Норми радіаційної безпеки

Перші безпечні межі опромінювання людей були визначені на початку ХХ століття. Оскільки у ці часи опромінюванні ураження відно­сились головним чином до шкіри, то було запропоновано прийняти як безпечну десяту долю доз, яка викликає еритему (почервоніння) шкіри за 30 діб.

У 1934 році Міжнародна комісія з радіаційної безпеки (МКРБ) встановила толерантну дозу, рівною 0,2 Р за добу. В 1936 році ця доза була зменшена до 0,1 Р на добу.

У міру накопичення даних від окремих наслідків дії ІВ на лю­дину термін «толерантна доза» був замінений на «граничнодопустима доза», а її величина встановлена рівною 0,05 Р за добу або 18 Р за рік.

В 1958 році МКРБ прийняла гіпотезу безпорогової лінійної залежності, «доза – ефект», умовно з якою всякі найнезначніші дози опромінювання можуть викликати небажані генетичні наслідки і імовірність таких наслідків прямо пропорційна дозі. Деякі вчені вважають, що залежність «доза-ефект» має лінійний характер. Інші вважають, що шкідливі ефекти опромінювання виявляються, починаючи з обумовленого порогу. Треті вважають, що малі дози опромінювання корисні. Розглянемо аргументи вчених про користь малих доз опромі­нювання.

Люди завжди знаходились в умовах природного фонового опромінення,

їх організм адаптований до опромінення в малих до­зах. Тим більше, що за декотрими гіпотезами органічне життя на Землі виникло та розвинулось в результаті мутаційного впливу ІВ.

У 1985 році на спеціальній конференції у США, присвячений ефектам малих доз опромінювання, повідомлялося про користь їх дії. Було встановлено, що в районах з високим природним радіаційним фоном вища опірність організму людини інфек­ційним захворюванням, менша сприйнятливість до ревматичних захворювань та захворювань, пов'язаних з порушенням обміну речовин (наприклад, цукрова хвороба).

Корисність малих доз встановлена при вдиханні повітря з підвищеним вмістом радону, якій зменшує захворювання раком легенів.

В теперішній час вже є докази того, що опромінення стимулює ріст рослин і підвищує їх урожайність. Особливого поширення набуває опромінювання малими дозами харчових продуктів при їх консервуванні.

Допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуються нормами радіаційної безпеки України – НРБУ-97. Вони визначають три категорії осіб, які можуть зазнати опромінення.

1. Категорія А – персонал, що постійно або тимчасово працює з джерелами іонізуючого випромінювання, а також залучений для виконання аварійних та рятувальних робіт.

2. Категорія Б – обмежена частина населення, яка за умовами мешкання або роботи може піддаватися дії радіаційних речовин та інших джерел іонізуючого випромінювання.

3. Категорія В – решта всього населення.

Для цих категорій встановлені гранично допустимі дози (ГДД) опромінення на протязі року:

- категорії А – 20 мЗв;

- категорії Б – 2 мЗв;

- категорії В – 1 мЗв.

Наведені ГДД встановлені для відкритої місцевості без врахування природного радіаційного фону Землі.

5. Чинники хімічних речовин. Класифікація небезпечних шкідливих, хімічних речовин (НШХР)

Серед небезпечних хімічних речовин виділяють:

- отруйні речовини – ОР;

- сильнодіючі отруйні речовини – СДОР;

- промислові отрути (ПО).

Отруйні речовини (ОР) являють собою спеціально створені сполуки, призначені для масового ураження людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, воду, місцевість, предмети, що розташовані на ній. Вони бувають смертельної, тимчасової і подразнюючої дії.

До смертельної дії відносяться :

- нервово-паралітичні, які вражають центральну нервову систему: GA- (табун), GB-(зарин), GD-(зоман), VX-(ві-ікс);

- шкіряно-наривної дії, які викликають ураження шкіри з утворенням виразок: HD-(іприт), HN- (азотистий іприт);

- загально ядовиті, які приводять к загальному отруєнню організму: АС (синильна кислота), СК (хлористий ціан).

До речовин тимчасової дії відносяться психохімічні, які діють на нервову систему і викликають психічний розлад – Bz (бі-зет).

До хімічних речовин подразнюючої дії відносяться ті, які вражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок очей та верхніх дихальних шляхів – CR (сі-ар).

Сильнодіючі отруйні речовини – токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємкостях, сховищ викликає масові ураження людей. На харчових виробництвах консервної, виноробної, м’ясної, зернової та інших використовують хлор (Cl), аміак (NH₃), сірчаний ангідрид (SO₂).

До промислових отрут відносяться хімічні речовини, які використовуються на виробництвах нафтопереробної, харчової та інших і представляють небезпеку гострих та хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки та гігієни. Найбільш токсичні з промислових отрут є ртуть, сірчана кислота, ацетон, ефір та ін.

До основних характеристик токсичних властивостей хімічних речовин належать:

- гранично допустима концентрація небезпечних речовин (ГДК), тобто

максимальна кількість небезпечних речовин в середовищі, що вимірюється в одиницях об’єму або масі, які при постійному контакті з людиною або при дії на нього за певний термін часу практично не впливає на здоров’я людей і не викликає несприятливих наслідків;

- токсодоза (гранична, вражаюча, смертельна) – кількість речовини (в одиниці ваги) віднесена до одиниці об’єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.

Хімічні речовини за ступенем небезпечності діляться на 4 класи.

1-й клас (надзвичайно шкідливі) – КМІО ≥ 300;

2-й клас (високо шкідливі) – КМІО = 299-30;

3-й клас (помірно шкідливі) – КМІО = 29-3;

4-й клас (мало шкідливі) – КМІО < 3.

КМІО (коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння) є показником небезпеки. Він визначається як відношення максимально досяжної концентрації парів речовин при t = 20°С до середньо смертельної концентрації його парів:

КМІО = C_d20 / C_L20,

де C_d20 і C_L20 – відповідно максимальна можлива концентрація парів речовин при t = 20 °С.

Ступінь хімічної небезпеки населення при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин залежить від їх властивостей, стану атмосфери, рельєфу місцевості тощо.

На хімічно небезпечних об’єктах (ХНО) проводиться прогнозування і оцінка хімічної обстановки з метою організації захисту людей.