Стимулювання охорони земель

Згідно з вимогами Земельного кодексу України економічне стимулювання охорони земель спрямоване на посилення заінтересованості власників і користувачів, у тому числі орендарів, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, захисті земель від негативних наслідків виробничої діяльності.

Стимулювання охорони земель включає: надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель. Дана норма є центральною серед форм стимулювання щодо охорони земель. Законодавець не уточнює форм можливого заохочення, залишаючи їх на розсуд державних органів - виконавців закону. Однак, якщо спробувати проаналізувати дії державних органів, то можна виділити три основні форми заохочення:

* пільги під час плати за землю;

* компенсація за рахунок державного бюджету частки чи повної вартості капітальних робіт, виконаних власниками і користувачами угідь;

* взяття на рахунок держбюджету усіх або частки витрат власника чи користувача землі, необхідних для підтримання результатів виконаних робіт.

У фінансовому відношенні найбільш прийнятна для бюджету перша форма. Вона повинна полягати в тому, що, не дивлячись на підвищений чистий прибуток, що отримується користувачами земельних ділянок, ставка земельної плати не повинна підвищуватися хоча б на протязі того строку, за який окупляться зроблені вкладення. Після закінчення даного строку підвищення ставки платежів повинно бути помірним для того, щоб власник землі зміг регулярно отримувати прибуток на ту суму коштів, яку він витратив.

Друга і третя форми бажані в тих випадках, коли порівняно невелика підтримка з боку держбюджету буде стимулювати власників і користувачів землі вкладати власні кошти в заходи щодо капітального покращання і захисту своїх угідь. Ці форми можуть служити альтернативою одностороннім меліоративним і захисним роботам, що повністю виконувались за рахунок держави. У цих випадках держава може претендувати на частку тих земельних прибутків, які підвищились внаслідок здійснення меліоративних робіт.

В усіх випадках впровадження в життя норм, що розглядаються, вимагає суттєвого підвищення авторитету державної землевпорядної служби. Дана служба повинна не лише засвідчувати сам факт і корисність результатів робіт, що проводяться власниками землі, їх вартість, вплив на навколишні землі тощо. Землевпорядна служба повинна завчасно знайомитися з проектами меліорації і захисту земель, погоджувати місця, строки і порядок виконання робіт, контролювати їх проведення, брати на себе відповідальність за їх результати:

1) виділення коштів із державного або місцевих бюджетів власниками угідь для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини. Тут мається на увазі перш за все ре­культивація земель, раніше тимчасово наданих гірничим підприємствам та іншим користувачам. Однак кошти для ре­культивації виділяються (в тому числі із держбюджету) не власникам землі, а організаціям, що пошкодили ці землі, на які покладаються обов'язки здійснити рекультивацію земель і передати їх власникам чи користувачам. Головним тут слід вважати зобов'язання держави надавати (повертати) рекультивовану землю попереднім власникам землі, які будуть мати економічний стимул для її подальшого використання.

Цим забезпечується стабільність використання землі. Якщо власник землі знає, що земля буде йому повернена, він буде приділяти увагу проекту рекультивації і якості робіт; можна чекати, що він проявлятиме необхідну зацікавленість щодо свого майбутнього землекористування, починаючи зі стадії відведення частки його землі в тимчасове користування.

Однак не у всіх випадках площі гірничих виробок на сільськогосподарських площах удається повернути в сільськогосподарське чи лісогосподарське виробництво. Якщо вони досить великі, їх вирівнювання та окультурення може обійтися занадто дорого. В таких випадках, можливо, на кар'єрі, що утворився, доцільно створити водоймище чи відвести його для інших потреб (наприклад, садівництва, заліснення тощо). У даному випадку не обов'язково нове угіддя буде повернено попередньому власнику (він сам не завжди буде вимагати такого повернення). Тому зобов'язання держави повернути рекультивовані землі попередньому власнику можна було б обмежити тими умовами, які будуть закладені в проектах рекультивації;

2)звільнення від плати за землі, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з відповідними програмами. Дане правило випливає з того, що в період освоєння нових чи меліорування земель, що уже використовуються, ці угіддя є безгосподарними. Звільнення від плати за такі ділянки видається навіть не пільгою, а фінансово-правовим виразом відомого економічного факту. В теперішній час більшість меліоративних проектів не містять повного переліку намічених робіт, тобто не передбачають точних строків їх початку і закінчення. Це суттєва прогалина. Приведена норма в Земельному кодексі може бути корисною для усунення згаданої прогалини. Разом з тим закон не передбачає альтернативного варіанта регулювання, тобто продовження строку виплати за освоювану ділянку. Даний варіант і більш справедливий, і більш вигідний для державної "казни", так як неоплачені власником суми не пропадають для нього зовсім, а лише будуть виплачені пізніше. Для цього є і економічні підстави: після проведення меліорації ділянка повинна давати більше доходу, ніж раніше. Згаданий варіант регулювання має важливе дисциплінуюче значення. Він створює перепони щодо проведення недостатньо продуманих меліоративних робіт, у ході яких ні суспільство, ні власник землі користі не отримують;

З) часткову компенсацію власнику землі з коштів державного бюджету за зниження доходу, яке виникло внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з вини власника землі. У даному випадку складається ситуація, подібна до тимчасового вилучення сільськогосподарських земель для гірничодобувних підприємств. Різниця лише в тому, що тимчасове вилучення здійснюється легальне, так що наслідки виявляються передбаченими, тоді як випадок, що розглядається, відноситься до непередбачуваних порушень. Наприклад, якщо поверхня поля осідає під дією гірничих виробок, то дане поле необхідно переводити в розряд тимчасово непридатних угідь. На відповідне гірничодобувне підприємство лягає обов'язок привести поле в належний стан, хоча площа цього поля ніколи підприємству не відводилась і не повинна була відводитись.

Можливі й інші випадки консервації землі: у випадку її хімічного забруднення сполуками промислового виробництва, зупинення проведення на ній меліоративних робіт, непередбаченого підтоплення чи засолення тощо. Однак в обох останніх випадках необхідна допомога постраждалому господареві не за рахунок державного бюджету, а за рахунок державного страхування.

Можливі також відповідні виплати не лише за рахунок бюджету. Якщо порушення викликані роботами гірничодобувного підприємства, то відповідно до вимог Земельного кодексу компенсація повинна виплачуватися за рахунок підприємства, що спричинило шкоду. Початково відшкодування повинно виплачуватися у формі страхового заохочення; однак свій ризик від впливу на грунт гірничих виробок повинно відшкодувати знову-таки гірничодобувне підприємство в розмірі неотриманого господарством доходу.