Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ




Фінанси будь-якого господарюючого суб'єкта, у тому числі й інноваційного, охоплюють грошові відносини цього суб'єкта з ін­шими господарюючими суб'єктами і банками з оплати науково-технічної продукції, контрагентських робіт, постачань спец обладнання, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків з фунда­торами, трудовим колективом і державними органами управління.

Пригадайте, що в економіці ринкового типу система фінансування виконує дві дуже важливі функції розподільну і конт­рольну. Зміст першої полягає в тому, щоб забезпечити кожного суб'єкта господарської діяльності необхідними йому фінансови­ми ресурсами. Суб'єктами фінансування виступають самостійні підприємства, інноваційні підприємства, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, нарешті, приватні особи. Усі вони в тій або іншій мірі беруть участь у відтворювальному процесі і формують кінцевий суспільний про­дукт. Розподільний процес, здійснюваний за допомогою фінан­сів, характеризується складністю і багатогранністю. Він безпо­середньо пов'язаний із чинним цивільним законодавством, по­датковою системою, законодавством про банки і цінні папери, з іншими нормативними документами, що затверджуються на фе­деральному, територіальному і місцевому рівнях управління.

Контрольна функція фінансів зводиться до того, щоб сигна­лізувати про пропорції, що складаються, у розподілі коштів. Важ­ливо, наскільки ефективно вони використовуються конкретним суб'єктом, що господарює. Аналіз практики вітчизняних і закор­донних інноваційних підприємств показує, що від своєчасності й адресності розподілу фінансових ресурсів багато в чому залежить кінцевий результат будь-якої господарської діяльності і насампе­ред в інноваційній сфері.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

а) чітка цільова орієнтація системи — її зв'язок із завданням швидкого й ефективного впровадження інновацій;

б) логічність, обґрунтованість і юридична захищеність вико­ристовуваних прийомів і механізмів;

в) множинність джерел фінансування;

г) широта і комплексність системи, тобто охоплення макси­мально широкого кола технічних і технологічних новинок і на­прямів їхнього практичного використання;

ґ) адаптивність і гнучкість, що припускають постійне настро­ювання як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на умови зовнішнього середовища, що змінюються динамічно, з метою підтримки максимальної ефективності. .

Раціональна система фінансування завжди націлена на підви­щення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів. Зростання фінансової віддачі — це той найважливіший показник, На основі якого оцінюється не тільки дієвість проведеної фінансо­вої політики, а й кінцеві результати конкретної практичної роботи.

Фінанси інноваційних підприємств у цій системі займають вихідне, визначне положення, тому що обслуговують основну лан­ку суспільного виробництва, де, власне, і створюється основна ма­са матеріальних і нематеріальних благ (товарів виробничо-техніч­ного призначення, предметів споживання, нової науково-технічної інформації й інших інтелектуальних продуктів). Ця система по­кликана забезпечити вирішення таких найважливіших завдань:

1. Створення необхідних передумов для швидкого й ефектив­ного впровадження технічних новинок в усі ланки народногоспо­дарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови.

2. Зберігання і розвиток стратегічного науково-технічного по­тенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3. Створення необхідних матеріальних і умов для зберігання кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за кордон.

Елементами цієї системи, що взаємодіють з інноваційними підприємствами й об'єднаннями, є:

— сукупність джерел надходження коштів;

— механізм акумуляції грошових надходжень і їх укладення в інвестиційні проекти та цільові програми;

— механізм контролю за інвестиціями, включаючи систему повернення й оцінювання ефективності використання власного і позичкового капіталів.

Система фінансування інноваційного розвитку являє собою дуже складний механізм, що постійно розвивається. За останні десять років він зазнав істотних змін. Природно, що всі ці змі­ни мали дуже важливе значення. У наш час основними джере­лами коштів, що використовують для фінансування іннова­ційної діяльності, є:

— бюджетні асигнування, що виділяються на державному і регіональному рівнях;

— кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР, що утворюються інноваційними підприємствами, регіо­нальними органами управління;

— власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибут­ку й у складі витрат виробництва);

— фінансові ресурси різноманітних типів комерційних струк­тур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових то­вариств, ФПГ тощо);

— кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвес­тиційних банків;

— конверсійні кредити для інноваційних підприємств оборонного комплексу;

—іноземні інвестиції промислових і комерційних фірм і компаній;

—кошти національних і закордонних фондів;

—приватні накопичення фізичних осіб.

Природно, що порядок фінансування інноваційних проектів у кожному конкретному випадку має свою специфіку і безпосередньо пов'язаний із характером упровадження інновацій.

Прокоментуємо коротко специфіку окремих джерел фінансування інноваційної діяльності.

Як ми вже визначали, найважливішим джерелом, що забезпе­чує вирішення великомасштабних інноваційних проблем, є кош­ти державного бюджету. За рахунок бюджетних коштів виконуються цільові комплексні програми, фінансується діяльність різноманітних фондів. Серед таких фондів особливо варто виділити інноваційний фонд, створений з метою підтримки і захисту інноваційної діяльності. Труднощі з його наповненням і викорис­танням зумовлені загальною економічною ситуацією в країні.

З метою забезпечення фінансування загально галузевих, між­галузевих і регіональних інноваційних проблем, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції передбачено створення позабюджетних фондів фінансування і підтримки ін­новацій. Такі фонди можуть створюватися в міністерствах, регіо­нах, а також у рамках концернів, холдингів, ФПГ.

Найважливішими джерелами недержавної системи фінан­сування інноваційних проектів у наш час є:

— власні кошти інноваційних підприємств;

— кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів;

— кредити комерційних банків;

— спеціалізовані і добродійні фонди;

— кошти інвестиційних компаній, інших інноваційних підпри­ємств, зацікавлених у якнайшвидшому випуску нової продукції.

Найкращий потенціал для акумуляції значних фінансових ре­сурсів в акціонерних підприємств, оскільки вони мають можли­вість розміщати свої акції серед необмеженого кола інвесторів :(як юридичних, так і фізичних осіб). Проведення значних емісій акцій являє собою досить складний і відповідальний комплекс робіт, що потребує фахових знань.

Можна назвати й інші вагомі докази на користь нового випус­ку акцій. їх обсяг і коло потенційних покупців, а також питання, вв'язані з проблемами визначення номіналу акцій, мають бути продумані особливо старанно. Ще однією істотною особливістю емісії акцій на інноваційних підприємствах є, як правило, наяв­ність конкретних інноваційних проектів, для яких необхідні інве­стиції. У цій ситуації доцільно заздалегідь вирішити загалом пи­тання, пов'язані з термінами й обсягами майбутніх робіт, що до­сягається науково-технічним рівнем, їхньою конкурентоспромож­ністю, складанням бізнес-планів проектів. У будь-якому випадку варто чітко подавати суть даних проектів і вміти в разі необхід­ності викласти їх зміст потенційним інвесторам.

Багато уваги у фінансовому забезпеченні роботи інноваційно­го підприємства приділяється сьогодні і комерційному кредиту.

Цей вид економічних відносин постійно розвивається й дедалі ширше використовує нові, нетрадиційні форми. Мова в даному випадку йде про порядок видачі кредиту, засоби його погашення, організацію банківського контролю договірних умов.

Організація довгострокового кредитування, як правило, базує­ться на трьох основних принципах: забезпеченості, терміновості, платності. Важливою ознакою сучасної системи кредитування ді­яльності інноваційних підприємств є її договірна основа. Усі пи­тання, що виникають із приводу кредитування, вирішуються без­посередньо між банком і підприємством-позичальником (суб'єк­том кредитування). При вирішенні питання про видачу довго­строкового інноваційного кредиту банк аналізує перспективи еко­номічного зростання інноваційного підприємства, що кредитує­ться, можливості реалізації продукції й очікуване зростання до­ходів. Ця інформація міститься ь бізнес-планах, що підготовлюються до кожного інноваційного проекту.

Практика показує, що банківський кредит на відміну від бюджет­ного фінансування дає змогу підвищити ефективність інвестиційних заходів і в цілому ряді випадків може виявитися більш прийнятним і зручним методом мобілізації коштів на тривалі терміни, ніж випуск корпоративних акцій або розміщення облігаційних позик. Але банки та кредитні установи зорієнтовані на мінімальний кредит­ний ризик, що не завжди може гарантувати інноваційна фірма, тому виникла потреба у джерелах ризикованішого фінансування.

Венчурне фінансування здійснюється у двох основних фор­мах — шляхом придбання акцій нових фірм або наданням креди­тів різноманітних видів, звичайно з правом конверсії в акції. Вен­чурний капітал являє собою інвестування коштів не тільки вели­ких компаній, а й банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів з підвищеним ступенем ризику у новий, що розширюєть­ся або зазнає різких змін, бізнес.

Венчурна форма має ряд специфічних рис:

• пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі;

• надання коштів на тривалий термін без яких-небудь гарантій або забезпечення;

• активна роль інвестора в управлінні організацією, що фінан­сується.

У США — країні з високим рівнем розвитку ризикового капі­талу — основними сферами такого капіталу є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на які припа­дає близько 39 % венчурних інвестицій.

Звертаємо вашу увагу на дуже специфічну форму фінансування інноваційного процесу —лізинг. Цей вид фінансових операцій за­стосовується насамперед тоді, коли вирішується завдання швидко­го промислового освоєння великих технічних інновацій, що по­требують придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, тран­спортних засобів та ін. Саме тут набули розвитку принципово нові види зв'язку між виробником і споживачем складної продукції, що базуються на довгостроковій оренді або лізингу.

Сучасний ринок лізингових послуг — один з найдинамічніших і такий, що постійно розвивається. У США, наприклад, на частку лізингу припадає близько 25—ЗО % у загальній сумі капітальних укладень у машини й устаткування. У сучасній господарській пра­ктиці під лізингом розуміють вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоотримувачу) за плату, у тимчасове корис­тування, з підприємницькою метою. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігаєть­ся за орендодавцем і враховується на його балансі.

З економічної точки зору операція лізингу багато в чому схо­жа з довгостроковим кредитуванням на закупівлю устаткування й інших видів основних виробничих фондів. Важливо підкреслити, що для фінансового лізингу (на відміну від інших його форм) ха­рактерно те, що термін оренди, як правило, дуже близький до тер­міну служби устаткування. Головна перевага лізингу полягає в тому, що за наявності рентабельного проекту інноваційне під­приємство має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без значних одноразових витрат. Це особливо актуально для малих і середніх підприємців. Після закінчення термі­ну лізингового договору і виплати орендарям повної вартості майна й обговорених відсотків це майно стає його власністю. Або, якщо обумовлено договором, повертається лізингодавцю.

Сучасні лізингові фірми надають орендарю право вибору по­стачальника необхідного йому устаткування, розміщення замов­лення і приймання об'єкта угоди. Технічне обслуговування і ре­монт поставленого устаткування здійснює або підприємство-виготовлювач, або сам орендар. Найважливішими чинниками, з огляду на які встановлюються конкретні терміни лізингових до­говорів, найчастіше виступають:

— термін служби устаткування, обумовлений його техніко-економічними характеристиками;

— норми амортизаційних відрахувань, а також порядок їхньої індексації, установлювані на урядовому рівні;

— поява продуктивнішої техніки, кон'юнктура ринку позич­кових капіталів і тенденції її розвитку.

Дуже важливим етапом фінансового процесу інноваційного підприємства є оцінювання потреби у фінансових коштах.

Незалежно від конкретних організаційних форм реалізації ін­новаційних проектів, підставою для визначення розміру фінансу­вання є кошторис (кошторисні калькуляції), що розробляється на кожен проект окремо, у вигляді самостійних етапів з розподілом за роками. При цьому завдання фінансування має немовби дві складові — статичну і динамічну. У першому випадку вирішує­ться питання про загальний розмір грошових ресурсів, що необ­хідні для здійснення проекту. У другому — у які конкретні тер­міни ці ресурси мають бути отримані, щоб своєчасно провести всі необхідні платежі. Дана інформація накопичується у відповід­них планах фінансових надходжень. Форми фінансових планів у визначеній мірі стандартизовані і загальновідомі.

Документом фінансового планування роботи сучасного інно­ваційного підприємства є фінансовий план, що являє собою ба­ланс його грошових прибутків і витрат.

У сучасних умовах фінансове планування має бути максимально фаховим і мобільним, постійно орієнтуватися на кон'юнктуру рин­ку і передбачати можливі зміни моделі поведінки підприємства при зміні тих або інших чинників зовнішнього середовища.

Інноваційний процес здебільшого здійснюється через низку окремих інноваційних проектів. Інноваційні проекти, що скла­дають інноваційний процес, можуть послідовно змінювати один одного в рамках технологічного ланцюжка створення і поширення нововведень, а можуть бути незалежними, паралельними і в ряді випадків дублюватися.

Для створення науково-технічного нововведення з високою мі­рою новизни необхідно інноваційний проект починати з етапу нау­ково-дослідних робіт. Але інноваційний проект може бути спрямо­ваний на впровадження і незначного нововведення, знання про яке вже було отримано в процесі виробництва продукції. У цих випадках буде генеруватися абсолютно різний інвестиційний попит. Крім того, інноваційний проект може починатися з придбання прав на створену до цього моменту інтелектуальну власність, наприклад у формі ліцензії, тоді інвестиційний попит матиме інші характеристики.

Виходячи з цього, використовують таку класифікацію інновацій­них проектів у міру охоплення ними етапів інноваційного процесу:

— повний інноваційний проект, що включає всі етапи інно­ваційного процесу, починаючи з проведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту чи послуги;

— неповний інноваційний проект першого типу, що охоплює перші етапи інноваційного процесу;

— неповний інноваційний проект другого типу, що об'єднує завершальні етапи інноваційного процесу.

Але незважаючи на те, що реальний попит на інвестиції гене­рується при здійсненні окремих інноваційних проектів, проект як такий не може бути об'єктом інвестицій у формальному плані, оскільки його інституційний статус не визначений. Формальним об'єктом інвестиційє підприємства, що здійснюють інновацій­ний процес, причому в цей час у їх ролі часто виступають інно­ваційні фірми, а інструментами здійснення інвестицій є насампе­ред цінні папери, що випускаються ними.

Крім того, інноваційному підприємству для залучення потен­ційних інвесторів необхідно оцінити інноваційний проект за та­кими напрямами:

• мета, стратегія, політика підприємства;

• маркетинг;

• науково-дослідна та дослідно-конструкторська робота;

• фінанси;

• виробництво.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты