Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Вплив глобалізації на розвиток права та держави.




Глобалізація (від англ. global — світовий, всесвітній) — загальноцивілі-заційний процес, який справляє величезний вплив на політичні та інші сфери людського буття. Вищеназваний термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е. Ласло, Д. Медоуз, М. Мисарович, А. Леччет та ін.

Процес глобалізації сприяє взаємозв´язку всіх країн і етнонаціональних спільнот, «спресовує» світ у єдине ціле, впливає на континенти і цивілізації .

Основні шляхи і перспективи подальшого розвитку держави виявляються в трьох різновидах теорії глобалізації:

— мондіалізм (І. Кант, О. Богданов та ін.) — передбачає злиття усіх держав та народів у єдине планетарне утворення із встановленням Світового уряду, знищенням расових, релігійних, етнічних, національних та культурних кордонів;

— «золотий мільярд» (Ж. Аталі, Г. Кісінджер та ін.) — сучасна європоцентристська версія концепції «богообраного народу», згідно з якою забезпечення існування на планеті може бути гарантованим лише для мільярду людей з найбільш розвинених країн, у той час, як усім іншим країнам пропонується бути сировинним придатком та постачальником дешевої робочої сили для обслуговування інтересів транснаціональних компаній. Згідно з цією теорією планета може загинути від екологічних перевантажень. Наслідком реалізації такої теорії стає світова диференціація на країни постіндустріального центру, індустріальної напівпериферії та аграрної периферії. Така світова диференціація сьогодні і є тією глобалізацією, проти якої діє антиглобалістський рух;

— теорія конвергенції (Гелбрейт, Р. Арон, П. Сорокін, А. Сахаров та ін.), згідно з якою в умовах науково-технічної революції втрачається відмінність між капіталізмом та соціалізмом, відбувається «обмін» (конвергенція) між державами, кожна з яких запозичує краще. Унаслідок цього відбувається зближення держав за їх сутністю, формами діяльності, організацією тощо. Це має призвести до того, що через деякий час відмінності втратяться і виникне «постіндустріальна держава» єдиного типу, яка буде державою «загального благоденства» .

Під впливом глобалізації відбуваються серйозні зміни у всій структурі суспільства і держави.

3 погляду глобалізму держава в новій реальності не буде більше домінуючою силою на світовій арені. Держави, з цієї точки зору, втрачають свою національну ідентичність. Відбувається ерозія внутрішнього суверенітету та обмеження національного (державного) суверенітету.

Як результат неоднозначного розуміння й тлумачення причин і наслідків глобалізаційних процесів виникло кілька теорій щодо обмеження державного суверенітету в умовах глобалізації. Одні з них обстоюють втрату суверенними державами своїх функцій щодо управління соціальними й політичними процесами як усередині країни, так і за її межами; згідно з іншими глобалізація не вносить якісно нових змін у сформовану міжнародну структуру, де суверенні держави, як і раніше, є головними акторами. При цьому по-різному оцінюються масштаби і характер явища «розмивання» суверенітету.

Глобалізація мультиплікує процеси державотворення, інтенсифікує збільшення кількості держав. Якщо після Другої світової війни в умовах, коли створювався сучасний правопорядок, у світі було всього 50 держав, то зараз в ООН представлені 190 (40 — не представлені). Побутує думка, що в XXI ст. великі національні держави зіткнуться зі зростаючою проблемою сепаратизму, перш за все, на національній основі. На обґрунтування цього вельми спірного твердження наводяться наступні аргументи: з офіційних 309 сухопутних кордонів 52 (17%) є спірними; з 425 морських меж 160 (38%) є предметом суперечки.

У епоху глобалізації збільшується кількість недержавних суб´єктів, які здійснюють функції, що раніше були сферою державної діяльності. У економічній сфері потужність транснаціональних корпорацій перевищує можливості урядів навіть середньорозвинутих країн. Виникає величезна кількість міжнародних неурядових організацій (МНО) — релігійних, правозахисних, благодійних, екологічних тощо, — які здійснюють вплив на громадську думку, на формування політики, на прийняття законів. Одночасно глобалізація вивела на авансцену загальнопланетарного масштабу нових суб´єктів, серед яких свою «нішу» зайняли терористичні організації.

Під впливом глобалізації відбувається зміна характеру і змісту державної діяльності. Держави дедалі більше займаються глобальними проблемами — злочинність, зміна клімату, «озонові діри», утворення пустель, викиди вуглекислого газу, епідемії, бідність .

Отже, в умовах глобалізації у сучасної держави не тільки модернізуються колишні, а й виникають нові функції.

У контексті основних тенденцій глобалізації і забезпечення сталого розвитку за національною державою все ж зберігаються центральні позиції і переваги у вирішенні таких завдань, як: а) національна безпека, включаючи боротьбу з міжнародним тероризмом, транскордонною злочинністю; б) надання соціальних послуг; в) регулювання ринку; г) контроль над видобутком природних ресурсів; ґ) регулювання міграції; д) вирішення міжетнічних проблем тощо. Стратегія національних держав у пошуках адекватних відповідей на виклики глобалізації ґрунтується на активній участі у регіональному й глобальному інтеграційних процесах. Ізоляціонізм та наступальний інтервенціонізм є помилковими векторами розвитку національних держав в умовах глобалізації.

