Поняття і види суспільних відносин та особливості їх впорядкування у додержавний період.

Суспільні відносини – це різноманітні (економічні, моральні, релігійні, політичні, юридичні) відносини між соціальними спільнотами та всередині них. Суспільні відносини, що є різновидом соціальних зв’язків, мають істотне значення для існування та діяльності людей. Фактично вони є специфічною формою співіснування людей. До суспільних відносин належать правові, економічні, політичні, духовні, професійні та інші різновиди суспільних відносин. Кожен з цих видів формується і реалізується у функціонуванні суспільства та життєдіяльності індивіда. Правові відносини визначаються правовими нормами; економічні – засобами виробництва; духовні – рівнем розвитку суспільної свідомості; професійні – діяльністю людини.

Суб’єкти суспільних відносин залежно від їх своєрідності поділяються на:

· індивідуальні (люди);

· соціально–групові (клани, касти, класи, стани);

· соціально–демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, люди похилого віку);

· соціально–етнічні (народ, нація, національна або етнічна група);

· соціально–професійні (трудові колективи, професійні та творчі об’єднання);

· соціально–політичні (держава, політичні партії, громадські організації, громадські рухи).

Особливими суб’єктами суспільних відносин виступають держава та її органи. Держава є носієм публічної політичної влади і в такій якості виконує роль організатора та керівника, а іноді й ініціатора суспільних відносин та суспільного життя. Зокрема, за допомогою права держава закріплює ті чи інші суспільні ідеї, організує суспільство на втілення їх у життя. Органи держави від імені держави вступають у різноманітні виробничі, політичні, ідеологічні відносини з усіма суб’єктами суспільних відносин.

Суспільні відносини можуть класифікуватися за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними. За характером виокремлюють антаго­ністичні й неантагоністичні відносини. В основі антагоністичних відносин лежать суперечності, що можуть бути розв'язані лише шляхом знищення однієї або обох сторін відносин. Неантагоністичні відносини передбачають наявність таких суперечностей, які вирішуються без знищення сторін.

Об'єкт (від латин. — предмет) — предмет наукового дослідження, спеціальної зацікавленості, компетенції.

Суб'єкт (від латин. — підкладене) — істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об'єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності; особа, група осіб, організація тощо, яким належить активна роль у певному процесі, акті.

Людство у своєму розвитку пройшло ряд етапів, кожний з яких відріз­нявся певним рівнем і характером суспільних відносин. Найбільш тривалим етапом у житті людського суспільства були часи, коли не існувало держави та права в сучасному розумінні. Цей період дістав назву первісного суспіль­ства.

Додержавний період розвитку суспільства відзначався такими рисами:

• примітивність знарядь і низька продуктивність праці, повна залежність людей від сил природи;

• суспільна власність, привласнювальний тип господарства: основні заняття — збиральництво та мисливство;

• основа організації людського суспільства — рід (родова община, що склалася за кровно-родинними зв'язками). Характерні риси роду: єдність, співробітництво й взаємодопомога, рівний розподіл власності;

• соціальна однорідність суспільства;

• участь в управлінні всіх членів роду без спеціально уповноважених осіб та особливих установ;

• публічна влада не відокремлювалася від населення, ґрунтувалася на суспільному самоврядуванні, спиралася на авторитет, повагу, традиції.

Соціальні норми первісного суспільства мали певні особливості:

• праця і побут членів роду регламентувалися звичаями, традиціями, нормами поведінки, що склалися історично й передавалися від покоління до покоління;

• не мали зовнішніх форм вираження, існували лише у свідомості людей, реалізуючись у їхній поведінці;

• не деталізувалися (відсутнє розмежування прав та обов'язків);

• виконання забезпечувалось усім суспільством, переважно добровільно, за звичкою.