Список використаних джерел. Зазвичай викликає найбільше утруднення у студентів

Зазвичай викликає найбільше утруднення у студентів. Виділимо основні вимоги.

По-перше, література повинна бути СВІЖА. Звичайно, з списку може бать кілька видань навіть радянського періоду, проте загальна маса джерел повинна бути не старше 5-10 років.

По-друге, список повинен включати журнальні публікації за останні 2-3 роки.

По-третє, список повинен бути правильно оформлений, тобто повинні бути вказані автор, назва, видавництво, кількість сторінок. При вказівці бібліографічного опису потрібно правильно розставляти всі розділові знаки.

3.4 Оформлення графічного матеріалу

3.4.1 Формати і масштаби креслень

Форматом називається аркуш паперу певного розміру, на якому виконують креслення, або інший конструкторський документ.

Позначення та розміри сторін основних форматів, які відповідають ГОСТ 2. 301 - 68 наведені у таблиці 1:

Таблиця 1

Формат із розмірами сторін 841* 1189 мм, площа якого дорівнює 1 м2, та інші формати, отримані послідовним поділом його на дві рівні частини паралельно меншій стороні відповідного формату, беруть за основні.

Кожний наступний основний формат утворюють поділом попереднього формату навпіл, паралельно меншій стороні формату (рисунок 1). Можливе застосування формату А5 із розмірами сторін 148*210.

Рисунок 1

Графічні відхилення розмірів сторін форматів ± 0,5 %.

Графічну частину виконують на креслярському аркуші за допомогою графічного редактора КОМПАС 3D та роздруковується.

Кожен аркуш графічної частини повинен мати основний напис за формою відповідно до ГОСТ 2.104 – 68 (див. 3.3.3).

Усі креслення виконують в масштабі згідно з ГОСТ 2.302 – 68.

Масштаби зображень на кресленнях слід вибирати з такого ряду:

- масштаби зменшення - 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1000;

- натуральна (справжня) величина -1:1;

- масштаби збільшення - 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1; 100:1.

Перевагу слід надавати зображенню предмета в натуральну величину.

Масштаб, указаний у призначеній для цього графі основного напису креслення, позначається так: 1:1; 1:2; 4:1 і т.д., а у всіх інших випадках - М1:1; М1:2; М4:1 і т.д.

При проектуванні генеральних планів великих об'єктів допускається застосовувати масштаби: 1:2000; 1:5000; 1:10000; 1:20000; 1:25000; 1:50000.

3.4.2 Вимоги до зображення і оформлення електричних схем

Графічний документ, на якому показані у вигляді умовних зображень і позначень складові частини виробу й зв'язки між ними відповідно до ГОСТ 2.102 – 68, називають схемами.

Види й типи схем, загальні вимоги до їхнього виконання регламентуються ГОСТ 2. 701 – 84.

Схеми полегшують визначення пристрою виробу. Найменування схеми комбінованої визначають комбінованими видами схем і типів схеми.

Найменування схеми об'єднаної визначають видом схеми і об'єднаними типами схеми.

Код схеми повинен складатися з буквеної частині, що визначає вид схеми, і цифрової частини, що визначає тип схеми.

Види схем позначають літерами:

- електричні - Е;

- гідравлічні - Г;

- пневматичні - П;

- газові (крім пневматичних) - X;

- кінематичні - К;

- вакуумні - В;

- оптичні - Л;

- енергетичні - Р;

- поділу - Є;

- комбіновані - С.

Типи схем позначають цифрами:

- структурні - 1;

- функціональні - 2;

- принципові (повні) - 3;

- з'єднань (монтажні) - 4;

- підключення - 5;

- загальні - 6;

- розташування - 7;

- об'єднані – 0.

Наприклад, схема електрична принципова – Е3; схема гідравлічний з'єднань - Г4; схема розподілу структурна - Є1; схема електрогідравлічна принципова – С3; схема електрична з'єднань і підключення – Е0; схема гідравлічна структурна, принципова і з'єднань – Г0.

Схема структурна - схема, яка визначає основні функціональні частини виробу, їх призначення та взаємозв'язки.

Схеми структурні розробляють при проектуванні виробів (установок) на стадіях, що передують розробці схем інших типів, і користуються ними для загального ознайомлення з виробом (установкою).

Схема функціональна - схема яка роз'яснює певні процеси, що протікають в окремих функціональних колах виробу (установки) або у виробі (установці) в цілому.

Схемами функціональними користуються для вивчення принципів роботи виробів (установок), а також при їх наладці, контролі та ремонті.

Схема принципова (повна) - схема, що визначає повний склад елементів і зв'язків між ними і, як правило, дає детальне уявлення про принципи роботи виробу (установки).

Принциповими схемами користуються для вивчення принципів роботи виробів (установок), а також при їх наладці, контролі та ремонті. Вони служать підставою для розробки інших конструкторських документів, наприклад, схем з'єднань (монтажних) і креслень.

Схема з'єднань (монтажна)- схема, що показує з'єднання складових частин виробу (установки) і що визначає проводи, джгути, кабелі або трубопроводи, якими здійснюються ці сполуки, а також місця їх приєднань і введення (роз'єми, плати, зажими і т.п.).

Схемами з'єднань (монтажними) користуються при розробці інших конструкторських документів, в першу чергу, креслень, що визначають прокладку і способи кріплення проводів, джгутів, кабелів або трубопроводів у виробі (установці), а також для здійснення приєднань і при контролі, експлуатації та ремонті виробів ( установок).

Схема підключення - схема, що показує зовнішні підключення виробу.

Схема підключення користуються при розробці інших конструкторських документів, а також для здійснення підключень виробів і при їх експлуатації.

Схема загальна - схема, яка визначає складові частини комплексу і з'єднання їх між собою на місці експлуатації.

Схемами загальними користуються при ознайомленні з комплексами, а також при їх контролі та експлуатації. Схему загальну на складальну одиницю допускається розробляти при необхідності.

Схема розташування - схема, що визначає відносне розташування складових частин виробу (установки), а при необхідності, також джгутів, проводів, кабелів, трубопроводів і т.п.

Схемами розташування користуються при розробці інших конструкторських документів, а також при експлуатації та ремонті виробів (установок).

Схема об’єднана схема, коли на одному конструкторському документі виконують схеми двох або декількох типів, випущених на один виріб (установку).

Графічні позначення

При виконанні схем, застосовують такі графічні позначення:

1) умовні графічні позначення, встановлені в стандартах Єдиної системи конструкторської документації, а також побудовані на їх основі;

2) прямокутники;

3) спрощені зовнішні обриси (у тому числі аксонометричні).

При необхідності застосовують не стандартизовані умовні графічні позначення.

При застосуванні не стандартизованих умовних графічних позначень і спрощених зовнішніх обрисів на схемі призводять відповідні пояснення.

Умовні графічні позначення, для яких встановлено кілька допустимих (альтернативних) варіантів виконання, що розрізняються геометричною формою або ступенем деталізації, слід застосовувати, виходячи з виду і типу розробляється схеми в залежності від інформації, Яку необхідно передати на схемі графічними засобами. При цьому на всіх схемах одного типу, що входять до комплекту документації, повинен бути застосований один вибраний варіант позначення.

Застосування на схемах тих чи інших графічних позначень визначають правилами виконання схем певного виду та типу.

Умовні графічні позначення елементів зображують у розмірах, встановлених у стандартах на умовні графічні позначення.

Умовні графічні позначення елементів, розміри яких у вказаних стандартах не встановлені, повинні зображувати на схемі в розмірах, в яких вони виконані у відповідних стандартах на умовні графічні позначення.

Розміри умовних графічних позначень, а також товщини їх ліній повинні бути однаковими на всіх схемах для даного виробу (установки).

1) Всі розміри графічних позначень допускається пропорційно змінювати.

2) Умовні графічні позначення елементів, які використовуються як складові частини позначень інших елементів (пристроїв), допускається зображувати зменшеними в порівнянні з іншими елементами (наприклад, резистор в ромбічної антені, клапани в розділової панелі).

Графічні позначення на схемах слід виконувати лініями тієї ж товщини, що і лінії зв'язку.

Умовні графічні позначення елементів зображують на схемі в положенні, в якому вони наведені у відповідних стандартах, чи повернути на кут, кратний 90 °, якщо у відповідних стандартах відсутні спеціальні вказівки. Допускається умовні графічні позначення повертати на кут, кратний 45°, або зображувати дзеркально поверненим.

Якщо при повороті або дзеркальному зображенні умовних графічних позначень може порушитися зміст або легкість для читання позначення, то такі позначення повинні бути зображені в положенні, в якому вони наведені у відповідних стандартах.

Умовні графічні позначення, які містять цифрові або буквено-цифрові позначення, допускається повертати проти годинникової стрілки тільки на кут 90° або 45°.

Лінії зв'язку виконують товщиною від 0,2 до 1,0 мм в залежності від форматів схеми і розмірів графічних позначень. Рекомендована товщина ліній від 0,3 до 0,4 мм.

Лінії зв'язку повинні складатися з горизонтальних і вертикальних відрізків і мати найменшу кількість зламів і взаємних перетинів.

Примітка. В окремих випадках допускається застосовувати похилі відрізки лінії зв'язку, довжину яких слід по можливості обмежувати.

Лінії зв'язку, що переходять з одного аркуша або одного документа на інший, слід обривати за межами зображення схеми без стрілок.

Поруч з обривом лінії зв'язку повинно бути вказано, позначення або найменування, присвоєне цієї лінії (наприклад, номер дроти, номер трубопроводу, найменування сигналу або його скорочене позначення і т.п.), І в круглих дужках номер листа схеми і зони при її наявності при виконанні схеми на кількох аркушах, наприклад, лист 5 зона А6 (5, А6), або позначення документа, при виконанні схем самостійними документами, на який переходить лінія зв'язку.

Лінії зв'язку мають бути показані, як правило, повністю.

Примітка. Лінії зв'язку в межах одного листа, якщо вони ускладнюють читання схеми, допускається обривати. Обриви ліній зв'язку закінчують стрілками. Близько стрілок вказують місця позначень перерваних ліній, наприклад, підключення, і (або) необхідні характеристики ланцюгів, наприклад, полярність, потенціал, тиск, витрата рідини і т.п.

Елементи (пристрої, функціональні групи), що входять у виріб і зображені на схемі, повинні мати позначення відповідно до стандартів на правила виконання конкретних видів схем.

Розташування можуть бути літерні, літерно-цифрові та цифрові.

Примітка. Розташування елементів (пристроїв, функціональних груп), специфічних для певних галузей техніки, повинні бути встановлені галузевими стандартами.

Відстань (просвіт) між двома сусідніми лініями графічного позначення має бути не менше 1,0 мм.

Відстань між сусідніми паралельними лініями зв'язку має бути не менше 3,0 мм. Відстань між окремими умовними графічними позначеннями повинно бути не менше 2,0 мм.

Пристрої, що мають самостійну принципову схему, виконують на схемах у вигляді фігури суцільною лінією, яка дорівнює по товщині лініях зв'язку.

Примітка. Допускається виконувати пристрою у вигляді фігури лінією в два рази товще лінії зв'язку.