Теорії виникнення держави. Зміни в організації суспільних відносин з появою держави

Причини появи держави були окреслені в різних теоріях її походження.

Теологічна теорія (Аврелій Авґустин, Тома Аквінський) виходить із того, що держава є породженням Бога, що вона виникає і розвивається з волі Бога, тому кожна людина повинна змиритися з Божою волею й підкоритися державі.

Патріархальна теорія (Арістотель) стверджує, що держава виникла із сім'ї внаслідок її розростання. Державна влада, за цією теорією, є продовженням батьківської влади, що спочатку панувала лише в сім'ї, а потім поширилась на все населення.

Договірна теорія (Г. Гроцій, Ж. Ж. Руссо.Дж. Локк) побудована на ідеї виникнення держави в результаті договору про те, що одні будуть управляти, а інші виконувати їхні управлінські рішення.

Теорія насильства (Є.Дюринг, К. Каутський) пояснює виникнення держави внаслідок війн, насильницького підкорення одних людей іншими і зміцнення влади переможців.

Психологічна теорія (Л, Петражицький, Г. Тард) пояснює виникнення держави особливими властивостями психіки людей: одних — здійснювати керівництво, а інших — підкорятися.

Історико-матеріалістичнастична (марксистська) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) виходить із того, що держава виникла через економічні причини: суспільного розподілу праці, появи приватної власності й розмежування суспільства на класи з різними економічними інтересами.

Органічна теорія (Г. Спенсер) проводить аналогію між державою і біологічним організмом: держава, подібно до біологічного організму, народжується, росте, мужніє, старіє й вмирає. Як і біологічний організм, держава має по-літичне тіло: руки, ноги, голову, органи, що виконують відповідні функції.

Прихильники космічної теорії стверджують, що держава й право є результатом дії інших цивілізацій.

Згідно з технократичною теорією, держава й право виникають як необхідний результат спілкування людини з технікою.

Отже, на сьогодні не існує єдиного підходу щодо визначення причин та шляхів появи держави. Проте, здебільшого наголос робиться на чинниках, які пов'язані з утворенням соціально неоднорідного суспільства. Такими чинниками вважають:

• великий розподіл праці: землеробство відокремлюється від скотарства, ремесло — від землеробства, з'являється торгівля;

• появу надлишкового продукту, виникнення патріархальної сім'ї, приватної власності та майнової нерівності;

• утворення великих груп людей із протилежними інтересами, ставленням до засобів виробництва і результатів праці;

• виникнення конфліктів між соціальними групами;

• неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати соціаль­ні суперечності та конфлікти;

• утворення спеціальних організацій людей, які професійно здійснюють керівництво в суспільстві, формування держави як політичної органі­зації публічної влади;

• інші чинники природно-географічного, політичного, економічного, організаційного та соціального характеру. Слід зазначити, що в останні роки поширюється думка, згідно з якою жодна з теорій, навіть найавторитетніша, не спроможна охопити й розкрити сутність держави і передумови її походження. Кожна з уже існуючих теорій та з тих, які ще можуть з'явитися, висвітлює тільки певну групу причин ви­никнення держави. Тому лише в сукупності вони відтворюють більш-менш повну картину передумов і процесів походження держави.

4. Історичні типи держави і права: поняття і загальна характеристика

Різноманіття держав, що виникали та зникали на політичній карті, а та­кож тих, що існують сьогодні, потребує певної упорядкованості, класифіка­ції. Основною класифікацією держав є їхній розподіл та об'єднання за типа­ми.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства.

Існує кілька підходів до визначення типології держав: формаційний, цивілізаційний і технократичний.

Із точки зору формаційного підходу історичний тип держави має визна­чатися типом соціально-економічних відносин, що склалися в суспільстві. Формацією називається історичний тип суспільства, заснований на певному засобі виробництва. За формаційною ознакою виділяють такі типи держав: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний, сучасні держа­ви.

Економічну основу держави рабовласницького типу складала приватна власність і такий засіб виробництва, як раб. Членами держави визнавалася меншість населення — у першу чергу рабовласники та в деяких випадках представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, тор­гові люди).

У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Феодальна держава об'єднує всіх членів суспільства, але вони не є рівними за своїм становищем у суспільстві. Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їхніх взаємовідносин, що приводило до розвитку феодального права.

Для буржуазної держави характерними є проголошення і закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної влас­ності та договорів, невтручання держави в суспільне життя. Соціалістично­му типу держави та права притаманні нігілістичне (скептичне) ставлення до права, управління суспільством за допомогою репресивних методів, ото­тожнення права і законодавства, визнання тимчасового характеру держави й права.

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності. Сучасні дер­жави найрозвинутіших суспільств забезпечують задоволення загальнолюд­ських потреб, здійснення та захист основних прав людини. їхньою економіч­ною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.

Прихильники цивілізаційного підходу розглядають історію людства як історію виникнення, розквіту та зникнення цивілізацій. Цивілізація — це людська спільність, яка протягом певного періоду має сталі особливі риси в соціально-політичній та економічній організації, спільні духовні ціннос­ті, ідеали, світогляд. Іншими словами, це країни й народи, яких об'єднують певний рівень економічного розвитку, духовна культура й традиції. Кож­на цивілізація має властивий лише їй тип держави. Зокрема, англійський історик і соціолог А. Тойнбі виділяв такі локальні цивілізації: єгипетську, китайську, еллінську, західну, православну тощо.

Технократичний підхід до типології держав ґрунтується на визначенні технології як пріоритетного рівня розвитку. Цей підхід передбачає виокрем­лення трьох рівнів розвитку технології: аграрний, промисловий (індустрі­альний) та постіндустріальний (інформаційний). Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці — на рабстві, кріпацтві. Такому технологічному рівню відповідає деспотична держава.

Індустріальний тип технології передбачає наявність свободи та ініціативи особистості, що є можливим тільки в ліберальній державі. Сучасному інформаційному рівню технології, що об'єднав у процесі виробництва і технології .переважну більшість людей, відповідає демократична держава.

На зміну індустріальному суспільству приходить постіндустріальне суспільство. Основна його відмінність полягає в посиленні чинника знань та інформації, використанні нетрадиційних джерел енергії, захисті довкілля.

Постіндустріальне суспільство висуває на перший план стосунки «лю­дина — людина», а світ стає переважно соціально-етичним. Логіка циві­лізаційного процесу спрямована на розвиток людської особистості, підко­сить цінність людини, що стає все більш залученою не тільки до природних та технологічно-трудових а й соціокультурних процесів. Культура й духо­вність стають базою цивілізаційного розвитку, гуманізують технологію та спрямовують її до гармонії з природою. Духовне середовище все більше визначатиме соціальний прогрес постіндустріального суспільства.

Кожний із названих підходів має сильні й слабкі сторони, має своїх при­хильників і критиків. Це за

йвий раз доводить, що поява та розвиток держави є складним та багатогранним процесом, дослідження й пізнання якого дозво­ляє збагнути закономірності суспільного розвитку.

Тема: