми про зменшення штрафних санкцій містяться не лише у вітчизняному законодавстві, а і в законодавстві більшості країн континентального права, наприклад, Франції, Німеччини, Нідерландів, Російської Федерації тощо.

Англійські суди почали відходити від ними ж створених правил і визначати ситуації, при настанні яких кредитор не мав права на отримання виплати за договором і боржник звільнявся від виконання зобов'язань. Наприклад, таке могло бути у разі псування речі, що була предметом договору, або у випадку смерті чи хвороби особи, яка взяла зобов'язання за договором найму, або при ухваленні заборонного закону. За правом країн континентальної Європи наслідком визнання договору таким, що був припинений через неможливість виконання, завжди була реституція, тобто кожна сторона повертала іншій все отримане за договором, внаслідок чого сторони начебто поверталися у початковий стан. Сучасна судова практика США дотримується тих самих принципів.

Наявність у законодавстві названих норм є відображенням компенсаційного підходу до розуміння таких санкцій, який домінує у сучасній господарсько-правовій доктрині України.

Останнім часом спостерігається активне застосування судами норм про зменшення штрафних санкцій при розгляді господарських спорів.

Лише у першому кварталі 2007 року Вищим господарським судом України (за нашими підрахунками) прийнято 14 постанов, у яких судом розглядалися питання про зменшення штрафних санкцій.

Варто зауважити, що ціла низка особливостей має відповідальність, якщо невиконання зобов'язання однією стороною було викликано порушенням з боку іншої сторони.

Це стосується випадків прострочення виконання, передбачених ст. 220 і 221 ГК України.

Прострочення боржника, тобто невиконання ним господарського зобов'язання або окремих його елементів у встановлений строк чи на вимогу кредитора (згідно зі ст. 530 ЦК України – протягом семиденного строку від дня отримання вимоги кредитора щодо виконання), спричиняє для боржника, що прострочив, негативні наслідки. Згідно ч. 1 ст. 220 ГК України на боржника покладається обов'язок відшкодувати кредиторові (кредиторам) збитки, завдані простроченням.

Крім того, боржник несе відповідальність, навіть якщо виконання зобов'язання стало неможливим знезалежних від нього обставин, якщо така неможливість настала після прострочення.

Ч. 2 ст. 220 ГК України встановлено, що кредитор має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора.

При розгляді спорів, пов'язаних із застосуванням такої санкції, як відмова від прийняття виконання, суд повинен з'ясувати дійсні обставини, не беручи до уваги як достатню підставу лише твердження кредитора про втрату інтересу. Так, якщо внаслідок прострочення виконання підрядником замовник відмовляється від прийняття робіт, а сам у той же час укладає з іншим підрядником договір на виконання аналогічних робіт, відмова від прийняття простроченого виконання є недопустимою.

Визнання прострочення боржника залежить від дій кредитора. Тому у ч. 3 ст. 220 ГК України зазначається, що якщо кредитор допустив прострочення і внаслідок цього зобов'язання не може бути виконане боржником, він не може бути визнаний таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він:

1) відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником;

2) не виконав дій, передбачених законом, іншими правовими актами, або таких, що випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

У ч. 2 ст. 221 ГК України вказується, що прострочення з боку кредитора надає право боржникові на відшкодування завданих простроченням збитків. Однак право на відшкодування збитків у боржника виникає за умови, що кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Таким чином, тягар доказування відсутності вини несе в цьому разі кредитор.

У ч. 3 ст. 221 ГК України вказано, що у разі, якщо кредитор не виконав дій, зазначених у ч. 1 цієї статті, то за погодженням сторін допускається відстрочення виконання зобов'язання на строк прострочення кредитора.

Ця норма має загальний характер, оскільки можливість за погодженням сторін змінити умови договору, в тому числі строк виконання взаємних зобов'язань, випливає з принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Як вказується у ч. 4 ст. 219 ГК України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин (форс-мажорні обставини) є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через ці обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Наприклад, відповідно до Закону України „Про торгово-промислові палати” від 2 грудня 1997 року до виключної компетенції торгово-промислової палати України відноситься засвідчення обставин форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних операцій і міжнародних договорів. Проте, необхідно зважати на те, що так диспозитивне положення, яке міститься у ч. 4 ст. 219 ГК України, поширюється тільки на господарські санкції і не може бути застосоване до адміністративно-господарських санкцій, оскільки останні забезпечують захист інтересів держави в особі органів державної влади та місцевого самоврядування, а не окремих суб'єктів господарювання.

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Але згідно з ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків:

а) строків позовної давності, передбачених ст. 257 і 258 ЦК України (загальна позовна давніть і спеціальна позовна давність) та ч. 8 ст. 269, ч. 2-6 ст. 315, ч. 3 ст. 322, ч. 5 ст. 324 ГК України – у разі застосування судового (претензійно-позовного) порядку.

б) спеціальних строків, що встановлюються ГК України та/або спеціальними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГК України), заходів відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 42 Закону України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року).

Запитання для самоконтролю

1. Що таке „деліктоздатність” учасника господарських відносин?

2. Межі господарсько-правової відповідальності.

3. Протягом якого строку (строків) застосовуються до правопорушника господарсько-правові санкції?

Завдання для самостійної роботи

1. В яких випадках особа, яка порушила зобов’язання звільняється від відповідальності?

2. В яких випадках кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання?

Питання для поточного модульного контролю 1

1. Сучасні тенденції розвитку національного господарського законодавства про господарсько-правову відповідальність.

2. Проблеми застосування законодавства про відповідальність суб’єктів господарювання.

3. Способи правового регулювання відповідальності у сфері господарювання у Господарському кодексі України.

4. Відповідальність у сфері господарювання: комплексний правовий інститут, предмет його регулювання, аналіз змін та поліпшень.

5. Господарське правопорушення як особливий предмет регулювання відповідальності у господарському праві: особливості трактування в юридичній літературі.

6. Договірні та позадоговірні правопорушення: їх класифікація, окремі проблеми визначення.

7. Правопорушення на стадії виникнення господарських зобов’язань, їх правова природа, критерії класифікації.

8. Проблеми правосуб’єктності сторін при порушенні господарсько-договірних зобов’язань.

9. Законодавство країн з розвиненою економікою, що регулює юридичну відповідальність у сфері господарювання: генезис становлення та тенденції розвитку.

10. Особливі ознаки господарсько-правової відповідальності, проблеми визначення її змісту.

11. Деякі проблеми визначення умов господарсько-правової відповідальності.

12. Принципи господарсько-правової відповідальності: порівняльний аналіз.

13. Господарські санкції як правовий засіб реалізації відповідальностіу сфері господарювання, критерії їх класифікації та проблеми нормативного визначення.

14. Адміністративно-господарські санкції, їх види, особливості застосування, напрями удосконалення.

15. Загальні функції відповідальності у сфері господарювання, їх система, розмежування з цілями відповідальності.

16. Спеціальні функції відповідальності у сфері господарювання, їх галузева природа та види.

17. Актуальні проблеми визначення нормативних підстав відповідальності учасників господарських відносин, їх особливості.

18. Юридично-фактична підстава господарсько-правової відповідальності, її елементи та їх відображення в теорії права.

19. Господарська правосуб’єктність правопорушника (боржника) і кредитора (потерпілого), деякі проблеми.

20. Презумпція вини правопорушника – учасника відносин у сфері господарювання: проблеми з’ясування.

21. Врахування дії непереборної сили за певних умов здійснення господарської діяльності.

22. Нововведення у правовій регламентації меж господарсько-правової відповідальності.

23. Особливості господарсько-правової відповідальності засновників суб’єктів господарювання.

24. Норми про зменшення розміру відповідальності або звільнення відповідача від відповідальності.

25. Випадок як підстава звільнення від господарсько-правової відповідальності, порядок його визначення та доведення.

26. Можливість передбачення певних обставин як підстав звільнення від господарсько-правової відповідальності.

27. Строки застосування господарсько-правової відповідальності, передбачені загальним та спеціальним законодавством.

28. Проблемні питання визначення в окремих випадках відповідальності боржника і кредитора за неналежне виконання господарських зобов’язань.