Аудит використання природних ресурсів за видами

Природні ресурси - це найважливіші компоненти навколишнього при­родного середовища, які використовують для задоволення матеріальних і культурних потреб людини. Під потребами людини розуміють потребу або нестачу в чому-небудь необхідному для підтримання життєдіяльнос­ті організму, людської особистості, соціальних груп. М. Ф. Реймерс (1994) виокремлює шість основних груп потреб людини: біологічні, психологіч­ні, етнічні, трудові, економічні, соціальні.

До потреб, що задовольняються природними ресурсами, належать біо­логічні, психологічні, трудові та економічні. До біологічних потреб на­лежать потреби, що забезпечують виживання людини та збереження її здоров'я. Вони включають велику кількість різних факторів природного середовища: тепловий, радіаційний, магнітохвильовий комфорт; склад води й повітря, які не призводять до фізіологічних аномалій тощо. До психологічних потреб належать ті, що зумовлюють душевний спокій людини з урахуванням факторів зовнішнього середовища (комфортність житла, стан погоди, зву­ки, світло, випромінювання тощо).

Трудові потреби людини забезпечують еколого-соціально-економічну адаптацію людини до умов природного й соціального середовищ з ура­хуванням її індивідуальних уподобань і сімейно-традиційних передумов. Природні умови та природні ресурси є одними з об'єктів і передумов при­кладання праці.

Економічні потреби - це група потреб людини для матеріального за­безпечення її існування (їжею, одягом, житлом, предметами вжитку, зна­ряддями праці, рекреації, джерелами інформації тощо).

Природні ресурси, які використовують для задоволення потреб люд­ського суспільства (ресурси рослинного й тваринного світу, земельні, вод­ні, рекреаційні та ін.), досить різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві та побуті. Згідно з законом обмеженості природних ресур­сів, усі природні ресурси в умовах Землі вичерпні. їх поділяють на дві ве­ликі групи - невичерпні і вичерпні, які, в свою чергу, поділять на невід­новні та відновні (рис.3.1):

Рис.1. Основні типи природних ресурсів.

Оскільки відтворення відновних природних ресурсів відбувається по­вільніше, ніж їх споживання, з одного боку, а невідновні ресурси перетво­рюються на форми, непридатні для подальшої експлуатації через значну розсіяність потрібних елементів або нову хімічну структуру, - з іншого, то відбувається вичерпність багатьох природних ресурсів.

Ще до недавнього часу людство вважало природні ресурси невичерп­ними, а тому прагнуло взяти від природи якнайбільше, нічого не віддаю­чи. Нині переконалися, що практично невичерпних ресурсів, крім соняч­ної енергії та космічного випромінювання, теплоти земних надр, сил гра­вітації та обертання Землі, енергії вітру, припливів і талої води, у природі більше не існує. Умовно невичерпними поки що, на даному етапі розвитку суспільства, можна вважати загальні запаси кисню в атмосфері та води в гідросфері. Однак через нерівномірний розподіл та антропогенне забруд­нення вже нині в окремих районах Землі відчувається гостра їх нестача, особливо чистої питної води.

Вичерпні - це ресурси, кількість яких невпинно зменшується відповід­но до їх добування або вилучення з природного середовища. їх, у свою чергу, поділяють на відновні (чисте повітря, вода, родючі ґрунти, рос­линність, тваринний світ) і невідновні (мінеральні ресурси). Мінеральна сировина належить до невідновних ресурсів, і найголовніші з них (вугілля, нафта, природний газ, залізо, марганець, поліметали) нині вичерпані або майже вичерпані.

У господарській діяльності ресурси поділяють щодо використання їх у сфері матеріального виробництва та невиробничій сфері. Ресурси мате­ріального виробництва - це промислові і сільськогосподарські. Ресурси невиробничої сфери - це ресурси прямого і непрямого споживання. З прак­тичною метою ресурси кожного класу поділяють на дрібніші групи. Так, промислові ресурси - на енергетичні (нафта, вугілля, природний газ), ресурси для металургійної промисловості (залізна, марганцева, титанова руди тощо), сировину для одержання предметів безпосереднього спожи­вання (деревина) та продуктів харчування (гриби, фрукти, ягоди та інші дари ланів, садів, городів і лісів).

Біосфера Землі є замкненою системою з відносно сталою масою і обмі­нюється з космічним простором лише енергією. Тому людство має врахову­вати її здатність самовідтворювати свою біопродуктивність та вичерпність запасів невідновних ресурсів. Потрібно економно і раціонально використо­вувати природні ресурси, свідомо відмовившись від надлишків. Подальший розвиток життя на Землі залежить від наявності природних ресурсів, простору для життя і об'єктів для задоволення культурних та інших потреб.

Вода.

Вода, як косна речовина біосфери і середовище, з якого зародилося й продовжує функціонувати життя, є головною складовою частиною гідро­сфери. Тому вона є насамперед середовищем для проживання багатьох рослин і тварин. Призначення її як природного ресурсу полягає в забезпе­ченні життєвих потреб рослинного й тваринного світу та людини. Вона є „будівельним матеріалом” для організмів і необхідна для забезпечення їхніх життєвих функцій. Тіла всіх живих організмів складаються переважно з води: в рослинах вміст води становить до 90-95 %, а в організмах тварин - 70 % і більше. Частка біологічної води, що входить до складу живих організмів, становить 0,003 % загальних запасів гідросфери. Людина для задоволення своїх життєвих потреб щодоби споживає 2-2,5 л чистої прісної води.

У виробничій і господарській діяльності люди використовують воду як сировину (приготування страв і напоїв), реагент для здійснення різних хіміко-технологічних процесів, теплоносій в теплоенергетичних процесах та для охолодження обладнання і матеріалів, а також використовують для очищення, миття, зрошення полів і поливання рослин, гідротранспортування тощо. З океанів, морів, річок і водойм виловлюють рибу та ін­ших тварин, з підводних родовищ видобувають різну сировину (манган, нікель, кобальт, залізо та ін.) і паливо (нафту, газ, газогідрати), збирають водяні рослини. Водне середовище використовують для транспортування вантажів (водний транспорт), а також для місць відпочинку і туризму (рек­реаційне призначення).

Залежно від вмісту солей воду поділяють на прісну, солону, солонува­ту та слабкосолонувату. До прісних належать води, в яких міститься до 1 г/л розчинних солей. Води з високим вмістом солей (понад 1 г/л) нази­вають солоними, які, в свою чергу, поділяють на слабкосолоні з вмістом розчинних солей 10 г/л, солоні і дуже солоні – 10-50 г/л та розсоли (ро­па) - понад 50 г/л. До солонуватих належать природні води, солоність яких становить 16-40 г/л. Води океанів, морів та деяких озер належать до солоних вод з різним вмістом солей (до 40 г/л і більше - води Черво­ного моря). Люди для задоволення своїх потреб, а також для виробничих і господарських цілей використовують в основному прісну воду.

Маса прісної води на земній кулі становить 31 млн. км³, основна кількість якої (96 %) зосереджена в льодовиках Гренландії, Антарктиди, гірських масивів, в айсбергах та зоні вічної мерзлоти. З усієї кількості пріс­ної води тільки близько 1 % використовується людством для задоволення своїх потреб. Значні запаси прісної води, яка входить до складу мінералів, зосереджені у верхній частині земної кори на різних глибинах. Точні запаси цієї води визначити важко. За підрахунками В. І. Вернадського, її запаси становлять 1,3 млрд. км³, що дорівнює запасам вод Світового океа­ну. В атмосфері вода перебуває у вигляді водяної пари і конденсату (крап­лі води й льоду). Підземні води становлять 4 %, води льоду й снігу - 2 %, рік, озер та боліт - 0,4 % загальних запасів Землі.

Основним джерелом водопостачання для людей є річковий стік. Най­більший стік має річка Амазонка в Бразилії. Вода та її споживання розподілені на території Землі та по окремих регіонах нерівномірно. Найбільші запаси прісної води (до 80 %) зосереджені в озері Байкал (Росія). Нині понад мільярд чоловік на планеті не мають задовільного водозабезпечення. Тяжка ситуація склалася в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (Банг­кок, Таїланд, Південна Корея, Японія), у басейнах рік Нілу, Тигру та Євфрату. А в Об'єднаних Арабських Еміратах та деяких інших країнах п'ють опріснену морську воду.

Середньорічні водні ресурси України становлять близько 87,1 км³; місцеві, тобто ті, що формуються в межах країни, становлять 52,4 км³ (в середній за водністю рік). Річковий стік України становить приблизно 83,5 млрд. м³, а в посушливі роки зменшується до 48,8 млрд. м³. На території країни цей стік розподілений також нерівномірно. До 70 % стоку припадає на Південно-Західний економічний район, в якому проживає до 40 % населення. Головним постачальником прісної води є Дніпро, воду яко­го використовують до 60 % населення. Ріки Південний Буг, Західний Буг, Тиса, Дністер, Прут та інші забезпечують близько 35 % населен­ня. Стан води і повноводдя в цих ріках залежить від стану їх приток і малих річок, яких налічується близько 63 тис. Стан останніх викликає тривогу, оскільки 20 тис. з них уже висохли. Висихання малих річок призводить до деградації великих рік. Тому слід оздоровляти і зберігати ці річки.

Ресурси прісної води включають річковий стік і підземні води, використовуються повністю, а в деяких південних районах відчувається нестача води.