Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Культура і цивілізація




Читайте также:
  1. I. КУЛЬТУРА - ОБ'ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
  2. II. Чувственная культура
  3. III. Физкультура и холодная вода.
  4. IV. СЕРЕДНЬОВІЧНА ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА
  5. Адаптация. Аккультурация. Приспособление
  6. АДАПТИВНАЯ ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА
  7. Античная культура как новый тип цивилизаци
  8. Античная культура: мифология, философия, искусство
  9. Архітектура та художня культура доби Київської Русі
  10. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.

Цивілізація - система засобів функціонування людини, суспільства, що створюється в ході культурного процесу.

У різні історичні епохи значення поняття «цивілізація» відрізнялося. В епоху Просвітництва під ним розуміли покращення моралі, мистецтва, науки й філософії. Поль Анрі Гольбах (1723-1789) писав про "цивілізацію народів", маючи на увазі процес покращення їхнього життя.

У XIX столітті під цивілізацією стали розуміти стан суспільства, що вже досягнутий. Російські «західники» («рос. западники») Т. М. Грановський, П. Я. Чаадаєв ототожнювали цивілізацію із західною цивілізацією, хоча при цьому визнавали єдність історичного процесу.

Льюїс Морган, Фрідріх Енгельс розглядали цивілізацію як ступінь соціального процесу, наступну за дикістю та варварством. На цьому ступеню виникають різні форми суспільства, тому в науці утверджується існування різних цивілізацій.

У кінці XIX століття окремі вчені приходять до критики європейської цивілізації, виникає тенденція протиставляти культуру й цивілізацію. Серед них був Освальд Шпенглер («Занепад Європи»), Герберт Маркузе (1898-1979) (представник Франкфуртської школи, що виступала проти засад європейської держави, проти культури буржуазного суспільства). У цьому разі культура сприймається як сукупність духовних цінностей і норм, внутрішня складова, а цивілізація - як оболонка культури, її зовнішній розвиток, ступінь технологічного розвитку. Георг Зіммель (1858-1918) називав цивілізацію матеріальною, утилітарно-технологічною стороною суспільства, що протистоїть культурі як сфері духовності, творчості й свободи.

Арнольд Тойнбі майже зводив поняття «цивілізації» та «культури» (розумів під ними типи суспільств, що виступають в історичному процесі як самостійні соціокультурні світи). Розглядав двадцять одну цивілізацію (західну, руську й візантійську, іранську, арабську, індійську, дві дальносхідні, античну, сирійську, цивілізацію Інда, китайську, мінойську, шумерську, хеттську, вавилонську, андську, мексиканську, юкатанську, майя, єгипетську). Процес розвитку цивілізації пояснюється за допомогою концепції «Виклику-Відповіді».

Американський теоретик С. Хантінгтон визначив цивілізацію як культурну спільноту найвищого рівня.



Типи цивілізацій:

1). За економічним устроєм - К. Маркс виокремлював рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й соціалістичну суспільно-економічні формації;

2). аграрна (патріархальна, традиційна), індустріальна , постіндустріальна й інформаційна цивілізації;

3). Метакультури: європейська, східна, американські до-колумбові цивілізації

М. Я. Данілевський виділяв 13 культурних типів або «самобутніх цивілізацій» (серед них єгипетсько-китайська, ассиро-вавілонська, індійська, іранська, єврейська, грецька, римська, аравійська (новосемітична), романо-германська, перуанська). головним критерієм вважав сполучення чотирьох елементів: релігійного, культурного, політичного й суспільно-економічного. Слов'янська цивілізація, яка народиться тільки в майбутньому, як вважав учений, може стати першою цивілізацією, що включить в себе всі чотири елементи. Данілевський писав, що кожна цивілізація проходить чотири етапи: підсвідомий, період державного становлення, розквіту й кінцевий («апатія»).

 

З давніх часів медицина розділилась на дві гілки: одні лікарі лікували та й лікують розлади внутрішніх частин тіла, до того ж поряд з гігієнічними засобами призначають внутрішні ліки; інші ж мають справу з хворобами зовнішньої частини, з пошкодженнями кісток, м'язів та органів, які потребують хірургічного втручання. Цей поділ медицини на внутрішню, або так звану терапію, та зовнішню, або ж хірургія. Цей розподіл був встановлений ще в доісторичну епоху; пізніше кожна з цих гілок розділилась на окремі частини.



Вчення про внутрішні хвороби називається приватною патологією та терапією; до неї відноситься наука про ознаки хвороби — діагностика, також знання речовин, які потрібно застосовувати взагалі при різних розладах — загальна терапія. В останній науці викладаються основи різноманітних лікувальних прийомів, такі як елекро-лікування, масаж, гімнастика, застосування води, перебування в повітрі різноманітного складу та тиску, перебування у різних кліматах та ін.

Від хірургії відокремилась наука очних хвороб, так звана офтальмологія; також предметами особливих наук зробили хвороби шкіри (дерматологія), сифіліс (бактеріологія), хвороби матки та її придатків (гінекологія), прийняття родів: правильні або ненормальні (акушерство), хвороби носу та горла (ларингологія) а також вуха (отологія), окрім того окремим науками вивчаються правила лікування ран та накладення пов'язок (десмургія), правила застосування хірургічних приладів (медичне товарознавство) і правила проведення операцій (оперативна хірургія).

Нервові хвороби раніше відносились до внутрішніх, а тепер розглядаються в психіатрії. Вчення про збереження здоров'я складає собою предмет гігієни; правила виявлення причини насильної смерті викладаються в судовій медицині. Причини її успіхів та невдач досліджуються історією медицини, а способи якими досягається достовірність медичних знань, загалом наукові основи медицини — енциклопедією або ж філософією медицини.



Знайомство з хворобами немислимо без знання цілого ряду наук. Насамперед всього, необхідне знайомство з анатомією; одна її частина вивчає відповідне розташування частин та органів — топографічна анатомія; вивчення самої найдрібнішої будови тканин — гістологія; наука про розвиток тканин і всього тіла — ембріологія. Дослідженням цього всього у здоровому стані займається фізіологія, а вивченням розладів — загальна патологія, вивчення розладів в залежності від найдрібніших грибків — бактеріологія. Дія ліків зробилась вмістом фармакології, дія отрути та протиотрути — токсикологія, знання ботанічних і хімічних властивостей лікувальних засобів досягаються за допомогою фармації. Уявлення про те, чим страждав хворий пацієнт, доводиться остаточно лиш при розтині тіла хворого; висновки, які були досягнути за допомогою розтину, обговорюються патологічною анатомією; вона ж приносить величезну користь, піддаючи мікроскопічному дослідженню частинки відторгнутих тканин і дає в руки лікаря основи для вірного розпізнання хвороби. Вивченню хімічного складу тканин і відділів присвячена фізіологічна хімія.

Справжні перепони для лікаря починаються біля ліжка хворого; тут він призваний всі свої знання, всю свою досвідченість до певного випадку, тут він має справу не з абстрактною хворобою, а з самим хворим, з особливостями його статури, з припадками, та різними соціальними положеннями та ін. Не існує двох абсолютно однакових хворих з абсолютно однаковим розладом органів чи ще чогось, а тому лікарський плив змінюється від хворого до хворого. Лікар який прийшов до хворого лікар, виявляє на основі запитань та деяких ознак, попередній стан здоров'я та дізнається про попередні хвороби (анамнез), розпитує про хворобливе почуття (так зване суб'єктивне дослідження), а після цього відкриває розлади, застосовуючи свої органи відчуттів (в допомогу до яких служать різноманітні пристосування), також використовує мікроскоп та прийоми хімії об'єктивне дослідження). Лиш після цього лікар може поставити діагноз хвороби, а також зробити певне припущення про можливі наслідки такого розладу в найближчий час; керуючись подібними висновками, він призначає лікування. Такими особливостями відрізняється наукове, або раціональне, лікування від емпіричного; при останньому медикамент дається без всякого відому хворого. Значення медицини, а відповідно і лікарів, у всі часи було дуже великим; немає сумнівів, що воно буде рости з загальними успіхами природних наук.

Доісторична медицина

Доісторична медицина — це ті зачатки медицини, способи лікування різноманітних хвороб, які існували у первісних людей. Вивчення відомостей про здоров'я первісної людини пов'язане із значними труднощами. Основні відомості дозволяють отримати такі науки як археологія та антропологія, порівняльна філологія та вивчення життя сучасних дикунів.

Контрольні запитання:

1. Що таке культура? Які поняття культури ви запам’ятали?

2. Назвіть рівні культури.

3. Як вирозумієте культуру і особистість? Що таке субкультура?

4. Що таке цивілізація?Як з цивілізацією пов’язана культура?

5. Які типи цивілізацій ви запам’ятали?

Домашнє завдання:

1.Підготувати реферати: «Культура Греції. Періоди грецької культури.», «Найвизначніші досягнення греків. Досягнення та відкриття Гіппократа.»

2. Медицина і медична культура як специфічна складова частина культури народу.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 45; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.03 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты