Призначення PowerPoint

Зародження банків і розвиток за роки незалежності

Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов’язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв’язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835 - 1844 рр. вони завезли туди 500 - 600 тис. руб. сріблом, а в 1845 - 1849 рр. - понад 1 млн. руб.

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід’ємною частиною господарського життя України. Їх призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи („сохранные казны”, „приказы общественного призрения”) давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень.

Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася лiквiдацiя кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й iншi важливі функції, через що разом Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор державного банку Російської імперії. У 1896 р. кредитно-банкiвська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах i відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібних заощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

Загалом на території України напередодні революції 1917 - 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банкiвських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-iндустрiальноiї економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через не і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей i кредитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогічним системам індустріальних та iндустрiально-аграрних країн Західної Європи.

До середини 1920-х років кредитно-банкiвська мережа України склалася кiлькiсно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислово i споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи.

Реальна лiквiдацiя залишків автономії української кредитної справи розпочалася на межі 20-30-х років, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспорті й торгiвлi припинили існування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х років Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банкiвсько системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР i трудові ощадкаси.

З січня 1989 р. в республiцi починається створення комерційних i кооперативних банків.

На 20 червня 1990 р на території України було офіційно за реєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних i 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Самі банки мостилися в Києві, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.

Розвиток сучасної банківської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тоді був прийнятий перший Закон України «Про банки i банківську діяльність».

У формуванні сучасної банкiвської системи України можна виділити кілька етапів:

І етап - 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацii

3 2 жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстровувати комерцiйнi банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

Починається витіснення “міністерського” капіталу - частку капiталу, вкладеного у комерцiйнi банки різними державними установами ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств.

Державні “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клiєнтiв.

II етап - 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банків “Другої хвилі”.

На цьому етапі на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивів iз числа діючих банків та внесків підприємств (через скриту форму кредитів) виникає низка комерційних банків. На 07.01.93 р. Їх було134.

Закономірністю цього етапу було те, що у комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки „мiнiстерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Мiнiстрiв “Про передачу мiнiстерських пакетів акцій на управління до Мiнiстерства фiнансiв України”. Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв України буде одержувачем дивідендів по акцiях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банків. Саме на цьому етапі спостерігалося масове народження дрібних малопотужних “кишенькових” банків, капітал яких часто становив суму, що не перевищувала вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гiперiнфляцiї, примітивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.

ІІІ етап - 1994-1996 роки: перші банкрутства.

Активiзацiя роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання дiяльностi комерційних банків співпала у часі iз призупиненням iнфляцiйних процесів, які були, як зазначено вище, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних баків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами з середини, i це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не вдалося втриматися на цій межі: 1994 року збанкрутило та було ліквідовано 11 банків; 1995 року - ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких були найбiльшi комерцiйнi банки - “IНКО”, “Вiдродження”, “Економбанк”, “Лiсбанк”; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства.

ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.

На цьому етапі було введено в обіг національну грошову одиницю “гривню” Цей етап характеризується посиленням контролюючої i наглядової ролі Національного банку України за дiяльнiсть всіх комерційних банків. В цей період відбувається поступове нарощування капіталу банками. Поступово збільшуються об’єми залучення грошових коштів від населення, збільшується кредитний портфель банків.

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців.

У 1991 р. Законами України було легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, який здійснювався до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що комерційний кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це привело до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткострокові кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов грошовий оборот через

зміну пропозиції грошей (формування готівки та депозиту – додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. ЦБ поєднують риси банківської установи і державного органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник.

Внаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються із змінами кон'юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. В умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній день.

За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційні децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага.

Проблеми вдосконалення комерційних банків.

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

Кількісний розвиток комерційних банків відбуватися під впливом економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з’являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів державних підприємств;

2) захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Враховуючи викладене вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дійовий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріоритетним напрямком у роботі банків є кредитування економіки, перспективи розвитку банківської системи проглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.

Сьогодні стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.

Організаційна структура та функціональні особливості окремих видів банків. Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво». Банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в НБУ. Етапи реєстрації комерційного банку:

Уповноважені засновниками банку особи подають НБУ для державної реєстрації такі документи: 1) заяву про реєстрацію банку; 2) установчий договір (крім державного банку); 3) статут банку; 4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову КМУ про створення державного банку; 5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік; 6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку.; 7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку; 8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії; 9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку; 10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку; 11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі ВАТ; 12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку. Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в ній приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з моменту подання документів. Банк не пізніше ніж за десять днів до початку обслуговування клієнтів зобов'язаний подати НБУ повідомлення про відкриття філії. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління; 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років; 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це НБУ. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку. Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає ліцензування банківської діяльності. Воно надає офіційний дозвіл на здійснення певних видів банківських операцій.

Типова організаційна структура універсального комерційного банку

1. - управління прогнозування діяльності банку;

2. - управління маркетингу, розвитку банку і зв'язків з клієнтурою;

3. - кредитне управління;

4. - валютне управління;

5. - управління депозитних та вкладних операцій;

6. - управління цінних паперів, інвестиційної та біржової діяльності;

7. - управління розрахунково-касового обслуговування;

8. - управління посередницьких операцій;

9. - управління філіями банку;

10. - управління аналізу і статистики;

11. - управління автоматизації;

12. - служби банку (відділ кадрів, бухгалтерія, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ).

Призначення PowerPoint

Сучасному фахівцю часто потрібно готувати і проводити публічні виступи як у межах своєї фірми, так і поза нею. Цьому сприяють засоби PowerPoint, що є складовою частиною пакета Microsoft Office. Вони дають змогу за допомогою ПК досить швидко підготувати набір слайдів, що супроводжує виступ. Цей набір називається презентацією. Слайди можна подати як у чорно-білій гамі, так і з використанням різних колірних схем і видів оформлень, створених як професійними дизайнерами, так і автором презентації.

Слайди можуть містити: текст, таблиці, діаграми, рисунки,організаційні діаграми (ОД), відеокліпи, звуковий супровід (музика або голос), гіперпосилання на інші слайди та документи (презентації, таблиці, діаграми тощо, які знаходяться в даному комп'ютері або в Internet). Окремі об'єкти слайдів можуть мати ефекти анімації.

Оскільки PowerPoint є складовою частиною Microsoft Office, презентацію можна досить швидко підготувати, використовуючи фрагменти документів Word,

ET і діаграм Excel, даних Access.

Підготовлені у PowerPoint слайди можна відразу переглянути і в разі необхідності змінити.

Створені у PowerPoint презентації можна демонструвати:

• на моніторі для невеликого кола осіб (у тому числі в Internet);

• на екрані за допомогою мультимедійного проектора;

• на екрані за допомогою епідіаскопів, використовуючи прозорі плівки;

• роздрукованого на папері роздавального матеріалу.