Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Особливості орієнтування і витримки напрямку при русі вночі. Способи відновлення втраченого орієнтиру.




Читайте также:
  1. Бюджетне вирівнювання та його особливості
  2. Види листів та їхні особливості
  3. Використання формул масивів у табличному процесорі MS Excel. Особливості формул масивів.
  4. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
  5. Власності та їх особливості
  6. Врожденные формы поведения (безусловные рефлексы и инстинкты), их классификация и значение для приспособительной деятельности.
  7. Г) особливості пізнання суспільства, соціальне гноселогія.
  8. Горіння речовини і способи його припинення.
  9. Деякі проблеми та особливості етногенезу українського народу
  10. Директорія. Відновлення УНР

Особливості пересування в різних умовах.

Рекогносціювання маршруту проводиться з метою визначення умов руху по ньому та визначення заходів щодо подолання перешкод, оцінки маскувальних захисних властивостей місцевості на марші, у районах привалів і відпочинку, а також умов розгортання і розосередження.

Під час підготовки маршруту визначають відомості, які необхідно ретельно вивчити за картою маршруту руху і ділянки, на яких місцевість необхідно обстежити більш детально (місця переправ, шляхи обходу перешкод, рубежі можливого розгортання тощо). На такі ділянки місцевості за необхідності за картою складають схеми місцевості великого масштабу, на які наносять необхідною детальністю результати рекогносціювання. Під час руху за маршрутом обстежують стан всіх доріг, по яких прокладено маршрут (ширину, матеріал покриття, його якість), а на ґрунтових дорогах - якість полотна (рівні, наявність колії, вибоїн). На дорогах визначають наявність дорожніх споруд (мостів, насипів, виярок) і їх характеристики. Рухаючись за маршрутом, визначають і намічають на карті орієнтири, визначають характер підйомів і спусків, їх довжину, наявність можливих перешкод, які можуть виникнути у результаті дій противника ( завали, пожежі), а також намічають шляхи їх обходу. Якщо маршрут прокладено поза дорогами, визначають його прохідність.Повздовж маршруту визначають захисні і маскувальні властивості місцевості.

Особливу увагу звертають під час обстеження водних перешкод, через які пролягає маршрут (на наявність переправ, бродів і підходів до них, а під час обстеження гідротехнічних споруд визначають характеристики і можливі зони затоплення у випадку їх зруйнування).

Якщо рекогносціювання проводиться взимку, необхідно визначити товщину снігу, а також льоду на ріках, озерах і болотах, через які прокладено маршрут. Особливо ретельно обстежуються поглиблення рельєфу (невеликі долини, площини), які занесені снігом, а також незамерзаючі ділянки боліт і дороги на підйомах і спусках, вкритих ожеледицею.

У результаті рекогносціювання на карту наносять: маршрут руху, дорожні споруди та їх характеристики, а також можливі шляхи обходу у випадку їх зруйнування, можливі перешкоди вздовж маршруту; показують райони, придатні для маскування підрозділів від наземного та повітряного спостереження. Відомості, які неможливо позначити умовними знаками, записують у вигляді легенди на вільному місці карти.



Дані рекогносціювання командири підрозділів наносять на схему, складену за топографічною картою і уточнену на місцевості.

Під час пересування поза дорогамиорієнтування по карті з накресленим на ній маршрутом проводиться так, як і під час пересування по дорогах. На ділянках, бідних на орієнтири, де порівняння карти з місцевістю ускладнюється, витримувати напрямок руху легше по компасу, а визначати своє місцезнаходження – проміром (по спідометру) пройденої відстані. Під час порівняння карти з місцевістю, у процесі пересування, як розпізнавальні ознаки корисно використовувати характерні деталі профілю шляху (підйоми, спуски), що виражені на карті горизонталями.

Вночі і в умовах обмеженої видимості напрямок руху найпростіше і найнадійніше за все витримувати, пересуваючись по дорогах або вздовж будь-яких лінійних орієнтирів (чітко виражених складок рельєфу, струмків, лісових галявин, просік і т. ін.). Перевірку правильності руху в цьому випадку проводять по карті, компасу і спідометру, використовуючи як контрольні орієнтири переважно об’єкти, які розташовані на самому маршруті або у безпосередній близькості по його сторонах (придорожні споруди і знаки, мости, перетин і різкі повороти дороги, характерні деталі профілю шляху, що надійно розпізнаються на карті і місцевості і т.п.).



За умови поганої видимості, нестачі орієнтирів і пересуванні поза дорогами напрямок руху витримується по азимутах.

У районах ядерних вибухів, незважаючи на значні руйнування, все ж залишаться деякі об’єкти місцевості, що позначені на карті. Такими об’єктами будуть, головним чином, форми рельєфу, елементи гідрографії і дорожньої мережі, якими можна буде скористатися під час орієнтування на місцевості по карті. Не виключається можливість використання з тією самою метою і різних зруйнованих об’єктів, які були позначені на карті (залишки зруйнованих будівель, лісові завали і т.д.). Однак контролювати правильність руху, а у багатьох випадках повністю витримувати напрямок руху необхідно переважно по азимутах.

У горах, у лісі та в степу основними особливостями орієнтування під час руху по карті є специфічність орієнтирів, що використовуються у цих районах, і переважне використання азимутів для контролю і витримування напрямків руху.

Пересування по азимутах. Сутність руху по азимутах полягає у вмінні витримувати за допомогою компаса потрібний напрямок шляху і точно виходити до наміченого місця (пункту). Цей спосіб застосовується, головним чином, під час пересування по незнайомій місцевості у горах, у лісі, у пустелі, у районах після нанесення ядерних ударів, а також вночі і інших умовах обмеженої видимості. В подібних умовах по азимутах відбувається пересування розвідувальних підрозділів, витримується напрямок наступу, атаки і здійснюються інші переміщення військ на полі бою.



Дані, що необхідні для руху по азимутах, готуються завчасно, звичайно по карті.

 

Підготовка по карті даних для руху по азимутах полягає у вивченні і уточненні маршруту, виборі орієнтирів вздовж нього, особливо у місцях поворотів, у визначенні магнітних азимутів і відстаней по кожній ділянці маршруту – від одного повороту до іншого і, нарешті, у оформленні цих даних так, щоб ними було зручно користуватися під час руху.

Вибір орієнтирів і уточнення маршруту проводять у процесі його вивчення і оцінки по карті. Кількість орієнтирів і нанесення маршруту уточнюється залежно від характеру місцевості, задачі і умов подальшого руху. Головне в цьому – вибрати маршрут, який забезпечує швидкий і прихований від противника вихід до призначеного пункту (об’єкта). Тому бажано, щоб він не мав зайвих поворотів, проходив по ділянках, найбільш зручних для руху, по можливості обходив перешкоди, що є на місцевості, і забезпечував укриття від наземного і повітряного спостереження противника.

Вибрані орієнтири піднімають на карті (обводять їх колами) і з’єднують, позначаючи маршрут руху прямими лініями. Корисно ті з ліній, які не перетинають ні однієї вертикальної лінії координатної сітки, одразу ж продовжити до перетину з найближчою з них, щоб у подальшому було зручно вимірювати дирекційні кути (рис.3.1).

Після цього, для кожної ділянки маршруту вимірюють по карті дирекційний кут напрямку руху і, вводячи поправку напрямку на відхилення магнітної стрілки бусолі (тобто поправку напрямку), переводять його у магнітний азимут, який і записується на карті проти відповідної ділянки маршруту.

За відсутності транспортиру або артилерійського круга, магнітні азимути можна вимірювати по карті безпосередньо компасом без вимірювання дирекційних кутів. Робиться це так:

а) поклавши карту с прокресленим маршрутом на стіл, орієнтують її як можна точніше за компасом з урахуванням поправки напрямку;

б) не збиваючи орієнтування карти, перекладають компас на першу лінію маршруту так, щоб нульовий діаметр цього лімба збігся з прокресленим на карті напрямком. Необхідно, щоб нульова поділка лімба була спрямована у бік руху;

в) після того, як стрілка заспокоїться, беруть відлік по її північному кінцю. Віднявши отримане число від 360°, отримаємо магнітний азимут напрямку, який шукаємо.

 

 

 

Рис. 3.1 Підготовка даних для руху по азимутах.

 

Таким чином, визначають послідовно магнітні азимути всіх ділянок маршруту. Визначивши і записавши магнітні азимути, вимірюють по карті довжину кожної ділянки маршруту. Необхідно, якщо рух буде здійснюватися у пішому порядку, метри перевести у пари кроків або підрахувати час, необхідний для проходження кожної ділянки (наприклад, під час пересування на лижах).

