Банк, його види, операції та функції

Згідно базового Закону України, який регулює банківську діяльність – «Про банки і банківську діяльність», банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати операції, що віднесені суто до банківських:

1)приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2)відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3)розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Власне вказані вище три види операцій є суттю банківської діяльності.

Крім перелічених банки надають велику кількість інших послуг, їм заборонено лише здійснювати діяльність в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування.

Банк, крім перелічених, має право здійснювати такі операції:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні капітали та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

- з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

- з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

НБУ має право встановити спеціальні вимоги щодо діяльності банків, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду за своїми операціями. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності та спеціалізацію. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та норма­тивно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банки в Україні створюються у двох організаційно-правових формах публічного акціонерного товариства або кооперативного банку, причому законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону «Про банки і банківську діяльність». Тобто за порядком формування статутного капіталу банк поділяються на акціонерні та пайові.

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об’єд­нання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред’явника. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків, тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. У сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах.

Кооперативні банки створюються на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності — надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року роз­поділяються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

За кордоном діють і неакціонерні банки, які знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

За формою власності розрізняють приватні та державні банки.

В Україні більшість банків є приватними з колективною формою власності.

Державні банки становлять кредитні установи, що знаходяться у власності держави. У світі існують три види державних банків: центральні, комерційні та спеціальні кредитні установи.

В Україні державним є банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі. Такий банк засновується за рішенням КМУ. При цьому в Законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Уряд зобов'язаний отримати позитивний висновок НБУ з приводу наміру заснування державного банку.

Сьогодні в Україні функціонують два державні комерційні банки: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

Ще виділяють муніципальні, комунальні та міждержавні (міжнародні) банки.

Муніципальними банками називають вид ощадних установ, основним завданням яких є залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів. Найбільшого поширення муніципальні банки набули в Німеччині, де їх частка складає близько 40 % балансу кредитної системи країни.

Комунальними банками є спеціалізовані кредитні установи, які призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Міждержавні (міжнародні) банки — це міжнародні кредитні організації, створені на підставі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк міжнародних розрахунків тощо.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

- регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, області);

- міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;

- банки, які здійснюють свою діяльність в світовому масштабі.

Біля 20% комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Значна частина таких банків (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях, які традиційно вважаються індустріально розвиненими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Харківська — понад 20%). Як правило, такі банки не мають філій.

Більшість українських банків є міжрегіональними і, відповідно, мають розгалужену мережу своїх філій та відділень на території країни. Передусім це Ощадбанк, який має більш як 6000 установ. До цієї групи входять також Приватбанк (понад 2000), Райффайзенбанк Аваль, Укрсиббанк (понад 1000), Укрексімбанк, Промінвест­банк (понад 800), Укрсоцбанк (понад 500).

В Україні банками, які здійснюють свою діяльність в світовому масштабі є насамперед банки, які створені за участю іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном. До банків цього виду належать: Креді Ліоне Україна, Райффайзенбанк Аваль, Сосьєте Женераль Україна, ОТР Банк, Прокредитбанк, Імексбанк, HVB Банк Україна та ін.

За національною належністю можна виділити вітчизняні, іноземні та банки з іноземним капіталом.

Вітчизняні банки — це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їхніх інтересах. Діяльність цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська компанія. Згідно із законодавством більшості країн, банки підпадають під категорію національних, якщо 51% акцій і більше належить інвесторам даної країни.

Іноземні банки — це банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам, їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством. У сучасних умовах вони функціонують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.

Українським законодавством визначено поняття банку з іноземним капіталом, яким є банк, понад 10% статутного капіталу якого належить іноземним інвесторам.

За функціями та характером діяльності виділяють універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Універсальні банки — кредитні установи, що охоплюють багато секторів грошового ринку та здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій та функціонують у вузькому секторі ринку (функціональна спеціалізація), або обслуговують певний вид клієнтів (клієнтська спеціалізація), або окремі галузі економіки (галузева спеціалізація).

Згідно українського законодавства банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Різновидами спеціалізованих банків є:

• інвестиційні та інноваційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов'язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;

• ощадні банки — банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення та надання короткострокових позик;

• депозитні банки - банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади у юридичних та фізичних осіб. Тобто основна відмінність цих банків від ощадних полягає у типі клієнтів. Ощадні банки працюють в основному з населенням;

• банки розвитку здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані — за участю приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеціалізуються на кредитуванні промисловості та інфраструктури. Поруч з ними функціонують державні сільськогосподарські банки розвитку, діяльність яких пов'язана з кредитною кооперацією. Банки такого типу створюються переважно в країнах, що розвиваються;

• іпотечні— банківські установи, основний вид діяльності яких є операції з нерухомістю: надання позик, які забезпечені нерухомістю, а також кредити на купівлю земельних ділянок, будинків, квартир, комерційних приміщень і майна в тому числі за кордоном;

• облікові банки, серед активних операцій яких переважають кредитні і облікові операції з комерційними векселями;

• розрахункові (клірингові) – банки, більшість активів яких розміщена на клірингових рахунках. Такі банки спеціалізуються на безготівкових розрахунках, що ґрунтуються на заліку взаємних вимог і зобов’язань.

Діяльність комерційних банків в економіці країни виконує декілька важливих функцій.

Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх у капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у виг­ляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка, а сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і населенню. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів, що, в результаті забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому.

Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави та населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик у практичному господарському житті ус­кладнено. Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кре­дитів.

Емісія кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії по­в'язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісії. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах у комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей скла­дає в промислово розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. Комерційні банки здійснюють депозитну емісію — випуск кредитних інструментів обігу на підставі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків.

Однією з основних функцій банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Більша частина розрахунків між підприємствами здійснюється безготівковим шляхом. Виступаючи як посередники у пла­тежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов'язані з проведен­ням розрахунків і платежів. Необхідність виконання у встановлений строк кожного документа, безперебійність розрахунків та їх прискорення вимагають від банків розробки методології організації розрахунків з метою їх вдосконалення та відповідного контролю. Для прискорення розрахунків, зменшення витрат і підвищення надійності операцій впроваджуються електронні системи розрахунків.

Емісійно-засновницька функція виконується банками шляхом випуску та розміщення цінних паперів (акцій, облігацій). Виконуючи цю функцію, банки стають каналом, що забезпечує спрямування заощаджень на виробничі цілі. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки надають посередникам ринку цінних паперів (компаніям-засновникам) позики для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам цінні папери для перепродажу в роздріб. Зобов'язання на значні суми, випущені великими компаніями, можуть бути розміщені банком шляхом продажу своїм клієнтам (в основному, інституціональним інвесторам), а не шляхом вільного продажу на фондовій біржі.

Інформаційно-консультаційна функція виконується банками оскільки вони мають можливість постійно контролювати економічну ситуацію, складають детальні фінансово-економічних звіти про стан еко­номіки в країні, здійснюють для клієнтів пошук потенційних партнерів, надають їм інформацію з широкого кола економічних та юридичних питань (злиття та поглинання, нові інвестиції, реєстрація підприємств, складанню річних звітів). У 80-х роках у промислово розвинутих країнах почали створюватися філії і представництва так званого «комплексного обслуговування» за кордоном.