ЛЕКЦІЯ 5. ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ

Питання:

1. Загальна характеристика типу. Особливості зовнішньої та внутрішньої будови.

2. Клас війчасті черви розповсюдження, значення; Клас Сисуни - паразити людини та тварини.

3. Стьожкові черви паразити людини та тварини. Заходи боротьби з ними.

Тип налічує понад 12 тис. видів, серед яких є як вільноживучі,
так і паразитичні форми. Еволюційні особливості плоских червів: виникнення мезодерми — джерела формування нових органів; подальше диференціювання клітин, поява м'язової тканини, представленої окремими м'язовими волокнами; білатеральна (двобічна) симетрія тіла; формування систем органів: нервової, з концентрацією нервових клітин біля переднього краю тіла; травної, що включає передній і середній відділи; видільної, представленої протонефридіями; статевою, що складається із статевих залоз та їхніх придатків.

Тіло плоских червів являє собою шкірно-м'язовий мішок, що
складається з шару епітеліальних клітин (покривний епітелій)
і трьох шарів м'язів — кільцевого (зовнішнього), діагонального
(проміжного) та поздовжнього (внутрішнього). Простір між органами заповнений особливою тканиною — паренхімою, утвореною
з клітин з відростками.

Нервова система складається з нервового вузла на передній частині тіла та поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Останні сполучені між собою поперечними перетинками. У багатьох видів є примітивні органи чуттів — очі та статоцисти.

Видільна система представлена протонефридіями — системою
каналів, які пронизують усе тіло тварини та відкриваються назовні
порами. Кінцевий відділ протонефридія утворений особливою клітиною з безліччю війок, ритмічний рух якої створює потік рідини
каналами до пор.

Дихальна і кровоносна системи відсутні. Поглинання кисню
і виділення вуглекислого газу відбувається по всій поверхні тіла.
У плоских червів рівномірний розподіл доживних речовин по тілу
шляхом дифузії неможливий, тому відсутність кровоносної системи компенсується безліччю розгалужених виростів кишки.

Травна і статева системи у різних представників мають украй
різноманітну будову. Характерною особливістю всіх плоских червів є гермафродитизм.

Тип Плоскі черви включає класи: Війчасті черви, Сисуни,
Стьожкові черви. Останні два класи представлені виключно паразитичними формами.

Клас Війчасті черви (або Турбелярії).Переважна більшість
війчастих червів — вільноживучі види. Типовий представник класу — молочно-біла планарія, хижак, мешканець прісних вод (рис.12).

У покривному епітелії планарій є два види клітин: війчасті і залозисті, які секретують слиз. Завдяки узгодженому рухові війок
і слизовому чохлу планарії швидко пересуваються в товщі води.
Слиз виконує також захисну функцію. Під епітелієм розташовані
три шари м'язових волокон.

Планарія живиться дрібними молюсками, членистоногими.
Ротовий отвір розміщений на черевному боці і веде до глотки, яка
продовжується розгалуженим, сліпо замкненим кишечником.
У просвіт кишки виділяються травні ферменти, проте велику роль виконує внутрішньоклітинне травлення. Неперетравлені залишки викидаються через рот. Розчинені продукти обміну виводяться каналами протонефридіїв.

Нервова система представлена нервовим вузлом і нервовими стовбурами. Вони мають примітивні очі.

Турбелярії — гермафродити. Кожна особина має чоловічі (сім'яники) і жіночі (яєчники) статеві залози. Перші продукують сперматозоїди, а другі — яйцеклітини.Сперматозоїди однієї особини виходять крізь спеціальні вивідні протоки і за допомогою копулятивного органу потрапляють у жіночі статеві шляхиіншої особини, дезапліднюють яйцеклітину. Деякі турбелярії здатні до нестатевого (вегетативного) розмноження, при якому тіло тварини розділяється на дві частини.