Усі ці дані, які необхідні для руху по азимутах, оформлюють безпосередньо на карті, а якщо карти з собою під час пересування не буде, то складають схему маршруту руху (рис.3.2) або таблицю (табл.3).

 

Таблиця 3. Підготовка даних для руху по азимутах.

Ділянки маршруту Магнітні азимути (Ам) Відстань у парах кроків
Перехрестя доріг – перетин лісової дороги з просікою 282°
Перетин лісової дороги з просікою – яма 272°
Яма – перехрестя просік 17°
Перехрестя просік – озеро 282°
Озеро – міст на залізниці 267°

Рух по азимутах.Під час пересування по азимутах на кожній поворотній точці маршруту, починаючи з вихідної, визначають на місцевості по компасу потрібний напрямок шляху і рухаються по ньому, проводячи облік відстані, що пройдена.

На ділянках маршруту, що проходить поза дорогами і не позначені будь-яким добре помітним лінійним орієнтиром, напрямок руху витримується безпосередньо по компасу або, якщо дозволяє видимість, з використанням допоміжних (проміжних) орієнтирів.

Якщо як допоміжний орієнтир буде використано небесне світило, то потрібно мати на увазі, що воно рухається по небесному зводу, і якщоне враховувати цього і не перевіряти по компасу через кожні 10-25 хвилин правильність руху, то можна значно ухилитися від заданого маршруту.

 

 

Рис. 3.2 Схема маршруту для руху по азимутах.

 

Під час переміщення по відкритій, збідненій орієнтирами місцевості напрямок можна витримувати по створу. Для цього, намітивши по компасу на початку руху напрямок шляху і пересуваючись ним, залишають позаду себе через визначені проміжки будь-які створові знаки (забиті у землю кілки, віхи і т.п.) і потім, озираючись на ці знаки, стежать, щоб напрямок руху не відхилявся від створеної лінії. Під час переміщення сніговим полем створові знаки може замінити слід власного руху (сліди гусениць або коліс машини, лижня).У тих випадках, коли необхідно повернутися назад ти самим шляхом, то користуються попередньою схемою маршруту, переводячи заздалегідь прямі азимути у зворотні.

Обхід перешкод. Якщо під час переміщення по азимуту на відкритій місцевості трапиться на шляху будь-яка перешкода, то вчиняють так. Замічають орієнтир на протилежному боці перешкоди у напрямку руху. Визначають до нього відстань і додають її до пройденого шляху. Після цього, обминувши перешкоду, підходять до вибраного орієнтиру і, визначивши по компасу напрямок перерваного руху, продовжують переміщення.

На закритій місцевості або в умовах обмеженої видимості обхід перешкод може здійснюватися по компасу так (рис.3.3):

а) підійшовши до перешкоди (точка 1), визначають по компасу азимут нового напрямку руху вздовж перешкоди праворуч або ліворуч і продовжують рух по цьому азимуту, вимірюючи відстань, до краю перешкоди (точка 2);

б) у точці 2, записавши пройдену відстань 1-2 і визначивши напрямок за первинним азимутом, роблять поворот і рухаються на точку 3 (кінець перешкоди), також вимірюючи відстань;

в) досягнувши точки 3, рухаються ліворуч (праворуч) по зворотному азимуту напрямку 1-2 до того часу, поки не буде пройдений шлях, який дорівнює відстані між точками 1 і 2, до точки 4;

г) у точці 4, визначивши напрямок за первинним азимутом, продовжують рух по ньому, додаючи до пройденої перешкоди відстані довжину відрізка 2-3 (ширину перешкоди у напрямку маршруту).

 

 

Рис. 3.3. Схема обходу перешкоди.

 

Точність руху за компасом.Навіть занайсприятливіших умов (справний компас, відсутність магнітної аномалії, ретельне врахування схилення і т.п.) неможливо досконало точно встановити на місцевості заданий напрямок: завжди наявна помилка зняття відліку по компасу. Приблизно можна припустити, що помилка в 1° викликає бокове зміщення приблизно 20 м на кожний кілометр пройденої відстані. Таким чином, якщо помилку орієнтування по компасу вважати такою, що дорівнює 5°, то бокове зміщення шляху складе 100 м на кожний кілометр відстані. Тому якщо пройшовши визначену відстань не зустрівся вказаний орієнтир, то його необхідно шукати поблизу, в межах кола, радіус якого дорівнює приблизно 1/10 пройденої відстані.

 


Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 39; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты