Економічне зростання - це довгострокова тенденція збільшення реального ВВП.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1) як поступательний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів використовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання без порушення рівноваги у короткострокових періодах;

2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.

Розрізняють три типи економічного зростання:

екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів;

інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;

змішаний , який поєднує інтенсивний і екстенсивний типи.

Слід добре розуміти відмінності між екстенсивним і інтенсивним шляхами розвитку економіки. Обидва шляхи мають право на існування, доповнюючи один одного. Наприклад, якщо з метою збільшення виробництва молока фермер придбав п’ять корів кращої молочної породи, то в цьому випадку: збільшення поголів’я корів – це ознака екстенсивного зростання, а той факт, що корови кращої породи, є ознакою інтенсивного зростання.

Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вважати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Чинники економічного зростання умовно поділяють на три групи:

1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходів;

2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру, яка включає: природні ресурси у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капіталу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рівень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; організаційні чинники;

3) чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу національного продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

В наш час в економічно розвинених країнах при поясненні економічного зростання першочергове значення мають інтенсивні фактори - технічний прогрес, організація та управління виробництвом, загальна та професійна освіта. На економічне зростання впливають і інші фактори. Одні з них стримують економічне зростання (наприклад, великі кошти в охорону природи, у розв’язання гострих соціальних конфліктів тощо). Інші, навпаки, можуть його прискорювати (наприклад, сприятлива соціальна, культурна, політична ситуація в країні).

Джерелом економічного зростання є :

Ø економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

Ø зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.

Головна мета економічного зростання - це зростання та збільшення національного добробуту. Чим вищий виробничий потенціал країни, чим вищі темпи економічного зростання, тим вище рівень та якість життя. Як підкреслив, лауреат Нобелевської премії американський економіст Роберт Лукас, “значення цих проблем для добробуту людства настільки велике, що, розпочавши розмірковувати над ними, вже неможливо думати про щось інше”.

Економічне зростання є необхідною умовою підвищення добробуту будь-якого народу. Він знаходить вираз перш за все у двох показниках: загальній величині реального ВВП (абсолютний показник) та у величині реального ВВП на одну особу (відносний показник). Більш точним показником рівня добробуту є величина реального ВВП на одну особу, тобто відносний показник, який ілюструє вартість тієї кількості товарів та послуг, яка не взагалі виробляється в економіці, а припадає в середньому на одну особу. Не варто забувати, що рівень життя значною мірою залежить від темпів приросту населення. З одного боку, чисельність населення країни визначає кількість робочої сили, тобто трудових ресурсів. Тому країни з більшим населенням (наприклад, США, Японія) мають набагато більший ВВП, ніж країни з невеликою кількістю населення (Люксембург, Нідерланди, наприклад). Але, з іншого боку, зростання населення зменшує показник ВВП на одну особу, тобто веде до зниження рівня життя. Про економічне зростання можна говорити, якщо відбувається зростання рівня добробуту, тобто якщо економічний розвиток супроводжується більш швидким зростанням реального ВВП у порівнянні із зростанням населення. За рівнем реального ВВП на одну особу між країнами існують суттєві відмінності. Так, наприклад, рівень реального ВВП на одну особу в США приблизно в 50 разів вищий, ніж у Бангладеш, в 30 разів - ніж в Індії, в 10 разів - ніж в Китаї, і приблизно такий самий, як в Канаді та Японії. Як бачимо, показник реального ВВП на одну особу більш придатний для виміру рівня життя, ніж абсолютний показник (величина реального ВВП). Але треба підкреслити, що це - лише приблизний показник життєвого рівня. Важливі параметри життєвого рівня - такі, як умови життя, покращення якості товарів та послуг, екологічний стан довкілля тощо - залишаються поза межами показника ВВП на одну особу.

Під час аналізу економічного зростання важливе значення має показник темпів зростання. Так, невеликі розбіжності в щорічних темпах економічного зростання двох країн можуть і не мати суттєвого значення. Але якщо проаналізувати динаміку зростання за декілька десятиріч, то різниця може стати значною. Саме тому дослідження довгострокових темпів економічного зростання є важливим для всіх країн, особливо тих, які знаходяться на низькому рівні економічного розвитку. Швидкість економічного зростання знаходить свій вираз у середньорічних темпах зростання ВВП або у середньорічних темпах зростання ВВП на одну особу (це більш точний показник) на протязі певного періоду часу. Завдяки високим темпам економічного зростання за останні 100 років, наприклад, Японія змогла вийти вперед, а Велика Британія та Аргентина втратили свої позиції внаслідок низьких темпів зростання.

Суттєвий вплив на економічне зростання може мати і демографічна ситуація в країні, зокрема темпи зростання населення. Свого часу Т.Мальтус доводив, що прискорене зростання населення неминуче призводить до стрімкого падіння його життєвого рівня, оскільки при більш повільному збільшенні інших ресурсів темпи росту ВВП не встигають наздогнати приріст населення. Ця теорія народонаселення Мальтуса (населення збільшується в геометричній прогресії, а “суспільний пиріг”, тобто ВВП - лише в арифметичній, тому рівень життя з року в рік падає) може бути вірною лише для економіки, яка не відчуває впливу науково-технічного прогресу. Але в сучасному реальному житті уявити таку економіку дуже важко. Використовуючи прогресивні зміни в техніці та технології, навіть при прискореному зростанні населення можна уникнути падіння життєвого рівня; хоча складність цієї проблеми ні в якому разі не можна недооцінювати.

При оцінці економічного зростання треба враховувати і роль капіталу. Давід Рікардо доводив, що при збільшенні розмірів капіталу його гранична продуктивність знижується. Але ця точка зору не враховувала науково-технічного прогресу, завдяки якому збільшення розмірів капіталу супроводжується і зростанням ВВП. Особливе значення у забезпеченні економічного зростання має людський капітал, який розвивається в системі освіти кожної країни. Чим більше коштів вкладається у розвиток освіти, тим вищі темпи економічного зростання. І навпаки, чим менші такі вкладення в освіту, тим помітніше вона відстає від світового рівня і, відповідно, тим більш суттєво впливає на уповільнення темпів економічного зростання.

На темпи економічного зростання країни впливає також характер розвитку суспільства, “моральне здоров’я” нації. В деяких країнах, не дивлячись на досягнутий рівень матеріального добробуту, існує політична диктатура, розвинені корупція та бюрократія тощо. Навряд за таких умов можливе збереження високих темпів економічного зростання або прискорення розвитку взагалі.

На практиці існує розрив між потенційним та реальним ВВП. Щоб мінімізувати цей розрив, потрібно забезпечити повну зайнятість. Але якщо повна зайнятість вже досягнута, за допомогою методів фіскальної та монетарної політики, то подальше економічне зростання суспільство повинне забезпечити саме за рахунок створення умов для зростання потенційного ВВП.

Значення економічного зростання полягає в тому, що воно розширює можливості для підвищення рівня добробуту. На його основі створюються умови реалізації соціальних програм, ліквідації злиденності, розвитку науки та освіти, вирішення екологічних проблем. Економічне зростання збільшує виробничі можливості економіки, дозволяє на даному етапі розв’язати проблему обмеженості ресурсів. Завдяки йому створюються нові види ресурсів, нові ефективні технології виробничих процесів, що дозволяє збільшувати та урізноманітнювати виробництво товарів та послуг, підвищувати якість життя. Але саме по собі економічне зростання не може вирішити чисельні економічні, соціальні, екологічні та інші проблеми.

Концепції економічного зростання різняться між собою, насамперед, позицією дослідників цієї проблеми стосовно того, бажаним чи небажаним є економічне зростання.

Різне ставлення до перспектив і наслідків економічного зростання відобразилось у таких концепціях:

Ø нульового економічного зростання (Деніс та Донели Медуз – економічне зростання погіршує якість життя, загрожує глобальною катастрофою. Автори пропонують нульове економічне зростання як засіб підтримання висикого рівня життя та, власне, продовження існування самого життя);

Ø сталого економічного зростання (концепція ґрунтується на зміні парадигми економічної політики від забезпечення високих високих темпів економічного зростання та соціальної допомоги безробітним у періоди депресії до більш виваженої з погляду довгострокових перспектив мети, змістом якої є створення умов для ефективного, соціально орієнтованого розвитку економіки, стратегічним завданням котрого є збереження природного довкілля);

Ø ноосферного розвитку (концепція ґрунтується на розумінні того, наскільки раціональним є життя суспільства. Започаткував теорію ноосфери академік В.Вернадський);

Ø інноваційного економічного зростання (зростання ґрунтується на підприємницькій ініціативі в галузі ринкової, науково-технічної й організаційно-еконмічній діяльності).