Поняття та мета досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності.

Інститут досудового врегулювання господарських спорів є правовим засобом, який дозволяє кредиторові захистити порушені майнові права без втручання суду. Наявність такого інституту спонукає суб'єктів господарської діяльності своєчасно і відповідно до договірних зобов'язань поставляти матеріали, сировину, готову продукцію, надавати послуги, виконувати підрядні роботи тощо. Завдяки йому суди розвантажуються від необхідності вирішення нескладних справ на незначні суми.

Реалізація господарсько-правової відповідальності в господарських відносинах – це нині чи не найскладніша проблема в теорії і практиці господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, організаціями – юридичними особами (у тому числі іноземними), громадянами, які в установленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності, складаються і припиняються різноманітні господарські відносини. В ринкових умовах вони не можуть відбуватися безконфліктно, без суперечностей між інтересами окремих суб’єктів господарської діяльності. Тому для врегулювання окремих категорій суперечностей (господарських спорів) між учасниками господарських правовідносин законодавством передбачено спеціальний механізм їх досудового врегулювання, регламентований ст. 222 ГК України і розділом II Господарського процесуального кодексу України.

Найбільш відомими науковцями, які досліджували особливості поняття способу вирішення господарського спору, є О. Бринцев та І. Зайцева. Крім того, вивченням окремих способів вирішення господарських спорів займалися: В. Беляневич, О. Беляневич, Н. Білова, О. Громовий, В. Горевий, С. Коссак, А. Стоянов та ін.

Досудове врегулювання господарських спорів є одним зі спірних положень сучасного українського господарського процесу. Дискусія про необхідність існування такого інституту триває здавна, що вказує на неоднозначність і складність цього питання. Цілком природно, що сторони господарського конфлікту повинні самостійно вжити всі можливі заходи для мирного вирішення спору, що виник, і лише потім звертатися до суду. З іншого боку, існування подібного бар’єра є по суті обмеженням права на судовий захист.

Досудовий порядок господарських спорів регулюється Господарським кодексом України, Господарсько-процесуальним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Основна мета досудового врегулювання господарських спорів – усувати або попереджувати негативний вплив на виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом застосування до них правових норм.

Обрання суб’єктами господарювання певного способу вирішення господарських спорів залежить від конкретних обставин, складності, предмета та сторін спору. Таким чином, суб’єкти господарювання мають можливість вдатися або до позасудового (досудового) врегулювання та вирішення спору, або відразу звертатися до суду.

Перевагами досудового врегулювання господарського спору є:

- економія часу. У випадку прийняття господарським судом позовної заяви та порушення провадження у справі розгляд і вирішення її триватиме приблизно не менше 2-3 місяців. Крім того, не виключено, що боржник-відповідач вдасться до оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, що може тривати ще кілька місяців. У цьому зв’язку не слід забувати і про можливість оскарження судових рішень у касаційному порядку. Необхідно також враховувати строк на виконання рішення. При використанні досудового порядку врегулювання господарських спорів, що встановлений Господарським процесуальним кодексом України, задоволення претензії триватиме приблизно один або два місяці (залежно від складності перевірки обґрунтованості вимог);

- претензійний порядок є дешевшим. За подання позовної заяви до господарського суду у майнових спорах сплачується державне мито, розмір якого відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” становить від 6 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (залежно від ціни позову); також необхідно враховувати витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що мають бути відшкодовані боржником. Претензія ж вимагає лише сплати витрат на надсилання її контрагенту-боржнику. Зазвичай, не береться до уваги ситуація, коли необхідні додаткові витрати, пов’язані, наприклад, із проведенням експертизи, оцінюванням тощо;

- досудовий порядок врегулювання дозволяє зберегти ділові відносини між сторонами.

