Травлення в кишечнику.

Травлення в ДК. Травлення в цьому відділі травного каналу має особливе функціональне значення, оскільки в просвіт ДК відкриваються протоки двох найбільших залоз травної системи - підшлункової (ПЗ) та печінки.

ПЗ - це залоза змішаної секреції, оскільки вона секретує гормони інсулін і глюкагон (дію див. стор. 60) та підшлунковий сік. Сік ПЗ - це безбарвна прозора рідина лужної реакції, яка містить всі види ферментів. Секреція соку починається через 2-3 хв від початку вживання їжі і триває протягом 4-10 год (залежно від характеру їжі). Механізми регуляції підшлункового соку аналогічні регуляції виділенню ШС: 1) умовний; 2) безумовний; 3) гуморальний.

Функції печінки:

1. Травна - жовч емульгує жири. За добу у людини виробляється
≈ 500-700 мл жовчі. Регуляція жовчовиділення: 1) нервовий механізм - блукаючий нерв стимулює, а симпатичний пригнічує; 2) гуморальний - стимулюють виділення жовчі такі хімічні речовини: секретин (гормон ДК), продукти гідролізу білків, жирів, екстрактивні речовини їжі, сама жовч тощо.

2. Захисна: 1) завдяки бактерицидній властивості жовч затримує гнильні процеси в кишках; 2) печінкові клітини здатні до фагоцитозу, тому кров, яка надходить через печінку, очищується від чужорідних тіл.

3. Кроворуйнівна - руйнуються еритроцити.

4. Обмінна. В печінці відбувається синтез деяких білків (фібриногену та ін.), вітамінів (ретинол - віт. А); утворюється, депонується і розщеплюється глікоген - це забезпечує постійну концентрацію цукру в крові. В печінці відкладається про запас віт. Д, К, никотинова кислота, затримуються іони Сl^-, Fe₂⁺.

5. Екскреторна - екскрети печінки (жовчні пігменти, кальцій, залізо та деякі інші речовини, потрапляючи із жовчю в кишечник, виводяться з організму.

Травлення в тонких кишках. У тонких кишках одночасно відбувається перетравлення їжі і всмоктування продуктів гідролізу.

Механізм перетравлення поживних речовин. У порожнині кишок продовжується розщеплення великих харчових молекул. Подрібнені полімерні сполуки спрямовуються до слизової оболонки кишок, де вони підлягають подальшій дії ферментів. Останні утворюють своєрідний «конвеєр». Фіксація ферментів відбувається у певній послідовності. Ферменти, які лежать ближче до порожнин кишки, перетравлюють відносно великі молекули харчових речовин («провалюючись» між волосинками глікокаліксу вони зазнають дії гідролаз). Біля основи глікокаліксу містяться ферменти, фіксовані на клітинній мембрані, які остаточно гідролізують речовини до мономерів. Глікокалікс (нитки з глікопротеїдів) та мікроворсинки виконують захисну функцію. Перший захищає від пошкоджень мікроворсинки, а ті в свою чергу не пропускають до кровоносного русла мікроорганізми.

Способи всмоктування:

1. Дифузія - повільне проникнення розчинених продуктів через пори оболонки внаслідок різниці концентрацій речовин у кишечнику та крові або лімфі.

2. Фільтрація - це перехід розчину через стінку травного каналу, відбувається завдяки діяльності черевного преса і перестальтичних рухів травного каналу.

3. Осмос - це дифузія через біологічну мембрану, яка має вибіркову проникність.

4. Активний транспорт - це перехід речовин проти градієнту концентрації, завдяки дії спеціального переносника.

Рухи кишок: 1) маятникоподібні - кишка то укорочується, то подовжується і її вміст пересувається то в одному, то в іншому напрямку (харчові маси перемішуються з травними соками); 2) перистальтичні - це скорочення колового м’яза, що забезпечує пересування вмісту кишок у напрямку до прямої кишки.

Механізми регуляції рухів кишок: 1) нервовий - блукаючий нерв посилює моторику, а симпатичний - сповільнює; 2) про автоматію і спонтанність див. стор. 15; 2) гуморальний - ацитилхолін посилює, а норадреналін сповільнює моторику.

3. Вплив м’язової роботи на процеси травлення.

Виконання фізичних вправ підвищує енерговитрати в організмі, збільшує потребу в поживних речовинах. Це призводить до підвищення апетиту, а отже, і до стимуляції діяльності органів травної системи. Проте, безпосередньо під час виконання інтенсивної роботи діяльність травної системи пригнічується. Цьому сприяють такі чинники: 1) умовний - ще до роботи збуджується моторна кора, яка рефлекторно гальмує діяльність центрів травної системи; 2) безумовний - фізична робота викликає гальмування в центрах травної системи через сильне збудження в рухових та інших центрах, що забезпечують виконання роботи; 3) гемодинамічні - фізична робота посилює кровообіг в активних органах, а в непрацюючих - послаблює, що викликає сповільнення роботи травного апарату; 4) гуморальні - фізична робота посилює виділення хімічних речовин, наприклад, адреналіну, що гальмують роботу травного апарату.

Не рекомендується вживати їжу раніше, ніж 2-2,5 год до виконання фізичних вправ. Це пов’язане з тим, що, по-перше, неперетравлена їжа стимулює роботу травної системи, тому дещо послаблюється кровопостачання м’язів, по-друге, піднята переповненим шлунком діафрагма заважає диханню. Проте не рекомендується займатися й натще, оскільки під час тривалої роботи зменшуються вуглеводні запаси організму, що призводить до зниження працездатності.

Лекція 21

Тема: ОБМІН РЕЧОВИН І ЕНЕРГІЇ В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ.

1.Обмін білків, вуглеводів і жирів в організмі людини.

1.Обмін білків, вуглеводів і жирів в організмі людини.

Функції білків: 1) структурна - білки входять до складу всіх органів, вони становлять 18-21% сірої речовини, 40-50% сухої маси організму, 20% складу скелетних м’язів; 2) каталітична - всі ферменти біологічні каталізатори; 3) гормональна - значна кількість гормонів є білки; 4) транспортна - поживні речовини переносяться з током крові сполуками білкової природи (гемоглобін); 5) захисна - антитіла, які інактивують* антигени мають білкову природу (аглютиніни, аглютиногени), білок фібрин забезпечує гемостаз; 6) механічна - скорочення і розслаблення скелетних м’язів, роботу внутрішніх органів забезпечують білки актин, міозин та інші; 7) енергетична - при окисленні 1 г білка виділяється 5,3 ккал (17,7 кДж).

Основним структурним компонентом білка є амінокислоти. Вони поділяються на незамінні (в організмі не синтезуються), напівзамінні (частково синтезуються) і замінні (синтезуються в організмі). Білки їжі, які мають у своєму складі всі незамінні амінокислоти, називаються повноцінними (бобові рослини).

Перетворення білків в організмі відбувається в два етапи: 1) гідроліз білків до амінокислот у травному каналі; 2) перетворення в організмі амінокислот на специфічні білки. Кінцевими продуктами розщеплення білків є аміак, сечовина, сечова кислота, креатин і деякі інші речовини.

Про білковий обмін можна судити по кількості азоту, який надходить і виводиться з організму (азотистий обмін). Це пов’язане з тим, що азот в організмі не окислюється і надходить в основному з білковою їжею. Розрізняють: 1) позитивний азотистий баланс - більше азоту надходить до організму, ніж виводиться (притаманний організму, який росте, або спортсменам у підготовчому періоді); 2) азотиста рівновага (дорослі люди); 3) негативний азотистий баланс (захворювання, голодування).

Щодня, навіть коли білки не надходять з їжею, в організмі руйнується ≈ 331 мг білка на 1 кг маси тіла. Цю величину називають «коефіцієнтом зношування». Кількість азоту в їжі, яка необхідна для покриття цього коефіцієнту, називається «білковим мінімумом» (23-25г). Азотисту рівновагу підтримує 45 г білка щоденно - це фізіологічний мінімум білка. Для нормального функціонування організму необхідний білковий оптимум (1,5-2 г/кг,у дітей 4-5 г/кг маси тіла).

Білковий обмін регулюється: 1) нервовою системою - при подразненні деяких ядер гіпоталамусу значно збільшується виділення азоту з сечею; 2) гуморальними факторами - соматотропний і гормони щитоподібної залози стимулюють синтез білка, а глюкокортикоїди посилюють розпад білків.

Функції вуглеводів: 1) енергетична - при окисленні 1г вуглеводів вивільнюється 4,1ккал, при цьому використовується мінімальна кількість О₂, тому вуглеводи є основним джерелом енергії в організмі; 2) структурна - вуглеводи та їхні похідні є обов’язковими компонентами мембранних систем та внутрішньоклітинних включень; 3) захисна - вуглеводи приймають участь у знешкодженні токсичних продуктів обміну та хімічних речовин, у підтриманні гомеостазу.

Перетворення вуглеводів. У травному каналі вуглеводи внаслідок гідролізу утворюють три моносахариди - глюкоза, галактоза і фруктоза. Вони всмоктуються в кров і використовуються для енергетичних потреб клітини. Надмірна кількість глюкози в крові (4-7 ммоль/л) називається гіперглікемією, більше 8-10 ммоль/л -глюкозурією, а менше 3 ммоль/л - гіпоглікемією. Якщо в організмі спостерігається нестача глюкози, вона синтезується з амінокислот та жиру.

У зв’язку з тим, що глюкоза є основним джерелом енергії для всіх клітин (особливо мозкової тканини), в організмі утворилися досить складні механізми регуляції її сталого рівня. Суть нервового механізму полягає в тому, що в довгастому мозку і гіпоталамусі є центри при подразненні яких спостерігається посилений вихід вуглеводів з печінки. Вуглеводний обмін регулюється також гуморальними факторами: гормони адреналін, глюкагон, тироксин, альдостерон,глюкокортикостерон посилюють концентрацію цукру в крові. Протилежну функцію виконує інсулін.

Функції ліпідів: 1) енергетична - при окисленні вивільняється 9,3 ккал (39,0 кДж) - це більше, ніж при розщепленні білків і вуглеводів, але при цьому використовується багато О₂, що є негативним фактором при фізичній роботі; 2) структурна -завдяки ліпопротеїдам і глікопротеїдам, які входять до складу мембран, до клітин надходять жиророзчинні вітаміни та інші речовини; 3) захисна - запаси ліпідів під шкірою, в сальнику, печінці, нирках, м’язах тощо захищають органи від пошкоджень; 4) термоізоляційна - ліпіди захищають організм від надмірних тепловитрат; 5) обмінна - з жирами в організм надходять жиророзчинні вітаміни (А,Д,Е,К).

Регуляція ліпогенезу. Симпатична частина автономної нервової системи посилює розщеплення жирів, що може призвести до виснаження організму, пАНС - навпаки. Впливають на обмін жирів гормони гіпофізу, щитоподібної, підшлункової, статевих залоз.

Лекція 22

Тема: ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ОБМІН. ВІТАМІНИ. ХАРЧУВАННЯ І ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ.

1.Водний і мінеральний обмін.

2. Значення вітамінів для життєдіяльності людини.

1.Водний і мінеральний обмін.

Води в організмі людини більше, ніж будь-якої іншої сполуки - 70-75% маси тіла (у кістках - 20%, в клітинах головного мозку 85%). Втрата 10% води від загальної маси тіла спричинює важкі захворювання, а 20-22% - смерть.

Значення води зумовлене особливостями стереохімічної будови її молекули. Два атоми водню у молекулі води мають позитивний заряд, а атом О₂ - негативний. Отже, молекула води є електричним диполем, тому вона легко вступає в реакції з протилежно зарядженими молекулами.

Воді притаманні висока теплоємність і теплопровідність, а при переході з рідкого стану у газоподібний вона поглинає значну кількість енергії, яка витрачається на розрив водневих зв’язків. Тому при випаровуванні з поверхні шкіри виділяється велика кількість зайвого тепла (наприклад, при фізичній роботі). Вода також значно полегшує ковзання одного органа відносно іншого.

Вода, що входить до складу плазми крові є провідним фактором осмо-, онко- і гідростатичного тисків.

В організмі виділяють так звану структурну (необхідна для підтримання, наприклад, структури білків) і гідратаційну (оточує іони) воду.

Значення мінеральних речовин полягає в тому, що вони визначають осмотичний тиск, іонний склад тканин, стабільність колоїдних сполук, активність ферментів. Збудливість клітин залежить від розподілу на їхніх оболонках Nа⁺, К⁺, Са⁺, СІ^-. Основним «будівельним матеріалом» для кісток і тканин зубів є Са - 99%, Р - 47%, Мg - 57%. Сірка входить до складу деяких амінокислот, фосфор – складовий елемент АТФ, йод - функціональний елемент тироксину, залізо - гемоглобіну тощо.

Регуляція водного балансу і мінерального обміну. Нервовий механізм - при зміні осмотичного тиску збуджуються осморецептори тканин, які передають свою інформацію в гіпоталамус. В результаті у людини виникає відчуття спраги.

Гуморальний механізм: 1) гормон гіпофізу вазопресин стимулює реабсорбцію води в нирках і зменшує сечоутворення; 2) гормон надниркових залоз альдостерон посилює реабсорбцію натрію; 3) гормон тироксин посилює сечоутворення; 4) паратгормон сприяє виведенню з організму солей Са і Р.

2. Значення вітамінів для життєдіяльності людини.

Вітаміни - це біологічно активні речовини, які приймають участь в обміні речовин. Частина вітамінів входить до складу ферментів і діють разом з ними, частина, подібна до гормонів - регулюють активність деяких органів, частина каталізує дію багатьох ферментів. Більшість вітамінів надходить в організм з їжею і лише деякі (К, групи В) виробляються мікрофлорою товстої кишки.

Вітаміни, як правило, не відкладаються про запас і не синтезуються з інших речовин, тому вони постійно повинні надходити в організм з їжею. Вітаміни не є джерелом енергії та «будівельним матеріалом». Відсутність вітамінів в їжі призводить до порушень функцій організму - авітаміноз. При недостатньому надходженні вітамінів (гіповітаміноз) понижується працездатність і стійкість організму до різних хвороб.

Вітаміни поділяються на дві групи: водорозчинні (група В, Н, Р, С) і жиророзчинні (А, Д, Е, К).

Функції вітамінів:

А - поліпшує зір, посилює діяльність багатьох ендокринних залоз (морква, петрушка, зелена цибуля, щавель). При гіповітамінозі розвивається куряча сліпота.

В₁- поліпшує діяльність серця та нервової системи, роботу шлунка та кишечника, знімає втому (перець, щавель, квасоля). При гіповітамінозі порушується вуглеводневий обмін, при авітамінозі - хвороба бері-бері.

В₂ - активізує обмін речовин, роботу печінки, регулює кровообіг (щавель, квасоля, горох, капуста). При гіповітамінозі затримується ріст.

С - називають протицинговим (петрушка, кріп, щавель, хрін, помідори, пастернак). При гіповітамінозі збільшується проникність стінок кровоносних судин, виникають кровотечі.

Д - необхідний для правильного розвитку кісток в молодому організмі (шпинат, цибуля, свіжий зелений горошок). При гіповітамінозі - рахіт.

Є - сприяє правильному функціонуванню нервової системи, обміну речовин, попередженню серцево-судинних захворювань (у зеленій частині всіх овочевих рослин). При гіповітамінозі - порушується діяльність статевих залоз, гірше протікає вагітність, сповільнюється утворення м’язових білків.

К - прискорює загоєння ран (цвітна капуста, морква, помідори, кропива). При гіповітамінозі - гемофілія.

Лекція 23

Тема: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ВИДІЛЕННЯ. АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ГІГІЄНА ОРГАНІВ СЕЧОВИДІЛЕННЯ.

1.Водний і мінеральний обмін.

2. Значення вітамінів для життєдіяльності людини.

СИСТЕМА ВИДІЛЕННЯ. МЕХАНІЗМИ УТВОРЕННЯ СЕЧІ.

Система виділення включає нирки; легені; шкіру з потовими, сальними і молочними залозами; шлунково-кишковий тракт з великими й малими секреторними залозами та апарат регуляції. Все це об'єднується в єдине ціле з метою забезпечення гомеостазу внутрішнього середовища організму шляхом виведення води, електролітів, метаболітів. У результаті це забезпечує протоковість системи організму.
Через нирки виводяться вода, електроліти, метаболіти; через легені - вода, С02, пари алкоголю і летких речовини (ацетон у разі цук-рівки, ефір при наркозі); через шкіру - вода, електроліти, метаболіти; через шлунково-кишковий тракт - солі важких металів, лікарські речовини (морфін, хінін, саліцилати), сторонні органічні сполуки, в тому числі їх надлишок (амінокислоти, глюкоза - екскреторна функція), вода, пігменти, неперетравлені рештки їжі. Центральним органом цієї системи є нирки. Вони беруть участь у регуляції ряду інших функцій: підтриманні осмотичного тиску і рН, регуляції процесів зсідання крові й еритропоезу, секреції ферментів та інших біологічно активних речовин (інкреторна функція), іонній регуляції, підтриманні об'єму циркулюючої крові та інших рідин організму, регуляції артеріального тиску, метаболічній функції (участь в обміні білків, ліпідів і вуглеводів), виділенні кінцевих продуктів білкового обміну (сечовини, сечової кислоти, креатиніну) і запобіганні самоотруєнню організму. Нирки виводять продукти обміну гемоглобіну (білірубін), гормонів, синтезують глюкозу з амінокислот та інших попередників.
Нирки складаються з кіркової (зовнішній шар) і мозкової (внутрішній шар) речовин. Внутрішня будова нагадує піраміди з вершинами до середини. Між пірамідами розташовані ниркові стовпи. Загалом кіркова і мозкова речовини характеризуються упорядкованістю кровоносних судин і сечовивідних структур.
Головною структурно-функціональною одиницею нирок є нефрон. Нефрон має кілька основних частин. Це мальпігієве (ниркове) тільце, яке міститься в капсулі клубочка (капсула Шумлянського - Боумена), де проходять процеси фільтрації з утворенням первинної, провізорної сечі (безбілкового ультрафільтрату плазми крові). Далі розташований проксимально-звивистий канадець (звивистий канадець першого порядку), покритий високим епітелієм з щетинистою облямівкою. У канальці секретуються лікарські речовини, парааміногіпурова кислота, К\ Н+, NH+4 та реабсорбуються амінокислоти, жирні кислоти, глюкоза, електроліти, вода. Каналець переходить у петлю Генле -це низхідна, покрита сплющеним епітелієм з рідкими мікроворсинка-ми (проходить реабсорбція води), і висхідна, покрита сплющеним епітелієм, який переходить у кубічний без облямівки (реабсорбція Na+, Cl+), частини. Дистально-звивистий канадець покритий кубічним епітелієм без облямівки, але з великою кількістю глибоких складок (реабсорбується вода, електроліти; секретуються Н\ К*, NH*4). Збиральні трубки покриті кубічним епітелієм (реабсорбують-ся вода, електроліти). Останні, не будучи структурною одиницею нефрону (інше ембріональне походження та в одну трубку впадає кілька канальців другого порядку), є невід'ємною його функціональною частиною. Виділяють суперфіціальні (поверхневі), інтракор-тикальні й юкстамедулярні нефрони. При однотипній схемі будови вони відрізняються величиною та глибиною залягання клубочків і проксимальних канальців, довжиною окремих частин нефрону. Особливості будови визначають і функцію нефронів.
У результаті всіх перелічених вище процесів утворюється дефінітивна (кінцева) сеча. За цими процесами теорію сечоутворення назвали фільтраційно-реабсорбційно-секреторною.
Кровопостачання нирок має такий ланцюг процесів: ниркова артерія -* міжчасточкові (термінальні) артерії -* дугові артерії -* міжчасточкові кіркової речовини -» приносні артеріоли -*• чудесна сітка капілярів ниркового тільця -* відвідні артеріоли (їх діаметр менший, ніж у приносних) -* вторинні капіляри, які оплітають звивисті канальці кіркової речовини або прямі судини юкстамедулярних нефронів -* венозні сплетіння зірчастих вен -* міжчасточкові венули -* дугові вени -* міжчасточкові вени -* ниркова вена. В юкстамедулярних нефронах термінальні артерії дають початок прямим судинам (повторюють хід петлі Генле), які надалі впадають у дугові вени без утворення вторинної капілярної сітки. Причому діаметр приносної і виносної артеріол однаковий, що зумовлює в них тиск у 40 мм рт. ст. проти 70 мм рт. ст. в інших нефронах. У прямі артерії кров потрапляє з дугових і міжчасточкових артерій та виносної артеріоли.
Кровопостачання нирок має ряд особливостей: а) дуже високий рівень кровопостачання від 20 до 25 % хвилинного об'єму кровообігу; б) такий великий кровотік пов'язаний з процесами сечоутворення, а не з високим метаболізмом і тому не потребує великої артеріовенозної різниці за 02; в) артеріальний тиск у капілярах більший, ніж в інших органах, і становить 70 мм рт. ст., що пов'язано з процесами фільтрації; в капілярах, які обплітають канальці, артеріальний тиск дорівнює 14 - 18 мм рт. ст.; г) подвійна капілярна сітка: капіляри мальпігієвого клубочка і капіляри, які обплітають звивисті канальці; д) довжина капілярів більша, ніж в інших органах, і досягає 40 мм проти 0,5 мм; є) нерівномірність кровопостачання різних шарів нирок (зменшення в напрямку від поверхневих шарів до мозкової речовини) пов'язана з великим питомим опором кровотоку тонкостінних судин і збільшенням в'язкості крові в гіперосмотичній речовині нирок; ж) мала залежність ниркового кровотоку від системного артеріального тиску в межах 90 - 180 мм рт. ст. внаслідок вираженої його міогенної саморегуляції; з) в юкстамедулярних нефронах еферентна артеріола не розпадається на навколоканальцеву капілярну сітку, а утворює прямі судини, які опускаються в мозкову речовину (оскільки венозні та артеріальні прямі судини розміщені бік у бік і тому контактують, то їх кровотік створює горизонтальний градієнт концентрації* речовин, здатний до дифузії - судинна протиточна система); і) приносна і виносна артеріоли деяких кіркових нефронів контактують з щільною плямою дистального канальця, утворюючи юкстаг-ломерулярний апарат; к) діаметр приносної артеріоли більший від такого виносної; л) капіляри клубочків не анастомозують.
Грануляри - епітеліо'щні (біляклубочкові) клітини обох артеріол містять ренін. Активація його виділення спостерігається при зменшенні ниркового кровотоку внаслідок зменшення тиску в приносній артеріолі або зменшення об'єму циркулюючої крові, активації симпатичної нервової системи, зменшення концентрації Na* в плазмі. Щільна пляма чутлива до NaCl. Зменшення останнього через невідомий механізм зменшує опір аферентних артеріол та збільшує звільнення реніну з підвищенням опору еферентних. Це повертає гломерулярну фільтрацію до норми.
Сильне подразнення симпатичних ниркових нервів та високі концентрації катехоламінів зменшують кровотік цього органу і відповідно діурез внаслідок звуження приносної і виносної артеріол. Блокада а-АР запобігає цим явищам.
Фільтрація. Зшйснюється фільтрація в клубочках, які утворені при розгалуженні аферентної артеріоли. Важливе значення в процесах фільтрації має будова фільтраційної мембрани, що визначає речовини, здатні до фільтрації. Складається вона з трьох шарів: а) фенестро-ваний ендотелій капілярів (має пори 0,1 мк); б) базальна мембрана, яка в свою чергу складається з трьох шарів (її пори дорівнюють 5 -6 нм): в) подоцити - плоскі епітеліальні клітини, що утворюють внутрішній листок капсули й охоплюють капіляри. Ніжки, якими вони прикріпляються до базальної мембрани, утворюють пори діаметром 6,4 нм.
