Суть та роль грошово-кредитної політики

Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій НБУ, яка виконується у відповідності до економічних інтересів держави.

Відповідно доЗакону “Про Національний банк України” грошово-кредитну політикувизначено як: комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення й вирівнювання платіжного балансу. Вона спрямована на розширення або звуження обсягів ліквідних коштів та кредитних ресурсів банків та інших фінансово-кредитних установ. Це системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі.

У в’язку з цим, основною метою ГКП є регулювання пропозиції та попиту на грошовому ринку через ефективне управління грошовою масою, тому її ще називають монетарною політикою.

В Україні головним суб’єктом ГКП є НБУ, Рада якого розробляє основні засади ГКП та здійснює контроль за її реалізацією. Разом з НБУ (якому належить вирішальна роль у розробці основних засад ГКП, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної політики) беруть участь іще й такі органи державного регулювання, як Мінфін, Мінекономіки та інші урядові структури, ВРУ. Органи законодавчої та виконавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей ГКП (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту та джерела його покриття, платіжний та торговий баланси, прогнозний рівень інфляції, рівень зайнятості та ін.). ВРУ регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію про стан грошово-кредитного ринку.

ГКП у своєму впливі на реальну економіку тісно взаємодіє з усіма іншими складовими економічної політики держави: кон’юнктурною, фіскальною, ціновою, інвестиційною та структурною. Зокрема, головним завданням кон’юнктурної політики є рівномірний розвиток економіки через згладжування коливань попиту і пропозиції з метою досягнення загальноекономічної рівноваги, яке може забезпечуватись методами як ГКП так і фіскальної політики, або обома одночасно, як складовими кон’юнктурної політики.

Пожвавлення ринкової кон’юнктури через збільшення попиту може бути забезпечене двома методами ГКП: зниженням облікової ставки; збільшенням пропозиції грошей, а також двома методами фіскальної політики: зростанням бюджетних видатків; скороченням податків.

Стримування – навпаки.

Таким чином ГКП та фіскальна політика мають спільні цілі, крім того існує взаємозв’язок у механізмах їх дії. Так, зниження облікової ставки (монетарна політика) зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету. В свою чергу це сприяє зростанню видатків, або ж зниженню рівня оподаткування, як факторів впливу фіскальної політики на ринкову кон’юнктуру.

Подібні зв’язки можна виявити між механізмами взаємодії ГКП з кожною із складових загальноекономічної політики.