Правова природа та особливості штрафних санкцій.

Однією з форм (видів) відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань є штрафні санкції, що покладаються на контрагента-порушника.

Застосування такої форми відповідальності в господарських відносинах набуло поширення, оскільки, як зазначив В. Вітрянський, вона є зручним засобом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням боржником своїх зобов'язань.

Дослідженню питань відшкодування штрафних санкцій присвячені праці таких відомих вчених, як О. Іоффе, В. Вітрянський, О. Отраднова, Н. Саніахметова, В. Луць, А. Травкін та ін.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У науковій літературі зазначається, що стосовно правової природи неустойки серед дослідників немає єдиної точки зору, хоча їх більшість все ж дотримується думки про подвійну правову природу неустойки, яка одночасно є і способом забезпечення виконання зобов'язань, і мірою відповідальності. З моменту підписання сторонами договору, що забезпечується неустойкою, і до моменту порушення зобов'язання неустойка є способом забезпечення виконання зобов'язань.

Після порушення зобов'язання, тобто в разі невиконання неустойкою забезпечувальної функції, вона втрачає своє забезпечувальне значення та перетворюється на міру відповідальності.

Стягнення неустойки стає тим додатковим невигідним наслідком, який покладається на невиправного боржника.

У той самий час з позицій загальної теорії цивільного права неустойка в цьому випадку є способом захисту порушеного права (О. Отраднова).

Отже, можна зробити висновки, що штрафні санкції:

1) завжди застосовуються у вигляді грошової суми;

2) підставою застосування штрафних санкцій є:

а) порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності; при цьому слід зазначити, що на думку В. Щербини, законодавець не врахував ту обставину, що порушення правил здійснення господарської Діяльності – це самостійний вид господарського правопорушення, за який згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України до порушника застосовуються адміністративно-господарські санкції. Тим більше, що в подальших стаття присвячених штрафним санкціям, про порушення правил здійснення господарської діяльності як підставу застосування штрафних санкцій мова не йде;

б) невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання;

в) суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у
сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України;

г) законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір
штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Цікавим при цьому є спосіб визначення у ст. 230 ГК України грошової суми , а саме неустойка, штраф, пеня. Таке зазначення не дозволяє, на наш погляд, зробити висновок про їх співвідношення.

Є думка (зокрема Н. Саніахметової), згідно з якою це є окремі три види штрафних санкцій.

Проте О. Отраднова, навпаки, стверджує, що власне неустойка немає самостійного значення та при застосуванні у законах або договорах може мати ознаки інших форм неустойки (штрафу або пені).

Варто зауважити, що у ЦК України більш деталізовано поняття неустойки, штрафу та пені. Так, у ст. 549 ЦК України зазначається, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Це свідчить проте, що у ЦК України штраф та пеня розглядаються як види неустойки. Із формулювання ГК України такий висновок зробити не можна.

Оскільки неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, а ст. 199 ГК України, яка регулює забезпечення виконання зобов'язань вказує, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України, вважаємо, що формулювання, яке використовується у ГК України, є невдалим.

Тому, на нашу думку, у ст. 230 ГК України слова „неустойка, штраф, пеня” було б цілком виправданим замінити на „неустойка (штраф, пеня)”.

За загальним правилом розмір штрафних санкцій передбачається законом. Лише у тих випадках, коли розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Господарський кодекс передбачає різні способи встановлення розміру санкцій договором:

а) у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання;

б) у певній, визначеній грошовій сумі;

в) у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня
його виконання;

г) у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Певні особливості має встановлення санкцій за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

За такі порушення штрафні санкції застосовуються (якщо інше не передбачено законом чи договором) у таких розмірах:

а) за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів
(робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних)
товарів (робіт, послуг);

б) за порушення строків виконання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості
товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день
прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, вказаних вище.

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання переддоговірний спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою зацікавленої сторони відповідно до вимог ГК і ГПК України.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках (розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України) за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України), що представляє дещо специфічний вид регулювання.

Іншими словами, за період прострочення виконання грошового зобов'язання особа повинна сплатити пеню за кожен день протермінування у розмірі, що дорівнює розміру облікової ставки Національного банку України. Крім того, пеня нараховується за весь час прострочення, тобто з моменту, коли зобов'язання мало бути виконане і до моменту його фактичного виконання.