Клас Сисуни.Зберігаючи всі основні ознаки типу Плоскі черви,
сисуни характеризуються специфічними особливостями, зумовленими паразитичним способом життя:

1) наявність спеціальних органів прикріплення (присосків, гачків);

2) тенденція до спрощення травної системи і здатність всмоктувати поживні речовини крізь покриви тіла;

3) відсутність війчастого епітелію;

4) високий рівень розвитку статевої системи та складні життєві
цикли із зміною хазяїв.

Зовнішня будова (форма тіла) сисунів сплющена, листоподібна.
Є два присоски — передній (ротовий), у глибині якого розташований рот, і задній (черевний). Покриви не несуть війок, шари м'язів
добре розвинені.

Нервова система представлена нервовим ганглієм і поздовжніми нервовими стовбурами. Органи чуттів спрощені у зв'язку з паразитичним способом життя.

Рот веде до м'язистої глотки, яка виконує роль насоса під час
ковтання їжі. Кишечник закінчується сліпо, але має у великих
форм безліч виростів. У багатьох сисунів, добре пристосованих до
паразитизму, травна система спрощується. Ці види здатні всмоктувати поживні речовини всією поверхнею тіла.

Більшість сисунів — гермафродити. Чоловіча статева система
представлена двома сім'яниками, сім'явивідними протоками і ко-
пулятивним органом. Жіноча статева система складається з яєч-
ника і складної системи каналів, якими виводиться яйцеклітина.
Незважаючи на гермафродитизм, запліднення у більшості сисунів
перехресне: чоловічі гамети однієї особини запліднюють яйцеклітину іншої, і навпаки.

Печінковий сисун паразитує в жовчних протоках печінки великої рогатої худоби і людини.

У циклі розвитку печінкового сисуна спостерігається зміна хазяїв. В остаточному хазяїні відбувається статеве розмноження, у
проміжному — партеногенетичне (рис.13).

Котячий сисун має схожий життєвий цикл; у нього два проміжні хазяї. Перший — молюск. Личинки, що залишають молюска,
прикріплюються до другого проміжного хазяїна — риб (плотва,
лящ). Поїдаючи рибу, кішки, собаки й інші рибоїдні ссавці заражуються паразитом. Людина може заразитися унаслідок вживання
мороженої або недостатньо просоленої риби.

Особливістю паразитичних тварин є виняткова плодючість.
Кожна особина може відкладати до декількох мільйонів яєць за
день. Це пов'язано з дуже малою вірогідністю зустріти проміжного
й остаточного хазяїна. Більшість яєць і личинок гинуть під дією не
сприятливих чинників середовища.

Клас Стьожкові черви. Тіло стьожкових червів стрічкоподібне, поділене на членики — від декількох члеників в ехінокока до
декількох тисяч у бичачого ціп'яка. На передньому кінці тіла знаходиться голівка (сколекс), забезпечена органами прикріплення присосками та гачечками. На голівці є безліч чутливих волосків —
органів дотику.

Стьожкові черви повністю втратили травну систему. Вони
всмоктують поживні речовини поверхнею тіла. Покриви тіла мають безліч виростів — ворсинок, що значно збільшує їхню поверхню та полегшує поглинання поживних речовин.

У кожному членику в більшості видів знаходяться чоловічі та
жіночі статеві органи. Запліднення часто перехресне, але може
бути і самозапліднення. У життєвому циклі відбувається зміна хазяїв.

Серед небезпечних паразитів людини треба виділити стьожака широкого та ехінокока. Зараження людини стьожаком проходе після вживання не провареної чи мало просмаженої риби. Тривалий термін просолювання риби може знищити личинок паразитів.

Остаточним хазяїном ехінококу і різні м’ясоїдні тварини (собаки, кішки, вовки, лисиці), проміжним – різні домашні травоїдні тварини та людина. Пильне ставлення до домашніх тварин, їх дегельменталізація може зменшити ризик захворювання паразитами.