Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність

Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» під зовнішньоекономічною діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, що побудована на взаємовідносинах між ними і має місце здійснення як на території України, так і за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється у таких формах:

Ø зовнішня торгівля товарами і послугами;

Ø транскордонний рух капіталу;

Ø міграція робочої сили;

Ø науково-технічний обмін з іншими країнами.

У макроекономіці зовнішньоекономічна діяльність виявляється, перш за все, через механізм зовнішньої торгівлі, яка є її найстарішою формою. За допомогою зовнішньої торгівлі здійснюється купівля – продаж (експорт – імпорт) товарів, устаткування, продукції інтелектуальної праці (ліцензій, «ноу-хау»), аукціони, торги. Державне регулювання зовнішньої торгівлі передбачає використання двох основних режимів: протекціонізму, тобто захисту і стимулювання національного експорту та стримування імпорту;режиму вільної торгівлі з мінімальним впливом держави на зовнішньоекономічну діяльність.

При цьому, використовуються наступні основні інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі: тарифні;нетарифні.

Тарифні інструментипов’язані з офіційним оподаткуванням урядом імпортних, експортних товарів або транзиту через встановлення мита і спеціальних зовнішньоторговельних податків та зборів. Нетарифні інструменти не впливають на ціни, але непрямо впливають на обсяги торговельних потоків (квоти, ліцензії, добровільні обмеження, технічні бар’єри, пов’язані з екологічними, санітарно-гігієнічними та іншими обмеженнями). Спільне підприємництво – це форма зовнішньоекономічної діяльності, яка реалізується у вигляді інвестиційних проектів усіх галузей народного господарства, включаючи науку, освіту, кредитно-фінансові операції, страхування.

Надання послуг – це форма зовнішньоекономічної діяльності, що набула великого розвитку на сучасному етапі і включає: міжнародні перевезення вантажів, посередництво, банківські послуги, страхування, лізинг, туризм.

Окрім цього, швидко розвиваються інформаційно-комп’ютерні послуги через систему Інтернет та інші. Сьогодні в світовому господарстві і міжнародних відносинах все більшого поширення набуває така форма зовнішньоекономічної діяльності як співпраця (науково-технічна, економічна, інформаційна та інша).

Міжнародні об’єднання і організації – це форма зовнішньоекономічної діяльності, що відіграє важливу роль в організації співробітництва між країнами, регулюванні зовнішньоекономічної діяльності та міжнародної економічної співпраці. До найбільш важливих відносяться: ООН з багато чисельними комісіями та інститутами, Світова організація торгівлі (СОТ),Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Європейський економічний союз (ЄЕС).

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності розуміється комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних та інших методів, що забезпечують ефективну взаємодію національних суб’єктів господарської діяльності із світовими з метою прискорення економічного розвитку України.

Практичні заходи щодо удосконалення механізму зовнішньоекономічної діяльності передбачають: удосконалення законодавчої бази; створення ринкового економічного середовища; розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічні операції, опосередковані грошовими потоками, статистично групуються у платіжний баланс країни. У загальному значенні платіжний баланс – це співвідношення між надходженнями в країну і платежами, які країна здійснює за кордон протягом певного часу.

Тобто, платіжний баланс – це систематизований запис підсумків усіх економічних угод між резидентами конкретної країни (домогосподарствами, підприємствами та урядом) та іншим світом за певний період часу (звичайно за рік).

Макроекономічне призначення платіжного балансу полягає у відображенні стану міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами. Він надає кількісну (грошову) і якісну (структурну) характеристику зовнішньоекономічної діяльності країни, її участі у світовому господарстві.

У рахунках платіжного балансу повинні відображатися обидва потоки, тому кожна операція фіксується в них подвійним записом. Операції належать до кредиту або дебету за такими критеріями:

Ø кредит – відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням валюти до країни;

Ø дебет – надходження цінностей до країни від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком валюти за межі країни;

Ø сальдо – різниця між кредитом і дебетом.

Найвідомішою класифікацією статей платіжного балансу на сучасному етапі є та, що використовується Міжнародним валютним фондом.

