Відповідальність у бізнесі - обов'язок юридичних осіб відповідати за свої дії, дотримання встановлених державою і суспільством правил бізнесу.

Норми, які визначають сфери і види відповідальності, адресовані юридичним особам, однак відповідальність завжди персоніфікована, тобто вона покладається на посадових осіб – менеджерів, фахівців виробничо-господарських організацій. Оскільки фахівці, менеджери є найманими особами, представниками власників організацій, існує ще їх дисцип­лінарна відповідальність. В її межах менеджери встанов­люють відносини матеріальної відповідальності конкретних працівників за довірені їм цінності і кошти.

У зв'язку з цим відповідальність виробничо - госпо­дарських організацій означає відповідальність їх власників і посадових осіб.

Серед усіх видів відповідальності в менеджменті най­важливішою, найбільш деталізованою і регламентованою є юридична відповідальність.

Юридична відповідальність виробничо-господарських організа­цій - певний режим відносин між організаціями, органами влади, громадянами та їх об'єднаннями, який передбачає право висувати вимоги і застосовувати заходи примусу (покарання) до господа­рюючих суб'єктів у разі порушення ними законодавчих, норматив­них і договірних вимог, нанесення їх діями або бездіяльністю шкоди суспільству, громадянам, іншим господарюючим суб'єктам.

Юридична відповідальність організації настає з моменту утворення і діє до завершення функціонування (ліквідації, реорганізації). Регулюється вона бюджетно - фінансовим, цивільним, кримінальним, трудовим законодавствами, а також законодавством про природні ресурси, з питань соціального забезпечення і соціального страхування, про зовнішньоекономічні відносини, правового, регулювання виробничо - господарської діяльності, про діяльність кон­кретних галузей виробництва та ін. Дотримання і порядок застосування законодавчих норм визначається і гаран­тується державою. Основні сфери юридичної відповідаль­ності організації наведені на рис. 2.2

У сфері юридичної відповідальності менеджменту роз­різняють цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність, які можуть персоніфікуватися стосовно організацій, їх власників і посадових осіб.

Рис.2.2. Сфери юридичної відповідальності організації

Цивільно-правова відповідальність виникає внаслідок дій фізичних і юридичних осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також через їх дії, не передба­чені цими актами, але які за аналогією породжують ци­вільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивіль­них прав та обов'язків є:

- договори та інші правочини;

- створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

- завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

- інші юридичні факти.

Об'єктами цивільних прав є речі, в т. ч. гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, інтелек­туальної, творчої діяльності, послуги, інформація, інші мате­ріальні і нематеріальні блага.

Цивільним кодексом України визначені такі способи захисту цивільних прав та інтересів юридичних і фізичних осіб:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, що існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку;

- зміна правовідносин;

- припинення правовідносин;

- відшкодування збитків та інші способи відшкоду­вання майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республі­ки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадо­вих і службових осіб.

Захист цивільних прав юридичних і фізичних осіб здій­снюється Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, в суді та нотаріусом. Право на захист особа реалізує на свій розсуд.

Якщо внаслідок цивільно-правових відносин одному чи кільком їх учасникам завдано збитки, вони мають право на їх відшкодування. Збитками є:

1. втрати, яких юридична, фізична особа зазнала у зв'яз­ку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2. доходи, які юридична чи фізична особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовують у повному обсязі, якщо дого­вором або законом не передбачено відшкодування у меншо­му або більшому розмірі. Якщо фізична чи юридична особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, який необхідно відшкодувати особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Фізична особа має також право на відшкодування мо­ральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізич­на особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражда­ннях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, ді­лової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шко­да відшкодовується грішми, майном або в інший спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкоду­ванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Адміністративна відповідальність є наслідком проти­правної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяль­ності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління. Суб'єктами адміністративної відповідальності є посадові особи організацій (менеджери). Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміні­стративні правопорушення, пов'язані з недотриманням уста­новлених правил у сфері охорони державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких є їх службовим обов'язком. Настає адміністративна відповідальність у таких випадках:

- порушення вимог законодавства про працю та охоро­ну праці;

- порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі;

- ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди;

- порушення чи невиконання колективного договору, угоди;