Необхідно зазначити, що на розміри речовин, які фільтруються, впливає й їхня просторова конфігурація, а також наявність у порах базальної мембрани негативного заряду.
У результаті фільтрації утворюється практично безбілковий ульт-рафільтрат плазми крові: він містить тільки незначні кількості альбумінів і гемоглобіну. Площа фільтрації (капілярів клубочка) дорівнює 1,5 м2/100 Г нирки.
Сам механізм гломерулярної фільтрації пасивний під впливом різниці прикладених сил - гідростатичного (Ргк) і онкотичного (Рр.к) тисків крові, гідростатичного (Рг.п.с) тиску первинної сечі. Фільтраційний тиск (Рф) у клубочках дорівнює:
Рф = Ргк. - Р0.к- Ргп.с =70 -30 -20 = 20 мм рт. ст. На величину Рф впливає багато чинників. Так, підвищення системного артеріального тиску викликає збільшення Рг к, при гломеруло-нефритах внаслідок втрат білків зменшується Р0 к, сечокам'яна хвороба спричиняє закупорювання і порушення відтоку сечі з підвищенням Рг п с Безумовно, зміниться і швидкість клубочкової фільтрації (F^. Регуляція Fin можлива завдяки зміні кількості крові, що припливає до нирок і відтікає від них, або зміни Ргк Останнє змінюється при значних відхиленнях артеріального тиску, що можливе під впливом активації симпатичної нервової системи або катехоламінів. Однак знаючи, що ниркові судини мають виражені ау-торегуляторні властивості, величина його при змінах системного артеріального тиску в межах 90 - 180 мм рт. ст. буде незначна. Тому Fi„ ~ величина постійна і змінюється рідко.
Гідростатичний тиск залежить від артеріального тиску, опору при-носної та виносної артеріол. Симпатична нервова система та катехо-ламіни мало впливають на нирковий кровообіг, крім екстеремальних випадків. Ангіотензин II переважно скорочує еферентну артеріолу й тому підвищує фільтрацію.
F^ визначають за коефіцієнтом очищення (за кліренсом) плазми крові від певної речовини. Кліренс речовини дорівнює об'єму плазми, яка повністю очищається від цієї речовини нирками за 1 хв. Дана речовина повинна бути нетоксичною, інертною відносно речовин плазми крові, не зв'язуватися з білками крові, добре розчинятись у воді й повністю фільтруватися при одноразовому проходженні через капіляри клубочків. Таким умовам відповідають інулін, манітол, кре-атинін. Частіше використовують інулін або природний компонент плазми - креатинін. Для розрахунків користуються рівнянням
де СІПІПЛ - концентрація інуліну в плазмі; Сщ.с - концентрація інуліну в дефінітивній сечі; D - добовий діурез. Звідси:
Величини Cinc, D і Сіппл можна визначити безпосередньо. При STyia=l,73 м2 клубочкова фільтрація становить 125,0±25,0 мл/хв у чоловіків і 110,0±14,0 мл/хв - у жінок.
Fin залишається постійною при зміні артеріального тиску у межах від 90 до 180 мм рт. ст., оскільки кровотік мало змінюється у приносних артеріолах і залишається незмінним у капілярах клубочків.
Канальцева реабсорбція. За механізмами канальцева реабсорбція поділяється на пасивну (фільтрація, дифузія, осмос і полегшена дифузія) й активну (первинно-активний і вторинно-активний транспорт). За допомогою першого переносяться вода і електроліти, другого - електроліти, амінокислоти, вуглеводи. Механізми активного і пасивного транспорту ідентичні таким у системі травлення. Раніше вважали, що в проксимальних канальцях спостерігається облігатна (постійна), а у дистальних - факультативна (залежить від функціонального стану організму) реабсорбція. Тепер вважають, що вона облігатна в канальцях першого порядку лише тому, що тут завжди ізоосмія. Тобто вода рухається за іонами в пропорційному відношенні. У кінцевих частинах нефрона вона залежить від альдостерону й антидіуретичного гормону та швидкості руху рідини по канальцях. Крім того, в процесах реабсорбції важливе те, що апікальна (люмі-нальна), базальна і латеральна мембрани мають різні характеристики і властивості. Внаслідок цього вони по-різному беруть участь у транспорті речовин. Для глюкози мембрани селективні й пропускають її тільки в одному напрямку. Реабсорбція Na+ в проксимальному кінці канальців створює різницю потенціалів між просвітом каналь-ців (внутрішня сторона заряджається негативно) і навколоканальце-вою рідиною. У проксимальній частині вона дорівнює 1,3 мВ, у дистальній - 60 мВ. Існують транспортні білки для кислих, основних, гідрофільних і гідрофобних амінокислот. У міжклітинну рідину (і надалі в кров) через базальну мембрану вони переносяться пасивно. Напрямок активного транспорту завжди спрямований в один бік.
Реабсорбція різних речовин в одному й тому самому відділі ка-нальця неоднакова. У проксимальному канальці інтенсивність реабсорбції Na+ і глюкози поступово зменшується, секреція параамі-ногіпурової кислоти зростає. Одні й ті самі речовини мають різний напрямок у різних відділах нефрона. Так, спочатку сечовина фільтрується, надалі внаслідок реабсорбції води її концентрація зростає, і створюється градієнт, за яким вона частково знову дифундує в кров.
За відсутності переносника до певних амінокислот виникають генетично успадковані хвороби з екскрецією цих амінокислот (амі-ноацидурія).
Глюкоза - порогова речовина, тобто при збільшенні її концентрації в первинній сечі внаслідок зайнятості активних місць усіх переносників вона з'являється у дефінітивній сечі.
Канальцева секреція. Канальцева секреція мало вивчена, і її механізмами вважають такі:
1. Рух речовин пасивний за електричним або концентраційним градієнтами. Оскільки активна реабсорбція Na+ створює різницю потенціалів (внутрішня поверхня канальців заряджається негативно відносно зовнішньої), то це сприяє пасивному переходу, наприклад, К+. 2. Перехід через мембрану за допомогою Na+ і (або) К*, а також при використанні енергії АТФ.
3. Перенос за допомогою переносника, який знаходиться в мембрані.
4. Звільнення речовини у просвіт.
5. Кислотно-основний обмін: кислоти секретуються, основи - ре-абсорбуються.
Речовини можуть секретуватися з крові в незмінному вигляді, утворюватись у клітинах канальців і секретуватись як у просвіт, так і в інтерстиціальну рідину.
Роль секреції полягає у виділенні з організму продуктів обміну і сторонніх речовин з крові навіть проти концентраційного й електричного градієнтів. Наприклад, секреція параміногіпурової кислоти. Для її виділення через апікальну мембрану існує спеціальний механізм. Так, секреція цієї кислоти зростає до певного рівня, а потім залишається постійною, незважаючи на зростання її концентрації в крові. Це свідчить, що зайняті всі вільні переносники цієї речовини на базальній мембрані, які обмінюють параміногіпурову кислоту на а-кетоглутарат і звільняють її в цитоплазму. Цей процес енерго-залежний. Секретуються також сечовина, деякі слабкі органічні кислоти й основи, NH4\ Na+, К+. У недисоційованому стані кислоти й основи розчиняються у жирах і дифундують за градієнтом концентрації. На це впливає рН сечі. При низькому рН кислоти знаходяться переважно в недисоційованому стані, основи - в дисоційо-ваному. Тому реабсорбція слабких кислот зростає, а виділення зменшується; реабсорбція слабких основ зменшується, а швидкість секреції та їх виведення підвищується. При лужному характерові сечі -все навпаки.
Для визначення величини канальцевої реабсорбції визначають Fin і вимірюють добовий діурез сечі. їх різниця, виражена в процентах, дасть величину канальцевої реабсорбції води. У нормі вона дорівнює 99%. Канальцеву реабсорбцію визначають також за різницею концентрації даної речовини в первинній та кінцевій сечі, вираженою у процентах. Нарешті, величину канальцевої реабсорбції (ШКР) можна розрахувати за формулою

де С, - вміст речовини у плазмі, Cd - вміст речовини в сечі.
Канальцеву секрецію (ЦІКС) розраховують так: ШКС = Cd x D -Fin х Ср. Середня величина реабсорбції глюкози (8,^=1,73 м2) становить для чоловіків 34,7 ммоль/л (375 мг/хв), для жінок 28 ммоль/л (308 мг/хв). Середня величина максимальної секреції параміногіпурової кислоти становить 6,8 ± 1,4 ммоль/л (79,9 ± 16,7 мл/хв). Таким чином, величину реабсорбції для певної людини можна визначити, склавши просту пропорцію.
Зрозуміло, якщо речовина і реабсорбується, і секретується, то за цими формулами неможливо розрахувати окремо ШКР і ШКС.
За ШКС параміногіпурової кислоти (повністю виділяється з нав-колоканальцевої рідини, і відповідно плазма крові повністю очищується від цієї речовини при одному проходженні через нирки) можна розрахувати величину ефективного плазмотоку через нирки. Тобто кліренс параміногіпурової кислоти (ПАГ) дорівнює величині ниркового плазмотоку:

де ШП - величина плазмотоку через нирки, Cd - концентрація ПАГ в сечі, Ср - концентрація ПАГ у плазмі.
Для співвідношення плазмотоку з поверхнею тіла користуються рівнянням
де S - площа поверхні тіла обстежуваного, ШП^ - величина ниркового плазмотоку, співвіднесена з поверхнею тіла обстежуваного (стандартизація даного показника).
Знаючи величину гематокриту, можна розрахувати нирковий кровотік. Припустимо, знайдена величина ниркового плазмотоку 500 мл/хв, гематокрит 50 %. Звідси:
Кровотік = 500 х 100 : 50 = 1000 мл/хв
Таким чином, кінцева сеча утворюється в результаті процесів фільтрації, реабсорбції та секреції. їхні механізми розглянуті вище. Що ж до регуляції, то клубочкова фільтрація величина постійна і мало регулюється. Регуляція канальцевої реабсорбції в первинно-звивистих (проксимальних) канальцях практично відсутня. У вторинно-звивистих (дистальних) канальцях альдостерон збільшує реабсорбцію Na+. Паралельно збільшується і реабсорбція води, яка здійснюється слідом за змінами Р^. Збільшення розтягання передсердь спричиняє секрецію ними атріонатрійуретичного фактора. Останній зменшує реабсорбцію Na+ у канальцях з паралельним зменшенням і реабсорбції води. У збиральних трубках на проникність їхніх стінок для води впливає антидіуретичний гормон. Його присутність підвищує проникність стінок збиральних трубок для води й остання більшою мірою реабсорбується. Механізм дії антидіуретичного гормону (через взаємодію з У2-рецепторами) пов'язаний з активацією мембранного ферменту аденілатциклази, який у свою чергу стимулює утворення цАМФ з аденозинтрифосфорної кислоти. У свою чергу цАМФ активує про-теїнкіназу А з вбудовуванням водних каналів (аквапоринів) в апікальну мембрану. Активується також гіалуронідаза, яка гідролізує (де-полімеризує) гіалуронову кислоту стінок збиральних трубок. Тому їхня стінка стає більш проникною для води.
Альдостерон підвищує реабсорбцію Na+ і секрецію К+. З позаклітинної рідини через базальну мембрану він проникає в цитоплазму, де з'єднується з рецептором. Утворений комплекс проникає в ядро з утворенням нового комплексу із стереоспецифічним для альдостерону хроматином. Стимулюється транскрипція ІРНК з переходом її у цитоплазму й активацією синтезу білків (в тому числі Na+-К*-АТФ-ази) та ферментів, які цей процес енергетично забезпечують. Паралельно підвищується проникність апікальної мембрани для К+.
Ангіотензин II також прямо стимулює реабсорбцію Na+, особливо в проксимальних канальцях.
У нирках синтезуються і виділяються з сечею гіпурова кислота, аміак; усмоктуються у кров ренін, простагландини. Гіпурова кислота синтезується з бензойної кислоти й глікоколу.
Таким чином, розведення і концентрування сечі в нирках можливе внаслідок процесів фільтрації, реабсорбції та секреції. Схему цих процесів зображено на рис. 70. При цьому 2/3 води реабсорбується у проксимальній частині нефрона, 15 % - у петлі Генле й ще 15 % - у дистальному канальці й збиральній трубці.

Рис. 70. Утворення гіпотонічної (1) або гіпертонічної (2) сечі в результаті процесів фільтрації, реабсорбції та секреції при утворенні кінцевої сечі
При підвищеному вмісті води (гілергідратації організму) нирки збільшують виведення гіпотонічної відносно плазми сечі (водний діурез). У разі зневоднення (дегідратації) вони зменшують виведення води й виводять гіпертонічну сечу. При діурезі (у присутності антидіуретичного гормону) менше 1 мл/хв його називають антидіурезом. У разі поганої реабсорбції речовин (наприклад манітол) навіть при високій концентрації в плазмі антидіуретичного гормону спостерігатиметься значне виділення води за даною речовиною (осмотичний діурез). Сеча при цьому буде близька до ізотонічної.

УЧАСТЬ НИРОК У ПІДТРИМАННІ ГОМЕОСТАЗУ

Загальновідомо, що організм більш як наполовину складається з води. Тому надзвичайно важливе значення має підтримання водного балансу організму (табл. 6).
Підтримання балансу води досягається завдяки концентруванню та розведенню, сечі - в результаті процесів фільтрації, реабсорбції та секреції в нирках і роботи поворотно-протиточно-множильного механізму.

Поворотно (судинііий)-протиточно-множильний механізм нирок. Якщо взяти дві посудини з напівпроникною для води мембраною, що їх розділяє, і заповнити сольовими розчинами однакової концентрації, то ніяких змін не відбудеться (рис. 71, а). При збільшенні в першій посудині гідростатичного тиску рідина почне переходити з першої посудини в другу і тим більше, чим ближче до її дна. Це пояснюється тим, що до прикладеного тиску додається величина гідростатичного стовпа рідини в посудині. Наслідком буде збільшення осмотичного тиску в першій посудині у напрямку до її дна; у другій - навпаки, буде розведення. Якщо обидві посудини з'єднати внизу трубкою, то вода йтиме у двох напрямках: через цю трубку й через напівпроникну мембрану. В цьому випадку буде спостерігати ся концентрування розчинів у напрямку до дна обох посудин. Але на виході другої посудини буде гіпотонічний розчин (рис. 71,6). Цей механізм створює у нирках градієнт осмотичного тиску від кіркової до мозкової речовини.

При цьому кількість рідини, яка проходить через другу трубку, переважає таку, що проходить через третю. В результаті між другою і третьою посудинами проходимугь ті самі процеси, що й між першою і другою, але в зворотному напрямку (рис. 71, в). Причина - гіперосмолярність у другій посудині. Тобто між другою і третьою посудинами виникає градієнт осмотичного тиску (градієнт Р^ наростає у нирках від кіркової речовини до мозкової). За цим градієнтом вода переходитиме з третьої в другу посудину. Результатом буде гіпертонічний розчин на виході системи. У нирках роль першої посудини відіграє низхідна частина петлі Генле;
роль другої - інтерстиціальний простір і прямі судини, які повторюють хід петлі Генле і в які відтікає рідина (вена й артерія тісно прилягають і таким чином у них спостерігається судинний поворотно-про-титочний механізм), та висхідна частина петлі Генле; роль третьої -збиральна трубка.
Підтримання ізоволюмн (постійна кількість води) в організмі нерозривно пов'язано з підтриманням сталості ізоосмії. Регуляторні механізми, що забезпечують ці константи, представлені на рис. 72.

Не менш важливу роль відіграють нирки у підтриманні рН крові. У зв'язку з цим рН самої сечі може змінюватись у значних межах.
Центральну роль у підтриманні рН крові - constant відіграє внутрішньоклітинний фермент карбоангідраза. Саме він активує реакцію: Н20 + ССЬ -* Н2СО3. Будучи слабкою кислотою, Н2С03 зразу дисоціює на Н* і НС(У3. Н*В обмін на Na+ переходить у порожнину ка-нальця і вступає в реакцію з бікарбонатами, знову утворюючи Н2С03, яка знову розпадається на Н20 і С02. С02 усмоктується клітинами стінки і використовується в подальших реакціях. Н20 виводиться з організму, а з нею виводиться і виділений у канадець Н+. Сеча в цьому разі нейтральна. При взаємодії Н* з фосфатами (утворюється NaH2P04), і сеча набуває кислого; з NH3* (утворюється NH4A) - слабко лужного рН, якщо це аніони СОЛ аніони лужних білків (у випадку порушення фільтраційного бар'єру) та деякі інші. NH3+ утворюється з глутаміну під дією глутамінази.