Одним із важливих аспектів сучасної світової глобалізації є процеси універсалізації у сфері права і держави. Глобалізація істотно впливає на трансформацію, зміни і модернізацію державно-правових інститутів, норм і відносин навсесвітньому, макрорегіональному і внутрішньонаціональному рівнях, стимулює, прискорює і оновлює процеси універсалізації в сфері права, організації і функціонування держави. Сучасна глобалізація (включаючи і юридичну глобалізацію як її важливу складову частину) — при всіх особливостях її змісту, специфічних властивостях, характеристиках тощо — є певним новим ступенем у подальшій універсалізації всесвітньої історії людства і земної цивілізації .

У загальних тенденціях глобалізації спостерігаються поглиблення і розвиток державно-правової універсалізації на національному і міжнародному рівнях, що відображається у процесах сучасної регіональної інтеграції держав у різних частинах світу.

Прикладом такої інтеграції держав виступає ЄС. Досвід змін у зовнішньополітичній діяльності країн—членів ЄС свідчить, що результатами реалізації загальноєвропейського інтеграційного процесу виступили: у політичній сфері — інституціоналізація структур управління й закріплення їх повноважень у базових угодах, формалізація рівнів співробітництва, формування механізму спільних політик; у соціально-економічній сфері — реалізація завдань інтеграційного процесу: спільний ринок, економіко-валютний союз, правове закріплення галузевого співробітництва; у сфері забезпечення прав людини—започаткування інституту громадянства ЄС, прийняття Хартії ЄС про основні права тощо; у сфері охорони правопорядку — встановлення в нормах права ЄС загальних принципів і стандартів кримінальної відповідальності за певні порушення (торгівля людьми, тероризм, запровадження європейського ордера на арешт тощо). Серед результатів слід також враховувати той факт, що в межах ЄС наднаціональні структури від координації політики співробітництва, суто економічних проблем, вирішення завдань політики «вирівнювання» показників економічно-соціального розвитку перейшли до формування європейської політики,перш за все в рамках Спільної зовнішньої політики і політики безпеки .

Однорідність, стандартизація і тотальна уніфікація є для національної держави ще одним викликом. На думку Е. Сміта, це призводить до навмисного «очорніння» культур і звичаїв всіх груп, окрім домінуючого «громадянського суспільства», що є причиною для виникнення кризи національної держави в умовах світової інтеграції та глобалізації .

Інтеграція й роздробленість, глобалізація й територіалізація — це взаємодоповнюючі процеси. Це дві сторони одного процесу: процесу перерозподілу суверенітету, влади й свободи дій у світовому масштабі, каталізатором (але жодною мірою не причиною) якого став радикальний стрибок у розвитку технологій, пов´язаних зі швидкістю .

Глобалізація є продуктом людської цивілізації, певним етапом її розвитку, коли державні кордони окремих країн стали затісними для розвитку їх національних економік, а переплетіння економічних зв´язків між економічними суб´єктами різної національної приналежності призвело до утворення глобальних (світових) ринків і виявило високий ступінь взаємної політичної та економічної залежності багатьох країн. Глобалізація є надзвичайно комплексним багатогранним явищем, яке, без перебільшення, визначає обличчя сучасного світу. Держави і нації, корпорації та особи кожного дня користуються плодами глобалізації та змушені сплачувати за це відповідну ціну — виклики глобалізації стають дедалі гострішими, а на пошук адекватних рішень відводиться дедалі менше часу.

Сьогодні Україна, як і багато інших країн так званого «третього світу», стоїть перед нелегким вибором: прийняти виклики глобалізації і включитися у жорстку конкуренцію на світових ринках, чи заховатися на периферії глобалізаційних процесів, обмежити доступ іноземних товарів та капіталу на внутрішній ринок та будувати капіталізм «по-українськи» .

Що стосується процесу інтеграції України у світову епоху глобалізації, то необхідно зазначити основні, на наш погляд, аспекти які перешкоджають його ефективному здійсненню: низький рівень технологічного розвитку; розшарування суспільства; відсутність чітко визначеної внутрішньої та зовнішньої політики держави; корупція в органах державної влади внаслідок її поєднання з інтересами власності та бізнесу.

Тому основою входження України у світову глобалізаційну систему має бути чітко вироблена та впроваджена в життяза допомогою правових засобів стратегія розвитку національної держави з вимогою дотримання основних прав людини.

Отже, глобалізація — це незворотний процес, що супроводжується суттєвими впливами на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства, в тому числі й на національну державу.

Глобалізація є серйозним викликом для національної держави, що ставить під сумнів питання суверенітету та здійснення її основних завдань і функцій.

Проте вести мову про послаблення ролі національної держави, а тим більше про її відмирання поки ще зарано. Національна держава і глобалізація є об´єктивно-сумісними явищами. Глобалізація не ліквідовує національну державу, а сприяє оптимізації обсягу та надає нової якості тим завданням і функціям, які стоять перед нею. Вона ставить перед державою набагато вищі вимоги, що диктуються інтересами соціально-економічного розвитку, стабільності, підтримки миру і безпеки. Разом із тим, без активної ролі національної держави глобалізаційні процеси можуть втратити свою динаміку та історичний сенс, оскільки основою прогресу розвитку глобалізації є національні держави. Відповіддю на виклики глобалізації стає консолідація та інтеграція держав, їх активна участь у вирішенні глобальних проблем.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 191; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты