Апаратура 10BASE2

Стандарт 10BASE2 визначає сегмент Ethernet на основі тонкого коаксіального кабелю з топологією шина завдовжки до 185 метрів (тобто близько 200 метрів, на це указує цифра 2 в назві сегменту). Даний тип сегменту з'явився пізніше, ніж сегмент 10BASE5, як зручніша і дешевша альтернатива класичному варіанту Ethernet.

Тонкий коаксіальний кабель відрізняється від товстого удвічі|вдвічі| меншим діаметром (близько 5 мм), значно більшою гнучкістю, зручністю монтажу, вартістю (приблизно у три рази дешевше товстого). Не дивно, що мережі|сіті| на його основі набули набагато більшого поширення. Тонкий кабель, як і товстий, має хвилевий опір 50 Ом і вимагає такого ж 50-омового| крайового узгодження. Якщо товстий кабель обов'язково має бути надійно закріплений, наприклад, на стіні або на підлозі приміщення|помешкання|, то тонкий кабель цілком|сповна| може бути прокладений навісним монтажем, що дозволяє досить просто переміщати комп'ютери в межах приміщення|помешкання|.

Найбільшим недоліком|нестачею| тонкого кабелю є|з'являється| менша допустима довжина сегменту (до 185 метрів). Інколи|іноді| виробники мережевих|мережних| адаптерів указують|вказують| допустиму довжину сегменту 200 або навіть 300 метрів. У останньому випадку може опинитися, що такі мережеві|мережні| адаптери не здатні|здібні| зв'язуватися з|із| адаптерами інших виготівників, оскільки|тому що| використовують нестандартні рівні сигналів. Найбільш поширений тип тонкого коаксіального кабелю – це RG-58| A/U. Його електричні параметри (загасання|затухання|, перешкодозахисна|перешкодозахищена|) гірші, ніж біля|в| товстого кабелю, що і визначає меншу допустиму довжину сегменту.

Апаратура для роботи з тонким кабелем (рис. 11.5) набагато простіше, ніж в разі товстого кабелю. Окрім мережевих адаптерів потрібні тільки кабелі відповідної довжини, роз'єми, Т-коннекторы (трійники) і терминаторы (один із заземленням).

Мал. 11.5. Апаратура 10BASE2

Між кожною парою абонентів прокладається окремий шматок кабелю з двома байонетными роз'ємами типа BNC на кінцях. Мінімальна довжина шматка кабелю (мінімальна відстань між абонентами) -0,5 метра. Спільна кількість абонентів на одному сегменті не повинна перевищувати 30.

Допускається, хоча і не рекомендується з'єднання шматків кабелю між собою за допомогою BNC I-коннекторов (Barrel-коннекторов). Роз'єми на кабель можуть припаюватися, але частіше встановлюються за допомогою спеціального обтискового інструменту, причому треба стежити, щоб обжимной інструмент відповідав марці вибраного роз'єму.

На платі адаптера повинен знаходитися BNC-разъем, до якого приєднується BNC T-коннектор, що зв'язує плату з двома шматками кабелю (рис. 11.6). Гальванічну розв'язку здійснює сам адаптер, напруга ізоляції складає 100—150 вольт, що значно менше, ніж в разі товстого кабелю. Металевий корпус BNC-разъема гальванічно розв'язаний з корпусом комп'ютера. Сполучати їх не можна.

Мал. 11.6. Приєднання адаптера до тонкого коаксіального кабелю

Якщо в структурі мережевого адаптера передбачено перемикання режимів (тумблерами або перемичками) "Ethernet – Cheapernet", треба перемкнути адаптер в режим "Cheapernet" (це поширена назва сегменту 10BASE2 взагалі і тонкого коаксіального кабелю зокрема).

В принципі допускається включити між роз'ємом адаптера і BNC T-коннектором відрізок кабелю і розташувати весь сполучний вузол (Т-коннектор і два BNC роз'єму) подалі від адаптера і комп'ютера. Але стандарт визначає, що довжина такого вставленого відрізання кабелю не повинна перевищувати 4 див. Навряд чи кабель такої невеликої довжини що-небудь дасть, тому краще все-таки виконувати з'єднання саме так, як показано на рис. 11.6.

