Міжнародні організаціЇ стандартизаціЇ

. ОрганізаціЇ ISO і IEC, об'єднаний технічний комітет JTC1

Міжнародна організація ISO почала функціонувати 23 лютого 1947 р. як добровільна, неурядова організаціЇ. Вона була установлена на основі досягнутого на нараді в Лондоні в 1946 р. угоди між представниками 25-ти індустріально розвинених краЇн про створення організаціЇ, що володіє повноваженнями координувати на міжнародному рівні розробку різних промислових стандартів і здійснювати процедуру ухвалення Їх як міжнародні стандарти. Основна мета організаціЇ ISO - сприяння міжнародному обміну товарами і послугами, а також співпраці краЇн в економічній, інтелектуальній, технологічній і науковій сферах.

Діяльність ISO пов'язана із стандартизацією великого спектру товарів, технологій і послуг різних областей, включаючи: текстильну промисловість, обробку інформаціЇ, телекомунікацію, виробництво і використання енергіЇ, кораблебудування, банківські і фінансові послуги, захист навколишнього середовища, охорону здоров'я і безпеку, освіта і ін.

Спочатку повноваження ISO в міжнародній стандартизаціЇ були обмежені виключенням з ЇЇ поля діяльності двох важливих галузей - телекомунікаційною, а також електротехнічноЇ і електронноЇ галузей, оскільки для цих напрямів вже склалася система міжнародноЇ стандартизаціЇ в особі організацій ITU і IEC, відповідно. Проте в наслідок у цих трьох організацій розвинувся значний сумісний інтерес, пов'язаний із стандартизацією технологій інформаційноЇ індустріЇ. Виключення колізій в діяльності організацій міжнародноЇ стандартизаціЇ там, де Їх інтереси пеерсікались, вирішувалося за допомогою створення сумісного комітету (наприклад, JTC1) або робочих груп.

Офіційна назва ISO це - International Organization for Standardization. "ISO" не є абревіатурою офіційноЇ назви організаціЇ, а слово, яке служить ще одним ЇЇ назвою. Це слово походить від грецького слова "isos", яке означає "рівний" (equal), тобто рівний стандарту.

Організація ISO внесла великий внесок до становлення міжнародноЇ системи стандартизаціЇ.

До ЇЇ важливих заслуг слід віднести розробку тих, що знайшли усесвітнє застосування фундаментальних системних стандартів по основах управління якістю продукціЇ (ISO 9000) і навколишнім середовищем (ISO 14000), а також розробку стандартів на телефонні і банківські картки, фотоустаткування, вантажні контейнери, звичайно ж, мови програмування і багато що інше.

Масштаб діяльності ISO характеризується наступними даними.

Загальне число створених і супроводжуваних стандартів ISO до 2001 р., складало порядка 13000, з яких більше 2000 стандартів відносяться до області ІТ.

У ISO працює близько 3 000 технічних комітетів, підкомітетів і робочих груп, в нарадах яких щорічно бере участь більше 30000 експертів. ISO співробітничає з більш ніж 500 міжнародними організаціями.

ISO є організацією федерального типу. У ЇЇ склад входять організаціЇ, які підрозділяються на три групи:

-- організаціЇ-члени ISO (member bodies) - безпосередньо складові ISO і що є найбільш представницькими організаціями стандартизаціЇ в своЇх краЇнах, які розділяють відповідальність за виконання основних організаційних і технічних завдань ISO, а також несуть основне фінансове навантаження по забезпечення діяльності ISO;

-- організаціЇ-кореспонденти (correspondent members) - що не приймають активноЇ участі в технічній і організаційній роботі ISO, але що мають доступ до інформаціЇ, що цікавить Їх (зазвичай ця форма участі в роботі ISO використовується для залучення до процесу стандартизаціЇ краЇн, що розвиваються);

-- організаціЇ-підписчики (subscriber members) - організаціЇ, з яких взимаются мінімальні внески, що дозволяють Їм підтримувати офіційні контакти з системою стандартизаціЇ (зазвичай цією формою участі користуються економічно слабо розвинені краЇни).

До 2001 р. ISO включала в свій склад 135 організацій національних стандартів, з них 90 - першого типу (member bodies), 36 - другого (correspondent members) і 9 - третього (subscriber members).