Виокремлю такі недоліки досудового порядку врегулювання господарських спорів:

- відсутність можливості отримання акта преюдиційного характеру – ухвали чи рішення суду, в яких безпосередньо встановлюються факти, що існували при виникненні певних правовідносин, наприклад, договірних, і, відповідно, дається юридична оцінка вчиненим діям (резолютивна частина рішення);

- немає жодної гарантії на позитивне вирішення конфлікту (за статистикою всього лише 5% спорів вирішуються в досудовому порядку);

- ймовірно, що винна сторона не відповість у встановлений законом термін на претензію або просто проігнорує її. Це дасть їй можливість затягнути вирішення спору й виграти мінімум 2-3 місяці до звернення до суду;

- претензійний порядок дасть винній стороні можливість спотворювати обставини справи, перекручувати факти на свою користь, давати неповний перелік документів, приховувати обставини справ й ухилятися від відповідальності;

- визнання або навіть часткове визнання претензії ще не свідчить, що вимоги будуть виконані.

У практиці претензійної роботи найчастіше пред’являються претензії, про те що виникають у зв’язку з:

- невиконанням або неналежним виконанням договорів перевезення, оренди майна, земельних ділянок;

- невиконанням або неналежним виконанням договорів підряду;

- невиконанням або неналежним виконанням договорів поставки продукції, товарів (недопоставка, поставка продукції, товарів неналежної якості, нестача, некомплектна поставка);

- невчасною оплатою поставленої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Перелік причин пред’явлення претензій не є вичерпним.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори:

- про визнання договорів недійсними;

- про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;

- про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

- стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;

- спори про звернення на заставлене майно.

Деякі науковці та практики вважають, що порядок досудового врегулювання господарських спорів взагалі не потрібен, бо він діяв ефективно лише завдяки особливостям радянської господарської системи, а в нових умовах не може ефективно застосовуватись і втратив популярність серед суб’єктів господарювання.

Хоча сфера обов'язкового досудового врегулювання господарських спорів є порівняно вузькою, досудове врегулювання господарських спорів становить самостійний правовий інститут господарського процесуального права, оскільки є якісно однорідною групою правових норм, що містяться в ГПК, а також у транспортних кодексах (повітряного, торговельного мореплавства), транспортних статутах (залізниць України, автомобільного транспорту, внутрішнього водного транспорту) та інших нормативно-правових актах. Його значення полягає в тому, що він виступає правовим засобом, який дозволяє кредиторам-суб'єктам господарювання своєчасно за спрощеним порядком захищати порушені майнові права без втручання суду. Самі ж суди завдяки зменшенню кількості до них нескладних господарських справ мають змогу зосереджувати більшу увагу на майнових спорах, вирішення яких вимагає досвіду й професійних знань суддів.

Претензійно-позовна робота є комплексом юридичних дій, спрямованих на упорядкування господарських відносин, відновлення порушених майнових і особистих немайнових прав підприємств, організацій, установ. Претензійно-позовна робота має забезпечувати:

♦ щонайшвидше відновлення порушених прав і комерційних інтересів підприємств на основі суворого дотримання законності;

♦ безпосереднє врегулювання господарських спорів у добровільному порядку з метою попередження необґрунтованих і безспірних справ у господарських судах та інших органах;

♦ обов'язкове і своєчасне пред'явлення обґрунтованих претензій (у випадках, передбачених договором або законом) та позовів до контрагентів, що порушують зобов'язання за договорами;

♦ зниження непродуктивних витрат, що спричиняються сплатою штрафних санкцій як за рахунок підвищення вимогливості до виконання договірних зобов'язань перед контрагентами, так і за рахунок застосування санкцій до несправних контрагентів і стягнення з них збитків;

♦ встановлення суворої розрахункової дисципліни між підприємствами та своєчасне стягнення дебіторської заборгованості з несправних платників і застосування санкцій за порушення правил розрахунків.

Претензійна робота є початковою, попередньою стадією судового розгляду, від ефективності та правильності проведення якої залежить подальше врегулювання господарських спорів.