Приклад з'єднання комп'ютерів в мережу за допомогою тонкого кабелю показаний на рис. 11.7. Тут, як і в разі товстого кабелю (10BASE5), реалізується стандартна топологія шина. На кінцях кабелю (на роз'єми крайніх адаптерів) включаються 50-омные терминаторы, один (і лише один) з яких необхідно заземлити.

Мал. 11.7. З'єднання комп'ютерів мережі тонким кабелем

Слід зазначити, що роз'єми вітчизняного виробництва типа СР-50 личать для з'єднання з імпортними роз'ємами BNC. Проте зовсім невелика відзнака в розмірах цих роз'ємів приводить до того, що їх з'єднання вимагає значних фізичних зусиль, небезпечних для цілості адаптера, так що краще все-таки дотримуватися одного типа роз'ємів.

При необхідності збільшення довжини мережі можна використовувати репітери (рис. 11.8) Якщо вся мережа виконується на тонкому кабелі, то, згідно стандарту, кількість сегментів не повинна перевищувати п'яти (таким чином, спільна довжина мережі складе 925 метрів, буде потрібно чотири репітери). Як і в разі 10BASE5, необхідно дотримувати правило "5-4-3", тобто тільки на трьох сегментах можуть розташовуватися комп'ютери. До одного сегменту може підключатися до 30 абонентів, включаючи і репітери.

Мал. 11.8. Об'єднання сегментів 10BASE2 за допомогою репітерів

Мінімальний набір устаткування|обладнання| для односегментний| мережі|сіті| на тонкому кабелі повинен включати наступні|слідуючі| елементи:

• мережеві|мережні| адаптери (по числу об'єднуваних в мережу|сіть| комп'ютерів);
• відрізки кабелю з BNC-разъемами на обох кінцях, спільна довжина яких достатня для об'єднання всіх комп'ютерів;
• BNC Т-коннекторы (по числу мережевих адаптерів);
• один BNC терминатор без заземлення;
• один BNC терминатор із заземленням.

Якщо мережа|сіть| створюється з|із| декількох сегментів з використанням репітерів і концентраторів, то треба враховувати, що деякі концентратори мають вбудовані 50-омні| термінатори| (інколи|іноді| – що відключаються|відключають|), що спрощує проблеми узгодження. Якщо ж таких вбудованих термінаторів| немає, то треба використовувати зовнішні термінатори| на кожному кінці сегменту, і тоді перерахована апаратура буде потрібна для кожного сегменту.

В принципі, реалізація якогось сегменту мережі|сіті| на базі відрізань кабелів різного типа|типу| (товстого і тонкого) можлива. В цьому випадку для розрахунку допустимої довжини сегменту кабелю рекомендується користуватися наступним|слідуючим| співвідношенням:

(3,28 x Lтн|) + Lтл| < 500 м|м-кодів|

де Lтн і Lтл – відповідно довжина тонкого і товстого кабелю. Але краще все-таки використовувати точний розрахунок працездатності мережі, який описаний в розділі 10.

До недавнього часу апаратура 10BASE2 була найпопулярнішою. Кабелі, роз'єми, адаптери для неї випускалися найбільшою кількістю виробників, що призводило до регулярного зниження цін. Але зараз її все більше витісняє 10BASE-T, деколи абсолютно невиправдано, адже для невеликих мереж Ethernet сегмент 10BASE2 зазвичай є дешевшим і зручнішим рішенням. Правда, 10BASE2 не має таких можливостей модернізації, як 10BASE-T.

Апаратура 10BASE-T|

Стандарт 10BASE-T визначає сегмент Ethernet на основі неекранованих витих пар (UTP) категорії 3 і вище з топологією пасивна зірка (Twisted-Pair Ethernet). Це найпізніший стандарт Ethernet на основі електричного кабелю (розвивається з 1990 року). Він вважається за перспективного, і практично витіснив сегменти 10BASE5 і 10BASE2.

Даний тип сегменту Ethernet| має всі переваги і недоліки|нестачі| пасивної зірки.

З одного боку, він помітно дорожче за шинний сегмент 10BASE2, оскільки вимагає обов'язкового застосування концентратора (хаба). Сумарна кількість кабелю, необхідного для об'єднання такої ж кількості комп'ютерів, виявляється значно більше, чим в разі шини. З іншого боку, обрив кабелю не приводить до відмови всієї мережі, монтаж, а також діагностика несправності мережі простіша. Крім того, поважно і те, що до кожного комп'ютера підводиться один кабель, а не два, як в разі 10BASE2, не потрібно застосовувати також зовнішні терминаторы і заземляти мережу.

Проте головна перевага 10BASE-T в тому, що тільки даний стандарт завдяки використанню передачі "крапка-крапка" дозволяє виконати плавний переказ мережі Ethernet в мережу Fast Ethernet. Докладніше про це – в кінці даного розділу.

У сегменті 10BASE-T передача сигналів здійснюється по двох витих парах дротів, кожна з яких передає тільки в один бік (одна пара – передавальна, інша – що приймає). Кабелем, що містить такі подвійні виті пари, кожен з абонентів мережі приєднується до концентратора (хабу), використання якого в даному випадку на відміну від тих, що розгледіли раніше обов'язково. Концентратор проводить змішення сигналів від абонентів для реалізації методу доступу CSMA/CD, тобто в даному випадку реалізується топологія пасивна зірка (рис. 11.9), яка, як вже наголошувалося, рівноцінна топології шина.

Використання двох зустрічно направлених|спрямованих| витих|кручених| пар спрощує завдання|задачу| детектування колізій. Колізія детектується|детектує| тоді, коли є|наявний| вхідний сигнал під час передачі.

Мал. 11.9. Підключення абонентів 10BASE-T за допомогою витої пари

Можливе з'єднання декількох концентраторів між собою для отримання деревовидної структури. Кожен концентратор окрім звичайних портів для приєднання абонентів містить порт розширення "UpLink", який служить для приєднання до концентратора більш високого рівня. Але концентратори можуть з'єднуватися між собою і через звичайні порти (рис. 11.10). Спільне правило вибору конфігурації в даному випадку виглядає так: між двома абонентами не може бути більше чотирьох концентраторів.

Мал. 11.10. З'єднання абонентів 10BASE-T за допомогою концентраторів

Гальванічна розв'язка здійснюється апаратурою адаптерів і має типову напругу ізоляції 100 В, що відповідає параметрам 10BASE2.

Довжина сполучного кабелю між адаптером і концентратором не повинна перевищувати 100 метрів (мінімальна довжина – 2,5 м|м-кодів|), що часто накладає істотні|суттєві| обмеження на розміщення комп'ютерів. Кабель застосовується гнучкий, діаметром близько 6 мм. З|із| чотирьох витих|кручених| пар, що входять в кабель, використовуються тільки|лише| дві. Найбільш поширений тип кабелю – це кабель EIA/TIA категорії 3. Але|та| в даний час|нині| рекомендується використовувати якісніший кабель категорії 5 (або навіть вище), який дозволяє без проблем переходити на Fast| Ethernet|. Популярний кабель мазкі AWG| 22-26.

Кабелі приєднуються до адаптера і до концентратора 8-контактними роз'ємами типа RJ-45 (рис. 11.11), зовні схожими на звичайні телефонні роз'єми, в яких використовуються тільки чотири контакти. Призначення контактів роз'єму приведене в табл. 11.2. Дроти передавальної пари позначені TX+ і TX-, а приймальної пари – RX+ і RX-.

Монтаж і обслуговування неекранованих кабелів з|із| витими|крученими| парами (UTP-кабелів|) набагато простіші, ніж коаксіальних кабелів, оскільки|тому що| вони не мають металевого обплетення. UTP-кабелі| стоять приблизно удвічі|вдвічі| дешевше, ніж тонкий коаксіальний кабель, але|та| при цьому треба враховувати, що в разі|у разі| топології пасивна зірка кабелю зазвичай|звично| потрібна значно більше, чим при топології шина.

Мал. 11.11. Роз'єм RJ-45

Передача по витих|кручених| парах ведеться диференціальними сигналами з метою збільшення перешкодостійкості|перешкодостійкий| мережі|сіті|, тобто|цебто| жоден з дротів|проводів| цих витих|кручених| пар не заземляється. На відміну від сегментів з|із| коаксіальним кабелем користувачеві не треба ні використовувати зовнішні термінатори|, ні заземляти кабель, достатньо|досить| всього лише|усього лише| забезпечити заземлення комп'ютерів мережі|сіті|.

У мережі 10BASE-T застосовуються два види з'єднання дротів кабелю (рис. 11.12). Якщо треба об'єднати в мережу всього два комп'ютери, то можна обійтися взагалі без концентратора, застосувавши так званий перехресний кабель (crossover cable), який сполучає передавальні контакти одного роз'єму RJ-45 з приймальними контактами іншого роз'єму RJ-45 і навпаки. А для зв'язку комп'ютерів з концентратором зазвичай використовується прямий кабель (direct cable), в якому з'єднуються між собою однакові контакти обох роз'ємів. На такий прямий кабель розрахована більшість концентраторів. Треба, правда, враховувати, що інколи перехресне з'єднання є усередині порту концентратора

Мал. 11.12. З'єднання дротів прямого і перехресного кабелів сегменту 10BASE-T

(стандарт рекомендує позначати такий порт буквою|літерою| "Х"), тому, виконуючи з'єднання|сполуки| в мережі|сіті|, слід бути дуже акуратним.

Необхідно також брати до уваги і те, що кабель, що сполучає між собою два концентратори через звичайні порти, має бути перехресним (на рис. 11.10він помічений буквою "Х"). А ось кабель, що сполучає спеціальний розширювальний порт одного концентратора (UpLink) з нормальним портом іншого концентратора має бути прямим.

Варто відзначити, таку особливість адаптерів і концентраторів, розрахованих на роботу з витою парою, як наявність в них вбудованого контролю правильності з'єднання мережі. У відсутності передачі інформації вони періодично (раз в 16,8 мс) передають тестові імпульси (NLP– Normal Link Pulse), по наявності яких на приймальному кінці визначається цілісність кабелю. Для візуального контролю правильності з'єднань передбачені спеціальні світлодіоди "Link", які горять при правильному з'єднанні апаратури. Це дуже зручно і вигідно відрізняє сегмент 10BASE-T від 10BASE2 і 10BASE5, де подібна функція із-за шинної структури в принципі не може бути передбачена, оскільки в них всі абоненти сполучені паралельно.

Мінімальний набір устаткування|обладнання| для мережі|сіті| на витій|крученій| парі включає наступні|слідуючі| елементи:

• мережеві адаптери (по числу об'єднуваних в мережу комп'ютерів), що мають UTP-разъемы RJ-45;
• відрізки кабелю з роз'ємами RJ-45 на обох кінцях (по числу об'єднуваних комп'ютерів);
• один концентратор, що має стільки UTP-портов з роз'ємами RJ-45, скільки необхідно об'єднати комп'ютерів.

Апаратура 10BASE-FL|

Широко використовувати оптоволоконний кабель в Ethernet| зачали|починали| порівняно недавно. Його застосування|вживання| дозволило відразу ж значно збільшити допустиму довжину сегменту і перешкодостійкість|перешкодостійкий| передачі. Важлива також і повна|цілковита| гальванічна розв'язка комп'ютерів мережі|сіті|, яка досягається тут без всякої|усякої| додаткової апаратури, через специфіку середи|середовища| передачі. Ще одна перевага оптоволоконних кабелів полягає в можливості|спроможності| поступового переходу на Fast| Ethernet| без заміни кабелів, оскільки|тому що| пропускна спроможність оптоволокна| дозволяє досягти не лише|не тільки| 100 Мбіт/с, але і вищих швидкостей передачі.

Передача інформації в даному випадку йде по двох оптоволоконних кабелях, передавальних сигнали в різні боки (як і в 10BASE-T). Інколи використовуються двопровідні оптоволоконні кабелі, два кабелі, що містять, в спільній зовнішній оболонці, але частіше – два одиночні кабелі. Всупереч поширеній думці, вартість оптоволоконного кабелю не дуже висока (вона близька до вартості тонкого коаксіального кабелю). Правда, в цілому апаратура в даному випадку виявляється помітно дорожче, оскільки вимагає використання дорогих оптоволоконних трансиверів.

Апаратура 10BASE-FL має схожість як з апаратурою 10BASE5 (тут теж можуть застосовуватися зовнішні трансивери, сполучені з адаптером трансиверным кабелем), так і з апаратурою 10BASE-T (тут також застосовуються топологія пасивна зірка і два різноспрямовані кабелі). Схема з'єднання мережевого адаптера і концентратора показана на рис. 11.13.

Мал. 11.13. З'єднання адаптера і концентратора в 10BASE-FL

Оптоволоконний трансивер називається FOMAU (Fiber Optic MAU) .Он виконує всі функції звичайного трансивера (MAU), але, крім того, перетворить електричний сигнал в оптичний при передачі і назад при прийомі. FOMAU також формує і контролює сигнал цілісності лінії зв'язку, передаваний в паузах між пакетами. Цілісність лінії зв'язку, як і в разі 10BASE-T, відображається світлодіодами "Link" і визначається по наявності між передаваними пакетами сигналу "Idle" частотою 1 Мгц. Для приєднання трансивера до адаптера застосовується стандартний AUI-кабель, такий же, як і в разі 10BASE5,но довжина його не повинна перевищувати 25 метрів.

Є також мережеві адаптери з вбудованими трансиверами FOMAU, які мають тільки зовнішні оптоволоконні роз'єми і не потребують трансиверных кабелів.

Довжина оптоволоконних кабелів, сполучаючий|з'єднувати| трансивер і концентратор, може досягати 2 кілометрів без застосування|вживання| яких би то не було ретрансляторів. Таким чином, можливе об'єднання в локальну мережу|сіть| комп'ютерів, що знаходяться|перебувають| в різних будівлях, рознесених територіально.

Спочатку оптоволоконний зв'язок застосовувався переважно для зв'язку між репітерами. Перший стандарт FOIRL| (Fiber| Optic| Inter-Repeater| Link|), розроблений на початку восьмидесятих|вісімдесятих| років 20 століть|віки|, передбачав|припускав| якраз зв'язок між двома репітерами на відстань до 1000 метрів. Потім були розроблені оптоволоконні трансивери для підключення до репітера окремих комп'ютерів і стандарт 10BASE-F,включаючий| в себе наступні|слідуючі| три типи сегментів:

• 10BASE-FL (Fiber Link) – замінив старий стандарт FOIRL і найбільш поширений в даний час. Він забезпечує зв'язок між двома комп'ютерами, між двома репітерами або між комп'ютером і репітером. Максимальна відстань – до 2000 метрів.
• 10BASE-FВ (Fiber Backbone) – стандарт призначений для синхронного обміну між декількома репітерами з метою утворення базової розподіленої репитерной системи. Максимальна відстань – до 2000 метрів. Поєднаємо із стандартом 10BASE-FL, проте широкого поширення не набув.
• 10BASE-FP (Fiber Passive) – призначений для об'єднання в топологію пасивна зірка без використання репітерів до 33 комп'ютерів (для цього застосовуються спеціальні пасивні оптичні розгалуджувачі). Максимальна відстань від комп'ютера до розгалужувача – до 500 метрів. Таке значне скорочення допустимої відстані пояснюється сильним загасанням в пасивному оптичному розгалужувачі. Стандарт несумісний з 10BASE-FL. Широкого розповсюдження цей тип сегменту також не отримав.

Таким чином, зараз реально використовується тільки стандарт 10BASE-FL.

У 10BASE-FL застосовується мультимодовий кабель і світло з довжиною хвилі 850 нанометрів, проте є апаратура і для використання одномодового кабелю (з граничною довжиною до 5 км.).

Сумарні оптичні втрати в сегменті (як у кабелі, так і в роз'ємах) не повинні перевищувати 12,5 дБ|. При цьому втрати в кабелі складають близько 5 дБ| на кілометр довжини кабелю, а втрати в роз'ємі – від 0,5 до 2,0 дБ| (ця величина сильно залежить від якості установки роз'єму). Тільки|лише| при таких величинах втрат можна гарантувати стійкий зв'язок на граничній довжині кабелю. На практиці краще не ризикувати і брати довжину кабелю відсотків|процентів| десять|десятеро| менше граничною (що і рекомендується стандартом).

Стандартний оптоволоконний кабель 10BASE-FL повинен мати на обох кінцях оптоволоконні байонетные ST-разъемы, показані на рис. 11.14 (стандарт BFOC/2.5). Приєднання цього роз'єму до трансивера або концентратора не складніше, ніж BNC-разъема в мережі 10BASE2 (див. рис.11.5).

Мал. 11.14. ST-роз'єм для оптоволоконного кабелю

Використовуються також оптоволоконні роз'єми типу SC, що приєднуються подібно RJ-45 шляхом простого вставляння в гніздо. Роз'єми SC зазвичай жорстко сполучені по два для двох кабелів (рис. 11.15).

Мал. 11.15. SC-розєм для оптоволоконного кабелю

Існують також роз'єми типа MIC FDDI, аналогічні роз'ємам SC що вставляється в гніздо. Правда, вони використовуються рідше. При покупці устаткування 10BASE-FL треба стежити за відповідністю роз'ємів, встановлених на кабелі, і у відповідь роз'ємів трансиверів або концентраторів.

Приклад з'єднання комп'ютерів за допомогою оптоволоконного кабелю в топологію пасивна зірка показаний на рис. 11.16.

Як і в разі 10BASE-T, декілька концентраторів можуть об'єднуватися між собою для отримання деревовидної топології. Взагалі, найчастіше сегмент 10BASE-FL якраз і використовується для з'єднання двох концентраторів. А до концентраторів підключаються комп'ютери за стандартом 10BASE-T. Таким чином, удається поєднати достоїнства обох сегментів – низьку вартість 10BASE-T і великі відстані 10BASE-FL.

Мінімальний набір устаткування|обладнання| для з'єднання|сполуки| оптоволоконним кабелем двох комп'ютерів включає наступні|слідуючі| елементи:

• два мережеві|мережні| адаптери з|із| трансиверними| роз'ємами;
• два оптоволоконні трансивери (FOMAU);
• два трансиверних| кабелю;
• два оптоволоконні кабелі з ST-разъемами (або з SC або з MIC роз'ємами) на кінцях.

Якщо потрібно з'єднати більше двох комп'ютерів, то треба використовувати концентратор, що має оптоволоконні порти. Кожен комп'ютер забезпечується своїм трансивером і трансиверним| кабелем, а також двома оптоволоконними кабелями з|із| відповідними роз'ємами для підключення до концентратора.

Мал. 11.16. Об'єднання комп'ютерів в мережу по стандарту 10BASE-FL

12. Лекція: Стандартні сегменти Fast| Ethernet|

Апаратура 100BASE-TX|

Стандарт Fast| Ethernet| IEEE| 802.3і. З'явився|появлявся| значно пізніше за стандарт Ethernet| – в 1995 році. Його розробка насамперед|передусім| була пов'язана з вимогою підвищення швидкості передачі інформації. Проте|однак| перехід з|із| Ethernet| на Fast| Ethernet| дозволяє не лише|не тільки| підвищити швидкість передачі, але і істотно|суттєвий| відсунути|відсувати| кордон|межу| перевантаження мережі|сіті| (що зазвичай|звично| набагато важливіше|поважний|). Тому популярність Fast| Ethernet| постійно росте|зростає|.

Разом з тим|в той же час| треба враховувати, що стандартні сегменти Fast| Ethernet| мають свої особливості і недоліки|нестачі|, які далеко не очевидні, але|та| які обов'язково треба враховувати. Творці Fast| Ethernet| зробили все можливе для полегшення переходу на нову швидкість, проте|однак|, в якомусь сенсі|змісті| Fast| Ethernet| – це вже інша, нова мережа|сіть|.

Якщо порівнювати набір стандартних сегментів Ethernet| і Fast| Ethernet|, то головна|чільна| відзнака|відмінність| – повна|цілковита| відмова в Fast| Ethernet| від шинних сегментів і коаксіального кабелю. Залишаються тільки|лише| сегменти на витій|крученій| парі і оптоволоконні сегменти.

Стандарт 100BASE-TX визначає мережа з топологією пасивна зірка і використанням здвоєної витої пари.

Схема об'єднання комп'ютерів в мережу 100BASE-TX практично нічим не відрізняється від схеми за стандартом 10BASE-T (рис. 12.1). Проте, в цьому випадку необхідне застосування кабелів з неекранованими витими парами (UTP) категорії 5 або вище, що пов'язане з необхідною пропускною спроможністю кабелю. В даний час це найпопулярніший тип мережі Fast Ethernet.

Для приєднання кабелів так само, як і в разі 10BASE-T використовуються 8-контактні роз'єми типа RJ-45. Довжина кабелю так само не може перевищувати 100 метрів (стандарт, правда, рекомендує обмежуватися довжиною сегменту в 90 метрів, щоб мати 10-процентний запас) .Так же використовується топологія пасивна зірка з концентратором в центрі. Тільки мережеві адаптери мають бути Fast Ethernet, і концентратор має бути розрахований на підключення сегментів 100BASE-TX. Саме тому рекомендується навіть при установці мережі 10BASE-T прокладати кабель категорії 5.

Мал. 12.1. Схема об'єднання комп'ютерів за стандартом 100BASE-TX

З восьми контактів роз'єму RJ-45 використовується тільки 4 контакти (табл. 12.1): два для передачі інформації (TX+ і TX-) і два для прийому інформації (RX+ і RX-). Передача проводиться диференціальними сигналами. Для передачі використовується код 4В/5В, такий же, як в мережі FDDI, що дозволяє понизити частоту зміни сигналів в порівнянні з манчестерським кодом. Це вже серйозний крок убік від первинного стандарту IEEE 802.3.

Стандарт передбачає також можливість застосування екранованого кабелю з двома витими парами дротів (хвилевий опір – 150 Ом). В цьому випадку повинен застосовуватися 9-контактний екранований роз'єм DB-9, він же роз'їм STP IBM типа 1 (рис. 12.2), такий же, як в мережі Token-Ring. Призначення контактів цього роз'єму приведене в табл. 12.2.

Мал. 12.2. Роз'їм DB-9

Як і в разі 10BASE-T, в мережі 100BASE-TX можуть використовуватися два типи кабелю: прямий і перехресний (рис. 12.3). Для з'єднання двох комп'ютерів без застосування концентраторів використовується стандартний перехресний (crossover) кабель. А для зв'язку комп'ютера з концентратором застосовується прямий (direct) кабель із сполученими між собою однаковими контактами роз'ємів. Якщо перехресне з'єднання передбачене усередині концентратора, то відповідний порт його має бути помічений буквою "X". Тут все точно так, як і в разі 10BASE-T.

Для контролю цілісності мережі в 100BASE-TX передбачена передача в інтервалах між мережевими пакетами спеціальних сигналів (FLP– Fast Link Pulse). Але на відміну від 10BASE-T ці сигнали виконують також функцію автоматичного узгодження швидкості передачі апаратних засобів (Auto-Negotiation). Про це автоматичне узгодження буде розказано в розділі "Автоматичне визначення типа мережі".

Мал. 12.3. Прямий і перехресний кабелі, вживані в сегменті 100BASE-TX