Методика роботи над орфографічним правилом

Усі однотипні правописні факти української мови узагальнені і подаються у вигляді орфографічних правил. Тому-то орфографічні правила звільняють учнів від необхідності запам'ятовувати правопис кожного окремого слова і дають можливість, керуючись правилом, писати правильно цілу групу слів, об'єднаних на основі фонетичної чи граматичної спіль­ності .

Свідоме оволодіння орфографічним правилом буде не­можливе за відсутності в учнів належних фонетичних чи граматичних знань. Саме тому у підручниках прийнятий такий порядок розташування орфографічних правил: спо­чатку дається теоретичний матеріал з фонетики чи грама­тики, а потім — відповідне правило правопису. Так, після розділу «Звуки і букви» учні вивчають цілий ряд правил, в основу яких покладені фонетичні закономірності мови, Це, наприклад, правило про вживання м'якого знака, апо­строфа, подвоєння букв внаслідок подовження звуків у ви­мові тощо. Після вивчення теми «Будова слова» дається правило про правопис ненаголошених [е], [и] в корені тощо.

Завдання методики — роботу над правилами правопису провадити так, щоб теоретичні знання стали основою для розуміння суті орфографічного правила.

Кожне правило правопису містить інструкцію щодо на­писання. Залежно від змісту інструкції психологи, зокрема Д. М. Богоявленський, виділяють три групи правил: одноваріантні, двоваріантні та правила-рекомендації.

Одноваріантніправила пропонують для однієї й тієї ж фонетичної чи граматичної ситуації один варіант написання. Наприклад, після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї пише­ться апостроф. Ситуація тут фонетична: наявність звука [й] перед [а], [у], [е], [і],

Засвоєння таких правил ґрунтується на встановленні прямих асоціацій між даною фонетичною ситуацією і її гра­фічним позначенням. Одноваріантними правилами охопле­ні майже всі фонетичні написання української мови.

Двоваріантніорфографічні правила також містять вка­зівку щодо правопису. Однак тут може бути два варіанти написань.

Вибір того чи іншого написання обумовлюється додатко­вими фонетичними, граматичними чи семантичними орієнти­рами.

В українській мові таких правил небагато. До них на­лежать правила вживання префікса з-(с-), написання за­кінчень іменників -ою, -ею, -єю; -ом, -ем, написання прий­менників і префіксів, вживання великої букви тощо.

Третя група — правила-рекомендації. Вони не дають прямої вказівки щодо написання, а містять інструкцію, який прийом і як використати, щоб правильно написати слово. Такі правила охоплюють морфологічні написання: ненаголошені е, и, дзвінкі й глухі приголосні звуки (випад­ки, які потребують перевірки ) та деякі інші.

При виборі методичних прийомів опрацювання того чи іншого правила необхідно зважати як на лінгвістичну при­роду написань, охоплених даним правилом, так і на зміст самого правила. Це особливо стосується правил третьої групи, які є найскладнішими для засвоєння, оскільки пе­редбачають складну структуру дій.

У процесі роботи над засвоєнням цих правил має бути відпрацьована кожна структура дій за правилом: 1) уміння визначити наголос; 2) уміння визначити будову слова; 3) уміння змінювати слово або добирати споріднене відпо­відно до інструкції. Щоб полегшити процес засвоєння послідовності дій за правилом, можна рекомендувати учням на основі інструкції, що містить правило, скласти план-схему дій, якою вони будуть користуватись на певному етапі навчання, поки не сформується відповідна навичка.

Під час вивчення двоваріантних правил важливо навчити дітей вичленяти головні, опорні ознаки, на які слід орієн­туватися підчас письма. Наприклад, при написанні префік­сів і прийменників опорною ознакою є можливість між при­йменником і словом, до якого він відноситься, вставити слово.

Двоваріантні правила також мають алгоритмічну струк­туру дій, однак дещо простішу, ніж дії за правилом-рекомендацією. Наприклад, правило правопису префікса з-(с-) має таку структуру:

У дидактиці однією з основних умов успішного засвоєн­ня знань є вимога включати нові знання в систему тих, яких уже набули учні. Тому при вивченні орфографічних правил важливо встановлювати зв'язок з тими поняттями, які ле­жать в основі правила, актуалізувати відповідні уміння й навички.

Так, при вивченні правила «Вживання м'якого знака» необхідно актуалізувати знання про м'які приголосні ук­раїнської мови, уміння їх визначати в словах; при вивченні правила «Правопис ненаголошених е, и» — знання про наголос, будову слова (корінь), споріднені слова та відпо­відні уміння.

Якщо вивчаються правила подібної алгоритмічної струк­тури, доцільно встановлювати зв'язок між попередньо за­своєними знаннями й наступними на основі аналога дій за правилом. Це робить знання міцнішими, оскільки форму­ється певна система уявлень. Іноді цей зв'язок корисно встановити на основі зіставлення двох правил: уже засвоє­ного і того, що буде вивчатися, наприклад, правило про не­наголошені [е], [и] і правило про позначення звука [х] (ле[х]ко — легенько) та звуків [д'], [з'] (боро[д']ба — боро­тися, про[з']ба — просити) у корені.

Під час опрацювання орфографічних правил важливо до­могтися, щоб учні не зазубрювали, а усвідомлювали їх зміст. Цьому сприяє індуктивний підхід до пояснення матеріа­лу (від спостережень за мовленнєвими явищами до висновку-узагальнення), який доцільно використовувати при вивчен­ні правил, що охоплюють фонетичні й морфологічні напи­сання.

Успішність такого пояснення буде залежати від правиль­ного підбору матеріалу для спостереження та аналізу, а також системи запитань-завдань, які підводять до виснов­ку — правила написання.

Вивчення правил правопису, які узагальнюють семан­тичні написання, треба провадити шляхом дедукції: пові­домлення правила правопису, спостереження за окремими написаннями, що охоплені цими правилами, робота над формуванням відповідних умінь. Так доцільно вивчати, наприклад, правило про вживання великої букви.