Укриття в захисних спорудах забезпечує захист людей від вражаючих факторів ядерного, хімічного, біологічного зараження та стихійних лих (ураганів, снігових заносів).

Захисні споруди за призначенням і захисними властивостями діляться на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття.

Сховища – це інженерні споруди, які забезпечують надійний захист людей від усіх вражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і СДОР, бактеріальних засобів і уламків зруйнованих будівель і споруд. Класифікуються вони за захисними властивостями на п’ять класів в залежності від дії вибухової хвилі за: місткістю, місцем розташування, часом побудови та забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням.

За місткістю сховища поділяються на:

- малі (150—300 чол.)

- середні (300—600 чол.)

- великі (більше 600 чол.).

За місцем розташування: на вбудовані, які розміщені у підвальних приміщеннях будівель та окремо побудовані.

За часом побудови: на побудовані заздалегідь і швидко споруджені.

За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням: промислового встановлення і спрощене.

Всі сховища будуються з урахуванням наступних вимог:

- забезпечувати безперервне перебування в них людей не менше двох діб;

- будуватися на ділянках місцевості, що не піддаються затопленню;

- бути віддаленими від ліній водостоку і напірної каналізації. Не допу-скається прокладання транзитних інженерних комунікацій через сховища;

- мати входи і виходи з тим же ступенем захисту, що і основні приміщен-ня, а на випадок їх завалення — аварійні виходи;

Структурно сховища складаються з основних і допоміжних приміщень (рис.3.1).

До основних відносяться:

- приміщення для укриваємих;

- пункт управління;

- медичний пункт.

До допоміжних відносяться:

- фільтровентиляційні приміщення (ФВП);

- санітарні вузли;

- захищені дизельні електростанції (ДЭС);

- приміщення для зберігання продуктів харчування;

- шлюзи-тамбура, тамбури.

Рис. 3.1 – План сховища: 1- захисно-герметичні двері; 2 - шлюзові камери (тамбури); 3 -санітарно-побутові відсіки; 4 - основне приміщення для розміщення людей; 5 - галерея і оголовок аварійного виходу; 6 - фільтровентиляційна камера; 7-комора для продуктів харчування; 8 - медична кімната (приміщення 7 і 8 можуть не влаштовуватися).

У приміщеннях встановлюються двох - або триярусні нари:

- нижні з розрахунку 0,45x0,45 м для сидіння людини;

- верхні з розрахунку 0,55x1,8 м для лежання людини.

Кількість місць для лежання повинна складати: 20% місткості сховища при двох'ярусному розташуванні нар і 30% місткості сховища впритул — при триярусному.

Площу приміщення призначеного для укриття людей розраховують на одну особу 0,5 м² при двоярусному і 0,4 м² при триярусному розміщенні нар.

Внутрішній об’єм приміщень повинен бути не менше 1, 5 м³ на людину.

Постачання у сховище повітря здійснюється за допомогою фільтровентиляційних систем (ФВС), які забезпечують очищення зовнішнього повітря та необхідний його обмін і які можуть працювати у трьох режимах:

–режим чистої вентиляції, коли повітря очищається тільки від пилу в проти пильних фільтрах (перший режим);

–режим фільтровентиляції, коли повітря очищається від отруйних речовин (OР), радіаційних речовин (PР), біологічного забруднення (БЗ) у фільтрах-поглиначах (другий режим);

– режим ізоляції і регенерації внутрішнього повітря і створення підпору повітря у місцях, де можлива загазованість приземного шару повітря СДОР і продуктами горіння (третій режим).

Кількість зовнішнього повітря, що подається в сховища, приймається:

– при режимі I від 8 до 13 м³/люд. на годину (залежно від того, в якій кліматичній зоні розташовано сховище).

– при режимі II не менш 2 м³/люд. на годину.

У сховищах, які розташовані в 3-й і 4й кліматичних зонах, де середня температура найжаркішого місяця складає відповідно 25...30 °С і більш 30 ⁰С для режиму II допускається збільшення кількості повітря, що подається, до 10 м³/люд. на годину.

Електропостачання сховища здійснюється від мережі міста (підприємства) або застосовуються захищені джерела електропостачання – дизельні електростанції.

Кожне сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунктом управління підприємства і гучномовці, які підключені до державної і місцевої радіотрансляційних мереж.

Водопостачання і каналізація сховища здійснюються на основі міських і об'єктових водопровідних і каналізаційних мереж. На випадок їх відключення або пошкодження створюються аварійні запаси води (з розрахунку 3л/люд. на добу) і аварійні резервуари для збирання стоків (2 л/люд. на добу).

Запас продуктів харчування створюється з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини, що укривається.

Опалювання сховища здійснюється від опалювальної мережі підприємства (будівлі) за самостійним відгалуженням, яке можна відключати при заповненні сховища людьми.

Швидко збудовані сховища мають внутрішнє устаткування таке ж саме, як і завчасно побудованих, але із спрощеними ФВС. Зв'язок телефонний і за допомогою репродукторів. Освітлення за допомогою електроліхтарів.

Місткість швидко збудованих сховищ — від 50 до 300 осіб.

ПРУ – це захисні споруди, що забезпечують захист людей від радіоактивних речовин і опромінення в зонах радіоактивного забруднення місцевості, від проникаючої радіації і світлового опромінення ядерного вибуху та значно зменшують дію ударної хвилі вибуху.

До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди (завчасно або швидко), але і споруди господарського призначення (льох, підпілля, овочесховище та ін.), а також пристосовані під укриття, і звичайні житлові будови (рис. 3.2).

Рис. 3.2 – Пристосування під укриття підвалу (а) і льоху (б)

Найпростішим укриттям для захисту населення є щілини і землянки, які рівною мірою захищають від ударної хвилі ,світлового випромінювання, радіаційного ураження.

Відкрита щілина знижує дію ударної хвилі, світлового випромінювання в 1,5-2 рази. Землянка знижує поразку в 2, 5-3 рази, а дозу випромінювання від радіоактивного забруднення в 40-50 разів і призначена для тривалого перебування людей.

Рис. 3.3 – Перекрита щілина (розміри наведені в сантиметрах)

Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів евакуації, підготовку районів розміщення евакуйованого населення, підготовку транспорту, проведення комплексу заходів для охорони громадського порядку серед населення.

Під евакозаходами розуміється розосередження і евакуація, які здійснюються за виробничо-територіальним принципом.

Під розосередженням розуміється вивіз транспортом і виведення пішим порядком робочих та службовців підприємств і організацій, що продовжують роботу в умовах надзвичайних ситуацій, з міст і прилеглих до них населених пунктів, які знаходяться в зонах можливих сильних руйнувань, із подальшим їх розміщенням для мешкання і відпочинку в заміській зоні. Для позмінної роботи організовується їх підвезення. Принцип розосередження «працюю в місті – мешкаю за містом».

Евакуація – це упорядковане вивезення чи виведення людей з населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Принцип евакуації «живу і працюю за містом».

Масштаби евакуації залежать від величини поширення ураження чи загрози надзвичайної ситуації, рис. 3.4.

Евакуйоване населення проживає у заміський зоні. Під заміською зоною розуміється територія, яка розташована за зоною можливих руйнувань у містах. Проведення евакуаційних заходів займаються органи цивільного захисту, керівники житлово-експлуатаційних органів та районні евакуаційні комісії. Міські евакуаційні комісії створюють збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), в заміських зонах – приймальні евакуаційні комісії (ПЕК).

Населення, що прибуває на ПЕК, проходить реєстрацію, розподіляється поміж населених пунктів і направляється до них.