Проте треба мати на увазі, що Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. граничний розмір пені, який сплачує платник за протермінування платежу, не може бути встановлений за домовленістю сторін більшим від подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У цьому випадку треба звернути увагу на два проблемних моменти.

По-перше, цим Законом встановлюється обмеження розміру пені за грошовими зобов'язаннями подвійним розміром облікової ставки Національного банку. На думку В. Вітрянського, у багатьох договорах встановлюються неустойки, які у багато разів перевищують усі розумні межі, наприклад, 5-10% від суми заборгованості за кожен день затримки оплати товарів, робіт або послуг (1800-3600 відсотків річних). Встановлення обмеження пені, яка нараховується на грошове зобов'язання, вважаємо позитивним досягненням.

Проте не слід забувати, що, як зазначалося, нерозумно високий розмір пені може встановлюватися також за невиконання інших, негрошових, зобов'язань.

На сьогодні ситуація склалася таким чином, що законодавство обмежує лише розмір пені за грошовими зобов'язаннями, залишивши поза увагою інші види зобов'язань.

Тому може виникнути ситуація, коли сторони договору будуть нести різну відповідальність: сторона, обов'язком якої є сплата грошей, обмежена у відповідальності; сторона, яка, наприклад, продає товари, за прострочку виконання буде нести нерозумно велику встановлену договором відповідальність.

Очевидно, така ситуація, як вважаємо, суперечить принципу справедливості та розумності, який передбачений ст. 3 ЦК України і має поширюватися на всі майнові відносини.

У зв'язку з цим вважаємо, що необхідно внести в законодавство нарівні з обмеженням розміру пені за грошовими зобов'язаннями аналогічне обмеження за іншими зобов'язаннями.

Другий важливий проблемний момент стосується того, що згідно із ст. 1 Закону України „Про державний матеріальний резерв” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за протермінування платежу пеню. Аналогічно ч. 6 ст. 231 ГК України передбачає також тільки пеню. Питання про можливість стягнення, власне, штрафу за грошовими зобов'язаннями в господарських відносинах залишилося поза увагою законодавця.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання – господарською організацією.

Важливою особливістю правового регулювання господарських відносин є порядок застосування штрафних санкцій (співвідношення між збитками і неустойкою). Цей порядок відрізняється від співвідношення стягнення збитків і неустойки, встановленого ст. 624 ЦК України.

За загальним правилом ст. 232 ГК України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями (залікова неустойка).

Таким чином, законодавець закріпив застосування залікової неустойки у випадку, якщо інше не встановлено законом або договором.

У той самий час передбачається, що законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

а) допускається стягнення тільки штрафних санкцій (виключна неустойка);

б) збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції (штрафна
неустойка);

в) за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції
(альтернативна неустойка).

О. Отраднова вважає, що визначення в законодавстві чотирьох видів неустойки, виходячи з її співвідношення зі збитками, є більше даниною традиції і не має юридичного значення на сучасному етапі. Альтернативна та виключна неустойки рідко трапляються у договірній практиці, оскільки мету застосування цих видів неустойки можна досягти і за допомогою залікової неустойки.

Хоч думка О. Отраднової має певний сенс, проте вважаємо, що альтернативна та виключна неустойки мають свою специфіку (виключна передбачає стягнення лише неустойки; альтернативна також передбачає стягнення тільки одного виду санкції, але кредитор при цьому має право вибрати ту із них, яка для нього є більш вигідною), що і зумовило їх передбачення в законодавстві.

У ЦК України міститься інший підхід до загального правила про співвідношення неустойки та збитків. Так, за ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання; за ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

У названій ст. 624 ЦК України також вказується на можливість вибору сторонами залікової, виключної або альтернативної неустойки.

Як зазначалося ще в дореволюційній цивілістичній науці, точне виконання обов'язку, який лежить на боржникові, має досить істотне значення не лише для зацікавлених у тому осіб, а й для всього суспільства, але прагнути цього за допомогою штрафів, які призначаються за приватними угодами на розсуд сторін і на користь приватних осіб, не зовсім доцільно. Штраф у цьому випадку виконує функцію покарання, яке покладається на боржника і збагачує лише кредитора, який отримує штраф на свою користь навіть тоді, коли він не зазнав ніяких збитків. При штрафній неустойці кредитор не тільки отримує цей штраф, а й стягує збитки і, відповідно, отримує подвійну нагороду. Якщо неможливо боротися з подібним поєднанням в тому випадку, коли сторони самі його встановлюють, то допускати його в силу закону суперечило б природному відчуттю справедливості та звичайному наміру сторін.

На думку В. Луця, запровадження в цивільному праві штрафної неустойки як загальної свідчить про посилення майнової відповідальності сторін за порушення зобов'язання, оскільки за одне порушення застосовуються дві різні форми відповідальності.

Як справедливо вказував О. Іоффе, штрафна неустойка як особливо обтяжлива міра покарання для порушника, використовується для боротьби з найбільш злісними порушеннями зобов'язань.

Дійсно, покладення на боржника такої відповідальності стимулює його до належного виконання договору. Проте ми вважаємо, що закріплена норма не зовсім відповідає потребам цивільного (господарського) обороту, оскільки ставить боржника в дуже невигідне становище, а кредитор отримує не лише відшкодування збитків, а й неустойку. Звичайно, встановлення такого великого тягаря для боржника є можливим, проте він повинен свідомо на нього погодитися; встановлення загального правила про штрафну неустойку не означає, що сторони завжди знають про обсяг своєї відповідальності.

Н. Рассказова вважає, що встановлення загального правила про залікову неустойку найбільше відповідає цивільно-правовому принципу відновлення положення, що існувало до порушення права, оскільки значна частина цивільних відносин не спрямована на отримання прибутку.

У господарських відносинах, навпаки, значна частина здійснюється саме з Цією метою, проте у ст. 232 ГК України зазначено загальне правило про залікову неустойку. Виникає ситуація, коли у відносинах, які переважно не спрямовуються на отримання прибутку, неустойка є штрафною, і кредитор отримує дохід понад збитки, у відносинах, що по суті мають комерційну мету, кредитор отримує лише компенсацію збитків. На нашу думку, така ситуація не відповідає потребам суспільства і має бути змінена.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За грошовими зобов'язаннями боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції стягуються судом у дохід держави.

Штрафні санкції, як вже зазначалося, є найбільш поширеною формою відповідальності за порушення господарських зобов'язань і, за загальним правилом, повинні стягуватися з порушника у повному обсязі, визначеному законом або угодою сторін.

Проте це не виключає можливості зменшення їх судом за наявності певних умов.

Питання зменшення штрафних санкцій не можна назвати новим науковим напрямом, адже протягом десятиліть дослідники намагалися визначити найбільш адекватні способи врегулювання балансу між реальними матеріальними втратами кредитора та нарахованими штрафними санкціями. Відповідно, цивільно-правові та господарсько-правові аспекти цієї проблеми досліджувалися у роботах цілої низки вчених, про що вже зазначалося на початку висвітлення цього питання.

Але, незважаючи на чисельність доктринальних робіт, продовжують існувати питання, пов'язані з визначенням критеріїв для зменшення штрафних санкцій під час судового розгляду.

Треба зазначити, що можливість пом'якшення відповідальності контрагента, зокрема зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки як еквівалента названих санкцій у цивільному законодавстві), передбачена не тільки ГК, але й ЦК.

При цьому така можливість передбачена ст. 233 ГК вперше в господарському законодавстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому має враховуватися:

а) ступінь виконаних зобов'язань. Зменшення розміру штрафних санкцій
має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини
зобов'язання (А. Комаров);

б) майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;

в) не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на повагу. В
літературі зазначається, що такою підставою може бути відсутність негативних наслідків у потерпілої сторони від прострочення виконання зобов'язання (А. Комаров).

У ч. 2 ст. 233 ГК України передбачено ще одну підставу для зменшення відповідальності: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У цій нормі під «іншими учасниками господарських відносин» належить розуміти третіх осіб, які не беруть участі у правовідношенні між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов'язання боржником не потягло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник сплачує відповідно менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення штрафних санкцій.

Дещо інший підхід щодо зменшення пені міститься в Роз'ясненні Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” від 29.04.1994 р. №02-5/293. Як зазначається у п. 2.4 цього Роз'яснення, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню із сторони, що порушила договір, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Н. Саніахметова вважає, що наведені випадки не є підставою для повного звільнення від штрафних санкцій, тому за вказаними у ст. 233 ГК обставинами неможливе винесення судом рішення про повне звільнення від сплати штрафних санкцій.

