ЕКСПОРТ, ІМПОРТ І ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИЙ ОБІГ УКРАЇНИ ТА ДЕЯКИХ КРАЇН СВІТУ В 1997 р., млрд дол.

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOВ < CIF).

Динаміку світового товарообігу ілюструють дані табл. 1.12.

1.4. Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

ГТ = Е + І + Т,

де ГТ — генеральна (загальна) торгівля;

Е — вартість експорту;

І — вартість імпорту;

Т — вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

У міжнародній торгівлі транзит умовно поділяють на два види: прямий та опосередкований. Прямий транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої без складування. Товари прямого транзиту в підсумки зовнішньої торгівлі не включаються, але обліковуються:

· за видами транспортних засобів;

· за кількістю перевезеного вантажу;

· за країнами відправлення та призначення.

Опосередкований транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої з розміщенням їх на мит­них складах. Він обліковується як реекспорт та включається до загального імпорту та експорту.

Транзит вантажів як пересування товарів під митним контролем між країнами, в т. ч. через територію іноземних держав, здійснюється на основі багато- і двосторонніх угод між заінтересованими країнами. Такі угоди регулюють порядок та умови транзиту, маршрути руху, гарантії щодо вантажів, транспортних засобів і супроводжуючих осіб. Транзитний рух звільнюється від мита, податків і зборів, за винятком зборів, які стягуються за конкретні послуги, що надаються при транзиті. Загальною є вимога, щоб транзитні товари залишалися в незмінному стані під час транспортування, крім змін внаслідок природного зносу або збитків за нормальних умов збереження та транспортування,
а також не використовувались у будь-яких інших цілях, крім транзиту.

Сучасне міжнародне право не містить безумовної норми щодо вільного транзиту. Кожна держава дає дозвіл на транзит через свою суверенну територію, керуючись національними законами, постановами та нормами. Будь-яка держава має право відмовити в транзиті через територію, не обґрунтовуючи це рішення жодними причинами. Однак для внутрішньоконтинентальних країн існує право вільного транзиту через територію сусідньої країни, що має вільний вихід до моря (океану). Така норма існувала раніше у вигляді торговельного звичаю, а згодом була зафіксована в декількох міжнародних документах: Хартії економічних прав і обов’язків держав (ООН, 1974 р.), Конвенції щодо транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних країн (1964 р.) та Конвенції ООН з морського права (1982 р.).

Незважаючи на адекватне розуміння терміна «генеральна (за-
гальна) торгівля», в окремих країнах її облік неоднаковий через відмінності в митно-тарифних

товарів і встановлені законодавством тлумачення вітчизняного та іноземного товарів.

1.5. Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої тор­гівлі:

· спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

· загальної системи, що застосовується до всіх товарів.

Спеціальний експорт включає:

¨ національний експорт;

¨ вивезення товарів після переробки під митним контролем;

¨ націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

n товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки;

n товари, ввезені для переробки під митним контролем;

n товари, ввезені для переробки на приписних митних складах.

Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.

1.6. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

,

де I _ф.о. — індекс фізичного обсягу;

Р₀ — ціна товару в базисному періоді;

q₁ — кількість товару в періоді, що вивчається;

q₀ — кількість товару в базисному періоді.

2. Результуючі показники, до яких належать сальдо торговель­ного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгів­лі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Міжнародні відносини (економічні, гуманітарні, політичні, культурні тощо) знаходять своє відображення у балансах міжнародних розрахунків. Баланси міжнародних розрахунків — це співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни стосовно інших країн. У систему балансів міжнародних розрахунків входять:

· розрахунковий баланс;

· баланс міжнародної заборгованості;

· платіжний баланс.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов’я­зань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Вимоги та зобов’язання виникають внаслідок участі в міжнародній торгівлі (експорту та імпорту товарів і послуг), міжнародної міграції капіталу (надання та отримання позичок і кредитів), міжнародної міграції робочої сили. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов’язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Баланс міжнародної заборгованості за методологією та призначенням наближений до розрахункового балансу, але відрізняється від нього складом статей і має певні особливості в окремих країнах. Так, у США застосовується баланс міжнародних інвестицій, що складається із зарубіжних активів та зобов’язань перед іноземними вкладниками.

У системі балансів міжнародних розрахунків основне місце посідає платіжний баланс, дані якого кількісно та якісно характеризують масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць). Крім того, платіжний баланс фіксується на певну дату (день) для відстеження стану та співвідношення платежів і надходжень.

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

Схема платіжного балансу була створена в 1947 р. та опублікована як документ ООН, що став базою для створення Міжнародним Валютним Фондом форм і принципів складання платіжного балансу. На сьогодні МВФ пропонує таку класифікацію статей платіжного балансу:

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Державні односторонні перекази

Разом А: баланс поточних операцій

В.Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Разом: А + В

С.Інший короткостроковий капітал

D.Помилки та пропуски

Разом: А + В + С + D

Е.Балансуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл та використання спеціальних прав запозичень (СПЗ)

Рух золотовалютного резерву

Надзвичайні джерела покриття сальдо

Зобов’язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Разом: А + В + С + D + Е

F. Підсумкова зміна резервів

Золото

СПЗ

Резервна позиція в МВФ

Іноземна валюта

Інші вимоги

Кредити МВФ

Результуючі показники розвитку міжнародної торгівлі країни розраховуються за даними розділу А (поточні операції).

2.1. Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

2.1.1. Сальдо торговельного балансу:

С_т = Е_т – І_т ,

де С_т — сальдо торговельного балансу;

Е_т — вартість товарного експорту;

І_т — вартість товарного імпорту.

Якщо експорт (надходження) перевищує імпорт (платежі), то сальдо додатне, а торговельний баланс активний. Якщо ж експорт (надходження) менший за імпорт (платежі), то сальдо від’ємне, а торговельний баланс пасивний. Рівність експорту та імпорту утворює нульове сальдо балансу, а сам баланс у таких випадках називається чистим, або нетто-балансом.

Аналогічно розраховуються й інші показники.

2.1.2. Сальдо балансу послуг:

С_п = Е_п – І_п ,

де С_п — сальдо балансу послуг;

Е_п — вартість експорту послуг;

І_п — вартість імпорту послуг.

2.1.3. Сальдо балансу поточних операцій:

С_по = Е_по – І_по ,

де С_по — сальдо балансу поточних операцій;

Е_по — надходження за статтями балансу поточних операцій;

І_по — платежі за статтями балансу поточних операцій.

2.2. Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій — індекси стану балансу — дають можливість лише ранжувати країни за цим показником, що і було показано на рис. 1.4 та 1.5. Зіставляти ж розміри сальдо по країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. У даному випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом покриття експортом імпорту (коефіцієнтом покриття імпорту експортом):

,

де Е та І — відповідно вартість експорту та імпорту.

2.3. Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

,

де Р_х — індекс експортних цін;

Х_і — частка кожного і-го товару в загальній вартості експорту в базовому році;

Р_і — відношення поточної експортної ціни на цей товар до його ціни в базовому році.

Аналогічно розраховується й індекс імпортних цін:

,

де P_m — індекс імпортних цін;

m_і — частка кожного і-го товару в загальній вартості імпорту в базовому році;

Р_і — відношення поточної імпортної ціни на цей товар до його ціни в базовому році.

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

,

де І _у.т. — індекс «умови торгівлі»;

Р_х — індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти);

P_m — індекс імпортних цін.

На індекс «умови торгівлі» не впливає валюта, що була обрана для розрахунку індексів середніх цін, тому індекси різних країн світу порівнянні між собою. Значення індексу коливається нав­коло одиниці:

І_у.т. = 1 — умови торгівлі залишились незмінними;

І_у.т. > 1 — умови торгівлі поліпшились порівняно з базовим періодом;

І_у.т. < 1 — умови торгівлі погіршились порівняно з базовим періодом.

Індекс «умови торгівлі» є одним з показників, що характеризують зміну положення країни в світовій торгівлі. Самі умови тор­гівлі, в свою чергу, залежать від коливань попиту на світовому та внутрішньому ринках, від змін в умовах виробництва, від ступеня монополізації окремих товарних ринків. Але розмір виграшу, який отримує країна від зовнішньої торгівлі, залежить не тільки від цін, а й від фізичних обсягів експорту та імпорту. Тому не завжди коректно робити висновок про зміну добробуту країни тільки на підставі змін умов торгівлі. Так, якщо зниження цін на продукцію, що експортується, зумовлене підвищенням ефективності її виробництва, то при достатньо еластичному попиті на світовому ринку країна зможе збільшити фізичні обсяги свого експорту та отримати більший виграш, хоча умови торгівлі для неї і погіршились.

Однак слід брати до уваги і так звану проблему руйнівного зростання, коли розширення експорту призводить до такого погір­шення умов торгівлі, що добробут нації знижується. Така ситуація може виникнути для багатьох країн, що розвиваються, в яких можливості економічного піднесення зумовлені розширенням видобутку та експорту сировини. Оскільки попит на сировину характеризується, як правило, низькою еластичністю, то швидке нарощування експорту призводить до такого падіння світових цін на сировину, яке перекриває позитивний ефект від збільшення експорту. У даному разі збільшення експорту може стати невигідним.

Таким чином, індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.

2.4. Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) — застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд:

,

де H_j — індекс концентрації експорту країни j (j — індекс країни);

239 — кількість видів продукції за класифікацією ООН;

і — індекс товару (від 1 до 239);

х_і — вартість експорту і-х товарів країною j;

х — загальна вартість експорту країни j, яка розраховується за формулою:

.

Значення коефіцієнта розміщують у межах:

Найменші (позитивні) значення цього показника мають індустріально розвинуті країни: Італія — 0,056, Франція — 0,057,
Австрія — 0,06 та ін.

Найбільші (негативні) значення за показником концентрації експорту мають найменш розвинуті країни (Габон — 0,82; Гві­нея — 0,84; Уганда — 0,86; Нігерія — 0,95) та країни-експортери
нафти (Об’єднані Арабські Емірати — 0,83; Саудівська Аравія — 0,78; Ірак — 0,78; Кувейт — 0,6).

2.5. Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.

Коефіцієнт імпортної залежності (Z_ij) розраховується за формулою:

,

де I_ij — обсяг імпорту і-го товару в країну j;

P_ij — обсяг споживання (реальна місткість ринку) і-го товару в країні j.

Обсяг споживання, в свою чергу, розраховується за формулою:

,

де Q_ij — обсяг виробництва і-го товару в країні j;

I_ij — обсяг імпорту і-го товару в країну j;

E_ij — обсяг експорту і-го товару з країни j.

Значення коефіцієнта розміщують у межах:

Крім того, показник імпортної залежності країни може використовуватися в міжнародному маркетингу при прийнятті та обґрунтуванні рішень щодо вибору цільового зарубіжного ринку. Для цього прогнозований обсяг попиту (Q_ij), (D_ij) помножується на коефіцієнт імпортної залежності по даному товару (Z_ij).

Умовний приклад:

У цьому прикладі найпривабливішим за критерієм обсягу мож­ливого ринку, а відповідно і обсягу можливих продажів, є ринок країни С.

2.6. Індекс чистої торгівлі — показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при від’ємному значенні індексу):

,

де NT — показник чистої торгівлі;

E_i — експорт товару і;

I_i — імпорт товару j.

Значення індексу розміщують у межах:

Значення «–1» та «+1» відповідно є екстремальними. Інші від’ємні значення демонструватимуть ступінь перевищення імпорту над експортом, а інші позитивні — відповідно ступінь перевищення експорту над імпортом (табл. 1.18).

3. Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

3.1. Товарна структура експорту — це систематизація за пев­ними ознаками сукупності товарів, що вивозяться з країни (групи країн, всіх країн світу), а товарна структура імпорту — відповідно систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни або групи країн.

Таким чином, товарна структура експорту може розраховуватися для країни, групи країн, усіх країн світу (товарна структура світового експорту), а товарна структура імпорту — за окремими країнами та групами країн. Товарна структура світового імпорту не виокремлюється і не розраховується, оскільки в світовій економіці як у замкнутій системі все, що експортується, є одночасно і предметом імпорту. Тому товарна структура світового експорту одночасно характеризує і структуру імпорту (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Типи товарних структур експорту та імпорту

При структуризації товарного потоку можуть використовуватися такі ознаки, як походження, призначення та ступінь обробки товарів (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Ознаки структуризації товарних потоків (експорту та імпорту)

Товарна структура експорту країни — структурований за певними ознаками обсяг товарного експорту країни за певний період, як правило, рік. Вона показує експортну спеціалізацію країни та питому вагу кожної товарної позиції в експорті. В більшості країн світу товарна структура експорту складається за основними його статтями.

Товарна структура імпорту країни — структурований за певними ознаками обсяг товарного імпорту країни за певний період, як правило, рік. Вона показує імпортну залежність країни від окремих товарів і товарних груп, а також питому вагу кожної товарної позиції в імпорті. В більшості країн світу товарна структура імпорту також складається за основними його статтями.

Оскільки інформаційною основою для розрахунку товарної структури є дані митної статистики, що в більшості країн обліковує експорт та імпорт за Гармонізованою системою опису та кодування товарів (ГС), а також з метою забезпечення уніфікації в міжнародних зіставленнях, країнами також застосовується товарна структура експорту та імпорту, що розраховується за ГС (табл. 1.19).

Товарна структура експорту групи країн являє собою розподілений за певними ознаками загальний обсяг товарного експорту цих країн за рік. Вона показує експортну спеціалізацію цієї групи країн та використовується в міжнародних зіставленнях. Світові економічні організації у подібних порівняннях розподіляють товарні експорт та імпорт за такими позиціями:

· продовольчі та сировинні товари, паливо, в т. ч.:

¨ продовольство;

¨ промислова сировина;

¨ паливо;

· готові вироби та напівфабрикати, в т. ч.:

¨ хімічні продукти;

¨ машини, обладнання та транспортні засоби;

¨ інші готові вироби;

· інші товари.

Товарна структура імпорту групи країн — це розподілений за визначеними ознаками загальний обсяг товарного імпорту цих країн за рік. Показує імпортну залежність цієї групи країн та використовується в

3.2. Індекс диверсифікації експорту — це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей у структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула:

,

де S_j — індекс диверсифікації експорту країни j;

h_ij — частка і-го товару в загальному експорті країни j;

h_i — частка і-го товару в загальному світовому експорті.

Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіонального експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу.

Значення індексу розміщують у межах:

Індекс диверсифікації для України в 1990 р. становив 0,75.
В індустріально розвинутих країнах цей показник перебуває на рівні 0,2—0,4 (Франція — 0,252; Великобританія — 0,268;
США — 0,344), а в країнах, що розвиваються, перевищує рівень 0,8—0,9 (Уганда та Гвінея — 0,96, Нігер — 0,93, Нігерія — 0,91, Судан — 0,92).

Недоліком даного показника є його значна залежність від кон’юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни.

3.3. Регіональні (географічні) структури експорту та ім-
порту характеризують розподіл товарних потоків (в обох напрямах) за місцями (країнами, регіонами) призначення або походження і класифікуються за структурами експорту та імпорту країни, структурами експорту та імпорту товару (або товарної групи), а також за зовнішньою та внутрішньою структурами (рис. 1.8).

експорту та імпорту

Зовнішня регіональна структура експорту країни — розподіл національного експорту по країнах або регіонах призначення. Вона демонструє регіональну спеціалізацію експорту країни та визначає основні ринки збуту товарів і послуг за кордоном (табл. 1.27).

Внутрішня регіональна структура експорту країни — розподіл національного експорту по регіонах (адміністративних одиницях) його походження всередині країни. Показує питому вагу кожного регіону (області, землі, штату, провінції тощо) в загальному експорті країни і характеризує участь регіону в зовнішньоторговельній діяльності Для прийняття різнопланових рішень у міжнародному менеджменті необхідно мати дані щодо структури експорту конкретного товару. Для цього в аналітичних цілях використовують регіо­нальні структури експорту товару.

Зовнішня регіональна структура експорту товару — розподіл національного експорту конкретного товару (нафта, газ, деревина тощо) за країнами (регіонами) споживання. На її основі визначаються основні країни-партнери та рівень охоплення світо­вого ринку конкретного товару.

Внутрішня регіональна структура експорту товару — розподіл національного експорту конкретного товару за регіонами (адміністративними одиницями) його формування всередині краї­ни-експортера.

Регіональна структура експорту групи країн — розподіл загального обсягу експорту країн даної групи за регіонами (країнами) призначення

Регіональна структура експорту товару групою країн засвідчує розподіл загального обсягу експорту певного товару (мінеральні добрива, вугілля, транспортні засоби тощо) за країнами (регіонами) споживання.

Регіональна структура світового експорту показує питому вагу кожної країни (або регіону) у світовому експорті, визначаючи основних світових експортерів. Формується за принципом походження експорту, а не за принципом його призначення, як у
зовнішній регіональній структурі експорту країни (табл. 1.32).

Регіональна структура світового експорту певного товару демонструє частку країн—експортерів товару у світовому обсязі його експорту та визначає основних експортерів даного товару на світовому ринку.

Зовнішня регіональна структура імпорту країни — розподіл обсягу імпорту за країнами його походження

Внутрішня регіональна структура імпорту країни — розподіл обсягу національного імпорту за регіонами (адміністративними одиницями) його споживання (використання)

Зовнішня регіональна структура імпорту певного товару — розподіл країн—постачальників певного товару за їх питомою вагою у формуванні загального обсягу імпорту даного товару.

Регіональна структура імпорту групи країн — розподіл загального обсягу імпорту країн даної групи за регіонами (країнами) походження (табл. 1.33—1.35).

Регіональна структура імпорту товару групою країн показує розподіл загального обсягу імпорту певного товару за країнами (регіонами) походження.

Внутрішня регіональна структура імпорту певного товару засвідчує питому вагу регіонів (адміністративних одиниць) усередині країни в споживанні (використанні) певного імпорту товару.

Регіональна структура світового імпорту демонструє питому вагу кожної країни (або регіону) у світовому імпорті. На основі цього показника визначаються найбільші світові імпортери (табл. 1.36).

Регіональна структура світового імпорту товару — це частка країн-імпортерів товару у світовому обсязі його імпорту. Визначає основних споживачів даного товару на світовому ринку.

3.4. Індекс географічної концентрації експорту (або імпорту) товару характеризує стан світового ринку конкретного товару за такими ознаками, як кількість експортерів (імпортерів) та питома вага основного експортера (імпортера). Цей індекс, відомий в економічній літературі як індекс Херфіндаля-Хіршмана, тим вищий, чим менша загальна кількість експортерів (імпортерів) та чим вищою є питома вага основного експортера (імпортера). Індекс географічної концентрації експорту (або імпорту) розраховується за формулою:

,

де S_k — індекс географічної концентрації експорту (імпорту) товару k;

— обсяг експорту (імпорту) товару k країною і;

x^k — світовий експорт (імпорт) товару k ;

n — кількість країн-експортерів (або імпортерів).

4. Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

4.1. Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

; ; ,

де E_д — експорт на душу населення;

I_д — імпорт на душу населення;

ЗТО_д — зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

E — вартість національного експорту за рік;

I — вартість національного імпорту за рік;

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.

Ці показники широко використовуються в міжнародних зістав­леннях. Так, найбільші за

4.2.1. Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:

,

де К_е — квота експортна;

Е — річний обсяг експорту країни;

ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:

· за стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;

· експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;

· у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;

· за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;

· експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її вироб­ничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.

Зіставлення реальних експортних квот країн може виявити парадокси такого характеру:

¨ менш розвинуті країни, що експортують переважно сировину та імпортують, як правило, товари народного споживання, мають експортну квоту не меншу, а іноді навіть і більшу, ніж високорозвинуті країни, хоча спектр зовнішньоторговельних відносин у менш розвинутих країн також значно бідніший;

¨ у малих країнах експортні квоти можуть перевищувати обсяги валового внутрішнього продукту, причому іноді більше ніж у 2 рази, що може бути зумовлено наявністю великих обсягів реекспорту, який статистично належить до експорту, але до ВВП даної країни ніякого відношення не має, або спричинено розбіжностями в методиках визначення вартості експорту.

4.2.2. Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

,

де К_і — квота імпортна;

І — обсяг імпорту країни за певний рік;

ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

У міжнародних зіставленнях використовується коефіцієнт імпортної залежності як світової економіки, так і економіки груп країн та окремих країн (табл. 1.42—1.44). 4.2.3. Зовнішньоторговельна квота:

,

де К_зт — квота зовнішньоторговельна;

Е, І — обсяг відповідно експорту та імпорту країни за певний рік;

ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

4.3. На практиці жоден із зазначених показників не має самостійного значення для оцінки рівня інтенсивності торгівлі країн. Разом з тим, між рівнем зовнішньоторговельної інтенсивності країн та рівнем їх економічного розвитку існує тісний зв’язок. Крім того, за рівнем зовнішньоторговельної інтенсивності країни можна визначити характер і функції зовнішньої торгівлі ТА РІВНЯ ІНТЕНСИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Інтенсивність внутрішньогалузевого обміну в міжнародній тор­гівлі відображає паралельний експорт та імпорт виробів тієї самої галузі даної країни (або групи країн) за певний період (частіше за рік). До внутрішньогалузевого обміну належать такі його види:

· обмін диференційованими виробами, в т. ч.:

а) виробами, що задовольняють однакові або схожі потреби, але потребують різних факторів виробництва (наприклад вовняні тканини);

б) виробами, що потребують однакових факторів виробництва, але задовольняють різні потреби (наприклад, бензин і па-
рафін);

в) виробами, що диференціюються за якістю, стилем, дизайном тощо (наприклад, різні марки автомобілів);

· обмін деталями, вузлами, напівфабрикатами, які, беручи участь у створенні того самого кінцевого продукту, належать до однієї галузі;

· обмін функціонально однорідними виробами, який здійснюється за специфічних умов:

а) реекспорт, тобто імпорт товару з метою його подальшого експорту (з безмитних зон, після відповідної доробки тощо);

б) прикордонна торгівля (наприклад, товари, що мають високі витрати на перевезення відносно ціни самого виробу);

в) експорт та імпорт субститутів (товарів-замінників) у різні сезони року (особливо це стосується сільгосппродуктів).

5. Показники економічної ефективності експорту та імпорту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.

Кожному рівню оцінки відповідає свій вид економічних інтересів і свій критерій ефективності. Так, на макроекономічному (народногосподарському) рівні під економічною ефективністю зовнішньої торгівлі розуміється ступінь економії національної праці, що досягається країною шляхом її участі в міжнародному розподілі праці та зовнішньоторговельному обміні. Критерієм економічної ефективності при цьому є економія національної праці як додаткове джерело зростання валового внутрішнього продукту та інших економічних і соціальних макропоказників. На рівні підприємств та інших господарських суб’єктів під економічною ефективністю зовнішньоторговельних операцій розуміється ступінь збільшення доходу від цих операцій. Критерієм економічної ефективності тут є прибуток як основна міра ефективності.

5.1. Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.

5.1.1. Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу

,

де Е_то — ефективність зовнішньоторговельного обігу;

В_і — економія витрат у результаті імпорту;

В_Е — національні витрати на експорт.

Для національної економіки в цілому важливо, щоб національні витрати на експорт (В_Е) були меншими за розмір економії витрат у результаті імпорту (В_і). Тільки в даному разі країна економить національну працю, беручи участь у міжнародному товарообміні.

5.1.2. Макроекономічний показник ефективності експорту:

,

де E_E — ефективність національного експорту;

V_E — валютна виручка від експорту товарів і послуг;

B_E — національні витрати на експорт.

5.1.3. Макроекономічний показник ефективності імпорту:

,

де E_i — ефективність національного імпорту;

B_i — економія витрат у результаті імпорту;

V_i — валютні витрати на імпорт.

Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни.

5.2. Показники ефективності зовнішньоторговельної операції. Їх доцільно розрахувати перед укладанням зовнішньоторговельних угод, при плануванні зовнішньоторговельної діяльності, а також з метою оцінки ефективності експортно-імпортних операцій за попередній період. Слід зазначити, що гіперболізація значення цих показників під час прийняття рішень у міжнародній торгівлі може спричинити конфлікт між реальними діями та маркетинговими цілями. Проникнення на нові зарубіжні ринки не завжди супроводжується високими показниками економічної ефективності, а орієнтація тільки на них може спонукати до передчасного виходу з ринку або припинення експортування поки що нерентабельної продукції.

5.2.1. Ефект експорту:

Е_е = Н_е – В_е,

де Е_е — ефект експорту;

H_e — гривневі надходження від експорту, які розраховуються шляхом перерахування валютної виручки в гривнях за курсом Національного банку України на день надходження валютної виручки, грн.;

B_e — повні витрати підприємства на експорт, грн.

5.2.2. Ефективність експорту фірми:

,

де Е_е.ф — ефективність експорту фірми.

Показники ефективності повинні бути більше за 1 (Е_е.ф > 1), тоді реалізація товарів на зовнішньому ринку буде вигіднішою порівняно з реалізацією всередині країни.

5.2.3. Рентабельність експорту:

,

де С_е — собівартість виробництва експортного товару.

5.2.4. Економічний ефект імпорту:

Е_і = Ц_р – В_і,

де Е_і — економічний ефект імпорту;

Ц_р — ціна реалізації імпортних товарів на внутрішньому ринку, грн.;

В_і — витрати на імпорт товарів (контрактна вартість, митні платежі, податки тощо).

5.2.5. Економічна ефективність імпорту:

,

де Е_ф.і — економічна ефективність імпорту.

6. Показники динаміки розвитку міжнародної торгівлі — це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний 7. Показники зіставлення — це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому).

Таблиця 1.46

фритридерство.

Контрольні запитання