Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Правове забезпечення захисту грунтів




Читайте также:
  1. Quot;Підручні" засоби захисту інформації
  2. Аналіз аналогів ПК, сучасних інформаційних технологій, засобів розробки програмного забезпечення
  3. Апаратне забезпечення інформаційних процесів
  4. Введение в сравнительное правоведение.
  5. Види забезпечення функціонування ПК
  6. Вимоги до системи пожежного захисту
  7. ВСТУП. ПРЕДМЕТ, МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ В ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ З ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
  8. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ГРУП РОЗРОБЛЮВАЧІВ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ, ШТОРМ, НОРМУВАННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ, РУЙНУВАННЯ.
  9. ДОТРИМАННЯ ЕТИЧНИХ ТА ЕТИКЕТНИХ НОРМ В ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦЯ З ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
  10. Життєзабезпечення видавництва

Необхідність земельної реформи в Україні викликана про­веденням широкомасштабної економічної реформи. Цілком природно, що найбільша потреба в реформуванні земельних відносин відчувається у сільському господарстві, де земля відіграє роль основного засобу виробництва.

Як показує світовий досвід, земельна реформа є складним і багатогранним комплексом заходів, спрямованих на реалізацію основних цілей:

* здійснення переходу від монополії до різних форм власності на землю;

* забезпечення соціальносправедливого та економічно обгрунтованого перерозподілу земель і створення рівних умов для всіх форм господарювання на землі;

* створення економічного та юридичного механізмів регулювання земельних відносин, що складаються як у процесі, так і в результаті їх реформування з метою забезпечення раціонального використання й охорони земель;

* зупинення процесів деградації землі та інших пов'язаних із нею природних ресурсів, їх відновлення й розширене відтворення.

Здійснювана в Україні земельна реформа виявила недостатню врегульованість питань охорони як земельного фонду країни в цілому, так і окремих категорій та видів земель. Основа юридичної демонополізації земельної власності в Україні закладена Законом України від 30 січня 1992 р. "Про форми власності на землю". Ним поряд із державною запроваджено колективну і приватну власність на землю. Всі вони оголошені рівноправними. У зв'язку з цим землекористувачів, які мають різні форми власності на землю, потрібно зобов'язати проводити комплекс заходів щодо збереження та відтворення земельного фонду країни. Діюче законодавство зобов'язує власника землі використовувати землю за призначенням відповідно до умов її надання. Проте Закон не встановлює обмежень у напрямі цієї діяльності, тому вона може бути різноманітною, але лише у межах сільськогосподарського виробництва. При цьому господарювання на землі має вестися найефективніше і най-раціональніше згідно із затвердженим проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування. Йдеться про заходи, які підвищують родючість землі і в основі яких лежать грунтовідновні технології виробництва, що позитивно впливають на екологічний стан території землекористування. Розумне, науково обгрунтоване використання землі повинне сприяти відновленню все нових і нових якісних показників грунтів і як результат - підвищенню родючості землі та зростанню врожайності сільськогосподарських культур.



Нові законодавчі акти суттєво розширюють коло людей, які бажають реалізувати своє конституційне право власності на землю. Рівень освіти, професійні знання можуть бути різними, тому світосприймання і реалізація законодавчих положень про збереження й відтворення ресурсного потенціалу грунтів земельного фонду України також різні. З іншого боку, із земель­ного кодексу випливає, що землі, які знаходяться у колективній власності, мають водночас двох власників: сільськогосподарське підприємство як юридичну особу та громадян - членів цього підприємства. Така ситуація суперечить природі й загальновизнаним принципам права власності, згідно з якими це право може належати лише одному суб'єктові. Дана обставина породжує нечітку відповідальність за зміну якісних показників родючості грунту і реалізацію програми захисту агроценозу від деградації. Практика свідчить, що у країнах із вільною ринковою економікою структура інститутів земельної власності збігається із загальноцивілістичною структурою власності. Вона передбачає їх поділ на два основних інститути: публічну власність на землю і приватну, що в Україні конституційне закріплено, а саме - публічна власність, яка охоплює державну і комунальну, та приватна, що охоплює приватну власність фізичних і юридичних осіб.



