Філософське розуміння смерті

Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: “Чи варто жити і навіщо жити?”.

Отже, сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя. Право на життя, “святість життя” визначається її первинною заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін. І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін.

В кабалістичній літературі євреї розвивають вчення про переселення душ. Душа Адама перейшла до Давіда, потім втілилась у Мессію. Іудеї втішали себе очікуванням царства свободи і справедливості, до якого повинно прийти в кінці людство. В цілому ця концепція пройнята песимізмом, а життя і посмертне існування виглядають безрадісно.

Древні греки теж знали страх існування. Щоб мати можливість жити, греки повинні були створити богів, які мали олімпійський порядок радості. Дійсне страждання гомерівської людини пов,язане з виходом з життя, перш за все швидким.

В „Державі” Платона від імені старого чоловіка говориться про те, як легко потішатися над історіями про жахи загробного життя, коли смерть здається ще далеко. Але ось життя проходить. Народжується гадка, що ці оповідання насправді правдиві. Тоді люди починають пригадувати все те зло, яке вони зробили іншим. Прокидаючись вночі, серед кошмару, починаєш думати про швидку відплату. Платон відважився навіть на те, щоб показати загробну долю вбивць, злочинців, нечестивців.

А. Шопенгауер говорив, що смерть – це обов,язковий підсумок земного буття. Смерть – це тінь, яке лежить на людському житті. Очікування смерті, її передбачення – от на що здатна розумна людина, на відміну від тварини. Тільки людська воля здатна відректися від життя, відвернутися від нього. Життя – це щось таке, чому краще і не бути взагалі. Земне існування - це промах, випадковість. Щастя – це омана. Якщо побачити мету нашого життя в стражданнях, всі парадокси щодо щастя руйнуються. Все існування людини вказує, що страждання – це справжня доля людини, життя невіддільне від страждань. Поява на світ супроводжується плачем. Саме буття людини трагічне, а найбільше – кінець. Де ж вихід? Шопенгауер заперечує ідею безсмертя, вважає, що наполягати на вічності самого себе все рівно, що укріплювати помилковість . Адже кожен індивід не що інше, як „ приватна помилка”, „помилковий крок”, „концентрація випадковостей”, щось таке, чого краще б не було взагалі.

Психоаналітик Франц Розенцвейг вважає, що філософія, яка турботливо пропонує людині смерть як своєрідну нішу, у якості прекрасної можливості звільнитися від життєвих обмежень – це не філософія, а сміх. Адже всякому зрозуміло, що приречений він саме на смерть, а не на самогубство. А між тим, єдиним практичним висновком, який людина може зробити з філософії, не у тому, що все приречено до смерті, а в необхідності самовбивства. Жахлива можливість до самовбивства відрізняє людину від усіх відомих нам і невідомих живих істот. Вона – знак виходу людини з природного порядку речей.

Але далеко не всі сучасні філософи розглядають смерть лише як метафізичний чи біологічний момент переходу від одного стану до іншого. Екзистенціалісти розуміють смерть як кінець людського буття. Звідси трепетне, глибоко індивідуальне розуміння цього феномену. Кожний знає, що люди смертні, але смисл цієї істини індивід розуміє лише на смертному ложі.

У кінці ХХ ст.. проблема смерті виявила себе у нових аспектах: у проблемі клонування та евтаназії («щаслива смерть»)

Чи погоджуєтесь ви з наступними міркуваннями:

· Смерть припиняє не лише те, що приємне і прекрасне у житті, але також його гіркоти та страждання, тому для людини, яка втомилася від життєвих негараздів і страждань, смерть може бути благом і порятунком.

· Іноді смерть може зберегти людську гідність, врятувати людину від ганьби, тому краще мужньо померти, ніж безчесно жити.

· Своєю смертю людина може врятувати життя іншої людини або визволити з буди багатьох людей. Така смерть, яка прийнята за батьківщину або інших людей, - благородна. Добровільна смерть, прийнята за інших людей заради їх життя, - це геройство або подвиг. Така смерть може зробити людину безсмертною.

· Поваги й захоплення заслуговує й той, хто йде на смерть, не бажаючи відмовитись від свої переконань.