Ця організація оприлюднила міжнародний стандарт під назвою «Керівництво з платіжного балансу». МВФ публікує платіжні баланси за двома схемами: агрегований і більш детальний. Затверджена МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується всіма країнами – членами Фонду як основа національних методів класифікації та передбачає наявність наступних основних розділів: балансу поточних операцій; балансу руху капіталу і фінансових ресурсів; помилок та упущень; балансу руху резервів.

Схема платіжного балансу наведена в таблиці 12.1.

Таблиця 12.1. Схема платіжного балансу в аналітичному вигляді

Вирівнювання (врівноваження) платіжного балансу виражається формулою: СПБ = СПО+СКО+СПУ

Де СПБ – сальдо платіжного балансу;

СПО – сальдо поточних операцій;

СКО – сальдо капітальних операцій;

СПР – сальдо помилок і упущень.

Незважаючи на уніфікацію та стандартизацію методик складання платіжних балансів вони відрізняються у різних країнах (промислово розвинутих та тих, що розвиваються) під впливом багатьох факторів.

Серед них найбільш поширеними є такі:

Ø нерівномірність соціально-економічного розвитку країн та міжнародна конкуренція;

Ø циклічні коливання економіки;

Ø рівні відсоткових ставок;

Ø обсяги державних військових витрат;

Ø посилення міжнародної фінансової взаємозалежності країн;

Ø структурні зміни у сфері міжнародної торгівлі;

Ø валютно-фінансові чинники;

Ø інфляційні коливання та ін.

У міжнародній торгівлі використовуються різні національні валюти. У відповідних співвідношеннях вони за певних умов здатні обмінюватися одна на іншу на валютному ринку.

Валютний курс – це співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни виражена в грошових одиницях інших країн.

Курс валюти складається на валютному ринку країни як результат коливань пропозиції іноземної валюти та попиту на неї. Пропозиція іноземної валюти формується шляхом здійснення активних операцій платіжного балансу (операцій за кредитом). Попит на іноземну валюту формують пасивні операції. На перетині кривих попиту і пропозиції складається ринковий курс валюти (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Ринковий курс валюти

Процес визначення ціни валюти, тобто валютного курсу, називається валютним котируванням. Розрізняють два способи котирування валюти:

- пряме;

- обернене котирування;

- крос – котирування.

Зовнішньоекономічна діяльність країни залежить від застосування системи валютних курсів. Розрізняють наступні основні системи валютних курсів:

- гнучкі (плаваючі);

- фіксовані.

Гнучкі (плаваючі) валютні курси – це система, за якої курси обміну національних валют визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на валютному ринку. Вільне коливання валютних курсів під впливом змін в попиті і пропозиції іноземної валюти і автоматичне коригування на цій основі дефіцитів і активів платіжного балансу розглядається як головна перевага системи гнучких або плаваючих курсів. В свою чергу існує декілька режимів плаваючих валютних курсів:

1. Незалежне «плавання» - коли курс встановлюється на основі попиту і пропозиції на національні валюти з мінімальним втручанням центральних банків;

2. Кероване «плавання» - коли курс встановлюється на основі попиту і пропозиції, але з більшим втручанням центральних банків;

3. Спільне «плавання». Його використовують країни Європейського союзу, які мають два валютні режими: один – для операцій всередині ЄЕС, а інший – для відносин з не членами ЄЕС.

Фіксовані валютні курси - це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів.

За формами валютні курси бувають:

1. Номінальний курс (Ен), тобто величина курсу, що склалася фактично.

2. Реальний курс (Ер), виражений формулою:

де Ер – реальний курс; Ен – номінальний курс; Ці – ціна товарів за кордоном; Цн – національна ціна.

3. Номінальний ефективний валютний курс;

4. Реальний ефективний валютний курс.

Реальний валютний курс, як поняття, має два тлумачення. По-перше, це коефіцієнт, який показує відношення іноземних цін до внутрішніх цін, обчислених у спільній валюті. По-друге, це пропорція, в якій іноземні товари обмінюються на вітчизняні товари. Чим нижче реальний валютний курс, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і нижчим попит на імпорт.

Двостороннім валютним курсом називають валютний курс, що показує пропорцію, в якій вартість національної валюти оцінюється через одну іноземну валюту.

Багатосторонній валютний курс характеризується індексом національної валюти, обчисленого у вигляді середньозваженої величини на основі індексів двосторонніх курсів валют головних торгівельних партнерів даної країни за певний період.

Використання валютного курсу як важеля управління зовнішньоекономічною діяльністю пов’язане з його важливими функціями:

- порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами;

- порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних іплатіжних балансів тощо;

- певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Фактори, що впливають на динаміку валютного курсу:

• зміни вподобань споживачів імпортної продукції;

• відносні зміни в доходах (курс валюти тієї країни, де швидше зростають доходи, знижується);

• відносна зміна цін (валюта країни з вищою інфляцією знецінюється швидше);

• відносні реальні процентні ставки (країна з високими реальними ставками зміцнює свою валюту, тому що переважає приплив валюти в цю країну);

• курсові очікування суб’єктів економіки.

Гнучкі валютні курси мають такі переваги:

• автоматичне врегулювання дефіциту платіжного балансу;

• економія центральним банком своїх золотовалютних резервів.

Основні недоліки гнучких валютних курсів:

• невизначеність у міжнародній торгівлі, яка пов’язана з можливими коливаннями курсу та втратами підприємців від цих коливань;

• при падінні курсу національної валюти вигідним стає експорт, але для закупівлі такого ж обсягу імпортних товарів необхідно більше експортувати;

• коливання валютного курсу негативно впливають на стабільність внутрішньої економіки. При падінні курсу національної валюти зростає внутрішня інфляція, крім того, спочатку стимулюється експорт, а згодом настає депресія в експортних галузях. Ускладнюється також державне регулювання економіки, особливо в країнах з високим рівнем відкритості економіки.

Існують наступні форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

1. Прямі (адміністративні), у тому числі заборони та обмеження.

2. Непрямі, у тому числі режим валютного курсу, девальвація і ревальвація національної валюти з фіксованим курсом, валютні інтервенції Центрального банку країни.

Розрив зовнішнього і внутрішнього знецінення валюти, тобто динаміка його курсу і купівельної спроможності, має важливе значення для зовнішньої торгівлі. Якщо внутрішнє інфляційне знецінювання грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їхнього продажу на внутрішньому ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінювання валюти випереджає внутрішнє, яке пов’язане з інфляцією, тоді виникають умови для валютного демпінгу – масового експорту товарів за цінами нижче середньосвітових, пов’язаного з відставанням падіння купівельної спроможності грошей від зниження їхнього валютного курсу, з метою витиснення конкурентів на зовнішніх ринках.

Для валютного демпінгу характерним є наступне:

1) експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за цінами, що підвищилися під впливом інфляції, продає їх на зовнішньому ринку за більш стійку валюту за цінами нижче середньосвітових;

2) джерелом зниження експортних цін служить курсова різниця, що виникає при обміні вирученої більш стійкої іноземної валюти на знецінену національну;

3) вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує над прибуток експортерів.

Дуже важливим практичним завданням держави є створенняобґрунтованої гнучкої системи тарифного регулювання імпорту, яка виконувала б триєдині функції:

Ø раціоналізацію імпорту;

Ø регулювання конкуренції;

Ø забезпечення інтересів бюджету.

Валютно – фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності - це комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених форм і методів створення та використання валютно-фінансових ресурсів у сфері зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення економічного і соціального розвитку країни й потреб громадян і визначає кінцевий результат всієї світової господарської системи.

Кількісна і якісна характеристика ефективності валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності визначається обсягом валютних і фінансових ресурсів, що надійшли в країну зовні та витрачених на відповідних рівнях господарського управління, а також технологією їх зосередження в країні та витрачання.

Крім цього, валютно-фінансовий механізм стимулює приплив іноземного капіталу, забезпечує міжнародні розрахунки між учасниками зовнішньоекономічної діяльності, валютні і фінансові операції, формування та використання валютних і фінансових ресурсів, визначає світову ціну, ставку позичкового відсотку, валютний курс, за допомогою відповідних важелів і методів сприяє інноваційно-інвестиційній діяльності, розвитку національної та світової економіки.

Таблиця 12.2

Структура валютно-фінансового механізму

Елементи структури валютно-фінансового механізму наведені в табл. 12.2.

Таким чином, основними елементами, що складають структуру валютно-фінансового механізму виступають – валютно-фінансові відносини, валютно-фінансові важелі, валютно-фінансові методи, правове, нормативне, та інформаційно-методичне забезпечення.