Світовий досвід має приклади ефективного розв'язання проблеми охорони грунтів, підтримання їхньої родючості на високому рівні як основи сталого розвитку держави та суспільства в цілому. Так, у 1985 р. Конгресом США був прийнятий Закон "Про гарантоване забезпечення продовольством". Згідно з ним для участі у багатьох програмах Міністерства сільського господарства США всі землевласники, в тому числі фермери, мають розробити і впровадити на сильноеродованих землях спеціальний грунтоохоронний план, погоджений із Службою охорони грунтів. При цьому фінансова допомога надається тим фермерам, які застосовують ґрунтозахисне землеробство і здійснюють ґрунтозахисну організацію території своєї ферми. З 1990 р. практично усі фермерські господарства укладали кон­тракти із Службою охорони грунтів і гарантували їх реалізацію до 1995 р. Це зумовило принципово новий рівень охорони та стабілізації родючості грунтів, який забезпечує сталий і високоефективний розвиток сільськогосподарського виробництва.

В умовах перехідного періоду економіки в Україні землю та грунти здебільшого розглядають як джерело і засіб одержання максимального (особливо за орендних відносин) прибутку. З одного боку, це наслідок нерозуміння необхідності збереження та охорони грунтів, а з іншого - недостатність знань для самостійної розробки й здійснення планів оптимізації родючості грунтів і захисту їх від водної й вітрової ерозій та інших видів деградаційних процесів. Важко уявити собі, щоб в умовах, коли держава не впливає на спосіб використання земель, які знаходяться у державній, колективній і приватній власності, орендарі дбали про підвищення родючості землі. Перед ними стоїть завдання якнайшвидше окупити витрати. Якщо врахувати ту обставину, що в Україні майже повністю ліквідовано систему контролю за раціональним, екологічно безпечним та економічно ефективним використанням і відновленням земельного фонду, споживацький підхід власників та орендарів до землі може стати фатальним щодо наслідків екологічних ускладнень у біосфері. Отже, держава повинна мати і постійно здійснювати все­бічну науково обгрунтовану земельну політику, яка б спрямовувала землекористувачів незалежно від форм власності на збереження та примноження родючості грунтів.



У 90-х роках науковими установами УААН і Національним аграрним університетом розроблена й запропонована для впровадження ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства. Вона за своїми технікоекономічними параметрами за деякими показниками переважає світові стандарти й передбачає диференційоване використання земельних ресурсів України. За цей проект велика група провідних вчених аграріїв була удостоєна Державної премії України. Останніми роками з відомих причин робота по реалізації цього проекту в Україні майже припинена, але час переконує, що питання охорони грунтів із кожним роком набуває актуальності, і роботу по впровадженню ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства потрібно поновити.

Розпорядженням Президента України (№ 34/94 від 17.02.96) та за дорученням Кабінету Міністрів України (№ 22-16 33/2 від 19.08.96) Держкомземом, науковими установами УААН розроблено проект Національної програми охорони земель на 1996 - 2000 р. Проте реалізація цього проекту гальмується через фінансово-організаційні питання. Відсутність служби охорони грунтів України, фінансовою основою якої повинен бути Закон про плату за землю, не сприяє здійсненню системного, комплексного підходу до розв'язання проблеми охорони грунтів. На сьогоднішній день відсутній державний контроль за використанням, охороною і відтворенням родючості грунтів землекористувачами незалежно від форм власності. Практично не формуються методологія, критерії, нормативи та принци­пи грунтоохоронного впорядкування сучасних агроландшафтів, а також правових, економічних і соціальних передумов збереження та відтворення родючості грунтів. Потрібно негайно створити державні структури для виконання контрольних і адмін­істративних функцій з метою укладання угод із землекористувачами на проведення ґрунтозахисних, рекультиваційних і меліоративних робіт та економічного сприяння охороні грунтів. Необхідно надавати компенсації й субсидії тим землекористувачам, які дотримують рекомендацій щодо охорони грунтів, і застосовувати штрафні санкції та інші покарання для тих, хто чисто по-споживацьки експлуатує грунти з метою одержання "голого" прибутку. Без вирішення питання охорони грунтів у правовому колі усі наукові розробки та організаційні витрати на їх реалізацію будуть безрезультатними.

Не слід забувати уроки історії, коли у повоєнні роки нещадна експлуатація земельного фонду країни призвела до катастрофічних пилових бур 1955 - 1972 р.р., для локалізації яких довелося виконати великий обсяг протиерозійних робіт і виділити значні кошти на захист земельного фонду країни. У нинішніх умовах фінансово-економічної кризи своє вагоме слово в розв'язанні проблеми охорони грунтів повинні сказати юристи, створивши для цього правові основи.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 28; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты