КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Культура і природаNatura (від лат. nat - породжувати) - матеріальний світ, сукупність органічних та неорганічних матеріалів. У слов'янських мовах із XVIII ст. вживається слово «природа» (корінь - «род»). Широко поширене визначення культури як другої природи (середовище, яке утворене людьми з метою самозбереження). Відповідно природу визначають як все, що не є результатом людської діяльності. Російський філософ, культуролог М.С.Каган писав, що «культура предстає перед нами...як особлива подоба природи, невідома їй самій, проте та, що реалізує закладені в ній можливості» Тобто людина перетворює, трансформує природні об'єкти, наприклад, виведення нових видів злаків, приручення тварин. Природа стала першим предметом сакралізації (про це свідчать всі древні вірування: анімізм - віра в те, що всі навколишні об'єкти населені душами; фетишизм - наділення предметів надприродними якостями; тотемізм - віра в спорідненість людей із тотемом - твариною або рослиною). У прадавні часи культура не відокремлювалася від природи, людина існувала з навколишнім середовищем у гармонії. У трактаті «Дао де дзін» давньокитайського філософа Лао-цзи (VI - V ст. до н.е.) утверджується правило, згідно з яким людина має слідувати своєму природному шляху й не порушувати споконвічних законів природи. Проте співвідношення культури й природи сполучено з глибокими конфліктами, які почалися ще за існування древніх цивілізацій. Наприклад: існує версія, що найбільша пустеля Землі, Сахара, виникла як результат згубної людської діяльності - вирубки лісів та висушення озер (приблизно 3000 р. до н.е.). В епоху Середньовіччя в Європі природа стає для людини джерелом гріховності, спокуси. Людина не поширює гармонію, а намагається подолати власну недосконалість. Протиставлення природи й культури почало гостро сприйматися у XVIII ст. Жан Жак Руссо у праці «Роздум, що отримав премію Діжонської академії в 1750 р. на тему: Чи сприяв розвиток наук і мистецтв очищенню нравів», писав про негативний вплив цивілізації. Розвиток наук привів до деградації моралі. Проте загалом в епоху Просвітництва і в Новий час панувала точка зору про підкорення людиною природи. Сорокін виявляв зв'язок між природними умовами й соціальним, державним устроєм: демократія утверджується швидше в країнах, де для того існують природні перепони (північні країни - Швейцарія, Нідерланди), ніж там, де таких перепон не існує й панує монархія, вважав культуролог. Микола Бердяєв вважав, що окремі риси природи характерні й для народу, який проживає в цій місцевості (наприклад, широта руської душі у зв'язку з неозорими просторами держави, степами й полями). У 1866 р. німецький біолог Е. Геккель ввів термін «екологія» - наука про відношення живих організмів і навколишнього середовища. Д.С.Ліхачов - автор терміну «екологія культури». На початку ХХ століття виникає рух «космізму», представники якого (К.Ціолковський, В. Вернадський) розглядають Всесвіт як взаємопов'язану систему, а людство - як її елемент. На початку ХХ століття Зиґмунд Фрейд приходить до висновку, що культура - механізм репресій, в людині органічно не можуть співіснувати соціальне й природне. У ХХ столітті людина максимально віддаляється від свого природного стану: росте урбанізація населення, з'являються генна інженерія та репродуктивні технології; відбувається НТР, стрімко росте поширення Інтернету, що заміняє людині живе спілкування. Активно продовжується вирубка лісів, забруднення прісної води й вод Світового океану. Актуальність проблеми в Україні зросла після Чорнобильської катастрофи. Ці процеси викликають у суспільстві зворотну реакцію: контркультура бітників і субкультура хіппі були спрямовані антисцієнтистські й антираціоналістично, виступали проти масової споживчої культури. Зростає популярність екопоселень, виникає зелений туризм. Людство може розвиватися тільки в гармонії з природою.
|