Організаційна структура ISO [www.iso.ch] показана нарис. 2.1, на якому використовуються наступні скорочення:

CASCO - ISO Committee on conformity assessment (комітет з сертифікаціЇ)

COPOLCO - ISO Committee on consumer policy (комітет споживчоЇ політики)

DEVCO - Committee on developing country matters (комітет у справах з краЇнами, що розвиваються)

INFCO - ISO Committee on information system and services (комітет з інформаційних систем і послуг)

REMCO - ISO Committee on reference materials (комітет з еталонних матеріалів)

Верховним органом ISO є Генеральна асамблея (General Assembly), яка збирається раз на три роки для вироблення політичних вирішень стратегічного рівня і обрання керівного складу організаціЇ.

Реалізація цих стратегічних рішень покладається на Раду (Council), до складу якоЇ входять президент ГенеральноЇ асамблеЇ (як голова Ради), віце-президент, скарбник організаціЇ і близько двох десятків вибраних високопоставлених чиновників. Засідання Ради проводяться щорічно. На них вирішуються питання, пов'язані з технічною структурою ISO, з публікацією прийнятих стандартів, призначенням членів виконавських органів, наприклад, Радого з технічного управління (Technical Management Board), з обранням голів технічних комітетів, затвердженням планів робіт технічних комітетів і ін.

У організаційну стуктуру ISO входять: комітети, що відповідають за розробку політики організаціЇ (CASCO, COPOLCO, DEVCO, INFCO); комітет з еталонних або довідкових матеріалів (REMCO); постійні і тимчасові групи технічних консультантів (advisory groups); центральний секретаріат (Central Secretariat); технічні комітети (Technical Committees, TCs).

Вся змістовна робота по стандартизаціЇ ІТ виконується технічними комітетами. Кожен технічний комітет має унікальний ідентифікатор, який складається з префікса "ТС", за яким слідує порядковий номер комітету. Якщо комітет розпускається, то його номер не перевикористовується. При утворенні нового комітету йому привласнюється перший по порядку невживаний номер. Кожен комітет має свій секретаріат. Робота, що виконується комітетом, розподіляється по підкомітетах (subcommittees, SCs) з урахуванням Їх спеціалізаціЇ. Кожен підкомітет також має свій секретаріат. Секретаріати комітетів і підкомітетів розподіляються по організаціях-членах ISO, які і спонсорують роботу відповідних секретаріатів.

Технічні комітети і підкомітети можуть розподіляти роботу по робочих групах (Work Groups, WGs). Робочі групи не мають секретаріатів. Вони очолюються керівниками (conveners), батьківськими комітетами, що призначаються. Кожна з організацій-членів ISO може побажати, щоб ЇЇ представник брав участь в роботі будь-якого комітету, підкомітету або робочоЇ групи. Існують дві форми такого представництва - у вигляді P-членів (P-members) і O-членів (O-members). Перші є повноправними учасниками (participants) роботи по стандартизаціЇ, другі виступають в ролі оглядачів (observers) роботи, функціЇ яких обмежуються тільки отриманням інформаціЇ про виконувану роботу.

В кінці 2000 р. в ISO налічувалося 187 комітетів, 572 підкомітети, 2063 робочих груп і 45 спеціальних дослідницьких груп.

Центральний секретаріат ISO розташований в Женеві, має штат близько 200 чоловік. Він здійснює організацію поточноЇ роботи комітетів, інформаційне забезпечення членів ISO, технічну і організаційну підтримку роботи секретаріатів комітетів і підкомітетів і ін.

Щорічні витрати на фінансування роботи ISO оцінюються в 150 мільйонів швейцарських франків. 80 відсотків цієЇ суми спонсорується 35-у основними членами ISO. Інші 20 відсотків збираються з внесків членів ISO, що залишилися, а також з доходів, отриманих від продажу публікацій ISO. Друга частина суми витрачається в основному на підтримку роботи центрального секретаріату.

Основними партнерами ISO є організаціЇ стандартизаціЇ IEC і ITU. Стратегічним партнером ISO, з яким вона значною мірою погоджує свою діяльність, є Усесвітня торгова організація (World Trade Organization, WTO).

Тепер розглянемо власне процес розробки міжнародних стандартів, так званий ISO-процес.

Перші 25 років свого існування основною метою діяльності ISO була гармонізація національних стандартів. У цей період ISO здійснювала публікацію рекомендацій (ISO Recommendations), які були результатом узгодження специфікацій національних організацій стандартизаціЇ. З початку 70-х років ISO почала видавати міжнародні стандарти (ISO standards), вважаючи, що це більшою мірою сприятиме розвитку міжнародній торгівлі. З початку 80-х років, коли процеси глобалізаціЇ торгівлі почали виявлятися все більш виразно, ISO активно втягується в процес розробки нових міжнародних стандартів в актуальних областях, поступово віддаляючись від початкового завдання гармонізаціЇ національних стандартів.

Спрощена модель ISO-процесу, що визначає цикл розробки міжнародних стандартів, включає наступні основні етапи еволюціЇ документа:

-- заявка на розробку стандарту (new work item proposal, NP)

-- робочий документ (Working Draft, WD)

-- проект пропозиціЇ (Draft Proposal, DP)

-- проект міжнародного стандарту (Draft International Standard, DIS)

-- міжнародний стандарт (International Standard, IS).

Спочатку пропозиція про виконання новоЇ роботи (new work item proposal, NP) поступає в секретаріат відповідного комітету. Це пропозиція, як правило, виходить від деякого Р-члена або організаціЇ, що офіційно співробітничає з ISO (liaison organization). Якщо комітет приймає ця пропозиція, то воно поступає в деякий підкомітет цього комітету і одна з робочих груп даного підкомітету готує відповідний WD, який потім передається в підкомітет для голосування. Якщо консенсус в підкомітеті по даному WD досягнутий, то цей документ приймає статус DP і прямує в центральний секретаріат для реєстраціЇ як DIS. (В принципі DIS вважається достатньо стабільним документів, який може служити як основа для проектування відповідних йому реалізацій.). Центральний секретаріат перевіряє, чи відповідає даний DIS вимогам ISO і, якщо він всім вимогам відповідає, розсилає його членам ISO для вивчення, підготовки зауважень і вердикту. Коли схвалення дістало від більшості членів технічного комітету і від не менше чим трьох чвертей голосуючих членів ISO, даний DIS, званий на кінцевій стадіЇ остаточним або Final DIS (FDIS), стає IS і публікується як міжнародний стандарт. Для оновлення стандартів в ISO був прийнятий за основу п'ятирічний цикл.

Термін розробки стандартів відповідно до описаноЇ вище схеми міг складати до трьох-чотирьох років, що незабаром стало стримуючим чинником для галузі ІТ, що так стрімко розвивалася.

Прагнучи до пошуку ефективних для практики рішень і до конструктивноЇ співпраці з професійними організаціями, в 90-х роках ISO почала застосовувати прискорену процедуру балотування публічно доступних специфікацій (PAS) (наприклад, відритих специфікацій або промислових стандартів, що володіють певним рівнем консенсусу), яка отримала назву "Fast tracking".

Також для підвищення ефективності процесу стандартизаціЇ в другій половині 90-х ISO провела реінжинірінг своєЇ діяльності, за допомогою переходу на використання в роботі комітетів, підкомітетів і робочих груп сучасних електронних технологій, що дозволило істотно скоротити час створення міжнародних стандартів до 9-12 місяців.

Проте вимоги до процесу стандартизаціЇ ІТ постійно зростали, а сам процес стандартизаціЇ продовжував прискорено розвиватися на всіх рівнях. Від ISO були потрібні нові підходи для адекватноЇ реакціЇ на виклик реальності.

Значним стимулом для прогресу міжнародноЇ стандартизаціЇ з'явилися два важливі чинники, що відбулися на початку 90-х років. Перший - це вирішення європейських краЇн створити єдиний європейський ринок, основою чому повинна була служити всеосяжна система регіональних стандартів на продукти, технологіЇ і послуги. Провідна роль в успішному розвитку процесу європейськоЇ стандартизаціЇ належить організаціЇ CEN (європейському аналогу ISO). Тому віденська угода (Vienna Agreement) про встановлення технічноЇ співпраці між ISO і CEN значно укріпила міжнародну систему стандартизаціЇ.

Іншим важливим чинником розвитку міжнародноЇ стандартизаціЇ став згадуваний вище процес стандартизаціЇ консорціумів. СпецифікаціЇ, що створюються консорціумами, є угоди між основними учасниками ринку для конкретного виду продуктів і часто стають стандартами де-факто, але вони не досягають рівня консенсусу, характерного для міжнародних стандартів. Слід також відзначити, що, не дивлячись на високу продуктивність процесу стандартизаціЇ консорціумів, він не замінює формальну стандартизацію. Найбільший ефект досягається тоді, коли обидва ці процеси зливаються в єдиний процес глобальноЇ стандартизаціЇ. Тому ISO і інші організаціЇ формальноЇ стандартизаціЇ розробляють нові форми співпраці з консорціумами, направлені на інтеграцію спільних зусиль в створенні всеосяжноЇ системи міжнародних стандартів, що задовольняє потребам світового ринку.

Саме з цією метою ISO в 2002 р. модернізувала своЇ технологічні процедури ISO-процесу, надавши великі права своЇм технічним комітетам в рішенні питання про можливість прискореного розгляду специфікацій, підготовлених консорціумами. Для цієЇ мети розширена номенклатура типів нормативних документів, що включає документи, що вимагають різних рівнів консенсусу і прозорості процесу стандартизаціЇ залежно від потреб практики у кожному конкретному випадку. А саме, склад типів нормативних документів ISO тепер включає:

-- стандарти ISO (ISO Standards)

-- публічно доступні специфікаціЇ ISO (ISO/PAS - Publicly Available Specifications)

-- технічні специфікаціЇ ISO (ISO/TS - Technical Specifications)

-- технічні звіти (ISO/TR - Technical Reports)

-- промислові технічні угоди (ITA - Industry Technical Agreement).

Зокрема, типами документів, що характеризуються вимогами меншого рівня узгодженості в порівнянні з міжнародними стандартами, є документи ISO/PAS і ISO/TS, для яких по розсуду робочих груп і підкомітетів ISO можуть бути реалізовані прискорені варіанти ISO-процесу.

ISO також забезпечує можливість ухвалення документів, розроблених поза даною організацією, як, наприклад, промислові технічні угоди (Industry Technical Agreement).

Всі ці документи із спрощеним ISO-процесом повинні будуть переглядатися через три роки, внаслідок чого можливі два варіанти. Або вони переставатимуть діяти, або, у разі успішного перегляду, прийматимуть статус міжнародних стандартів ISO.

Розглянута вище модернізація ISO процесу показує бажання ISO бути гнучкою і такою, що адаптується, щоб відповідати вимогам індустріЇ і ринку до системи міжнародних стандартів.

Організація IEC, утворена в 1906 р., також як і ISO є добровільною неурядовою організацією. ЇЇ діяльність в основному пов'язана із стандартизацією фізичних характеристик електротехнічного і електронного устаткування. Основна увага IEC приділяє таким питанням, як, наприклад, електровимірювання, тестування, утилізація, безпека електротехнічного і електронного устаткування. Як і в ISO, членами IEC є національні організаціЇ (комітети) стандартизаціЇ технологій у відповідних галузях, що представляють інтереси своЇх краЇн в справі міжнародноЇ стандартизаціЇ. В даний час до складу IEC входить більше 50 таких членів.

З організаційноЇ точки зору IEC має пристрій багато в чому аналогічне ISO. Процес створення стандартів в IEC також аналогічний моделі цього процесу, прийнятій в ISO. Правильніше слід було б говорити про аналогічність ISO організаціЇ IEC, оскільки ISO створювалася багато в чому за образом і подобою великодосвідченою IEC. Як і в ISO основну роботу по розробці стандартів в IEC виконують технічні комітети (TCs) і підкомітети (SCs), загальна чисельність яких більше 200.

Разом із стандартами на електротехнічні апарати і машини IEC розробляє стандарти на електронні пристроЇ, пов'язані з обробкою інформаціЇ. Наприклад, Їй розроблені наступні стандарти:

-- IEC-625.1 - стандарт на інтерфейс шини програмованих приладів;

-- IEC-9316 - стандарт на системний інтерфейс комп'ютерів з 8-розрядною шиною.

Маючи сумісні інтереси в області стандартизаціЇ ІТ, ISO і IEC домовилися об'єднати своЇ зусилля, створивши в 1987 р. єдиний орган JTC1 (Joint Technical Committee 1 - Об'єднаний технічний комітет 1), призначений для формування всеосяжноЇ системи базових стандартів в області ІТ і Їх розширень для конкретних сфер діяльності. Цей комітет тісно співробітничає з Міжнародним Союзом Електрозв'язку (ITU).

Розглянемо точніші визначення сфери діяльності і цілей комітету JTC1, сформульовані в документі ISO\IEC JTC1 N430, прийнятому на пленарній нараді комітету, що проходила в Парижі в грудні 1996 р.

Сфера діяльності - міжнародна стандартизація в області ІТ, при цьому поняття ІТ в цьому документі трактується таким чином: "Інформаційні технологіЇ включають специфікацію, проектування і розробку систем і засобів, що мають справу із збором, уявленням, обробкою, безпекою, передачею, організацією, зберіганням і пошуком інформаціЇ, а також обміном і управлінням інформацією".

Основними цілями JTC1 визначаються:

"розробка, підтримка, просування стандартів ІТ, що є необхідними для глобального ринку, задовольняють вимогам бізнесу і користувачів і що мають відношення до:

-- проектуванню і розробці систем і засобів ІТ

-- продуктивності і якості продуктів і систем ІТ

-- безпеці систем ІТ і інформаціЇ

-- переносимості прикладних програм

-- інтероперабельности продуктів і систем ІТ

-- уніфікованим засобам і оточенням

-- гармонізованому словнику понять області ІТ

-- дружнім і ергономічним призначеним для користувача інтерфейсам".

Основні принципи роботи JTC1 будуються відповідно до вимог сучасного бізнесу і орієнтуються на економічну рентабельність і скорочення термінів розробки стандартів, а також припускають залучення до процесу стандартизаціЇ широкого круга зацікавлених професійних організацій і експертів, акцентування на забезпечення інтернаціоналізаціЇ продуктів і сервісів.

Робота над стандартами ІТ, здійснювана в JTC1, тематично розподілена по підкомітетах (Subcommittees - SC).

На додаток до підкомітетів JTC1 періодично створює спеціальні і/або дослідницькі групи, вирішальні поточні завдання стандартизаціЇ ІТ.

У 2001 р. склад підкомітетів JTC1 виглядав таким чином:

-- SC1 Vocabulary (словник понять)

-- SC2 Corded character sets (Символьні набори і кодування інформаціЇ)

-- SC6 Telecommunication and information exchange between systems (Телекомунікація і інформаційний обмін між системами)

-- SC7 Software engineering (Програмна інженерія)

-- SC11 Flexible magnetic media for digital data interchange (Гнучке магнітне середовище для обміну електронними даними)

-- SC17 Identification cards and related devices (Ідентифікаційні карти і пов'язані з ними пристроЇ)

-- SC22 Programming languages, their environments and system software interfaces (Мови програмування, Їх оточення і інтерфейси системного програмного забезпечення)

-- SC24 Computer graphics and image processing (Комп'ютерна графіка і обробка зображень)

-- SC25 Interconnection of information technology equipment (Взаємозв'язок устаткування інформаційних технологій)

-- SC27 IT Securities techniques (Методи безпеки ІТ)

-- SC29 Coding of audio, picture, multimedia and hypermedia information (Кодування аудіо, графічною, мультимедійною і гіпермедіа інформаціЇ)

-- SC31 Automatic identification and data capture techniques (Автоматична ідентифікація і методи прочитування даних)

-- SC32 Data management and interchange (Обмін і управління даними)

-- SC34 Document description and processing languages (Мови опису і обробки документів)

-- SC35 Use interfaces (Призначені для користувача інтерфейси)

-- SC36 Learning Technology (ТехнологіЇ навчання).

Кожен з підкомітетів, як наголошувалося вище, має свій секретаріат, що працює в одній Їх організацій національних стандартів (як правило, це організаціЇ ANSI, AFNOR, BSI, DIN, JISC і деякі інші). Такий секретаріат здійснює контроль над робочими групами підкомітету, забезпечує документообіг в підкомітеті і координирацию роботи груп.

Організація ITU

ITU (International Telecommunication Union - Міжнародний Союз Електрозв'язку) - міжнародна міжурядова організація, що спеціалізується в області стандартизаціЇ електрозв'язку. Вона об'єднує більше 500 урядових і неурядових організацій. У ЇЇ склад входять телефонні, телекомунікаційні і поштові міністерства, відомства і агенства різних краЇн, а також організаціЇ-постачальники устаткування для забезпечення телекомунікаційного сервісу. Основне завдання ITU полягає в координаціЇ розробки гармонізованих на міжнародному рівні правив і рекомендацій, призначених для побудови і використання глобальних телемереж і Їх сервісів.

У 1947 р. ITU отримала статус спеціалізованого агенства ОрганізаціЇ Об'єднаних Націй (ООН). Центральний офіс ITU розташований в Женеві (Швейцарія). Штатний склад співробітників включає 770 чоловік. Річний бюджет організаціЇ складає близько 333 мільйонів швейцарських франків.

ITU - стара міжнародна професійна організація. Вона була заснована в 1865 р. після підписання 20-у європейськими державами першоЇ міжнародноЇ конвенціЇ по телеграфіЇ. Перша назва ITU розшифровувалася як Міжнародний союз по телеграфіЇ (International Telegraph Union). Весь час свого існування ITU несло відповідальність за розробку правив і рекомендацій, що регламентують розвиток глобальних телекомунікаційних мереж і сприяючих стандартизаціЇ телепослуг, а також стандартизаціЇ операцій по експлуатаціЇ систем електрозв'язку. ITU оперативно відстежувала новітні досягнення, такі, як, наприклад, винахід телефону і радіотелеграфіЇ, поява супутникового зв'язку і цифрових систем передачі даних, сучасних комп'ютерних мереж і систем мобільного зв'язку, інтегруючи ці досягнення в глобальні телекомунікаційні послуги.

Своя перша назва організація зберігала до 1932 р., коли на мадридській міжнародній конференціЇ з телекомунікацій було ухвалено рішення про зміну ЇЇ назви. ITU почала називатися Міжнародним союзом по телекомунікаціях (International Telecommunication Union), що дозволило зберегти незмінній абревіатуру назви організаціЇ.

У 1956 р. в результаті черговоЇ реорганізаціЇ ITU був сформований Міжнародний консультативний комітет з телеграфіЇ і телефоніЇ (International Telephone and Telegraph Consultative Committee, - CCITT), в роботах якого, зокрема, були закладені основи стандартизаціЇ технологій комп'ютерних мереж. Іншими основними підрозділами ITU у той час були: CCIR (the International Radio Consultative Committee - Міжнародний консультативний комітет з радіозв'язку) і IFRB (the International Frequency Registration Board - Міжнародний радий з реєстраціЇ частот), а з 1990 р. і Радий з розвитку телекомунікацій в краЇнах, що розвиваються (Telecommunications Development Bureau - TDB).

У грудні 1992 р. на позачерговій женевській конференціЇ була проведена структурна реформа ITU. Були створені три сектори:

-- РадіокомунікаціЇ (Radiocommunication Sector або ITU-R) - сектор, що включає загальні функціЇ комітету по радіозв'язки CCIR, а також завдання, що виконувалися радим з реєстраціЇ частот FRB.

-- СтандартизаціЇ телекомунікацій (Telecommunication Standardization Sector (TSS) або ITU-T) - сектор, який прийняв на себе функціЇ CCITT, а також функціЇ комітету по радіозв'язки CCIR, пов'язані з виходом засобів радіозв'язку на мережі загального користування.

-- Розвитку телекомунікацій (Telecommunication Development або ITU-D) - сектор, що визначає питання стратегіЇ і політики розвитку систем електрозв'язку.

Вищою ланкою організаційного управління ITU служить Загальна конференція (Plenipotentiary Conference), що визначає стратегічні рішення, пов'язані з напрямами діяльності і структурою організаціЇ, а також що формує виконавський орган - Раду (Council), що здійснює виконання намічених конференцією завдань. Найвищим органом управління кожного сектора є усесвітня конференція відповідноЇ (для даного сектора) тематичноЇ спрямованості.

Зокрема, для сектора ITU-T (також званого TSS), який представляє в даному контексті найбільший інтерес, такі конференціЇ називаються Усесвітніми конференціями із стандартизаціЇ телекомунікацій (World Telecommunication Standardization Conferences). Одним з основних завдань ITU-T є розробка і узгодження Рекомендацій, забезпечуючих інтероперабельність телекомунікаційного сервісу в глобальному масштабі.

Для організацій, що входять до складу ITU-T визначено наступні п'ять класів членства:

-- клас A - національні міністерства і відомства зв'язку;

-- клас B - крупні приватні корпораціЇ, що працюють в області електрозв'язку;

-- клас C - наукові організаціЇ і підприємства, що проводять зв'язне устаткування;

-- клас D - міжнародні організаціЇ, зокрема, організація ISO;

-- клас E - організаціЇ з інших областей діяльності, але зацікавлені в роботі в даному секторі.

Право голосу при ухваленні рішень дається тільки представникам організацій класів A, B.

Стандарти, що приймаються, ITU-T мають статус рекомендацій.

Основна робота по розробці стандартів виконується дослідницькими групами (Study Groups - SGs). Кожна з груп має власний напрям діяльності. Склад дослідницьких груп достатньо стабільний. Він вибраний за тематичним принципом, так, щоб забезпечити повноту покриття всіх актуальних напрямів технологій електрозв'язку. У 2000 р. налічувалося 14 таких груп. З погляду стандартизаціЇ ІТ найбільший інтерес представляє діяльність таких груп, як, наприклад:

-- SG7 - Data and open communications systems (Дані і відкриті комунікаційні системи)

-- SG8 - Multimedia Services (Мультимедійні сервіси)

-- SG10 - Software languages (Мови для програмного забезпечення) - маються на увазі стандарти мов програмування і мов формальноЇ специфікаціЇ, використовуваних при розробці телекомунікаційних систем.

-- SG13 - GII principles and structure (Структура і принципи ГлобальноЇ інформаційноЇ інфраструктури).

Для рекомендацій, що розробляються, ITU-T введена (з часів діяльності CCITT) класифікація документів, а саме, все Рекомендацій розбиті по серіях, які ідентифікуються буквами алфавіту від A до Z. Список цих серій приведений нижче.

-- Series A: Organization of the work of the ITU-T (Організація роботи ITU-T)

-- Series B: Means of expression: definitions, symbols, classification (Засоби виразу: символи, класифікація)

-- Series C: General telecommunication statistics. (Загальні статистичні дані в телекомунікаціЇ)

-- Series D: General tariff principles (Загальні принципи тарифікаціЇ)

-- Series E: Overall network operation, telephone service and human factors (Загальна робота мереж, телефонні послуги і людські чинники)

-- Series F: Non-telephone telecommunication services (Нетелефонні служби електрозв'язку)

-- Series G: Transmission systems and media, digital systems and networks (Системи передачі і середовища, цифрові системи і мережі)

-- Series H: Audiovisual and multimedia systems (Аудіовізуальні і мультимедійні системи)

-- Series I: Integrated services digital network - ISDN (Цифрова Мережа з Інтеграцією Служб)

-- Series J: Transmission of television, sound programme and other multimedia signals (Передача звуковому віщанню, телевізійних і мультимедійних сигналів)

-- Series K: Protection against nterference (Захист від перешкод)

-- Series L: Construction, installation and other elements of outside plant (Конструкція, прокладка, захист кабелів і елементів лінійних споруд)

-- Series M: TMN and network maintenance: international transmission systems, telephone circuits, telegraphy, facsimile and leased circuits (Технічна експлуатація: міжнародні системи передачі, телефонні канали, телеграфні, факсимільні і такі, що орендуються канали)

-- Series N: Maintenance: international sound programme and television transmission circuits (Технічна експлуатація: міжнародні канали звукового і телевізійного віщання)

-- Series O: Specifications of measuring equipment (Вимоги до вимірювальноЇ апаратури)

-- Series P: Telephone transmission quality, telephone installations, local line networks (Якість телефонноЇ передачі, прокладка ліній, мережі локальних ліній)

-- Series Q: Switching and signalling (Комутація і сигналізація)

-- Series R: Telegraph transmission (Телеграфна передача)

-- Series S: Telegraph services terminal equipment (Крайове устаткування телеграфних служб)

-- Series T: Terminals for telematic cervices (Крайове устаткування і телематические служби)

-- Series U: Telegraph Switching (Телеграфна комутація)

-- Series V: Data communication over the telephone network (Передача даних по телефонній мережі)

-- Series X: Data networks and open system communications (Мережі передачі даних і зв'язок відкритих систем)

-- Series Y: Global information infrastructure (Глобальна інформаційна інфраструктура)

-- Series Z: Programming languages (Мови програмування)

Як можна бачити з приведеного списку серіЇв Рекомендацій ITU-T, найбільший інтерес для області ІТ представляють РекомендаціЇ серіЇв H, X, Y, Z.

Прикладами Рекомендацій цих серіЇв можуть служити наступні стандарти і Їх підсеріЇ:

-- X.200-X.299 - Open Systems Interconnection /стандарты взаємозв'язки відкритих систем/

-- X.400-X.499 - Message Handling Systems / стандарти систем обробки сообщений/

-- X.500-X.599 - Directory /стандарты довідковою мережевий службы/

-- X.700-X.799 - OSI Management /стандарты мережевого управління для моделі OSI/

-- X.900-X.999 - ODP /стандарты ODP/

-- Y.100-Y.199 - Global information infrastructure. General /общие стандарти ГлобальноЇ інформаційною инфраструктуры/

-- Z.100 - LANGAGE DE DESCRIPTION ET DE SPECIFICATION /стандарт мови SDL/

-- Z.200 - CCITT HIGH LEVEL LANGUAGE (CHILL) /стандарт мови CHILL/

Хоча основна область інтересів ITU-T пов'язана із стандартизацією телекомунікаційних технологій і сервісів, ITU-T (як і ЇЇ попередниця - CCITT) внесла значний внесок до стандартизаціЇ ряду напрямів ІТ, зокрема, це в першу чергу стосується стандартів OSI і ODP. Цей інтерес обумовлений поряд причин, а саме, важливістю пов'язаних з передачею даних сервісів, зростанням попиту на інтегровані телекомунікаційні послуги для голосу і даних, зростаючим попитом на сервіс передачі повідомлень і сервіс довідковоЇ служби, а також зростаючою роллю використання ІТ для роботи власне телекомунікаційних мереж.

З сказаного ясно, що інтереси JTC1 і ITU-T в області стандартизаціЇ ІТ значною мірою перекриваються, хоча, звичайно, є і аспекти, специфічні для кожноЇ з організацій.

Очевидно, що для прогресу в області стандартизаціЇ ІТ важливоЇ ролі набуває тісна співпраця між JTC1 і ITU-T.

Значущим результатом такоЇ співпраці є угода про загальний текст для стандартів ISO/IEC (тобто JTC1) і Рекомендацій ITU-T/CCITT, що відносяться до одних і тих же аспектів в областях OSI і ODP.

У інших випадках ця співпраця виявляється в ухваленні однією організацією тексту стандарту, розробленого іншою організацією. Прикладами тут можуть служити ухвалення попередником ITU-T, організацією CCITT, еталонній базовій моделі OSI, розробленій в надрах ISO, а також ухвалення організаціями ISO/IEC рекомендацій за технологією передачі повідомлень, розроблених CCITT.

Ще однією формою співпраці є сумісна розробка стандартів, як, наприклад, розробка стандарту для служби Довідника (Directory) і стандарту для еталонноЇ моделі відкритоЇ розподіленоЇ обробки (ODP).

Завершуючи розгляд діяльності офіційних міжнародних організацій стандартизаціЇ ІТ, зробимо наступні виводи:

-- Діяльність цих організацій тісно взаємозв'язана і скоординована.

-- Використовуються різні форми коопераціЇ зусиль цих організацій для створення всеосяжноЇ системи міжнародних стандартів ІТ.

-- Інтенсивність зусиль в міжнародній стандартизаціЇ ІТ постійно зростає, що досягається підвищенням ефективності роботи самоЇ системи міжнародноЇ стандартизаціЇ, залученням до цього процесу все більшого числа професійних організацій і експертів, розвитком співпраці з промисловими консорціумами.