КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Література. · Берестовская Д.С. История формирования и развития философии культуры· Берестовская Д.С. История формирования и развития философии культуры. Учебное пособие. - Симферополь, 2006 (рос.) · Каган М. С. Философия культуры. Становление и развитие. С-Пб, издательство "Лань", 1998. - 448 с. (рос.) · Костенко О.М. Культура і закон - у протидії злу. - Київ:Атіка. - 2008.- 352 с. · Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993. - 390 с. · Українська і зарубіжна культура. Донецьк: Східний видавничий дім. - 2001. - 372 с. ЛЕКЦІЯ ТЕМА: «Культура Стародавнього світу.» План 1. Стародавні цивілізації Сходу. Культура Стародавнього Єгипту. 2. Культура Месопотамії. 3. Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю. 4. Особливості культури Японії. 5. Культура Греції. Періоди грецької культури. Найвизначніші досягнення греків. Медицина. Гіппократ. 6. Особливості римської культури. Час існування давніх цивілізацій приблизно з ІІІ тис. до н.е. до І тис. н.е. Усі давні цивілізації дуже несхожі одна на іншу; у цьому їхня відмінність від первісної культури, що мало розрізнялася по регіонах. Давні цивілізації на основі корінної відмінності матеріальної та духовної культури поділяють на цивілізації Сходу та античну цивілізацію Заходу. Найбільш характерними загальними рисами давніх цивілізацій в економіці і соціальному устрої виступають: перехід від общинного володіння і зрівняльного розподілу до приватної власності на засоби виробництва; витіснення кам'яних знарядь металевими; відділення ремесла від землеробства, розумової праці від фізичної; застосування рабської праці; виникнення міст, централізація управління громадським життям, поява держави. Не всі ці риси виявлялися в різних регіонах однаковою мірою. Централізація найбільш характерна для тих держав, у яких економіка базувалася на зрошувальному землеробстві. Спорудження і функціонування іригаційних систем вимагало погоджених зусиль великих мас людей, що було можливе лише в суспільстві із сильною централізованою владою (Єгипет, Китай, меншою мірою - Індія). Економіка ж Давньої Греції базувалася на дрібному землеволодінні і торгівлі, тому для Греції характерна була децентралізація, полісний устрій із сильними демократичними традиціями. У деспотичних східних державах із жорстко централізованою системою особливе місце посідав верховний правитель (цар, фараон, імператор), який вважався втіленням Бога на землі, сином Неба. Часто правитель здійснював функції і верховного жерця (Єгипет). В античних же державах (у Римі до встановлення імперії) правителі не мали такої повноти влади, були, власне кажучи, військовими вождями. Верховна влада в давніх державах спиралася на земельну аристократію, жерців, чиновництво. Інститут жерців особливо був розвинений у Єгипті, Месопотамії та Індії. У Китаї функції жерців виконувало численне чиновництво. У Греції і Римі розвинений чиновницький апарат був відсутній, і жерці не відігравали істотної ролі в управлінні державою. Найбільш важливою подією в розвитку культури давніх цивілізацій стала поява писемності. Міфи, перекази, історична хроніка - усе ставало надбанням наступних поколінь без істотних перекручувань. Ще більшого значення поява писемності мала для науки. Істотною рисою культури давніх цивілізацій стала трансформація примітивних вірувань у цілісні релігійні системи з чітко визначеною ідеєю, з розробленим ритуалом, обрядовістю. У цей час виникають релігії, що існують до нашого часу: буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, зороастризм, іудаїзм, християнство. Важливим досягненням епохи давніх цивілізацій було виникнення філософії як самостійної галузі знання, розвиток науки, формування майже всіх видів мистецтва, що дійшли до сучасності: архітектури, скульптури, живопису, літератури та театру тощо. У цю епоху духовна культура набуває автономності, стає самостійною цінністю: живопис, архітектура, скульптура втрачають своє утилітарно-практичне значення і починають служити вихованню почуття прекрасного, викликають естетичну насолоду. Важливим досягненням давніх цивілізацій стало пробудження духу, формування типу особистості, який існує до нашого часу. Цей період, що охоплював проміжок часу між 800 і 200 роками до н.е., був образно охарактеризований німецьким філософом ХХ століття К. Ясперсом як "осьова епоха", початок дійсно спільної історії людства. У цей період відбувся різкий поворот в історії людства. Почалась епоха духовної діяльності, вироблення світоглядів, що визначили основні моральні, релігійні поняття людства аж до сьогоднішнього дня. В осьовий час майже одночасно формуються чотири осередки культури: Давня Греція, Іран, Китай та Індія. Якщо релігія в архаїчну епоху носила в основному магічний характер, то в осьовий час давня міфолого-ритуальна епоха завершується, починається критична рефлексія над міфом, розуміння божественного трансформується під впливом етичної сторони. Детальну характеристику "осьового часу" див. в уривку "Про світову історію" з