Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Комерціалізація прав на об'єкти інтелекту­альної власності




 

Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власно­сті у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності — це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Основними способами комерціалізації об'єктів пра­ва інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Для практичного здійснення зазначених шляхів комерціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ зображені на рис. 7. Вважається, що комерціалізація через використан­ня об'єктів інтелектуальної власності у власному виробни­цтві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отриманий за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, зали­шається у правовласника ОІВ.

       
 
 
   


Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, мо­же у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у ра­зі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" (1991р.) передбачена можливість використання не­матеріальних активів (у тому числі ОГВ) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного ка­піталу замість майна, грошей та інших матеріальних цін­ностей, для чого необхідна лише добра воля всіх заснов­ників.

Використання інтелектуальної власності в статутно­му капіталі дозволяє:

- сформувати значний за своїми розмірами ста­тутний капітал без відволікання коштів й забез­печити доступ до банківських кредитів й інвес­тицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами май­на;

- амортизувати інтелектуальну власність у стату­тному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собі­вартість продукції, тобто капіталізувати інтелек­туальну власність;

- авторам і підприємствам-власникам інтелек­туальної власності — стати засновниками (влас­никами) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість "живих грошей" надає також:

- право на отримання частки прибутку (дивіден­дів);

- право на участь в управлінні підприємством че­рез загальні збори правління;

- право на отримання ліквідаційної квоти у разі лі­квідації підприємства тощо.

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробни­цтві чи розпочати новий бізнес або створити спільне під­приємство, він може передати повністю або частково пра­ва власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фі­зичній або юридичній особі.

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної вла­сності є сукупністю права володіти, користуватися і розпо­ряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного до­кумента — патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі ви­користовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію, мають на меті отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та осво­єння ринку. Продаж ліцензії — це шлях впровадження тех­нології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покрива­ють свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших дого­ворів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності лише на обу­мовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

Залежно від обсягу прав, що передаються, за чинним Цивільним кодексом України розрізняють: виключ­ну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і ви­ключає можливість використання ліцензіаром об'єкта пра­ва інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелекту­альної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості вико­ристання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної влас­ності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкта у даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. Здебільшо­го продаж ліцензії здійснюється за розрахунко­вою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований плате­жі.

Роялті — вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару упродовж усього терміну дії ліцензійного договору як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційована ставка з одиниці ліце­нзійної продукції.

Паушальний платіж — це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі — найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцен­зійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахун­кової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагодже­но виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реально­го доходу ліцензіата упродовж усього терміну дії ліцензій­ного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибу­ток від використання свого об'єкта інтелектуальної влас­ності за рахунок платежів за договором франшизи (в Укра­їні — це договір комерційної концесії). Правовласник (франчайзер) дозволяє іншій особі (франчайзі) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, тор­говельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільго­вій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ри­зики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг франчайзі буде не нижчою за якість товарів і послуг франчайзера, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верс­тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнан­ням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг, дозволяє підприємцям-початківцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досяг­нення науково-технічного прогресу.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 96; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты