Основні принципи методики пошукового буріння

При проектуваннi i закладаннi пошукових свердловин на локальному об’єктi слiд додержуватись таких основних принципiв:

1) кiлькiсть пошукових свердловин має бути мiнiмально необхiдною. Аналiз ефективностi пошукового бурiння показує, що в багатьох випадках для вирiшення пошукових задач недостатньо бурiння однiєї свердловини. Статистика свiдчить, що за 15 рокiв спостережень першою свердловиною вiдкрито 59 % родовищ, першими двома – 77 %, першими трьома – 89 %. Решта 11 % родовищ, на вiдкриття яких витрачено бiльше 30 % загальної кiлькостi пошукових свердловин, незначнi за запасами i тому тiльки 10 % з них вводиться в промислову розробку. На основi цього прийнято рiшення, що на пошуковому об’єктi згiдно з планом i проектом пошукового бурiння допускається закладання не бiльше 3-х свердловин;

2) перша пошукова свердловина закладається в оптимальних структурних умовах, тобто в межах гiпсометрично найвищої частини структури; при неможливостi закладання її в такому місці iз-за наземних умов допускається змiщення таким чином, щоб вона не опинилась за межами очікуваного контуру покладу;

3) пiд системою пошукiв покладiв розумiють послiдовність виявлення промислової нафтогазоносностi покладiв в розрiзi перспективних вiдкладiв локальної структури. Iснують двi системи пошукiв:

а) знизу догори; при цiй системi перспективнi горизонти вивчають послiдовно, починаючи вiд самого глибокого. Використовується ця система на перспективних площах з недоказаною промисловою нафтогазоноснiстю;

б) зверху донизу; застосовується при пошуках нових покладiв в бiльш глибоких горизонтах в межах уже вiдомих родовищ;

4) пiд системою бурiння (розбурювання) пошукових свердловин розумiють кiлькiсть i послiдовнiсть їх бурiння. При цьому розрiзняють:

а) поодиноке (послiдовне) бурiння передбачає розбурювання площi одним верстатом, що дозволяє, використовуючи одержану геолого-геофiзичну iнформацiю, обґрунтовано вибирати пункти закладання наступних свердловин. Така методика дає можливiсть при одному i тому ж парку верстатів охопити бiльшу кiлькiсть площ i вибрати кращi з них для розгортання подальших пошуково-розвiдувальних робiт. Проте такий порядок знижує темпи оцiнки продуктивностi пiдготовлених площ.

Систему пошукiв покладiв одиничними свердловинами можна застосовувати в районах вiдносно простої геологiчної будови на достовiрно виявлених структурах замкнутого контуру при наявностi на родовищах пластових або масивних склепiнних покладiв. Доцiльно її застосовувати i при пошуках покладiв в рифових масивах, коли iз багатьох десяткiв куполiв рифової гряди вибирається декiлька найбiльш перспективних i на них буряться поодинокi пошуковi свердловини. В таких умовах нафтогазоноснiсть площi установлюється в бiльшостi випадкiв однією-двома свердловинами.

У випадку негативних результатiв на площi система бурiння поодиноких свердловин дозволить зробити висновок про припинення пошукiв без зайвих витрат.

б) групове (паралельне) закладання свердловин, коли на площi проводиться бурiння кiлькома верстатами одночасно або майже одночасно. При такiй системi число площ, охоплених бурiнням в короткий час, набагато менша, нiж при методицi закладання поодиноких свердловин, але зате менша i ймовiрнiсть пропустити продуктивнi горизонти, якщо вони є на площах. Крiм того, при такiй системi прискорюються темпи вiдкриття родовищ i покладiв. Однак iз зростанням масштабiв паралельного бурiння зростає кiлькiсть зайвих i геологiчно невдалих пошукових свердловин. Проте з економiчної точки зору така стратегiя може виявитись рацiональною. Як показують дослiдження, тривалiсть пошуково-розвiдувального бурiння з економiчної точки зору є фактором такого ж порядку, що i його обсяг. Тому почергове бурiння на площi декiлькох пошукових свердловин, хоча i запобiгає одержанню геологiчно зайвих свердловин, економiчно не завжди вигiдне, оскiльки крiм фактору часу сумарна вартiсть почергово пробурених свердловин в бiльшостi випадкiв перевищує витрати на їхнє одночасне бурiння.

Групове закладання свердловин доцiльно застосовувати в складних геологiчних умовах при незбіжності структурних планiв, наявностi несклепiнних типiв покладiв, тектонiчної порушеностi, що обумовлюють в деяких випадках вiдсутнiсть покладiв на склепiннях пiднять. Ефективна ця система i при пошуковому бурiннi на великих структурах, якi вмiщують поклади рiзних типiв.

При виборi системи розбурювання окремих площ iстотне значення мають також органiзацiйно-економiчнi умови. Групове закладання свердловин має певнi переваги при органiзацiї процесу бурiння i обслуговування. Аварiя в однiй iз свердловин при груповiй системi не викличе суттєвої затримки в пошуках, в той час як при бурiннi поодиноких свердловин кожна важка аварiя призведе до суттєвої затримки у вiдкриттi покладiв.

Таким чином, оптимiзацiя методики пошукiв полягає не тiльки у скороченнi числа свердловин, але i у визначеннi кiлькостi бурових верстатів, якi працюють на площi одночасно.

Завдання ускладнюється, якщо передбачається оцiнка площi, в розрiзi якої кiлька поверхiв нафтогазоносностi. В цьому випадку навiть при простiй геологiчнiй будовi площi необхiдно вирiшити питання, пов’язані з тривалiстю i вартiстю робiт, а саме:

– за допомогою однiєї чи кiлькох свердловин рiзної глибини проводити пошук;

– бурити цi рiзноглибиннi свердловини одночасно чи почергово;

– з’ясовується доцiльнiсть об’єднання потужного перспективного розрiзу в один пошуковий поверх або роздiлення його на два чи три поверхи і опошукування в декілька етапів.

Очевидно, що оптимальний варiант методики пошукiв з метою вирiшення покладених на нього завдань можна вибрати лише на основi геолого-економiчних розрахункiв, жорстких i однозначних критерiїв яких в даний час не iснує.

5) пошуковi свердловини буряться переважно до глибин залягання перспективних горизонтiв, а при великiй товщинi осадового чохла – до максимальної технiчно досяжної глибини;

6) видiлення залежних i незалежних свердловин. Незалежні свердловини бурять в першу чергу згідно з проектною точкою закладання, обґрунтовану матеріалами геолого-геофізичних досліджень, які підготували нафтогазоперспективний об’єкт до пошукового буріння. У разі необхідності (при невдалих результатах буріння незалежної пошукової свердловини) закладають до буріння залежну свердловину, розташування якої намічається за результатами буріння незалежної свердловини на цьому ж об’єкті;

7) обґрунтування доцiльностi ведення пошукiв окремо для рiзних частин розрiзу, тобто поверхами.

Поверх пошукiв видiляється на основi схожостi або несуттєвої вiдмiнностi перспективних товщ за низкою ознак: глибини залягання, геологiчної будови, умов бурiння свердловин i розробки покладiв тощо.

Така методика застосовується в таких випадках:

– при значній незбіжності структурних планiв глибинних та верхнiх частин розрiзу;

– при значному дiапазонi нафтогазоносностi, коли глибини залягання перспективних горизонтiв рiзко вiдрiзняються;

– у випадку, коли верхня частина розрiзу вмiщує унiкальнi поклади нафти або газу, що мають велике економiчне значення i потребують швидшого введення в розробку.

Вивчення окремих пошукових поверхiв може вестись одночасно рiзними мережами свердловин або почергово однiєю чи кiлькома мережами свердловин.

8) рiшення про введення площi в пошукове бурiння приймається при наявностi проекту пошукового бурiння;

9) основними методичними прийомами закладання пошукових свердловин є такi:

а) закладання однiєї пошукової свердловини проводиться:

– в склепiннях брахiантиклiнальних i куполоподібних структур;

– на припiднятих дiлянках блокiв перспективної площi, розбитої тектонiчними порушеннями;

б) закладання двох незалежних пошукових свердловин практикується:

– на малоамплiтудних структурах в центральнiй частинi очiкуваного склепiння i в зонi найбiльш слабо вираженого замикання, яке визначає можливiсть збереження покладу i його висоту (метод “критичного напрямку”);