Таким чином, екскреція нирками кислот складається з виділення Н2С03, титрованих кислот і NH4+. Усі реакції, які проходять у канальцях нирок у зв'язку з підтриманням рН, представлені на рис. 73. Метаболічний ацидоз розвивається при живленні м'ясом, фізичному навантаженні (сеча в цьому разі кисла). При вживанні рослинної їжі спостерігається метаболічний алкалоз (сеча лужна), при гіпервенти-ляції - дихальний алкалоз, при гіповенти-ляції - дихальний ацидоз. Метаболічний ацидоз компенсується гіпервентиляцією.
Процес сечовиділення до першого року життя регулюється спінальним сечовидільним центром. Перші його нейрони знаходяться у бокових рогах поясничного (Lj _3 - симпатичний) і крижового (S2 _ 4 - парасимпатичний) відділів спинного мозку. Після першого року життя спінальний центр переходить під контроль інших відділів ЦНС: гальмівний - кори головного і середнього мозку, збуджувальний - заднього гіпоталамуса і передніх відділів моста. Виникнення рефлексів пов'язано з розтяганням механо-рецепторів стінки сечового міхура (рис. 28).
Інкреторна функція нирок пов'язана з секрецією реніну, активатора плазміногену (урокінази), мозковою речовиною - простагландинів (у тому числі А2 - медуліну), еритрогеніну (у плазмі з еритропоетино-гену утворює еритропоетин), орадикініну. За іншою гіпотезою, ерит-ропоетини утворюються в нирках, а в разі їх ураження - в печінці, селезінці. У нирках синтезуються фосфатидилінозит (компонент клітинної мембрани), глюкоза й екскретуються пігменти. У клітинах нирок вільні жирні кислоти входять до складу триацилгліцерину і фосфоліпідів, які потрапляють у кров. Нирка утворює глюкозу, і при голодуванні вона синтезує її до 50 % з органічних кислот. Це також впливає на рН. 296

Лекція 24

Тема: АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ГІГІЄНА ШКІРИ.

Функції шкіри:

1. Являється бар’єром між зовнішнім середовищем і внутрішнім середовищем організму.

2. Захищає організм від інфекції, механічних і фізичних ушкоджень і втрати рідини. Крім того в шкірі ще є потові і сальні залози, які виділяють піт і жир, у яких містяться кислоти, що служать хімічними засобами захисту від грибів і бактерій.

3. Відіграє важливу роль у регуляції температури тіла (звуження і розширення кровоносних судин, виділення поту, на шкірі росте волосся, яке створює захист від холоду).

4. Один з органів почуттів (знаходяться фізичні рецептори, що сприймають тиск, біль, холод, тепло).

5. Один з органів виділення (з потом видаляються продукти розщеплення білків, вода, солі).

6. Місце депонування енергетичного матеріалу – жирів, а при певних умовах – води, мінеральних солей, вітамінів (особливо вітаміну D3, який тут і утворюється).

7. Виконує дихальну функцію (шкірне дихання становить 1% загального газообміну).

Будова шкіри.

Шкіра складається з трьох шарів:

1. Епідерміс (зовнішній шар)

2. Дерма (власне шкіра – середній)

3. Підшкірна жирова клітковина (внутрішній)

Епідерміс (надшкір’я) 0,07-2,5 мм – представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Його глибокі шари складаються з клітин, які розмножуються і мають назву росткового епітелію.

Наближаючись до поверхні шкіри, клітини стають плоскими, зроговівають, злущуються і відпадають (зроговілий шар). Саме роговий шар захищає шкіру від механічних, хімічних пошкоджень, проникнення води і мікроорганізмів усередину тіла (мозолі – потовщений роговий шар), забезпечує регенерацію шкіри та очищення шкіри.

В ростковому шарі міститься пігмент меланін, який надає шкірі забарвлення й поглинає ультрафіолетові промені, захищаючи цим організм. Цей шар приймає участь у синтезі вітаміну D.

В епідермісі містяться чутливі нервові закінчення.

Дерма (власне шкіра) – щільна сполучна тканина товщиною 4 мм. В ній виділяють сосочковий і сітчастий шари.

а) Сосочковий шар складається з пухкої сполучної тканини і утворює сосочки, які впинаються в епідерміс. Відповідно їм на поверхні шкіри утворюється рельєфний малюнок з ліній різної конфігурації. Їхня форма й розташування індивідуальні (дерматогліфіка). Цим широко користуються в криміналістиці та судово-медичній практиці (дактилоскопія). Сполучна тканина цього шару крім клітин містить галогенові і еластичні волокна, які зумовлюють міцність і пружність шкіри. Шар пронизаний кровоносними і лімфатичними судинами, нервовими волокнами і закінченнями. Тут розташовані клітини з пігментом, м’язові клітини. Вони беруть участь у підніманні волосся, у виділенні секретів шкірних залоз, підтримують пружність шкіри. Сосочковий шар здійснює живлення епідермісу, в якому немає кровоносних капілярів.

б) Сітчастий шар – еластичні і колагенові волокна, створюють переплетення. Завдяки своїй еластичності шкіра не перешкоджає рухам людини. У цьому шарі залягають сальні і потові залози, волосяні сумки, рецептори.

Волосяні сумки – утворення, в яких знаходяться корені волосся. Сюди підходять кровоносні судини, нерви і м’язи. М’язи випрямляють волосся, рефлекторно скорочуючись при охолодженні тіла, з’являється „гусяча шкіра”.

Сальні залози розміщені біля коренів волосся, виділяють жир, який змазує волосся і шкіру – попереджуючи тим самим від пересихання, надмірному випаровуванні води і мікроорганізмів. За добу виділяється до 20 гр шкірного сала. Багато сальних залоз є на шкірі обличчя, але тут вони не зв’язані з волосяними мішечками (2 млн).

Процес тепловіддачі. Організм віддає теплову енергію за допомогою фізичних процесів:

- тепловипромінювання (рух нагрітого тілом повітря)

- теплопроведення (віддавання тепла речам – одягу, повітрю) – за звичайних умов не має великого значення, одяг – поганий провідник тепла.

- Випаровування води з поверхні тіла (потовиділення) і легень, а також з калом та сечею.

Тепловипромінювання та випаровування перебігають з різною інтенсивністю і залежать від:

- Зовнішньої температури

- Вологості повітря

- М’язового напруження

- Товщини підшкірно-жирової клітковини.

В умовах холодного повітря шкіра перешкоджає тепловіддачі за рахунок звуження просвіту судин і зменшенню кількості крові, яка циркулює ними, при цьому зменшується потовиділення. При підвищенні вологості повітря знижується тепловіддача.

Під час фізичних навантажень збільшується тепловіддача.

Чим тонша товщина підшкірно-жирової клітковини, тим більша тепловіддача.

Гігієна шкіри. Профілактика захворювань шкіри.

Забруднення шкіри приводить до порушення її функцій.

Основним способом догляду за шкірою є миття, при якому з поверхні шкіри усуваються пил, мікроби, шкірне сало, піт, рогові лусочки, а також різні речовини, що забруднюють шкіру в процесі роботи.

Мити тіло рекомендується 1-2 рази на тиждень теплою водою, використовуючи туалетне мило, мочалку чи губку. Це попереджає не тільки запальні процеси шкіри, а й розвиток педикульозу, корости.

Миття повинно супроводжуватись обов’язковою зміною натільної і постільної білизни (в ношеному до миття одязі вміщуються високі концентрації речовин, які виділились з потом і можуть всмоктуватись розігрітою, під час миття, шкірою в кров і лімфу.

Шкіру шиї, пахових западин і під молочними залозами слід щодня мити. Людям, що працюють на виробництві, де багато пилу чи велике фізичне навантаження, по закінченні роботи необхідно приймати теплий душ.

Умивання обличчя вранці і після денної роботи, миття рук по мірі забруднення і витирання чистим рушничком.

Профілактика захворювань шкіри

Стан шкіри залежить від різних хвороботворних чинників довкілля, стану організму і догляду за нею.

Чистота шкіри – одна з важливих умов здоров’я людини.

Однією з найчастіших хвороб шкіри є дерматит – запалення шкіри. Дерматити спричиняють хвороботворні мікроорганізми. Вони також можуть виникати при ураженні шкіри кислотами, лугами або внаслідок зовнішнього застосування лікарських засобів. Частою причиною дерматитів є механічна травма шкіри (укус комах), косметичні креми, лосьони, надмірне засмагання. При дерматиті виникає почервоніння шкіри, її набряк, свербіння, пухирі.

Гноячкові захворювання шкіри спричиняють стафілакоки, які дуже поширені в природі і завжди є на шкірі. У разі недотримання правил гігієни, порушення функціонування імунної системи, вони виявляють свою хвороботворну дію. До розвитку цих захворювань часто призводять механічні ураження шкіри – порізи. Розчухи, надмірна пітливість шкіри.

Грибкові ураження шкіри є дуже загрозливими хворобами; грибки передаються через постільну білизну, рушники, взуття, воду в басейнах. Утворюються виразки, що мокнуть, сверблять, стають воротами для інфекції. Хворобливий процес поширюється по організму, виникають різні ускладнення (нагноєння, бешиха).

Бешиха – підвищення температури тіла до 40˚С, озноб, на ураженій шкірі виникає почервоніння. Уражене місце болить, пече, виникають пухирі, а в тяжких випадках – змертвіння шкіри. Бешиха може ускладнюватися запаленням мозкових оболонок (менінгіт) та поширення стрептокока по всьому організму (сепсіс). Внаслідок бешихи може відбуватися порушення лімфовідтоку в ураженому місці з виникненням слоновості.

Стригучий лишай – хвороба, що спричинюється грибом, який уражує волосся, нігті, шкіру.

Профілактика грибкових захворювань полягає у дотримуванні правил особистої гігієни.

Себорея – хвороба пов’язана з розладом діяльності сальних залоз. Функціональна діяльність сальних залоз залежить від стану залоз внутрішньої діяльності, нервової системи, загального обміну речовин, вітамінного забезпечення організму.

При порушення правил особистої гігієни можуть виникнути такі хвороби, як короста (спричиняє коростяний кліщ) та педикульоз (вошивість спричиняється головною або платяною вошею).

На кожному квадратному сантиметрі шкіри неохайної людини виявляють до 40 тис мікроорганізмів, серед яких є і хвороботворні. Клітини чистої шкіри виділяють речовину, яка має бактерицидні властивості і згубно діє на хвороботворні мікроорганізми. Ось чому треба завжди стежити за чистотою своєї шкіри.

Потові залози – мають вигляд трубочок, що починаються щільно закрученим клубочком, вивідна протока відкривається на поверхні шкіри отвором. Клубочки обплетені капілярами, крізь стінки яких з крові у потові залози потрапляє вода з мінеральними солями, сечовиною та іншими речовинами. Так утворюється піт, який за своїм складом подібний до сечі, але значно меншої концентрації. За добу у спокої – 500 мл поту.

Рецептори (термо-, механо-, барорецептори, больові рецептори) – не зібрані в окремий орган чуття, а розсіяні по всій шкірі. Густота розташування шкірних рецепторів не скрізь однакова.

Підшкірна жирова клітковина

– найглибший шар шкіри. Представлена пухкою сполучною тканиною, волокнами і великою кількістю жирових клітин. Товщина шару різна і залежить від способу життя, харчування, стану здоров’я та обміну речовин. Крізь неї в дерму проходять кровоносні судини і нерви.

Їх функції: збереження тепла, пом’якшення ударів (амортизаційна функція), захист внутрішніх органів, депо жиру, зв’язок шкіри з внутрішніми тканинами тіла.

Похідні шкіри людини – волосся і нігті.

Волосся – є похідним роговим дерми. У волосині розрізняють стрижень та корінь. Корінь закінчується волосяною цибулиною і розташований у волосяному мішку (фолікулі). Знизу у волосяну цибулину входить волосяний сосочок, до якого підходять кровоносні судини і нерви. Стрижень виступає над поверхнею шкіри, складається з мозкової речовини, вкритою щільною кутикулою. Мозкова речовина – зроговілі клітини, що містять кератин, меланін та пухирці повітря. Кутикула – один шар без’ядерних клітин, які черепицеподібно прилягають одна до одної.

На голові близько 150 тисяч волосин. Нормальна швидкість росту волосся на голові: 1 см за місяць, а загальний термін життя кожної волосини – 4-5 років. За добу у середньому в людини випадає 30-50 волосин. Ріст волосся регулюється нервовою та ендокринною системою.

Нігті – зроговілі пластинки (тонкі та прозорі) на кінчиках пальців. Ніготь складається з кореня, тіла та вільного краю, лежить у нігтьовому ложі, утвореному сполучною тканиною і зародковим шаром епідермісу (матрикс – йде ріст нігтя). Корінь і бічні частини нігтя прикриті складкою шкіри – нігтьовим (кутикулою) валиком. Ніготь складається з кератину – твердого волокнистого білка. Нігтьове ложе інтенсивно кровопостачається, тому ніготь має рожевий корінь. Швидкість росту нігтя – 0,1 мм за добу.

Роль шкіри в теплорегуляції організму людини.

Всі ферменти клітин, які беруть участь в обміні речовин та енергій, можуть нормально працювати тільки за незначного коливання температури - 36˚С - 37˚С. При зниженні (30˚С) або підвищенні (42˚С) температури, ферменти клітин руйнуються, обмін речовин припиняється, людина помирає. Підтримання сталості температури тіла забезпечує процес теплорегуляції, що триває впродовж усього життя людини. Він зумовлює: утворення тепла в організмі – теплоутворення і віддавання тепла організмом – тепловіддачу.

Процес теплоутворення відбувається переважно хімічним шляхом, коли при розкладанні та окисленні в мітохондріях жирів, вуглеводів і білків вивільняється енергія АТФ, більша частина якої використовується на утворення теплої енергії. Найбільше тепла в організмі людини виробляють органи з напруженим обміном речовин (печінка, скелетні м’язи). Регуляція теплоутворення відбувається за рахунок нервово-гуморальних механізмів і хімічним шляхом – підсилення або послаблення обміну речовин та енергії. Впливають на цей процес температура довкілля та стан фізичної активності. В холодну погоду теплоутворення в м’язах зростає і холод діє на відповідні рецептори шкіри, вони підсилюють імпульси до головного регулятора вегетативних функцій – гіпоталамуса. У ньому є два центри – теплоутворення та тепловіддачі. Збуджуючись, центр теплоутворення надсилає сигнали до тих ланок організму, що відповідають за підвищення обміну речовин та енергії: симпатичної НС, щитовидної залози, печінки, скелетних м’язів, наднирникових залоз.

Лекція 25

Тема: ДИТЯЧІ ХВОРОБИ. ПРОФІЛАКТИКА КИШКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ. ГЛИСТОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ.

1. Профілактика ботулізму

2. Профілактика гострих кишкових інфекцій

3. Профілактика отруєнь грибами

4. Профілактика туберкульозу

5. Профілактика дифтерії

1. Профілактика ботулізму

Ботулізм - хвороба, що виникає в результаті отруєння токсинами бактерій ботулізму і характеризується важким ураженням центральної і вегетативної нервової системи. Збудник - Clostridium botulinum - широко поширений у природі з постійним місцем існування в ґрунті, утворює спори, надзвичайно стійкі до впливу хімічних і фізичних факторів (витримують кип'ятіння протягом 5 годин і гинуть при 120° C через 30 хвилин). Бактерії містять одну з найсильніших у природі отрут - ботулотоксин. Його смертельна доза для людини складає усього лише 0,3 мкг. Зараження людини ботулізмом відбувається при вживанні продуктів тваринного і рослинного походження: забруднених клостридіями фруктів і овочів, неправильно консервованих продуктів, через ковбаси, шинку, копчену рибу. В останні роки у виникненні ботулізму не останню роль грають консервовані в домашніх умовах гриби. Хвора людина небезпечна для навколишніх через виділення в зовнішнє середовище бактерії з фекаліями, блювотними масами. Потрапляючи до травного тракту ботулотоксин не руйнується ферментами, а всмоктується у кров і розноситься по організму, "осідаючи" у різних відділах нервової системи. Результат - парези і паралічі м'язів гортані, глотки та дихальних м'язів. Порушення дихання та ковтання призводить до аспіраційної (через потрапляння вмісту шлунку до легень) пневмонії. Може розвинутися сепсис (зараження крові).

Зараження дорослої людини відбувається, як правило, через шлунково-кишковий тракт, однак відомі два винятки, що трапляються дуже рідко - ботулізм грудних дітей, у яких токсин продукується в кишечнику вегетативними формами збудника, і раневий ботулізм, коли розмноження клостридій і токсиноутворення відбувається в загниваючих, некротованих (відмерлих) тканинах рани.

Клінічний перебіг Інкубаційний період (від моменту проникнення збудника в організм до клінічних виявів хвороби) триває від декількох годин до 2-5 діб. Відомо, що чим важче захворювання, тим коротший інкубаційний період. При важких формах він складає, у середньому, близько добу. Виділяють 3 синдроми ботулізму:

 паралітичний (ознаки ураження центральної нервової системи);

 гастроінтестинальний (ознаки ураження шлунково-кишкового тракту);

 загальнотоксичний (підвищення температури тіла, слабість, остуда, головний біль)

Як правило, починається хвороба з симптомів гастроінтестинального синдрому - хворого турбують нудота, блювання, характерний біль у животі, рідке випорожнення без патологічних домішок. Це продовжується, у середньому, 20-24 години. В подальшому з'являється неврологічна симптоматика: порушення зору - одна з найперших ознак ботулізму (хворого турбує "сітка" перед очима, двоїння предметів, важкість читання, що пов'язано з паралічем очних м'язів). Одночасно виникають спрага, сухість слизових оболонок, розлад ковтання, може змінитися тембр голосу. Хворі скаржаться на відчуття "грудки" у горлі, біль під час ковтання, подразнення в горлі - ці симптоми обумовлені ураженням ковтальних м'язів. Іноді в таких хворих помилково діагностують ангіну.

Неврологічна симптоматика триває кілька днів і супроводжується загальнотоксичним синдромом - хворі скаржаться на сильний головний біль, запаморочення, безсоння, загальну слабкість, підвищення температури тіла. У важких випадках, при поразці дихальних м'язів, пацієнтів турбує відчуття нестачі повітря, тягар в грудній клітці, дихання стає поверхневим. Розвивається дихальна недостатність, що є причиною смерті при ботулізмі.

Лікування

При найменшій підозрі на ботулізм хворого необхідно якнайшвидше відправити в спеціалізоване відділення, тому що тільки там йому зможуть надати належну медичну допомогу, спрямовану на нейтралізацію, зв'язування і виведення токсинів з організму.

Для нейтралізації ботулотоксину використовують спеціальні сироватки (внутрішньом'язово) протягом 1-4 діб. З огляду на те, що в шлунково-кишковому тракті спори можуть перетворюватися у вегетативні форми, для їх знищення використовують антибіотики (левоміцетин, препарати тетрациклінового ряду). При розладах дихання призначають штучну вентиляцію легень. Для кращого насичення крові киснем та підвищення захисних сил організму використовують гіпербаричну оксигенацію.

Ускладнення

Ускладнення виникають часто. До них належать: токсичний міокардит (ураження м'язів серця), пневмонія (запалення легень), сепсис (зараження крові). Після виписки зі стаціонару хворі перебувають під наглядом лікарів від 2 тижнів до 6 місяців з мінімальним обстеженням (ЕКГ, аналіз крові, огляди невропатолога, кардіолога, інфекціоніста).

Профілактика

Оскільки основною причиною виникнення ботулізму є вживання в їжу неякісно приготовлених, зіпсованих продуктів, найголовнішою у профілактиці цього захворювання є роз'яснювальна робота серед населення щодо правил домашнього консервування овочів, фруктів, грибів, м'яса, щодо необхідності ретельного дотримання технології. Для руйнування ботулотоксину перед вживанням консервів доцільно прогрівати до 100°C протягом 30 хвилин.

В жодному разі не можна вживати в їжу м'ясні та рибні консерви, якщо залізна банка роздута, деформована.

Для профілактики всім особам, що вживали разом із хворими на ботулізм інфіковані продукти, вводять сироватки типу A, B, E (проти найбільш небезпечних для людини типів клостридій), і наглядають за ними протягом 10-12 днів.

2. Профілактика гострих кишкових інфекцій

Значний резонанс в суспільстві викликають спалахи гострих кишкових інфекцій та харчових отруєнь, що вражають одночасно десятки або навіть сотні осіб. Причиною подібних спалахів є, в першу чергу, вживання страв, які були приготовлені з порушенням технології. В першу чергу це стосується продуктів, що мають обмежений термін зберігання (кондитерські та кулінарні вироби, молочні продукти, тощо). За рахунок значної забрудненості харчових продуктів чи води збудниками інфекційних захворювань кишкової групи або наявності в значній кількості їхніх токсинів захворювання може проходити у важкій клінічній формі, що потребує проведення інтенсивної терапії.

При виникненні підозри на гостру кишкову інфекцію, основними ознаками якої є нудота, блювання, біль у животі, загальна слабкість, підвищення температури тіла, необхідно терміново звернутися по медичну допомогу, не гаячи час на самолікування.

3. Профілактика отруєнь грибами

Симптоми отруєння виявляються через 5-7 годин (якщо причиною отруєння є консервований продукт, то набагато швидше) після вживання: судоми, гострий біль у животі, нудота, блювання, пронос, запаморочення, рідкий пульс. В цьому разі необхідно якнайшвидше відправити потерпілого до лікарні.

Для запобігання можливості отруєння грибами необхідно дотримуватись наступних порад:

 Збирайте в лісі тільки ті гриби, про які ви точно знаєте, що вони їстівні.

 Грибів, які ви не знаєте або тих, що викликають найменший сумнів, не варто брати взагалі.

 Ніколи не збирайте і не вживайте в їжу переспілі, червиві, ослизлі гриби. Обов'язково піддавайте зібрані гриби ретельній термічній обробці.

Оскільки отруєння можуть виникати не тільки при вживанні отруйних грибів, необхідно пам'ятати, що при порушенні технології заготівлі, і їстівні гриби можуть становити небезпеку для здоров'я.

Консервувати можна практично будь-які дарунки природи. Головне - дотримуватися при цьому елементарних правил гігієни. Особливий випадок - гриби. Їх украй важко повністю відмити від часточок ґрунту, у якому можуть знаходитися спори ботулізму. До того ж, у домашніх умовах неможливо досягти такої стерилізації, як на промисловому підприємстві. Тому вдома, тим більше на дачі, гриби краще сушити, варити, солити, маринувати, не закупорюючи банки герметичними кришками, адже збудник ботулізму розвивається тільки за відсутності кисню.

Варити гриби потрібно добре промитими не менш години на невеликому вогні, знімаючи піну і помішуючи. Варіння вважається закінченим, коли гриби осядуть на дно, а відвар стане прозорим. Категорично забороняється зберігати в морозильнику (якщо він не обладнаний системою швидкої, глибокої заморозки) свіжі гриби довше 2-3 днів. Навіть у їстівних грибах згодом починають виділятися отруйні речовини, які не зникнуть при варінні і смаженні.

4. Профілактика туберкульозу

Туберкульоз, за визначенням провідних вчених, продовжує залишатися глобальною проблемою. Початок минулого десятиріччя характеризувався погіршенням епідемічної ситуації з туберкульозу. Ця соціально небезпечна хвороба стала проблемою багатьох країн світу і найбільш торкнулась країн Східної Європи. Епідемічна ситуація стосовно туберкульозу в Україні почала погіршуватись з 1991 року. Захворюваність за 11 років зросла в 2,1 разу і становить 68,6 на 100 тис. населення, а смертність збільшилася в 2,7 разу і досягла показника 22,4 на 100 тис. населення.

Туберкульоз - інфекційне захворювання, що спричинюється мікобактеріями туберкульозу (паличкою Коха). На туберкульоз хворіють незалежно від статі, віку, національної приналежності чи соціального становища. Проте переважно на нього хворіють алкоголіки, наркомани, безпритульні або найбідніші люди. Туберкульоз уражає всі органи й системи людського організму, та найчастіше він виявляється в легенях.

Є багато видів мікобактерій (людських, бичачих, пташиних, мишачих та інших) і всі вони можуть уражати людину. Різноманітні мікобактерії - дуже стійкі в навколишньому середовищі: в річковій воді збудник зберігається до 5 місяців, у грунті - 1-2 роки, у вуличному пилу - до 10 діб, у приміщеннях при розсіяному світлі - до півтора місяця, у фекаліях і на пасовищах - до 1 року; в маслі, сирах, що зберігаються у холодильнику - 8-10 міс. Вони добре витримують нагрівання до 85° C і охолодження до 200° С. При температурі мінус 20° мікобактерії туберкульозу зберігають життєздатність протягом 7 років. Ультрафіолетові промені вбивають мікобактерії туберкульозу через 2-3 хвилини.

Зараження відбувається повітряно-пиловим (через вдихання зараженого пилу), повітряно-крапельним (через вдихання повітря, в яке кашляв або чхав хворий). Взагалі захворіти можна елементарним шляхом - через їжу, посуд, побутові речі. Можливі й інші шляхи зараження (статевий, контактний через пошкоджену шкіру чи слизові оболонки, переливання зараженої туберкульозом крові, внутрішньоутробний тощо). Однак, найчастіше туберкульозом заражаються від хворих (членів родини, сусідів, співпрацівників) які кашляють, спльову