Організаційні форми страховиків

Страховики (страхова компанія, страхове товариство) — суб'єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої ліцензії беруть на себе зобов'язання за певну плату відшкодувати страхувальникові або іншим учасникам страхового ринку завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

В Україні, відповідно до чинного законодавства, страховиками визнають ся фінансові установи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей страхового законодавства , а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Законодавство із страхування передбачає також можливість утворення державних страхових організацій, а також товариств взаємного страхування. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути липше страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу — надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам.

Страховики можуть розрізнятися:

За належністю — приватні та державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду). їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна у державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

Унікальною формою об'єднання приватних індивідуальних страховиків виступає англійська корпорація "Ллойд", яка виникла ще у XVII ст. Нині "Ллойд" налічує понад 26 000 членів, об'єднаних майже в 400 синдикатів. Синдикат "Ллойда" має свій порядковий номер і переважно назву одного із провідних членів синдикату — агента-керуючого. Кожен страховик називається в практиці "Ллойда" андерайтером. Він безпосередньо здійснює страхову діяльність "на свій ризик", виходячи із власних фінансових можливостей, несе пропорційну відповідальність індивідуально і не відповідає за інших членів. Синдикат не є юридичною особою. Це форма об'єднання членів для спільного ведення справ зі страхування і перестрахування. У "Ллойді" переважно сконцентровані чотири основні види страхування: морських, неморських, авіаційних і автомобільних ризиків. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло.

Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави. Так, у колишньому СРСР до початку 90-х років XX ст. існувала монополія держави у страховій галузі. Усі страхові операції здійснювала єдина державна організація — Держстрах СРСР, а в Україні — Укрдержстрах, які підпорядковувались Міністерству фінансів. Така монополія існувала в свій час і в царській Росії. Тепер у деяких країнах з ринковою економікою ще зберігається монополія на страхову справу (Ірландська Республіка, Індонезія). У Франції більшість страхових організацій створені на основі приватного капіталу окремих фізичних та юридичних осіб.

У зв'язку з переходом до ринку в Україні змінилась загальна соціально-економічна ситуація, розширився попит на страхові послуги, що призвело до активної перебудови організації страхування, демонополізації страхової справи, створення комерційних страхових компаній. Укрдержстрах був реорганізований спочатку в Українську комерційну страхову компанію "Укрдержстрах", а пізніше (1994) на його базі була створена Національна акціонерна страхова компанія (HACK) "Оранта".

Загалом, основним критерієм створення різних страховиків була база, на якій вони створювались. Відповідно до цього виділяють 4 типи страховиків:

1) відносно великі страхові компанії колишнього Союзу з широкою мережею периферійних філій, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб;

2) комерційні страхові організації, які були створені на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Це зумовило перехід кваліфікаційних працівників до інших компаній, які певною мірою залучалися до страхування "вигідних" ризиків;

3) страхові компанії, створені комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійної української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній. Згадані суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування;

4) кептивні страховики, створені при галузевих міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною особливістю цих компаній був великий вплив на їх роботу міністерств, відомств, державних корпорацій.

Страхові компанії становлять основу інституційної та територіальної структури страхового ринку.

За інституціональною ознакою страхові компанії можуть бути створені як акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи Становлять страхові компанії у формі акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток — акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучити до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити інвестиції. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика та відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТзОВ).

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективнішими для страхового бізнесу с відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку.

В Україні поняття "товариство" і "компанія" нерідко ототожнюються, на практиці не розрізняються страхові товариства і страхові компанії. Це пов'язано з поширенням і в нашій країні міжнародної страхової термінології, де страховика часто називають страховою компанією.

У закордонній практиці страхова компанія — це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариство, як правило, не створюється в державній формі власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС).

Товариство з додатковою відповідальністю — один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів — додатково майном.

Товариство з повною відповідальністю — це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожна з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники ) відповідають тільки своїм вкладом.

Однією з форм страхового захисту нині є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники ТВС одночасно виступають і як страховики, і як страхувальники. Головним принципом їх діяльності є солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства.

Серед вітчизняних страхових компаній вирізняють кептивпі страхові компанії, сферою діяльності яких є захист інтересів засновників. Як правило, створюються ксптиви потужними виробничими підприємствами, корпораціями або фінансово-промисловими групами, представленими банками, пенсійними та інвестиційними фондами та іншими фінансово-кредитними установами, їх нині більшість. Переваги у тому, що вони охоплюють великий потенційний сегмент страхового ринку, який обслуговується корпоративним страховиком, а проникнення конкуруючих страхових компаній у цей сегмент є майже неможливим. Основний недолік — однорідний склад страхового портфеля, що спричиняє негативний вплив па фінансову стійкість страховика.

Крім розглянутих форм страховиків, з 1999 р. в Україні можуть створювати свої дочірні компанії зі 100 % іноземним капіталом страхові компанії країн Європейського Співтовариства.

Станом на початок 2008 р. за даними Держфінпослуг, в Україні зареєстровано 447 страхових компаній, з них 65 компаній зі страхування життя. Активи страховиків на початок 2008 р. становили 32 213 млн грн. Рівень чистих страхових виплат становив 31,4 % (для порівняння: за підсумком 2006 р. рівень страхових виплат становив 26,5 %, у 2005 р. — 20,7 %).

За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на:

— місцеві;

—- регіональні;

— національні;

— транснаціональні (міжнародні).

Через відсутність статистики укладених договорів кожною компанією у межах певної території (області), важко відокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону чи міста. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни.

В Україні досі немає транснаціональних страхових компаній. Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно для страховиків — адже ризики територіально розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, отже, можливість одержати більший прибуток.

За характером виконуваних операцій (за спеціалізацією) страхові компанії поділяють на:

— спеціалізовані, котрі спеціалізуються на тих чи інших видах страхування, наприклад, страхування життя, страхування наземного транспорту, медичного страхування тощо;

— універсальні, котрі здійснюють різні види страхування, наприклад, майнове, авіаційне, наземного транспорту, від нещасних випадків, медичне та ін.;

— перестраху вальні, котрі здійснюють перестрахування найбільш великих і небезпечних ризиків.

Зо розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють:

— великі;

— середні;

— малі страхові компанії.

Для оцінки страхових організацій використовують різні рейтинги, оскільки єдиної методики оцінки поки що не розроблено. У світовій практиці для визначення рейтингу страховика найчастіше користуються послугами всесвітньо відомих рейтингових агентств "Стандарт енд Пурс" і "Мудіс Сервіс".

У вітчизняній практиці визначення рейтингу страховиків здійснюється переважно за такими показниками, як: власні кошти; страхові резерви, страхові платежі; рівень виплат; обсяг страхової суми, переданої в перестрахування; рівень платоспроможності; кількість чинних договорів страхування.