роботи К. Ясперса "Смисл і призначення історії". "Осьовий час" є тим масштабом, який дозволяє визначити історичне значення окремих народів. Теорія осьового часу Ясперса дуже цікава і плідна в плані проблем сучасного розвитку людства. Вона допомагає подолати європоцентризм, зрозуміти, що різниця між Сходом і Заходом не носить абсолютного характеру і в той же час віддати належне своєрідності та унікальності кожної цивілізації. Тематично осьові культури відрізнялися одна від одної. У Греції розвивалася головним чином філософсько-космологічні вчення, в Китаї - етико-політичні, в Індії основна увага приділялася визволенню душі, а в Персії - боротьбі добра і зла. Культура Давнього Єгипту - одна з найбільш давніх культур світу, що склалася і розвивалася головним чином у долині ріки Ніл у період з ІІІ тис. до н.е. до ІУ століття до н.е. Найбільш істотною рисою був її сакральний теократичний характер, виражений у культі обожненого фараона і культі загробного життя, тобто у вірі в можливість безсмертя. Віра у загробне життя пов'язувалась єгиптянами з умираючим і воскресаючим богом Осірісом; його воскресіння вважалось у єгиптян запорукою їх особистого воскресіння та безсмертя у потойбічному світі. Теологічне обґрунтування отримав і культ фараона, який вважався сином головного бога єгиптян Ра, божественною, надприродною істотою, що править не тільки своєю країною, але й усім світом. Фараон своєю власною персоною підтримував рівновагу світу, гармонію і справедливість відповідно до принципів справедливості Маат. Докладніше про релігійні вірування давніх єгиптян див. у відповідному розділі. Основні домінанти світогляду древніх єгиптян знайшли своє матеріальне втілення в їх блискучих художніх досягненнях. Мистецтво Давнього Єгипту було нерозривно пов'язане з культом і виражало основні ідеї релігії: безмежної могутності богів, включаючи бога-фараона, тему смерті, підготовки до неї і подальшого загробного існування. Воно було покликане служити цілям забезпечення блаженства в потойбічному житті і виступало засобом прославляння фараона. Для увічнення душі і тіла служило мистецтво бальзамування і будівництво гробниць - будинків вічності. Увічнення фараона було гарантом благополуччя всього народу. Мистецтву, як і письму, приписувалася величезна магічна сила в плані збереження життя. З релігійним характером мистецтва була пов'язана його канонічність, монументальність, симетричність, які виражали уявлення про непорушність існуючих порядків і віру в надприродну сутність фараона. Індивідуальна воля художника була обмежена - завдання його було не творити, а оберігати священні канони. Найбільш вражаючих результатів єгиптяни досягли в архітектурі, яка була тісно пов'язана з їхніми релігійними уявленнями та політичним ладом. Були вироблені чіткі архітектурні форми і типи монументальних споруд: піраміда, обеліск, колона. Канон в образотворчому мистецтві припускав одночасне сполучення при зображенні фігури на площині елементів у фас (очі, плечі) і профіль (обличчя, груди, ноги), різномасштабність фігур як вираження градації значимості зображуваних осіб. Великого розвитку набуло створення скульптурних портретів. За уявленнями єгиптян портретні статуї відігравали роль двійників померлих і служили вмістилищем їхніх душ. Давньоєгипетські статуї завжди строго пропорційні, фронтальні та статичні. Серед єгипетських скульптур найбільш відомою є великий сфінкс. На думку видатного німецького філософа Г. Гегеля, "сфинкса можно считать символом египетского духа: человеческая голова, выглядывающая из тела животного, изображает дух, который начинает возвышаться над природой, вырываться из нее и уже может свободнее смотреть вокруг себя, однако не вполне освобождаясь от оков" (Г.Гегель. Соч. М.-Л., 1935. Т.8. Философия истории. С.186). Багата і різноманітна література Стародавнього Єгипту. Найважливіші літературні тексти - записи міфів, історії про богів. Важливе місце тут посідає "Книга мертвих", яка носила сакральний характер. У період Нового царства, після релігійних реформ фараона Ехнатона (XIV ст. до н.е.) в єгипетській культурі посилюються гедоністичні мотиви, культура на якийсь час стає більш світською, реалістичною і гуманістичною (так званий "амарнський період"). Єгиптяни були одним з перших народів, який винайшов писемність. Найдавніше письмо з'явилося тут уже наприкінці IV тисячоліття до н.е. Це ієрогліфічне письмо. Для обробки землі чи будівництва пірамід потрібні були точні знання, отож практичні потреби стимулюють розвиток науки, у першу чергу - математики та астрономії. Найбільшими є досягнення єгиптян у галузі медицини, що було зумовлено, насамперед, бальзамуванням, завдяки якому єгиптяни добре знали анатомію; їм належить геніальне відкриття, що керівним центром організму є мозок. Досягнення давніх єгиптян, зокрема їх релігійно-міфологічні уявлення, вироблені тут монументальні архітектурні форми, досягнення у сфері математики, медицини, релігійно-міфологічні сюжети мали великий вплив на розвиток інших культур, у тому числі й античної.
|