- ненадання інформації для ведення колективних пе­реговорів і здійснення контролю за виконанням колектив­них договорів, угод;

- недобросовісної конкуренції;

- порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на. виробництві та професійного захворювання, які спричини­ли втрату працездатності;

- зловживання монопольним становищем на ринку;

Підставами для кримінальної відповідальності є вчинення посадовою особою злочину - передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи гро­мадян, а також будь-яке передбачене кримінальним зако­нодавством суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Кримінальний кодекс України виокремлює тяжкі злочини — умисні діяння, що становлять підвищену су­спільну небезпеку. У сфері виробничо-господарської діяльності тяжкими злочинами є: особливо небезпечні зло­чини проти держави; порушення рівноправності громадян тощо.

У разі невиконання або неналежного виконання обов'яз­ків посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність перед власниками й органами управління організацій.

Дисциплінарна відповідальність - відповідальність, яка покла­дається на посадових осіб у разі вчинення (або невиконання) дій, які порушують норми і положення внутрішніх нормативних доку­ментів організацій.

Сфера дисциплінарної відповідальності менеджерів визначається статутом організації, положенням про дисци­пліну, трудовим контрактом, правилами трудового розпо­рядку, посадовими інструкціями. За порушення трудової дис­ципліни до працівника може бути застосовано догану або звільнення. Законодавством і статутами можуть бути перед­бачені й інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарні стягнення застосовує орган, якому надано право прийому на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, поло­женнями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також вищими органами.

Власник або уповноважений ним орган застосовує дис­циплінарне стягнення безпосередньо після виявлення про­ступку, але не пізніше одного місяця з того дня, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасо­вою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Перед тим власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від поруш­ника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При виборі виду стягнення власник або уповноважений ним орган пови­нен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено просту­пок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошуєть­ся в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Воно може бути оскаржене працівником у встановленому чинним законодавством порядку.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, виявив сумлінність у виконанні своїх обов'язків, стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Власник або уповноважений ним орган має право за­мість накладання дисциплінарного стягнення передати пи­тання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.

Багато працівників організацій мають справу з мате­ріальними ресурсами, майном, грошовими коштами або цінними паперами. Всі ці об'єкти можуть бути пошкоджені або втрачені через недбалість, злий умисел, внаслідок чого організації може бути нанесена матеріальна шкода. У зв'язку з цим законодавством передбачено встановлення в організаціях матеріальної відповідальності працівників.

Матеріальна відповідальність - обов'язок відшкодувати організації завдану їй шкоду внаслідок невиконання або недобросовісного , виконання працівником покладених на нього обов'язків.

Матеріальну відповідальність перед організацією несуть працівники, з якими укладені про це спеціальні договори. Згідно з договором про повну матеріальну відповідальність працівник зобов'язується:

а) дбайливо ставитися до переданих йому для зберігання або для інших цілей матеріальних цінностей і вживати заходи щодо запобігання збиткам і шкоді;

б) своєчасно повідомляти адміністрацію про обставини, що загрожують збереженню довірених йому матеріальних цінностей;

в) вести облік, складати і подавати в установленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей, брати участь у їх інвентаризації.

За договором про матеріальну відповідальність певні зобов'язання покладаються і на адміністрацію. Адміні­страція повинна:

а) створити працівнику умови, необхідні для нормальної роботи і збереження довірених йому матеріальних цінностей;

б) ознайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальність робітників і службовців за збиток, заподіяний організації, а також з інструкціями, нормативами і правилами зберігання, приймання, оброблення, продажу (відпуску), перевезення або використання в процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей;

в) проводити в установленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей.

У разі незабезпечення, незбереження працівником довірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитку, заподіяного організації, і його відшкодування здій­снюють відповідно до чинного законодавства. Працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збиток спричи­нений не з його вини.

Організації є соціальними спільнотами, які функціонують у широкому соціальному середовищі, яке охоплює терито­ріальні і регіональні громади, народи і народності, націю тощо. Це накладає на них відповідальність перед спільнотами, з якими вони контактують. Така відповідальність називається соціальною. Вона не обумовлена нормативними актами, а існує на основі неписаних правил поведінки.