Правова держава та верховенство права.

Правові засоби обмеження держави та питання забезпечення відпо­відності українського законодавства чинній Конституції України не можуть не хвилювати широкі кола вітчизняних науковців та юрисгів-практиків. Помітні соціально-політичні зміни періоду української незалежності впли­нули на розвиток юридичної думки, на розробку нових, концептуальних підходів до розуміння конституційного права, природи та значення Кон­ституції України, ролі контрольних механізмів щодо її реалізації, місця дер­жави у стосунках з людиною, значення принципу обмеженого правління, а також принципу верховенства права та правової держави.

Ми не залишаємося осторонь від країн Центральної та Східної Європи, які також обрали шлях демократичного розвитку для забезпечення пріори­тету загальнолюдських цінностей у діяльності державних органів та їх по­садових осіб. Принцип верховенства права та правової держави, «в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охо­рону і захист основних прав людини»1, практично втілились у тексті чинної Конституції України.

Це символізує новий якісний підхід до проблеми використання права у процесі побудови держави, в якій права й свободи людини та їх гарантії виз­начають зміст та спрямованість її діяльності (частина друга статті 3 Консти­туції України). Зв'язаність діяльності держави цими правами традиційно становить основу принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. Тому в межах цього дослідження варто зупинитися на визначенні термінів верховенство права та правова держава як полі-тико-правової основи конституційного судочинства та конституційної юриспруденції.

Термін верховенство права широко вживається в українському зако­нодавстві та міжнародних договорах, стороною яких є Україна. Так, у час­тині першій статті 8 Конституції України проголошується, що «в Україні визнається і діє принцип верховенства права». Слід мати на увазі, що дія цього принципу в Україні визнавалася і в частині другій статті 1 Консти­туційного договору між Верховною Радою України та Президентом Ук­раїни про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Консти­туції України від 8 червня 1995 року. Верховенство права є також основним принципом Автономної Республіки Крим згідно з абзацом другим частини першої статті 3 Конституції Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 року.

У статті 4 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року принцип верховенства права, на якому ґрунтується діяльність Конституційного Суду України, визнається у числі інших основ­них принципів його діяльності, таких як незалежність, колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повний І всебічний розгляд справ та об­грунтованість прийнятих рішень. У пункті 4 Постанови Пленуму Верховно­го Суду України «Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах» від 25 травня 1998 року, зо­крема у Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 року, рекомендовано в абзаці першому п. 1 перше речен­ня викласти в такій редакції: «Звернути увагу судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист га­рантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права». На цей принцип посилаються у низці інших постанов Пленуму Верховного Суду України, зокрема у Постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року.

Принцип верховенства права покладений також в основу діяльності місцевих державних адміністрацій (стаття 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року). Принцип верховенства пра­ва визнаний принципом державної політики у галузі прав людини згідно із «Засадами державної політики України в галузі прав людини», що затвер­джені Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року.

Верховенство права є політичною доктриною, згідно з якою право є засобом для досягнення не будь-яких цілей, проголошених державою, а тільки легітимних, які можуть бути виправдані у вільному демократичному суспільстві. Тут мова йде про органічну характеристику принципу верхо­венства права, що має бути врахована законодавцем. Оскільки у Великій Британії діє принцип парламентського суверенітету, то суди, на відміну від судів інших європейських країн, не можуть визнати закони нечинними на підставі їх невідповідності цій характеристиці або у зв'язку з порушенням ними прав людини.