Цілі ГКП

Для з’ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставлять монетарні органи і вирішують монетарними методами. Їх називаютьцілями грошово-кредитної політики і поділяють на три групи:стратегічні, проміжні й тактичні. Для досягнення конкретної цілі із зазначеної їх ієрархії НБУ використовує різні методи або інструменти. Класична схема, на якій, з одного боку, подані інструменти, що знаходяться в розпорядженні центрального банку, з іншого – цілі грошово-кредитної політики, що кваліфікуються залежно від їхньої контрольованості, тобто ступеня впливу на них центрального банку та інструментів їх реалізації зображено на рисунку.

Стратегічними цілями монетарної політики мають бути глобальні цілі економічної політики держави – досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність цін та обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти їх досягненню, при цьому у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них суперечливі. Наприклад, для короткотермінового періоду доводиться вибирати між інфляцією та безробіттям: фінансування державою заходів щодо підготовки та перепідготовки кадрів для забезпечення “повної зайнятості” може через дефіцит бюджету зумовити інфляцію (дестабілізувати ціни). Фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок неінфляційних джерел з метою стабілізації цін, відволікаючи гроші з реальної економіки, може призвести до зростання ставок за кредитами комерційних банків. Останнє, погіршуючи умови фінансування товаровиробників, може спричинити спад виробництва, якщо не будуть вжиті інші заходи. І навпаки, високі темпи зростання реальних обсягів виробництва досягалися в умовах незначної інфляції, тобто в умовах формально нестабільних цін.

Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від конкретної економічної ситуації, центральний банк вибирає одну зі стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку – підтримувати стабільність національних грошей. І через розв’язання цього завдання здійснюється сприяння досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі висувають на довготерміновий період, для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі, а інколи – їх систему, щоби крок за кроком досягти головної.

Рис.1. Інструменти та цілі грошово-кредитного регулювання

Допроміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон’юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них – рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що реально для центрального банку досягнення стратегічних цілей є доволі складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час, що ускладнює виконання оцінки ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за досягнутими результатами.

Вибір проміжних цілей монетарної політики значною мірою залежить від поточних макроекономічних та інституційних умов. В економічній літературі виділяють чотири основних типи проміжних цілей монетарної політики: таргетування валютного курсу; таргетування грошових агрегатів; таргетування інфляції; грошово-кредитна політика без номінального якоря.

1. Таргетування валютного курсу застосовувалось країнами, які дотримувалися золотого стандарту. Його суть полягає у встановленні фіксованого курсу національної валюти щодо валюти країни з низьким рівнем інфляції, або встановлення “коридору”, в межах якого обмінний курс національної валюти може вільно коливатися. Основною метою його вибору такої проміжної цілі є зниження рівня інфляції у своїй країні до рівня інфляції в країні валюти-якоря, тобто забезпечення стабільності цін та обмінного курсу національних грошей. Однак при виборі зазначеної проміжної цілі існує небезпека для економіки держави, яка полягає в тому, що цей режим сприяє розвитку затяжних фінансових криз. Високий рівень доларизації економіки країни, недовіра до органів грошово-кредитного регулювання щодо довгострокового утримання номінального курсу національної валюти суттєво підвищують девальваційні очікування в державі та сприяють спекулятивним атакам на національну валюту. Зосередження зусиль лише на підтримці обмінного курсу національної валюти іноді призводить до погіршення поточного стану грошово-кредитної політики.

2. Таргетування грошових агрегатів зазвичай здійснюється країнами, економіки яких є доволі великими або традиційно замкнутими. Цей режим дає змогу центральному банкові повною мірою використовувати можливості щодо проведення грошово-кредитної політики відповідно до внутрішніх потреб економіки. Проте ефективність досягається лише за умови стійкого зв’язку між цільовими орієнтирами ГКП та динамікою вибраного грошового агрегату, і якщо динаміку цього агрегату повністю контролює центральний банк. Як правило, він може безпосередньо контролювати вузькі грошові агрегати (М0, М1, грошову базу), тому що динаміка грошової маси (М2, М3) залежить від багатьох суб’єктів господарювання (насамперед комерційних банків, які за допомогою кредитного мультиплікатора можуть суттєво вплинути на зміну маси грошей в обігу). Проте зв’язок між змінами реальних макроекономічних змінних і динамікою грошової маси характерний саме для широких грошових агрегатів, тому центральні банки, як правило, таргетують один із широких грошових агрегатів (М2 або М3).

3. Таргетування інфляції означає вибір певного значення інфляції за цільовий орієнтир і використання операційного інструментарію центрального банку (зазвичай, процентних ставок) для досягнення інфляційної мети, за яку влада несе відповідальність. Тобто центральний банк встановлює плановий рівень інфляції та усі свої засоби використовує для дотримання цього показника. При цьому він не бере зобов’язань щодо дотримання будь-яких інших цільових орієнтирів. Такий режимом є відносно новим і стрімко набуває популярності в світі у зв’язку зі зменшенням ефективності таргетування грошових агрегатів та через невдалий досвід підтримки фіксованого валютного курсу.

Перевагою тут є те, що центральний банк має змогу зосередитися на внутрішніх проблемах економіки. Це дозволяє йому гнучкіше реагувати на зміни макроекономічної ситуації, оскільки не встановлюються чіткі співвідношення між динамікою зміни грошової маси і зміною цін. Встановлення конкретних цифрових прогнозних значень індексу споживчих цін підвищує відповідальність центрального банку за свої дії і допомагає вирішити проблему непослідовності в проведенні грошово-кредитної політики.

Однак, необхідно зазначити, що інфляційні процеси самі по собі не контролюються центральним банком, й у випадку економічних потрясінь немонетарні чинники набувають значної ваги в динаміці інфляції, що призводить до неможливості адекватного реагування на показник інфляції інструментами монетарної політики центрального банку. Цей недолік особливо важливий для країн із перехідними економіками, оскільки після досягнення середніх і низьких темпів інфляції на ціни суттєво впливає обмінний курс, структурні зміни в економіці та інші чинники.

4. Грошово-кредитна політика без номінального якоряозначає, по суті, відмову центрального банку від прийняття на себе будь-яких зобов’язань щодо досягнення конкретних значень окремих макроекономічних показників. Заявляючи про стратегію досягнення довгострокових цілей (підтримка економічного зростання, високої зайнятості, низьких показників інфляції), центральний банк встановлює для себе проміжні орієнтири, які застосовує залежно від зміни економічної ситуації. Такий режим має багато застережень: відсутність прозорості грошово-кредитної політики, її значна підпорядкованість діям керівництва центрального банку, що ставить під сумнів можливість його використання в країнах із перехідними економіками. Його успішно використовують у США.

Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер, і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей зумовлена тим, що засоби проведення ГКП – операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог і облікова політика – в основному не справляють безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Отже, цільовою функцією ГКП є забезпечення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей, тобто їх внутрішньої стабільності. Це має пріоритетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань, оскільки загальноекономічна стабільність визначається стабільністю грошового обігу. Щоб функціонувати ефективно, ринкова економіка потребує впевненості в грошовій одиниці, яку використовують у розрахунках.

Залежно від певної стадії розвитку економіки ГКП змінюється. У період кризової ситуації (депресія виробництва) весь її інструментарій направлений на збільшення грошової маси, її активізацію та забезпечення доступності суб’єктів господарської діяльності до грошових і кредитних ресурсів. Це політика дешевих грошей. Якщо ж активність виробництва перевищує науково обґрунтовані темпи економічного зростання, що загрожує перенасиченню ринку, ГКП направляється на зменшення обсягів грошових і кредитних ресурсів та збільшення їх ціни – політика дорогих грошей. Така диференціація можлива завдяки гнучкості ГКП, що дає можливість використовувати її в короткі проміжки часу для вирішення найбільш гострих конкретних завдань.