ЕЛЕМЕНТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика май­стерності. Що становить спрямованість особистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих ду-

ховних цінностей, моральних норм поведінки і стосунків. Це вияв про­фесійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, ЇЇ мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищим є рівень майстерності, то чіткіше виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонують талановиті вчителі, нерідко натрапляє на опір представників усталених поглядів.

Придивімося, хіба це не початок драми? З чим іде вчитель на урок? Він іде з думкою «дати урок», виконати програму. Інтереси його — втому матеріалі, якому буде присвячено наступні 45 хвилин. Іде на урок донецький учитель В. Шаталов, щоб допомогти кожному пере­можно вчитися... Йде вчитель-початківець, заклопотаний честю мундира і прагне над усе, щоб діти вбачали в ньому вчителя, хоч не такою вже й значною є різниця між ними в роках...

Ішов колись на урок і директор Павлиської школи Василь Олек­сандрович Сухомлинський, щоб разом із дітьми пізнавати красу слова, думки, життя, навчити їх жити серцем, рости громадянами.

Усі вони йдуть до школи, до дітей, але суть у тому, як співвідносять­ся особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані їхні думки, прагнення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя бага-тоаспектна. її становлять ціннісні орієнтації: на себе — самоутверджен­ня (щоб вбачали в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчи­теля); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчите­ля — програма, заходи, способи їх пред'явлення); на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах — адаптація); на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку — гуманістична страте­гія). Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармоній­ної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвер­дження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбутнім, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Порівняймо дві по­зиції. По шкільному радіо дізналися про думку семикласника Миколи щодо непорядків у їдальні. Цю думку хлопець висловив журналістові, коли той брав інтерв'ю у різних учнів. Вона була критична, гостра, але висловлена від щирого серця. Директор виявив невдоволення через те, що «слава» про школу рознеслася вранці по всій області. Марія Васи­лівна, класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши директо­рові разом з учнями обговорити проблему поведінки в їдальні, схва­ливши небайдужість Миколи і давши йому та його товаришам мож­ливість обміркувати, як змінити обставини. Ми бачимо, що в одного

педагога переважає думка про престиж закладу. І це було б добре, якби через це не страждали учні. Другий учитель уболіває за учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу енергію, щоб у нього фор­мувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку: що головне — з'ясування біографічних відомостей про письменника чи роздуми про сенс життя, вибір шляху, над чим замислюються й учні?

Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: завтра треба вийти з учнями на збирання помідорів, а вони не хочуть працювати, бо зібрані вчора і позавчора овочі ще гниють у полі, їх не вивезли. І хоч учитель розуміє, що діти мають рацію, все ж наполягає: «Ви повинні вийти на поле, а коли вивезуть — то вже не ваша турбота». Якщо ти, вчитель, не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут коїться неподобство, — та й подумати, що слід зробити для врятування врожаю.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі зав­дання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з погляду не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі осо­бистості своїх вихованців, частковим організатором яких ти є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з іншого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів певного віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викла­дання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних пе­дагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислен­ня психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога — не сума засвоєних дисциплін, а особистісно за­барвлена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам. «Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляєть­ся, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає люди­ну, її світогляд»¹.

Для того щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обго­ворюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Звучить: «Я гадаю...»; «Мені здається...» А буває й так:

¹ МакаренкоА. С. Письмо Л. В. Конисевичу // Пед. соч.: В 8 т. — М., 1986. — Т. 8. - С. 107.

студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника, розповідає грамотно, послідовно, а думки класу не дістає у відповідь Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними роздумами Так, інколи вчитель забуває педагогічну істину якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, — марно очікувати щирих відповідей і таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, воно перетворюється на тяжкий процес «на­копичення знань»

Майстерність педагога — в «олюднюванні», натхненності знання, яке не переноситься з книжок в аудиторію, а подається як власний погляд на світ На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість — принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного дос­віду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення Слід зауважити, що складність навчання педагога, набуття професійної компетентності по­лягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях методологічному, теоретичному, методичному, технологічному Це потребує розвиненого професійного мислення, здатності добирати, ана­лізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування

Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише на­копиченням професійних знань Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному навчальному закладі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі Є індивідуальні передумови успішної діяльності, сти­мулятори професійного зростання — здібності

Отже, третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяль­ності Аналіз педагогічних здібностей здійснено у багатьох фундамен­тальних дослідженнях¹

Генеральна здібність, що об'єднує всі провідні, на нашу думку, най­точніше визначена Н Кузьміною Це чутливість до людини, яка зростає, до особистості, яка формується Спираючись на дослідження, можна ви­окремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності

1) комунікативність — професійна здатність педагога, що характе­ризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й мати задоволення від спілкування²,

¹ Див Гоноболин Ф Н О некоторых психических качествах личности учите­
ля // Вопр психологии — 1973 — № 11, Кузьмина Н В Очерки психологии
труда учителя — Л , 1967 Крутецкии В Н Психология — М 1980 — С 345,
Моделированиепедагогических ситуаций / Под ред Ю Н Кулюткина, Г С Сухоб-
ской - М , 1981 - С 17-25

² Див Кан Калик В А Учителю о педагогическом общении — М , 1987 — С 47

2 33

2) перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність,
педагогічна інтуїція, здатність сприймати й розуміти іншу людину),

3) динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу осо­
бистість,

4) емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати само­
контроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно
від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив,

5) оптимістичне прогнозування — передбачення розвитку особис­
тості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури
особистості через вплив на позитивні якості,

6) креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати
незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати
проблемні ситуації

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання

Сфера впливу, поле тяжіння вмілого педагога поширюються передусім на нього самого Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна стабільність особистості дають змогу володіти ситуацією Визначаючи оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогічних здібностей, ми водночас наголошуємо на зв'язку комплексу здібностей зі спрямованістю особистості вчителя Професійний оптимізм є опертям на по­зитивне у становленні особистості будь-якої людини «Вчитель не має права сказати учневі «Ніколи » — це слова народної вчительки Т Гончарової

Ще один елемент педагогічної майстерності — педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих резуль­татів Педагогічна техніка — це вміння використовувати психофізич­ний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння со­бою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними й невербальними засобами)

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати сис­темність цього явища в педагогічній діяльності Високий рівень май­стерності надає нової якості всій роботі педагога формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знання і готовність до дії, розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияв­лення резервів саморуху, високий рівень здібностей стимулює самороз­криття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки — пошук ре­зультату, адекватного задумові

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (за характером стосунків з учнями), оптимальність у виборі засобів, творчість (за змістом діяль­ності)

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів

Елементарний рівень У вчителя наявні лише окремі якості профе­сійної діяльності Найчастіше — це володіння знаннями для виконання

педагогічної дії, володіння предметом викладання Проте через брак спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу продук­тивність його навчальне виховної діяльності є невисокою

Базовий рівень Учитель володіє основами педагогічної майстер­ності педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на уроці Цього рівня, як правило, досягаюгь наприкінці навчання у вищому навчальному закладі

Досконалий рівень Характеризується чіткою спрямованістю дій учи­теля, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні Педагог самостійно планує й організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості учня

Творчий рівень Характеризується ініціативністю і творчим підхо­дом до організації професійної діяльності Вчитель самостійно конст­руює оригінальні педагогічне доцільні прийоми взаємодії Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз Сформовано індивідуаль­ний стиль професійної діяльності

Завдання вищого педагогічної о навчального закладу — допомогти студентові опанувати основи майстерності для усвідомленого і про­дуктивного початку професійної діяльності сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підготувати до професійного аналізу різно­манітних педагогічних ситуацій

ПЕДАГОГІЧНА СИТУАЦІЯ І ПЕДАГОГІЧНАЗАДАЧА

Педагогічна діяльність складається з ланцюга педагогічних ситуацій їх створюють як учитель, так і учні, спонтанно і спеціально

