Типологія культури.

Сучасне культурологічне знання представлене різними типологіями. Культури класифікують за носі­єм (світова, національна), за поширеністю у суспільстві (домінуюча, субкультура, контркультура), за основним споживачем і рівнем культури (масова, елітарна, народна), за художнім стилем (ренесанс, бароко, класицизм, рококо, романтизм, реалізм, модернізм, постмо­дернізм), за домінантними формами (міфологічна, релігійна, науко­ва), за динамікою соціально-історичних утворень (первісне суспільс­тво, ранні цивілізації, традиційні цивілізації, індустріальне суспільст­во та макроцивілізації), ін. Залежно від носія виділяють світову та національну культури. Світова культура- це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національ­на культурає синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей даного суспільства. Своєрідність національної куль­тури виявляється в духовній сфері - мові, літературі, музиці, живо­писі, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економічного життя, традиції праці й виро­бництва.

Залежно від поширеності у суспільстві розрізняють домінуючу культуру та субкультуру. Сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, котрими керується у житті більшість членів суспільства, називають домінуючою культурою.Домінуючою культурою є на­ціональна чи етнічна культура, залежно від того, наскільки організо­ваним є певне суспільство. Наприклад, в Україні домінуючою є на­ціональна українська культура. Водночас, кожне суспільство внутрішньо неоднорідне й розпа­дається на чисельні групи (професійні, конфесійні, соціальні, вікові, етнічні), де формується власна система цінностей і правил поведін­ки, що не протистоять домінуючій культурі. Такі малі культурні сві­ти називають субкультурами.

Контркультура- субкультура, яка не тільки відрізняється від домінуючої культури, але й протистоїть їй, знаходиться у конфлікті з домінуючими цінностями. Класичним зразком контркультури називають молодіжний рух «хіппі», «хули», «панки» та ін.. Його представники заперечують соціальні цінності, моральні норми споживацького суспільства, політичну ло­яльність, сексуальну стриманість і раціоналізм.

Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розріз­няють три форми культури: елітарну, народну, масову.

Елітарна (висока)культура створюється привілейованою частиною суспільс­тва чи на її замовлення професійними творцями. Вона охоплює мис­тецтво, класичну музику і літературу. Висока культура (наприклад, живопис П.Пікассо чи С.Далі) складна для розуміння непідготовленій людині. Коло її споживачів - високоосвічена частина суспільст­ва: критики, художники, письменники, музиканти та шанувальники творчості останніх. Девізом елітарної культури є формула «Мистец­тво заради мистецтва». Коли рівень освіченості населення росте, ко­ло споживачів високої культури розширюється.

Народна культура,на відміну від елітарної, створена анонім­ними авторами, непрофесіоналами. Народну культуру називають колективною чи самодіяльною, її аудиторія - більшість членів сус­пільства. Вона охоплює легенди, казки, епос, міфи, пісні, танці, які створені в минулому, а сьогодні їх відносять до визначних здобутків народної культури.

Масова (загальнодоступна) культураяк правило, володіє меншою художньою цінністю, ніж елітарна чи народна культура. Однак у неї найширша аудиторія, оскільки ця культура призначена для кожного, орієнтована на серед­нього споживача й не вимагає від нього великих інтелектуальних зусиль.

Існує ще регіональна типологія культури,яка дає системне бачення людської культури взагалі, розкриває культурну самобутність регіону, показує взаємозв'язки культур різних народів. Виді­ляють такі культурні регіони: арабо-мусульманський, африканський, далекосхідний, індійський, латиноамериканський, північноамери­канський, європейський.