Лекція 12-13 Економічні характеристики ТПВ

При розгляді системи поводження з ТПВ як економічної системи її елементами виступають економічні суб'єкти, у власності чи у користуванні яких перебувають об'єкти поводження з ТПВ. Якщо відобразити усю технологічну повноту поводження з ТПВ, до суб'єктів систем поводження з ТПВ варто віднести: 1) виробників ТПВ (фізичних та юридичних осіб); 2) транспортні підприємства; 3) переробні підприємства; 4) збирачів і заготівельників ресурсно-цінних фракцій ТПВ; 5) торговців ресурсно-цінними фракціями; 6) підприємства, що використовують вторинні ресурси (утилізаційні підприємства); 7) споживачів продукції, виготовленої з використанням ТПВ та їх окремих фракцій. Сукупність і взаємозв'язки суб'єктів поводження з ТПВ відображають економічну сутність системи поводження з ТПВ.

Зв'язками між об'єктами системи поводження з ТПВ є матеріальні потоки ТПВ та їх окремих фракцій, продуктів їх переробки, продукції, виготовленої з використанням відходів, що відображають процеси транспортування відходів і продукції. У загальному випадку кожен об'єкт може мати кілька каналів вхідних та вихідних потоків. Потоки характеризуються темпом потоку, що вимірюється кількістю одиниць вмісту потоку за одиницю часу [94, с. 89].

Суб'єкти системи поводження з ТПВ, окрім матеріальних потоків, поєднуються також переміщенням фінансових та інформаційних потоків. Напрям та інтенсивність руху фінансових та інформаційних потоків залежать від того, які об'єкти містяться у технологічному ланцюгу поводження з відходами, до яких економічних суб'єктів вони належать і як побудовано фінансові відносини між цими суб'єктами.

Об'єкти та суб'єкти системи поводження з ТПВ за допомогою зв'язків, що існують між ними, накладають один на одного взаємні обмеження, тобто будь-яка зміна одного з об'єктів чи суб'єктів викликає зміни серед інших, передусім, сусідніх за ланцюгом переміщення матеріальних та фінансових потоків. Це і надає системі поводження з ТПВ характеру цілісного утворення.

Метою функціонування системи поводження з ТПВ є збирання і знешкодження певного обсягу ТПВ, тобто доведення ступеня небезпечності ТПВ для людей та навколишнього середовища до прийнятного рівня і, відповідно, підтримання належного рівня екологічної безпеки у межах системи. Екологічна небезпечність ТПВ обумовлена як високим вмістом органічних речовин (до 60-70 % [80, с. 10]), які легко загнивають, створюючи сприятливі умови для розмноження патогенних мікроорганізмів, комах, гризунів, так і вмістом токсичних сполук (рештки продуктів побутової хімії, вміст використаних батарейок тощо). Усі операції поводження з ТПВ, що здійснюються у межах систем поводження з ТПВ, повинні слугувати їх знешкодженню. Тому пропонується вживати термін "знешкодження ТПВ" як узагальнююче поняття для характеристики технологічного ланцюга поводження з ними.

Загальна мета системи поводження з ТПВ складається з окремих підцілей, що відтворюють базові принципи екологічно безпечного поводження з ТПВ і відображені як у міжнародних документах [17, с. 21; 178, с.45-46], так і у Законі України "Про відходи" [90]. До них належать:

1) зведення до мінімуму обсягів утворення ТПВ;

2) сприяння максимально можливій утилізації ТПВ шляхом використання їх ресурсно-цінних фракцій;

3) безпечне видалення ТПВ, що не підлягають утилізації.Три перелічені підцілі дуже тісно пов'язані між собою і підпорядковані загальній меті системи поводження з ТПВ. Так, утилізація ресурсно-цінних фракцій, створення ринків вторинних ресурсів сприяє зменшенню кількості ТПВ за рахунок попереднього вилучення цих фракцій. А заходи з мінімізації кількості ТПВ та одночасне сприяння їх утилізації значно полегшать завдання безпечного видалення і захоронення залишкових відходів і, відповідно, сприятимуть зменшенню витрат на це.

Тому основними критеріями екологічної стабільності функціонування систем поводження з ТПВ є зменшення кількості утворених відходів та розширення їх вторинного використання. Їх відносять до показників стійкого розвитку, що використовуються для визначення ступеня екологізації економіки

Варто зазначити, що, хоча на рівні системи поводження з ТПВ в цілому екологічні інтереси домінують, суб'єкти поводження з ТПВ являють собою окремі господарські одиниці і мають свої економічні інтереси, що домінують над екологічними. Економічні інтереси суб'єктів поводження з ТПВ можуть вступати у протиріччя, оскільки різнойменні суб'єкти утворюють технологічні ланцюги, де вартість послуг (продукції) одного із суб'єктів, яку він намагається збільшити, є поточними витратами для наступного суб'єкта у ланцюгу, котрі він намагається знизити. Крім того, протиріччя виникають між однойменними суб'єктами системи поводження з ТПВ, що вступають у конкурентну боротьбу. Формування у окремих суб'єктів цілей, що вступають у протиріччя, пов'язане з наявністю у них прав самостійності у прийнятті управлінських рішень. Це явище утруднює управління системою поводження з ТПВ, одночасно являючи собою умову підвищення ефективності функціонування систем поводження з ТПВ. Необхідною умовою досягнення загальної мети системи поводження з ТПВ – підтримання певного рівня екологічної безпеки, – стає збалансування (інтеграція) економічних інтересів окремих суб'єктів системи поводження з ТПВ.Зроблений висновок узгоджується з одним із базових принципів побудови систем переробки ТПВ, запропонованих спеціалістами ERRA (Єв­ро­пейської асоціації з регенерації і переробки відходів), а саме – за­без­пе­чен­ня еко­номічної ефективності як роботи кожного окремого суб'єкта системи, так і функціонування системи в цілому [127, с.40].

Таким чином, системи поводження з ТПВ можуть розглядатися у двох аспектах: 1) як технологічні системи, що складаються з об'єктів поводження з ТПВ і призначені для реалізації певної технологічної схеми поводження з ТПВ; 2) як економічні системи, що складаються із суб'єктів поводження з ТПВ і орієнтовані на дотримання економічних інтересів кожного з цих суб'єктів.

Оскільки системи поводження з ТПВ виступають одночасно як технологічні та економічні системи, функціонування яких чинить вплив на навколишнє середовище і метою яких є підтримання екологічної стабільності і недопущення негативних змін здоров'я і умов проживання населення, що є виробником ТПВ і, відповідно, суб'єктом системи поводження з ними, їх можна вважати підсистемами еколого-економічних систем [3, с. 10, 33, с.7], а також соціально-економіко-екологічних систем (соціоекосистем), що містять соціальні, економічні, технологічні та природні компоненти [78, с. 42-43]. Далі будемо вивчати системи поводження з ТПВ передусім як підсистеми урбоекосистем, оскільки саме у містах концентрується основна чисельність населення, накопичуються значні обсяги ТПВ і особливо гостро стоїть проблема їх знешкодження.

Рис. 1.2. Загальна характеристика системи поводження з твердими побутовими відходами

Економічні характеристики системи поводження з ТПВ визначаються, на нашу думку, напрямом фінансових потоків між суб'єктами системи. У світовій практиці відомі такі дві основні схеми руху фінансових потоків між суб'єктами системи поводження з ТПВ:

1) оплата послуг із знешкодження ТПВ, коли виробники ТПВ здійснюють платежі за послуги із збирання і знешкодження ТПВ відповідним суб'єктам за встановленими тарифами;

2) ринки вторинних ресурсів, коли заготівельні організації чи окремі особи закуповують у виробників певним чином відібрані і підготовані відходи як вторинний ресурс, тобто рух фінансових потоків відбувається у зворотному напрямку.

Здійснення виробниками відходів платежів за послуги із знешкодження ТПВ відповідає базовому принципу, котрий використовується у світовій практиці для економічного врегулювання екологонебезпечної господарської діяльності, – принципу "забруднювач платить". Він був запропонований і обґрунтований Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) у 1972 році. Названий принцип наголошує на тому, що конкретний забруднювач має оплачувати видатки на ліквідацію і попередження забруднення, а також контроль за забрудненням [81, с.95]. У сфері поводження з відходами даний принцип трансформується у "принцип розподіленої відповідальності". Розподілена відповідальність означає, що утворення відходів на кожній стадії життєвого циклу продукту (видобуток сировини, переробка, виробництво, збут і споживання) лежить на відповідальності того, хто на даній стадії є власником продукту.

Відповідно до зазначеного принципу, витрати на знешкодження ТПВ мають покривати їх виробники, – населення і юридичні особи, які є власниками предметів споживання, що повністю чи частково виходять з ладу і перетворюються у ТПВ. Ці платежі, у свою чергу, можуть здійснюватися за двома схемами:

1) здійснення платежів за послуги із знешкодження ТПВ за місцем їх утворення;

2) здійснення платежів за місцем придбання предметів споживання.

Оплата послуг із знешкодження ТПВ за місцем їх утворення є системою, прозорою і зрозумілою для безпосередніх платників. Вона особливо зручна у тих випадках, коли видалення ТПВ з певної території здійснюється конкретним підприємством, через рахунок якого і відбувається оплата його послуг. Схематичне зображення системи поводження з ТПВ при оплаті послуг за місцем їх надання подано на рис. 1.4.

Механізм оплати послуг із знешкодження ТПВ за місцем придбання товарів полягає у наступному: до ціни товару включається вартість робіт із збирання та утилізації відходів його споживання, яка при реалізації товару відчужується і спрямовується організаціям, що виконують збирання, утилізацію і/чи видалення цих відходів

Рис. 1.4. Схематичне зображення системи поводження з ТПВ при оплаті послуг із знешкодження за місцем утворення відходів:

а) за наявності монополії на видалення ТПВ;

б) за наявності розподілу території між різними підприємствами, що видаляють ТПВ, та системи роздільного збирання відходів.

Така схема оплати, як правило, застосовується для фінансування вторинного ресурсокористування. Схематичне зображення фінансових потоків та потоків відходів при її застосуванні подано на рис. 1.5. Вона є менш прозорою для виробників ТПВ, ніж оплата безпосередньо за місцем утворення відходів.

Рис. 1.5. Схематичне зображення системи поводження ТПВ при оплаті послуг із знешкодження ТПВ за місцем придбання товарів:

а) для всього комплексу робіт із знешкодження ТПВ;

б) для оплати послуг з утилізації ресурсно-цінних фракцій.

Платежі за послуги із знешкодження ТПВ, по суті, набувають вигляду непрямих податків місцевого чи загальнодержавного рівня. Дієвість даної схеми оплати забезпечується при дотриманні таких основних умов: 1) обґрунтованість тарифів за знешкодження, що включаються до цін товарів; 2) чіткість розподілу платежів, що надходять, на рахунки організацій, що займаються знешкодженням ТПВ; 3) виконання організаціями, що знешкоджують ТПВ, своїх зобов'язань у тісній співпраці з виробниками відходів.

При дотриманні чіткості роботи фінансового механізму оплата послуг із знешкодження відходів за місцем придбання товарів дає можливість організаціям, що переробляють та видаляють відходи, одержати платежі за свої послуги авансом, до появи конкретно тих відходів, за які їх було внесено.При формуванні і функціонуванні ринків вторинних ресурсів заготівельні організації чи окремі особи закуповують у виробників певним чином відібрані і підготовані відходи як вторинний ресурс. Далі заготівельники реалізують зібрані відходи промисловим підприємствам, що мають у них потребу, безпосередньо або через ланцюг посередників (рис. 1.6). Такі ринки утворюються, як правило, для ресурсно-цінних фракцій ТПВ: папір і картон, скло, чорні і кольорові метали, полімерні відходи.

Рис. 1.6. Схема функціонування ринку вторинних ресурсів

Розвиток ринків вторинних ресурсів дає змогу зменшити кількість відходів, що підлягають видаленню.Економічною характеристикою систем поводження з ТПВ також є стан ринку послуг із знешкодження ТПВ або ринку вторинних ресурсів.Організаційними характеристиками систем поводження з ТПВ можуть виступати територіальне поширення системи та охоплення матеріальних потоків, що перетинають її територіальні межі.

Структурні елементи сфери поводження з ТПВ*

Встановлення виду системи відповідно до пропонованої класифікації відбувається за кожною з ознак окремо. Варто зазначити, що системи поводження з ТПВ, що передбачають їх компостування, піроліз або утилізацію окремих фракцій, а також комбіновані системи, що містять хоча б один з названих методів знешкодження ТПВ, можуть бути класифіковані лише як утилізаційні системи. Крім того, систему поводження з ТПВ можна розглядати як ринок вторинних ресурсів і доцільно розглядати як територіально відкриту, якщо технологічно вона класифікована як утилізаційна.

Умовно основні методи поводження із ТПВ можна розділити на три групи: утилізаційні, ліквідаційні і змішані. По технологічному принципу розрізняють біологічні, термічні, хімічні, механічні і змішані методи.