Починається шкільний день До класу заходить учень, що запізнив­ся, — вже ситуація Перевірка домашнього завдання Два учні виявилися непідготовленими — також ситуація Під час пояснення нового мате­ріалу через клас передається записка — знову ситуація Це не завжди конфлікти, але завжди суперечність між очікуваним і реальністю Отже, педагогічна ситуація — це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності між досягнутим і бажаним рівнями вихованості учнів і колективу Це зовнішні обставини і їх інтерпретація суб'єк­тами педагогічної діяльності¹

Вчитель усвідомлює педагогічні ситуації і формулює для себе зада­чі стратегічні (як виховати у школярів почуття відповідальності, органі­зованість), тактичні (розробка засобів обліку та контролю знань, активі­зація пізнавальної діяльності на уроках) і ситуативні (як відреагувати на те, що хтось запізнився, не вивчив, є неуважним на уроках тощо)

¹Див Гришина Н В Психология конфликта — СПб 2000 — С 162

Майстерність учителя полягає в умінні перетворити ситуацію на педагогічну задачу, тобто спрямувати умови, що склалися, на перебудо­ву стосунків, наближаючись до бажаного рівня — поставленої педаго­гічної мети Ситуація може не стати педагогічною задачею, якщо вчи тель и не помічає або ігнорує

Отже, ситуація стає задачею в умовах цілеспрямованості педагогічної діяльності (ситуація + мета = задача) Педагогічна задача — це вияв лет в навчальна виховному процесі суперечності, які враховує вчитель, стимулюючи розвиток особистості, це педагогічна мета, поставлена за певних умов Можна вважати, що розв'язання п — основна клітина педагогічної майстерності, яка відображує рівень професіоналізму педагога Задача може мати кілька розв'язків, позитивний ефект яких залежатиме від установок, знань педагога, його здібностей, володіння технікою

Розв'язання педагогічної задачі починається з аналізу ситуації в цілісному процесі педагогічної діяльності характеристики вихованців, вихователів, їхніх стосунків Внаслідок цього відбувається усвідомлен­ня мотивів вчинків, специфіки умов, особливостей взаємин

Звернімося до аналізу поведінки А Макаренка у згаданій вище си­туації¹

Дізнавшись про те, що в спальні ріжуться колоністи, вихователь ре­агує швидко — «бігом з кімнати», але не поспішає втручатися — розбо­роняти, хоч Калина Іванович і шепоче йому в спину «Ой, мерщій, мерщій, голубчику» Він спостерігає, бачить Буруна, який віднімає в одного з хлопців фінку, бачить тих, хто співчуває пораненому Він розуміє це не останній дикий випадок, ці діти звикли до такого способу розв'язання конфліктів, потрібен тривалий час, щоб змінилися стосунки і вони зро­зуміли жорстокість та безглуздя своєї поведінки

Процес аналізу умов ситуації завершується на наступному етапі — усвідомлення проблеми і формулювання задачі Вчителі-початківці нерідко пропускають цей етап і зразу беруться за розв'язання Поспішають, не відчуваючи глибини конфлікту, стереотипно сприймаючи ситуа­цію як таку, що вже траплялась у практиці Результат — вона не усвідом­люється до кінця, нерідко сприймається лише видима частина айсберга Невміння бачити проблему, розуміти, що стоїть за діями учнів, призво­дить до помилок у розв'язанні задачі

Щодо ситуації «хлопці ріжуться» можемо зробити висновок, що Антон Семенович бачить проблему не лише в тому, щоб навести лад у спальнях, припинити неподобство, а передусім у зміні ставлення вихованців один до одного, до спільного життя в колонії Завдання, яке він формулює для себе, — плекати паростки колективізму, створити такі умови (нові ситуації), щоб колоністи намагалися самі розв'язувати проблеми

Усвідомлюючи проблему, педагог конструює розвиток ситуації, при­пускаючи певні варіанти розгортання подій Це третій етап — розроб-

¹ Макаренко А С Педагогічна поема//Твори В7т — Т 1 — С 62 — 63 36

лення проекту рішення. На цьому етапі висуваються гіпотези (перед­бачення), вибудовується проект майбутньої педагогічної взаємодії (що робити, як, якими засобами) у вигляді певної конструктивної схеми Цей етап потребує активного мислення педагога, його уяви Вчитель-майстер прагне, проаналізувавши ситуацію, залучати до п розв'язання громадську думку Початківець нерідко віддає перевагу парній взаємо­дії, що ослаблює його позицію Майстерність розв'язання задачі на цьо­му етапі й полягає у спрямуванні активності особистості на її всебічний розвиток

Ми розуміємо за зовнішніми ознаками поведінки Антона Семено­вича у згадуваній ситуації з «Педагогічної поеми» і за його роздумами проступає виважена стратегія — формування громадської думки, ініцію­вання соціальної активності Тому перша очікувальна пауза, гнівні, різкі репліки-накази — прагнення підштовхнути колоністів до самостійно­го розв'язання проблеми

На цьому етапі слід подумки «приміряти» знайдений прийом, уявляти можливі реакції на нього Дуже важливо те, що, вибираючи прийоми, педагоги майстри шукають причину виникнення небажаних ситуацій у собі, тому кожне їхнє рішення є кроком до гармонізації своєї діяльності, до самовиховання

Четвертий етап розв'язання педагогічного завдання — практична реалізація запланованого рішення — відбувається в умовах взаємодії вчителя й учня, організації діяльності вихованців як нових ситуацій, створених учителем для формування їхніх ціннісних орієнтацій і пове­дінки Саме на цьому етапі вчителеві потрібно досягти гармонії, узгодже­ності власної діяльності з діяльністю учнів активність учителя в розв'я­занні проблеми має викликати зворотну активність учнів, установка вчителя на взаємодію — підживитися прагненням учнів спільно розв'я­зувати проблему

Засобами педагогічної техніки вчитель мусить виявити перед учня­ми силу своєї установки — допомогти, підтримати Головна особливість взаємодії вчителя і учнів — «рефлексивний характер, тобто постійне відображення почуттів і думок учнів і цілеспрямоване їх формування, збагачення, розвиток»¹ Важливо читати в душах учнів їхні думки і по­чуття, щоб бачити наслідки своїх дій, передбачати зворотні ходи тих, кому адресовано педагогічний вплив

Щодо ситуації, до якої ми весь час повертаємося, то слід підкресли­ти, що успіх практичного розв'язання її А Макаренкові забезпечили гуманістична спрямованість і розвинута педагогічна техніка (вміння володіти собою, витримка, спостережливість і розуміння психічного стану вихованців, а також уміння висловитися вагомо і категорично) Ми бачимо всі дії педагога доцільні, продумані, виважені Він володіє ситуа-

¹ Моделированиепедагогических ситуаций / Под ред Ю Н Кулюткина, Г С Су-хобской - С 35

цією, вміє її перебудувати, забезпечити перехід конфронтації у співро­бітництво. І розуміємо: це майстерність.

Не слід забувати п'ятий етап — аналіз результату, — під час якого педагог порівнює наслідки розв'язання задачі з поставленим завдан­ням. Результат розв'язання педагогічного завдання — завжди нова ситуа­ція. І якщо вона наближає до спільної мети взаємодії вчителя і учнів — розвитку особистості школяра, — ми вважаємо результат позитивним, а обране рішення продуктивним.

А. Макаренко засвідчив, аналізуючи ситуацію з конфліктом у спальні, що в подальшому подібні випадки якщо й траплялися, то «швидко притушувалися в самому колективі», а це підтверджує доцільність обра­ної ним стратегії. Діалектика розвитку стосунків колоністів висунула нові завдання в ситуаціях, що склалися внаслідок взаємодії.

Узагальнимо позиції педагога-майстра й того, кому ще бракує май­стерності в розв'язанні педагогічних задач¹.