У науковій літературі вказується на певну нелогічність положення згідно з яким розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір заподіяних кредитору збитків, оскільки характерною і привабливою ознакою стягнення неустойки як міри відповідальності є те, що вимагаючи стягнення неустойки з контрагента, який порушив зобов'язання та не сплатив неустойку добровільно, кредитору не треба доводити ні розмір, ні факт виникнення збитків. А у зазначеному випадку, хоча первісний обов'язок доводити той факт, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великий у порівнянні із збитками кредитора, покладається на боржника, кредитору для можливості наведення заперечень також треба підрахувати суму дійсно завданих збитків.

На думку О. Отраднової, підставою для зменшення розміру неустойки судом повинна бути явна невідповідність розміру неустойки наслідком порушення зобов'язання, під якою слід розуміти ступінь виконання зобов'язання боржником, причини невиконання то заходи, вжиті боржником для належного виконання; часткова сплата неустойки в добровільному порядку; форма вини боржника та інші обставини, що заслуговують на увагу.

Зменшення розміру відповідальності передбачено також ст. 219 ГК України, згідно з якою, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. На відміну від раніше наведених положень ця стаття передбачає можливість не лише зменшення відповідальності, а й повного звільнення від неї. Крім того, як зазначає В. Черемнюк, ця стаття носить загальний характер і поширюється як на зменшення розміру штрафних санкцій, так і на відшкодування збитків.

Дещо по-іншому ніж у ст. 233 ГК України питання зменшення штрафних санкцій врегульоване в Господарському процесуальному кодексі України, зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 83 цього нормативного акта господарський суд при прийнятті рішення по справі наділяється правом зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Принципова відмінність текстів двох вищезгаданих кодексів полягає в тому, що ГПК не пов'язує можливість зменшення штрафних санкцій зі збитками, яких зазнав кредитор.

Чинне цивільне законодавство, а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України надає суду право зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню з боржника, якщо він (розмір) значно перевищує розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок порушення зобов'язання боржником. Відсутність деталізації критеріїв, що мають враховуватись при зменшенні неустойки, залишила вирішення цього питання на розсуд суду, що розглядає конкретну цивільну справу.

Норми про зменшення штрафних санкцій містяться не лише у вітчизняному законодавстві, а і в законодавстві більшості країн континентального права, наприклад, у статтях 1152, 1231 Французького цивільного кодексу, ст. 333 Цивільного кодексу Російської Федерації, § 343 Німецького цивільного уложення, ст. 94 Цивільного кодексу Нідерландів тощо.

Наявність у законодавстві норм про зменшення штрафних санкцій є відображенням компенсаційного підходу до розуміння штрафних санкцій, який домінує у сучасній господарсько-правовій доктрині України.

Ведучи мову про компенсаційну функцію штрафних санкцій, необхідно розглядати питання про сумісність штрафних санкцій і спричинених збитків: штрафні санкції, якщо вони мають компенсаційний характер, не повинні призводити до надмірного збагачення кредитора. Окрім того, як зазначають М. Брагінський і В. Вітрянський, закріплення в законодавстві спеціальних норм, що дозволяють суду зменшувати розмір штрафних санкцій, свідчить про самостійний характер штрафних санкцій як однієї з форм відповідальності.

Аналізуючи норми ГК про зменшення розміру штрафних санкцій, можна зробити такі висновки:

1) зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду;

2) ініціатива зменшення штрафних санкцій може належати як сторонам судового процесу, так і суду;

3) основною підставою для зменшення штрафних санкцій є їх великий розмір порівняно зі збитками; при цьому цей розмір має бути надмірно великим, що підкреслює застосування норм про зменшення розміру штрафів та пені лише у виняткових випадках.

Оскільки закон не містить будь-яких спеціальних застережень, можна стверджувати, що зменшенню підлягають штрафні санкції, встановлені як згодою сторін, так і законом (О. Адамовська).

Останнім часом спостерігається активне застосування судами норм про зменшення штрафних санкцій при розгляді господарських спорів.

Негативним у регулюванні штрафних санкцій у господарських відносинах є, на нашу думку, відсутність встановлення межі таких санкцій для негрошових зобов'язань, оскільки це зумовлює різне становище контрагентів господарського договору, що не завжди є виправданим.

Отже, необхідно систематизувати підходи до співвідношення неустойки та збитків у господарському праві.