ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Чинники зовнішнього середовища	Особливості торговельних процесів	Регулювання
І етап
· Промислові революції · Залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну · Прогрес у розвитку транспортної мережі світу · Революція в засобах зв’язку	· Вивезення товарів · Лідерство Великобританії на світовому ринку · Випередження темпів зростання світового товарообороту порівняно з ростом промислового виробництва	· Перевага політики протекціонізму · Зародження політики фритредерства
ІІ етап
· НТП у виробництві товарів · Розвиток транспортних шляхів і поліпшення якісних характеристик транспортних засобів · Розвиток монополістичного виробництва	· Вивезення капіталу · Швидке зростання товарообороту · Зміна співвідношення сил на світовому ринку (зменшення впливу Великобританії та Франції) · Концентрація торговельних зв’язків між найбільш розвинутими країнами	· Посилення протекціоністських тенденцій · Перехід від захисного до наступального протекціонізму
ІІІ етап
· Наслідки Першої світової війни (економічні та політичні) · Економічні кризи (1920—1921 рр., 1929—1933 рр.) · Початок формування двох світових систем господарства	· Тривале та глибоке порушення торго- вельних зв’язків · Різкі коливання обсягів товарообороту · Переважно сировинна структура експорту та імпорту	· Посилення митного протекціонізму · Крах міжнародної валютної системи та виникнення валютних блоків
	IV етап
	· Посилення диференціації двох світових систем господарства · Розпад світової колоніальної системи · Формування регіональних інтеграційних угруповань · Поява глобальних міжнародних організацій	· Збільшення темпів росту світового товарообороту · Зрушення в товарній структурі експорту · Послаблення позицій країн, що розвиваються · Посилення позицій Японії, ФРН, Італії, Канади; зменшення питомої ваги США, Великобританії та Франції в світовому експорті	· Перехід до політики лібералізації зов­нішньоторговельних зв’язків · Реалізація комплексу митно-тариф­них заходів під егідою ГАТТ
	V етап
	· Посилення міжнародної конкуренції · Зміцнення існуючих і поява нових інтеграційних угруповань · Індустріалізація більшості країн, що розвиваються · Проблема заборгованості країн, що розвиваються · Розпад світової соціалістичної системи господарства	· Різке збільшення обсягів торгівлі · Підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку країн · Значні коливання рівня світових цін · Зрушення в товарній структурі експорту (послуги, промислові товари) · Поширення усталених і довгострокових відносин · Збільшення частки внутрішньофірмових поставок у світовій торгівлі · Підвищення ролі країн, що розвиваються · Посилення конкуренції між країнами Тріади (США, Японія, країни ЄС) · Активізація зустрічної торгівлі	· Перехід від тарифного до нетарифного регулювання · Неопротекціонізм · Стимулювання експортного виробництва · Поява тенденції до створення замк- нутих економічних блоків

· загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з’єднав Азію з Європою);

· революція в засобах зв’язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв’язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %. Слід зазначити, що за всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалось досягти такої домінантної позиції на світовому ринку. У 1997 р. частка трьох найбільших експортерів світу — США, Німеччини та Японії — у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії — лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США.

Обробна промисловість США на той час працювала переважно на внутрішній ринок, а розширення експорту відбувалось насам-
перед за рахунок збільшення вивозу продовольства та сировини. Так, у 1970 р. питома вага обробної промисловості в експорті США не перевищувала 15 %.

Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних тор­говельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ. free trade — вільна
торгівля) — свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритредерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон. Так, митна реформа була проведена у туманному Альбіоні у 20-х роках XIX ст., а до середини сторіччя фритредерство перемогло вже повністю: скасовано законодавчі обмеження на імпорт зерна, сировини, промислових товарів; ліквідовано інші протекціоністські обмеження. У деяких європейських країнах (Німеччина, Франція та ін.) і Росії

з’явились тенденції до фритредерства, однак навіть у середині XIX ст. ця концепція не стала зовнішньо­торговельною політикою всіх країн. У більшості з них, як і раніше, панував протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

Протекціонізм відіграв значну роль у розвитку фабричної та мануфактурної промисловості. Під його «прикриттям» Франція вела конкурентну боротьбу із Великобританією на початку XIX ст. В цілому на даному етапі розвитку світової торгівлі протекціонізм мав захисний характер у країнах Західної Європи та США, охороняючи їх національну економіку від конкуренції з розвинутішою промисловістю Великобританії.

ІІ етап характеризується такими основними середовищними чинниками:

· науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);

· подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 р.; завершення будівництва Панамського каналу, що з’єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування);

· динамічний розвиток промислового виробництва у найбільш розвинутих країнах.

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.

Поява монополій на світовому ринку супроводжується гострою конкурентною боротьбою між ними. Для запобігання збиткам вони нерідко укладають угоди щодо розподілу світових ринків збуту, сировини і капіталів, домовляються про встановлення монопольних цін, спільну бізнесову політику. Цей

період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.

Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880 р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 р., а порівняно з 1800 р. — у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

ДИНАМІКА ЧАСТКИ КРАЇН У СВІТОВОМУ ЕКСПОРТІ, %

Як бачимо, значно втратили свої позиції Великобританія, Франція, Росія, Австро-Угорщина, в той час як участь Бельгії та Японії у міжнародному поділі праці стала помітнішою.

Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріально розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 % світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20 % світового.

Якщо на попередньому етапі розвитку міжнародної торгівлі темпи зростання світового експорту випереджали темпи промислового розвитку країн, то зараз навпаки — темпи зростання промисловості в країнах випереджають аналогічний показник із зовнішньоторговельного обороту. Це було зумовлено появою нових галузей промисловості, які меншою мірою або зовсім не залежали від імпорту сировини і були орієнтовані переважно на внутрішній ринок (електротехнічна, хімічна промисловість тощо).

За останнє десятиріччя цього етапу (1904—1914 рр.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі

а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється — із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані. Особливо активно ця політика застосовується в США, Німеччині, Японії, які пізніше, ніж Великобританія, вступили на шлях промислового розвитку і намагались обмежити ввезення її товарів. У цей період Британія, яка більше за інших була зацікавлена в зарубіжних ринках збуту, активніше, ніж інші країни, виступала за поширення на міжнародні економічні відносини політики фритредерства, якої і дотримувалась довше за інших. Проте і вона на початку ХХ ст. починає впроваджувати зовнішньоторговельні обмеження.

ІІІ етап деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914—1939 рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920—1921 рр. та 1929—1933 рр., початком формування двох світових систем господарства.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

· довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговель­но-економічних зв’язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;

· значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст обсягів виробництва індустріально розвинутих країн становив приблизно 2 %, що вдвічі менше, ніж у 1889—1913 рр.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929 р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 раза меншим, ніж у 1913 р.);

· незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту);

· різке коливання обсягів товарообороту міжнародної торгівлі, зумовлене економічними кризами.

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків.

створювались для забезпечення валютно-економічного пріоритету тієї країни, яка очолювала цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її валюти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об’єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов’язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом — Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, та встановлювався у відповідності з курсом фунта до долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший вплив.

У 1933 р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом — Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів.

Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв’язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р. скоротився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8 раза.

Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в 1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.

IV, повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» — саме в цей період було досягнуто 7 % щоріч­ного приросту світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких середовищних чинників:

посилення двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взає­модопомоги (РЕВ), яка об’єднала такі соціалістичні

· країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина;

· розпад колоніальної системи, який почався після Другої світо­вої війни: за 30 повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;

· початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада економічної взаємодопомоги — міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947 р.; Бенілюкс — економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 р.; Європейська Асоціація вільної торгівлі — торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 р.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) — державне об’єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах), 1957 р.; Організація американських держав — універсальна організація латиноамериканських республік (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Уругвай, Чилі, Еквадор), під егідою США, 1948 р. — затвердження статуту; Організація держав Центральної Америки — об’єднання Гватемали, Гондурасу, Коста-Ріки, Нікарагуа, Сальвадору з метою політичного, економічного та культурного зближення, 1951 р.; Ліга арабських держав, 1945 р. — організація арабських країн зі сприяння економічним, політичним та культурним зв’язкам між країнами-учасницями — Йорданія, Ірак, Ємен, Ліван, Лівія (з 1953 р.), Марокко (з 1958 р.), Об’єднана Арабська Республіка, Саудівська Аравія, Судан (з 1956 р.), Туніс (з 1958 р.); Асоціація держав Південної-Східної Азії (АСЕАН), куди ввійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни (1967 р.) та ін.;

· поява глобальних міжнародних організацій, таких як Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої

зовнішньоекономічних зв’язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 р., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріально розвинутих країнах — у 7,5 раза.

Значні зміни відбувались і в товарній структурі світового експорту, які знайшли відображення в збільшенні поставок на світовий ринок готової продукції, особливо машин, обладнання тран­спортних засобів та скорочення експорту сільськогосподарської продукції (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

ДИНАМІКА СТРУКТУРИ СВІТОВОГО ЕКСПОРТУ, %

На цей період припадає і посилення позицій ФРН, Японії, Італії та Канади на світових товарних ринках (особливо в експортуванні готової продукції) та зменшення, відповідно, частки США, Великобританії та Франції в світовому експорті. Спостерігається також послаблення позицій країн, що розвиваються, на світовому ринку: їх частка в експорті знизилась з 33,7 % в 1950 р. до 20,6 % у 1970 р.

У сфері регулювання ці роки позначені розширенням державного впливу на розвиток зовнішньої торгівлі та перехід від жорст­кого протекціонізму до політики лібералізації зовнішньоекономіч­них зв’язків. Після Другої світової війни і впродовж 50-х років у більшості індустріально розвинутих країн зберігається і навіть посилюється централізована державна система регулювання зовнішньої торгівлі, створена ще в довоєнні роки або під час війни. Головне місце серед регуляторів займають розвинуті системи кіль­кісних та валютних обмежень. Рівень митного обкладання відносно високий, однак внаслідок значного коливання курсу валют та широкого застосування адміністративних методів митно-тарифні інструменти перебували на другому плані. Утворення інтеграційних угруповань, митна боротьба між основними експортерами зумовили значне звуження сфери застосування кількісних обмежень і скасування валютних обмежень.

Основним інструментом зовнішньоторговельних політик країн стали митно-тарифні заходи. У цей період (з 1947 по 1967 р.) пройшло шість раундів багатосторонніх торговельних

переговорів між країнами — членами Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ), які були присвячені виключно обговоренню питань зниження митних тарифів. Преференційні митно-тарифні заходи почали широко застосовуватися і в межах інтеграційних угруповань, що динамічно розвиваються, — ЄЕС, АСЕАН, РЕВ.

V, сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими чинниками міжнародного середовища, як посилення міжнародної конкуренції, зміцнення існуючих і поява нових інтеграційних угруповань, індустріалізація більшості країн, що розвиваються, проблема заборгованості як цих країн, так і постсоціалістичних (перехідних) економік, розпад світової соціалістичної системи господарства.

Зростання ролі зовнішньої торгівлі в економіці більшості країн знаходить своє відображення в збільшенні експортної квоти країн — відсоткового відношення вартості експорту до валового внутрішнього Зростання цієї квоти пояснюється не тільки поглибленою учас­тю країн у міжнародному поділі праці, але й необхідністю вико­ристання зовнішньоекономічних зв’язків для розв’язання внутрішніх економічних проблем.

Зміни у товарній структурі світової торгівлі, зумовлені науково-технічним прогресом і структурними перетвореннями у виробництві, сприяли такому:

· збільшилась питома вага готових виробів і напівфабрикатів і відповідно знизилась частка сировинних і продовольчих товарів;

· зросла частка машин, обладнання і транспортних засобів у світовому товарообороті; значно збільшились обсяги експорту автоматичних пристроїв обробки даних, електронних товарів, телекомунікаційного та офісного обладнання;

· інтенсифікувався обмін продукцією інтелектуальної праці (ліцензії, ноу-хау, інжинірингові послуги);

· експорт/імпорт послуг (особливо нових видів консультаційних, банківських, інформаційних, зв’язку, оренди тощо) виокремився у найбільш динамічно зростаючий сектор світової торгівлі.

Підвищення частки країн, що розвиваються, у світовій торгівлі відбувалось перш за все за рахунок розміщення в цих країнах тих чи інших виробництв фірм індустріально розвинутих країн. Однак це стосується далеко не всіх з даної категорії країн, а лише невеликої групи експортерів нафти та готової продукції. Для біль­шості країн, що розвиваються, першочерговою залишається проблема обмеження або збереження досягнутого рівня імпорту за умов підвищення його вартості та відсутності достатніх надходжень від експорту.

До інших суттєвих особливостей розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі слід віднести:

· поширення усталених і довгострокових відносин між пос­тачальниками та покупцями і збільшення питомої ваги внутрішньофірмових поставок всередині транснаціональних корпорацій; майже 30 % взаємної торгівлі промислово розвинутих країн припадає на внутрішньофірмові поставки міжнаціональних корпорацій;

· активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зуст-
річної торгівлі, що зумовлено як незбалансованістю зовнішньо-
торговельних розрахунків, так і тенденцією до збільшення в світо-
вому товарообміні частки комплексних і довгострокових зв’язків, які виходять за межі разових комерційних угод; до середини 80-х років зустрічна торгівля охопила майже 30% обсягу світової торгівлі, а в 90-х роках, за оцінками експертів ЮНСІТРАЛ* досягла 40 % (майже всі країни в торговельній практиці в тій чи іншій формі використовують зустрічні угоди);

· посилення конкуренції між країнами Тріади. Порівняно з попереднім етапом розвитку міжнародної торгівлі позиції США, Великобританії, Франції та Італії дещо похитнулись порівняно з успіхами Японії на зарубіжних ринках;

· поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів, розподіл глобальної системи торгівлі на кілька крупних блоків. У 90-ті роки значна частка світової торгівлі припадала на торгівлю у межах блоків. Порівняно з міжрегіональною торгівлею подібна торгівля становила переважну частину експорту даного регіону. Найяскравішим прикладом цієї тенденції є регіональна структура торгівлі ЄС: до 70 % торгівлі припадає на взаємні поставки, причому в усіх країн ЄС цей показник перевищує 50 %. На думку експертів ООН, проблема полягає не в тому, що такі блоки утворюються, а в тому, наскільки всеосяжним буде їх характер і як запобігти їх негативному впливу на систему світової торгівлі.

У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин на сучасному етапі чітко окреслені три домінантні процеси:

¨ уніфікація правил торгівлі, яка відбувалась під егідою ГАТТ, а згодом системи ГАТТ-ВТО та інших міжнародних організацій — Ради митного співробітництва, Міжнародної торго-
вельної палати, ЮНСІТРАЛ;

¨ лібералізація торговельних режимів у більшості країн, причому не тільки за домовленостями у межах системи ГАТТ-ВТО, а й відповідно до окремих програм за підтримкою МВФ: Португалія (1970—1980 рр.), Іспанія (1970—1980 рр.), Турція (1970—1984 рр.), Греція, Ізраїль, Корея, Нова Зеландія, Філіппіни, Сінгапур, Пакистан, Аргентина, Бразилія, Чилі, Перу, Уругвай, країни Східної Європи та республіки колишнього СРСР та ін.;

¨ неопротекціонізм: перехід до переважно нетарифних і завуа-
льованіших інструментів захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Це пов’язано з тим, що після восьми раундів багатосторонніх переговорів у ГАТТ більшість ставок мита стали конвенційними, ліберальнішими та незабезпечуючими необхідний (або бажаний) рівень захисту.